Поліщуки

Бог як роздавав людям землю й те, що на ній, то поліщуки запізнилися.
– Уже все роздав, – каже Бог. – І землю добру, врожайну, і гори, і там, де трави ростуть великі, і де золота-срібла багато. Остались тико болото та ліс. Та річок і озер трохи.
Чухають потилиці поліщуки.
– Та вже як є, пане Боже, то хай так і буде.
Зрадів Бог, що воне такеї покірнії. У ріки та озера рибу запустив та раків. А в ліси – ягід та грибів. Так і живуть. Хоть земля й бідна, й мало неї, на ягодах та грибах і рибі перебиваються. Траву косять на болотах та з лози кошики плетуть. Ще й Богу дєкують, що так усього в нех багацько.
Їдне слово – поліщуки.

Comments are closed.