Про чорта і багацьку торбу

Жили колись на світі багач із багачкою. Вони завжди ходили сердиті, невдоволені, а були такі скупі, що їли цілий рік калину з кулешею і кислиці. Наймита, що робив на них від світанку до півночі, годували пісною мандибуркою [картоплею]. Дітей у них не було, зате в пивниці за трьома замками висіла торба, повна золота.
Минули роки, і багачисько зістарівся. Лежав дні і ночі на голих дошках і думав про смерть.
Боявся її, як заєць бубна, бо знав, що таким скупердягам радуються чорти в пеклі. Але найбільше його лякала думка про те, що він залишить своє золото і хтось його розтринькає.
«Що ж робити?» — бідкався стариган. Довго він думав і нарешті таки придумав.
«Я передам його чортові, — сказав сам до себе. — Це буде хабар — най не чіпляється до мене в пеклі. Потім якось видурю назад…»
Однієї темної ночі, коли надворі блискало і гриміло, багач взяв торбу із золотом і подався до глибокого яру. За ним пішов крадькома і наймит, який знав, що господар має десь запропастити гроші.
Став багач на високий гнилий пень, а коли блиснуло, підняв торбу вгору і крикнув:
— Це тобі, чорте!
Загриміло, а наймит тим часом проговорив:
— Тобі, дідьку, торба, а мені — золото!
Минуло ще кілька хвилин. Знову заблискало, і знову багатій крикнув:
— На тобі, чорте, золото! Пам’ятай про мене.
Знову загриміло, і знову наймит сказав:
— Не руш, чорте! Торба твоя, а золото — моє!
Коли блиснуло ще раз, скупердяга шпурнув торбу в яр і загорлав на весь ліс:
— Бери собі, чорте! Колись порахуємось.
Загриміло, а наймит закричав:
— Не руш, дідьку! Торба твоя, а золото — моє!
Старий вернувся, сопучи, додому. Ліг на дошки, три дні ще полежав і задубів. Його поховали. Багачка не схотіла більше тримати наймита, і він став жити в своїй бідній хатині.
Першої ночі після похорону багатія, коли наймит тільки почав засинати, хтось постукав у шибку, і почувся голос:
— Забери своє золото, бо мені потрібна торба.
У наймита волосся дибом стало. Він засунув голову під рядно і ледве дихав від страху.
Другої ночі хтось знову постукав у шибку і прохрипів:
— Гей, ти, волоцюго, забери своє золото, бо моя торба почала вже гнити…
Наймит цілу ніч хрестився, якось дочекався ранку і потім цілий день стояв на колінах перед образами. Але це не допомогло, бо третьої ночі хтось сердито ударив кулаком у шибу, серед хати посипалося золото.
Більше дідько не приходив. Наймит зібрав гроші, купив собі новеньку торбу, постоли і топірець… На цьому казочці кінець.

Comments are closed.