Про гуцульську вроду

А ви, газди і газдині, прошу послухати,
Бо я хочу про гуцульську вроду розказати.
А ви станьте, подивіться на гуцульську вроду,
То пізнасьте, що то діти славного народу,
Що гуцулів виховують зелені Карпати,
А ту красу малювала українська мати.
Стан широкий та й високий, буйна головонька,
Очі чорні, брови повні, як у соколонька.
А гуцульські красавиці, боже, які гожі,
Очі сиві, брови тонкі, а личко, як рожі.
А які вни жартівливі, а які рухливі,
Ніколи ся не зажурять, вни завше щасливі.
Та й таку уже натуру всі гуцули мають,
Хоч би яка біда в світі, вни си не лякають.
А як вни си забавляють, як хочете знати,
І як храми відправляють, прошу послухати.
В нас у Жаб’ю храми роблять і люди ся сходять,
З усієї Гуцульщини на храми приходять.
На святу неділю рано, як дзвони задзвонять,
Таких людей ся ісходить, най господь боронить!
Старі газди з газдинями на конях верхами,
А молодші піхотою, дівки з легінями.
Як то пічнуть усі іти грунями, верхами,
Та сутками, облазами та й поміж лісами.
З усіх сторін ся ісходять, весело дивитись,
Вони ідуть перше в церкву богу помолитись.
Посходяться коло церкви, перше ся вітають:
«А як дужі, чи миром в вас?» — отак ся вітають.
«А як дужа, дівчинонько?» — легінь ся питає,
«Гаразд, як ви, легінику?» — вна відповідає.
А як вни ся так посходять, трохи поговорять,
Старші в церкві на колінах господу ся молять,
А молодші пастівником ся порозходили,
Одні йграють, ті співають, треті ся вморили.
Кругом церкви й пастівником усякого краму,
Там інвалід грає в ліру, співає «Варвару»,
Там старенький та й у дудку веселенько йграє,
Легінь стоїть коло нього, «гуцулки» співає:
«Ти, гуцуле з полонини, гуцуле ватаже,
Чому твоя гуцулочка «Помайбіг» не каже?»
«Якби моя гуцулочка «Помайбіг» казала,
То вна би си в полонині гуцулков не звала».
«Гуцулка мня породила, гуцулочка красна,
Як ся вбує, убереться, як зірниця ясна».
Третій грає на скрипочці, четверті співають,
А кругом їх обступили, весело слухають.
А які вни вивбирані, які всі хороші,
Молодиці, як зірниці, дівчєта, як рожі.
А парубки вивбирані, навхрест порошниці,
Сорочічки вишивані, трісунки блищітси.
Гачі чорні та й червоні, бартки мосіндзові,
А кожушки єровані, всякі колєрові.
А дівчата, послухайте, як ся убирають,—
Вни на храми, мов до шлюбу, себе украшають.
Вбуваються у капчіки гарно вишивані,
А постільці блискаються, мовби мальовані,
А на шиї коралики та згарди срібнії,
Запасочки з чеськов дрітев, як би золотії.
Отак то ся всі вбирають — гуцулки й гуцули,
Тим дивне є, хто не бачив, лишень про це чули.
— Куди підеш, де поглянеш,— весела година,
Так в розкошах проживала гуцульська родина.
Одні йграють у сопілки, другі у трембіти,
А як вийдеть народ з церкви, то нігде сидіти.
Тогди собі господарі гостей запрошають,
Бо тоді ся у гуцулів храми починають.
Господарі вдні з другими все ся набувають,
Отак воно всі гуцули у горах ся мають.
Забавляються усюди весело і мило,
Така врода це гуцульська, з неї не є диво.
І ми, браття, всі повинні про це пам’ятати,
Традицію усю рідну треба шанувати.
Ми повинні шанувати і ся не встидати,
Чужого ся научати, свого не кидати.
А йшов гуцул по горівку, гуцулка по воду,
Співаночку я ізкінчив про гуцульську вроду.

Comments are closed.