Пусти мене, мужу, в вишневий садочок

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Не попсую тобі жодних я квіточок.
А виріжу квітку з зеленого цвітку,
Пущу по Дунаю, де родину маю.
Плила, плила квітка, па ріці зав’яла,
Прийшла мати води брати, стала й заплакала:
— Ой ти ж, моя доню, три літа лежала,
Коли ж твоя з рожі квітка на ріці зав’яла.
— Не лежала-м, мамцю, ні дня, ні години,
Попалася-м в злії руки невірній дружині.
Ой ти ж, моя мамцю, порадонько в хаті,
Порадь мені, розрадь мені, як нелюба звати?
— Посади нелюба за тесовим столом,
Назови нелюба ясненьким соколом.
— Воліла би-м, мамцю, три гори скопати,
Нежелі нелюба соколом назвати.
Три гори скопаю — сяду й одпочину.
До нелюба піду — навіки загину.
Продай, моя мамцю, всі воли з обори,
Викуп мене, мамцю, з тяжкої неволі.
— Хоч би-м, моя доню, всі воли продала,
Таку тя не возьму, яку тебе дала:
Дала-м тебе, доню, гарну, як калину,
А тепер тя возьму біленьку, як глину.

Comments are closed.