Про Николочку-коваля

В понеділок по п’ятінках надворі погода,
Та ж ся стала у Рахівці неслава та й шкода.
Послухайте, люди добрі, що жиди зробили:
Купив коваль коло них грунт, за то єго вбили.
З коршми єго виганяли, світло загасили,
Здогонили на толоці, граблями го вбили.
Йа молодий бив граблями, а старий сокиров:
— Та не будеш, Николочко, вже ходити нивов.
Та як вни єго убили та й аж ся здригнули,
Взяли єго за волосе, в вільхи затягнули.
Та як вни єго убили, щось сі здогадали,
Та як прийшли додомочку, людей частували.
Дає Іцко горівочки, вни не хотять пити,
Дає він їм по ринському, вни не хотять взіти.
Каже Іцко до тих газдів: «Ночуйте зо мною,
Бо тутка є розбійники, а я сі сам бою».
Каже Григір до Василя: «Ходімо додому!»
Каже Іцко: «Я йду з вами, бо я сі сам бою».
А як прийшли до Василя та ввійшли до хати,
Каже Іцко Василеві: «Де будемо спати?»
Та ліг Іцко з своїм сином вкупі головами
І цілу ніч аж до днини оба розмовляли.
Зачав Іцко на досвітку Василя будити,
Та стала сі Василиха з жидами сварити.
Гей, зачала Василиха жидів наганяти,
А вни тогди зібралися та й пішли із хати.
На другий день пораненьку, лиш зорі світали,
Як з мертвого Николечки вже пси кров лизали.
Сусід його як ізнайшов та дав жінці знати:
— А йди ж ко ти, Гафієчко, мужа поховати.
А йди ж ко ти із церковці процесію взіти,
Вже не буде твій чоловік по світі ходити.
Жінка тогди слабувала тяженько на ногу,
Як учула, заплакала: «Вже маю тривогу?»
Як принесли процесію та стали думати,
Та зачали єго тіло докупи збирати.
Голову му порубали, руки поломили,
Гральми очі виштуркали, щоб сі не дивили.
Сонце на то спозирає тихонько з-за хмари,
Як мертвого Николочку поклали на мари.
Принесли єго до хати, поклали на лаву
Та стягнули з небіщика сорочку керваву.
Та як стали з небіщика сорочку стягати,
То зачали єго жінку водов відливати.
Задзвонили Николочці в дзвони голоснії,
Заплакала Николиха, йдуть сльози дрібнії.
— Ой казав же він, небіщик, що за грунт той умру,
Вже зробили Николочці яловую трунву.
Яловую, каже, трунву, та й ялове вложе,—
Треба красно поховати коваля-небожа.
Яловую, каже, трунву, явлинове гвіздя,
Зачекайте, люди добрі, най сі пани з’їздять.
Люди з села ісказали: «Вна маєток має,
То най свого чоловіка красно поховає».
Йоринчучка відповіла: «За то Іцко знає!
Та най тебе, Іцко й Борух, сам господь скарає!
Та вбив-єс ми чоловіка, та вбив-єс ми діда,
Я не годна заробити на кавалок хліба!»
Ой ковала зозуленька в потоці на мості,
Гей, встань же ти, Николочко, їдуть до тя гості.
Приїхала комісія, втворили ворота,
Винесли го на подвір’є, там стали пороти.
Черево му розпороли, голову лупили,
Та щоби сі покаяли, щоби сі не били.
Та як єго розпороли та й лоб іздоймили,
Сорок куснів із голови окремо зложили.
Та як єго розпороли, стали говорити:
— Сей чоловік молоденький, мав ще довго жити.
З Коломиї до Рахова саджені осики:
Питалися два шандарі: «Де тут розбійники?»
Та як прийшли два шандарі протокол робити,
Взяли війта Іващука печатку прибити.
Ой як прийшли два шандарі в вівторок раненько,
Покували розбійників в ланцухи тяженько.
Та як вни їх покували та й під варту дали,
Та й у Дмитра Микитюка три дні вартували.
Каже шандар до Іцчихи: — Як ми їх озьмемо,
Ой є в мене дві конині, та й їх повеземо.
Як відвезли їх до суду, зараз засудили,
Щоби в сабаш вни по місті сокиру носили,
Щоби в сабаш вони по місті сокиру носили.
Щоби людям все казали, чим вни газду вбили.
Як же ж єго шлюбна жінка за ним банувала,
Небіщика лиш убили, вна кузню продала.
Як же ж єго шлюбна жінка за ним сі журила,
П’ятьсот ринських за грунт єго до року прожила.
Ой купив він, ой купив він з жидом грунт на межі.
Через той грунт нещасливий тепер в гробі лежить.
Через той грунт нещасливий, через тоту грідку
Не мав же він через жида у селі прожитку.
Тепер ми вже, всі народи, домів розходімсі,
За помершу єго душу господу молімсі.
З Шипаровець до Рахівця не близько ходити,
Та не могли сесю пісню так борзо зложити.
Прокіп Заєць з Дмитром братом йї в Чиграх косили,
Та вже оба Николочці цю пісню зложили.
Ой коби ми тогди були, що там говорили,
Ми би були тоту пісню ще краще зложили.

Comments are closed.