Про Николайка Мороза

У мене у городечку дві груші зацвили.
Сасинючок з Лівантрюком у коваля пили.
А вни пили, кілько пили, зачєли смутити
Та що у них, молоденьких, нема чим платити.
І уходит старий коваль та й зачєв казати:
— Лишіт-ко ви, гарні хлопці, отут сумувати,
Лишіт-ко ви, гарні хлопці, отут не суміте,
Але підіт в полонину по вівці — вкрадіте.
Ой молоді Сасинюки на то не турали,
А як пішли в полонину, вівці бракували.
Ой як війшов вівчар з стаї та зачєв казати:
— Лишєйте ви, гарні хлопці, вівці бракувати.
Лишєйте ви, гарні хлопці, вівці бракувати,—
Тато вийде завтра з села, я буду казати.
— Ти не дійдеш, вівчарику, татови казати,
Треба тебе, молодого, до чигору взяти.
А єк єго, молодого, до чигору взяли,—
Межи двома пениками головочку стяли.
Межи двома пениками головочку стіли,
Дрібненькою хвоєю личко му накрили.
Ой накрили дрібну хвійку дрібними хвоями
Та узяли тоті вівці ще й з колоколами.
Перегнали тоті вівці чрез високу гірку,
Загнали до Сасинючки, у нову комірку.
Війшла Сасинючка з хати, стала їм казати:
— Було вам тут, гарні хлопці, ці вівці не гнати.
Було вам тут, гарні хлопці, ці вівці не гнати,
Бо я стара, не молода, журу відбувати.
А єк піду в лісок трісок, та у ручках лаї, —
Ніхто тото так не видів, як Палій з-під стаї.
А єк піду в лісок трісок, та у ручках лоза,—
Палій пішов то тягати до війта Мороза.
А як війшов війт із хати і зачєв питати:
— Ой шо-м туда, Палію, верхами чувати?
— Ой недобре бо чувати, бідки наробили:
Сасинючок з Лівантрюком вівчарика стіли.
Ой війтиха молоденька на лавці сиділа,
Та із жалю она впала, на порозі вмліла.
— Але треба, Палію, ровту ізбирати,
Треба обох Сасинюків піти відшукати.
У середу дуже рано ровту ізбирали,
У старої Сасинючки хату обступали.
Лише хлопці повставали та по нозі взули,
Шандарики, ой, у хату доти си добули.
Котрі були гарні хлопці, замки замикали
Котрі були май гарніші, они їх в’єзали.
Котрі були май гарніші, они їх в’єзали
І займили Сисанюків долів облазами.
Вівчарика єк ховали,— з ясними свічами,
Сасинюків погубили страшними мечами.
Продавала Сасинючка воли та корови,
Та не могла викупити синів із неволі.
Продавала Лівантрючка воли та телиці,
Та не могла викупити синів з шибениці.
Та як пішла Морозиха та й полонинками:
— Устань, устань, Николайку, ходять кози самі.
Устань, устань, Николайку, устань подивися,
Куда твої білі кози згарев розійшлися.
Ой кувала зозулиця, на вітер си здула,
А це тепер співаночка, колись правда була.

Comments are closed.