Про Пилипка

На високій полонинці ізродили рижки,
Та ци підем, пане брате, навесні в опришки?
А вробімо топірчики та з самої стали,
Та не кличмо ми нікого, лише ідем сами!
А вробімо топірчики із самої міди,
Єк підемо у опришки, не зазнаєм біди!
А що у тій Чорногорі за вороні коні?
Ходім, брате, у опришки, чуєм за червоні!
Ой учуєм за червоні в пана молодого,
Та єк би їх та узіти з двора головного?
— Ой знаю я, пане брате, єк би їх узіти:
Молодого того пана до стіни прибити.
Ой прибити руки, ноги, ще межи плечима,
Щоби він сі на нас дивив чорними очима.
Єк мут ровту ізбивати, за нами гонити,
Ми будемо з файнов любков мід-горівку пити!
Будут ровту ізбивати та мут нас шукати,
Ми будемо з файнов любков пити та гуляти.
Закувала зозулечка, закувала жовта,
Здогонила ледіників на Рокиті ровта.
Ішли наші ледіники та все гомоніли,
Єк учули за ровточку, вни си розлетіли.
Але ішли ледіники самі побратими,
Один упав у негоду, всі єго лишили.
Ой імили Пилипика за білі рученьки
Та узіли Пилипика до невольниченьки.
Ой замкнули Пилипика у зелізні свірні
Та узіли провадити до самой Надвірні.
А я собі поворожу воском на порозі,
Та ци правда, що імили Пилипка в дорозі?
Єк я собі поворожу на ярій пшеници,
Ци то правда, що губили Пилипка в темници?
Вони єго та губили за топорец ясний,
А люди си дивували, єкий же він красний!
Ой люди си дивували, єкий він хороший,
А пани си дивували, кілько в него гроший!
Не пас Пилип штири роки ні кози, ні вівці,
Лише прятав у табівку білі сороківці.
Ой куєт ми зозулечка та коло Менчила,
Пилипкові співаночка уже си скінчила!

Comments are closed.