По горі, горі зацвіла шельвія

По горі, горі зацвіла шельвія,
Попід ту гору ходила Марія.
Марія ходила, шельвію ломила,
Ревними сльозами за мужем плакала.
На очка чорнява, на личко, як ружа:
— Ой той лях їде, що вбив мого мужа!
Заходить ї гадка, гадає втікати.
— Не втікай, Маріє, скажу тя лапати,
Бо я тебе хочу за жену си взяти!
Ой Марія стала, за бога згадала:
— Одверни мні, боже, я тому не рада!
Заходить ю голос з високого неба:
— Най іде Марія, жени ти не треба!
Узяли Марію за русяви коси,
Прип’яли Марію у саду до сосни,
Викресали огню у суху порохню,
Запалили сосну зверха і зісподу:
— Гори, сосно, гори, а ти, смоло, капай,
На Марійоно тіло, на Марійну главу!
Най Марія терпить великії муки,
Коли не хотіла за жену ми бути!
— А хто сидить дома, а хто робить в полю,
Най ся йде дивити на мою неволю!
А пан каже, що то смола, а то чиста вода,
На Марійно тіло єсть то охолода.

Comments are closed.