Повій, вітре буйнесенький, з зеленого гаю

Повій, вітре буйнесенький, з зеленого гаю,
І пришли ми яку вістку із чужого краю:
Ци мій милий в світі жиє, ци, може, загинув,
Мене з дітьми дрібненькими навіки покинув.
Я тут, бідна, з діточками, мушу бідувати,
А він, бідний, на чужині буде загибати.
Повій, вітре, із заходу, від мого милого,
Най почую порадоньку із серденька його;
Най порадит мене, бідну, що маю робити,
Як я, бідна, з діточками маю в світі жити?
Най він мені сам розкаже своїми устами,
Як я маю в світі жити з тими діточками?
Ходжу, нуджу по тім світі, тяженько вздихаю,
Вже минає три місяці, як листа не маю.
Напиши ми, мужу, листок, най си прочитаю,
Як си тобі там поводит у тім чужім краю.
Нема листа від милого, не дає си чути,
Він за мене і за діти мав, певно, забути.
Ци ти, милий, цілком пропав, ци ся ще повернеш
І розкажеш з серця тугу, мене розвеселиш?
Прийди, мужу, раз додому, на тебе чекаю,
Я на тебе щогодини з дітьми виглядаю.
Чому, милий, не приходиш крутими горами,
Лишив-єс ми з діточками межи ворогами.
Скоро рано сонце зійде, слезами си вмию:
Що ж я, бідна, з діточками теперка подію?
Сяду ввечер разом з дітьми і разом заплачем:
Ой коли ж ми, любі діти, татуня зобачим?
Серце ми си розпукає, як си нагадаю,
Як ми собі разом жили, тепер тя не маю.
Лишив-єс мя, молоденьку, і дрібненькі діти,
Як я тепер буду з ними, бідна, жити в світі?
Лишила-м ся з діточками, як билина в поли,
Діти встанут, їсти плачут, нещаслива доле!
Діти встанут, їсти плачут, а нема що дати,
Ходят голі, обідрані, а нема в що вбрати.
Повій, вітре буйнесенький, та по нашім полю,
Прийди, мужу, подивиси на нашу недолю.
Повій, вітре із-за гори та з-за високої,
Прийди, мужу, вже додому, до милої свої.
Прийди, мужу, до милої, на тебе чекаю,
Я за тебе рано й вечір господа благаю.
О прошу тя і благаю, пречистая мати,
Допоможи мому мужу додому-с дістати!
Діти сумні, бо голодні ходят попід хату,
Где-будь засне і говорит: — Прийди, прийди, тату!
Прийди, тату наш, додому з далекой дороги,
Поробиш нам черевики, бо нам зимно в ноги.
Поробіт нам черевики, поставте нам хату,
Ми не маєм де подітись, ти наш рідний тату!
В чужій хаті ми в комірне, не маєм, де сісти;
Зима іде, ми обдерті і нема що їсти.
Прийдіт, тату, подивіться, як ми ту вживаєм,
Що ми їмо, в чім ходимо, як спати лягаєм.
О просим тя і благаєм, отце Николаю,
Поверни нашого тата із чужого краю.
Поверни нашого тата та у наше село,
Постановит нам він хату, буде нам весело.
Підем з татом всі до церкви, разом поклякаєм:
«Дякуєм ти, божа мати, що ми тата маєм.
Пречистая діво-мати, се твоя опіка,
Стерегла-с нашого тата, що він не каліка:
З войни до нас повернувси здоров і веселий.
Дєкуєм ти, всемогучий, ти, наш боже милий.
Дякуєм ти, божий сину, же нам вернув тата,
Ми з ним підемо до церкви в неділю і свята».

Comments are closed.