Перевертень

Ще як я малою була, то жила в нашому селі дівка одна. Варкою звали, і славна вона була. Багато сваталося до неї парубків, але ні за кого не хотіла вона віддаватися.
У нашому селі жив парубок Василь. Ще змалечку батьки заручили його з тою дівчиною Варкою. Раз косив він з батьком сіно і напився зимної води. Щось йому до вечора стало гірше, почув він себе слабим і через три дні помер. А було на ту пору йому вже шістнадцять літ. І от стали люди казати, що ночами ходить той Василь до Варки. Помітили, що вона ніби трохи не при своєму розумі. Вийде, бувало, на берег, сміється, балакає, все кличе когось Васильком. Дивляться люди: сама дівка стоїть… З кожним днем танула вона й танула, як та свічка на вогні.
Настали Зелені свята. Як от все в селі, пішли дівки за зіллям, і Варка з ними. От нарізали вони зілля, а по дорозі додому зогляділись, що нема з ними Варки. Гляділи, кликали, ніде її не було. Вже й вечоріти стало, і вернулися дівки додому без Варки. То її забрав у лісі той перевертень Василь. Бо перевертні, чи там ще кажуть перекрутні, сидять в лісових болотах. Так не було її день, другий, а на третій прали жінки шмаття і знайшли в річці Варчину хустину. Наступного дня їден чоловік з своїм сином затягав волоком рибу і знайшов тіло Варки. Поховали її, як було звично колись, на роздорожжі.

Comments are closed.