Про Шпалегу

Ци ви чули, красні люди, смутну поведінку,
Як застрелив син Шпалегів через любку жінку?
Як они си та пібрали, сім літ газдували,
Добре їм си поводило, грунта купували.
Добре їм си поводило, файно собі жили,
Заки самі межи собов сварку не зробили.
Ой як він си та й полюбив із богацьков дівков,
А вна його підмовила: — Застріль свою жінку;
Як застрілиш свою жінку, тогди мене возьмеш,
В мене грунту багатічко, до свого пригорнеш.
Не багато він то думав, лиш любці повірив,
А як їхав із Косова, він жінку застрілив.
Жінка їхала на возі, він ішов ногами,
Та й застрілив дітям мамку, зробив сиротами;
Ой застрілив дітям мамку, а свою газдиню,
А він зробив з своєй хати в тім часі пустиню.
А він гадав, що удасться, і зачав тікати,
Посунувси у беріжок карабін сховати.
А зверг з себе тот кожушок і тоту тобівку:
— Гвалту, люди, робівники вбили мою жінку.
А як його відти взяли аж третої днини,
Не схотіло му ся любки, ні його родини.
А як тото люди вчули, вдні другим казали,
Заплакали усі люди дрібними сльозами.
Заплакали усі люди та й сироти-діти:
— Татка взяли, мамку вбили, з ким мемо сидіти?
А як його відти взяли аж до Коломиї,
А він людям наказує: «Кайтеся по мині».
А як його відти взяли за залізну браму,
А він просить свого татка: «Давайте ми раду».
А він просить свого татка: «Радочку давайте,
А я маю десять корів, усі продавайте».
Єго татко зажурився, а мамка голосить,
Та що сим бо адвокатам сир та масло носить.
А він носить сир та масло і долярів купу
І так просить адвокатів, аж цілує в руку.
А він носить сир та масло, та не знає доків,—
Його сина засудили аж на двадцять років.
Ой продаєш, Шпаледжихо, воли та телиці,
Лиш не годна викупити синочка з темниці.
А продає Шпаледжиха воли та корови,
Лиш не годна викупити синочка з неволи.
Зарикала в Шпаледжихи корова Ружина,
Та вже, люди, за Шпалегу співанка скінчила.
Ой кувала зозулечка близько коло рова,
Ой усьо то говорила дівка з Яворова.
А в косцьолі на престолі засияла свічка,
А й у зошит записала Костюк Гафіїчка.

Comments are closed.