Розповідь колониста

Да, багато таки мені прийшлось за своє життя і бачити, і чути.
Літ двадцять п’ять тому назад в саду нашого колоніста Якоба Вибе знайдені були дві гармати: одна мідна, а друга залізна. Вони складені були навхрест, на глибині не більше півтора аршина.
А то якось знайшли цілий склад зброї – на острові супроти колонії Кічкас. Тепер цього острова нема, він змитий водою, а раніше ми пасли на ньому коней і бачили повикопувані рови і батареї.
Один з цих ровів йшов прямо по напрямку до скелі Ворота. Знаходив зброю і на Стовпах – там теж були укріплення, але вони засипані піском.
Раніше на Хортиці можна було всякої всячини знайти, а тепер колоністи навчились підбирати усякий дріб’язок і продавати євреям, які щороку навіщають для цього діла наш острів. Мідних і чавунних речей, особливо куль, багато пішло на завод Леппа, де їх плавлять і виливають із них різні речі. Ядра і бомби підбирають руські баби – вони йдуть їм для різних домашніх потреб. Тепер багато підібрано людьми, а багато знесено водою. Бачите, колись Дніпро був вужче, ніж тепер, йшов ближче до Вознесенки, чим до острова, тому наша Хортиця й була ширше. А з часом, Дніпро став утрачати свій лівий берег і від Вознесенки, і подався вправо, ближче до острова, став розмивати його краї, виносити з них різні речі.
У старину, бувало, як підеш по різним балкам на острові, то чого тільки не побачиш. Там тирчить велика кістка від ноги людини, там біліють зуби разом з широкими щелепами, там повивертались з піску ребра, порослі високою травою, які з часом стали жовтими, як віск. Задумаєш, бувало, викопати ямку, щоб щось зварити чи спекти – натикнешся на гвіздок чи шматок заліза. Хочеш зірвати собі квіточку, нахилишся, аж там череп людський, прогнилий, з дірками, крізь які виросла трава. Треба коли сховатися від кого-небудь у печері, біжиш туди і натикаєшся на великий мідний казан чи глиняну чашку, чи ще що-небудь подібне.

Comments are closed.