Зустріч пасічника з гайдамакою

Розказував мені один дід:
– Сиджу, – каже, – я в пасіці, коли ж чорт несе бурмаку; увесь обшарпаний.
– Здоров, діду!
– Здоров!
– А що будемо робити? Давай на сорочки мінятися!
Я вже злякався:
– Давай! – кажу.
Оддав йому сорочку. Він скинув теє рем’я, надів сорочку.
– Давай штани!
Оддав я й штани.
– Давай, діду, меду!
Я аж тремчу весь з переляку. Пішов, одрізав йому збоку такого вже гарного, гречаного! Він наївся та й каже:
– Чи ти, діду, знаєш Вовчу Гать?
– Знаю!
– От же, – каже, — там є пеньок дубовий, обшморганий колесами. То ти завтра встань до схід сонця, та піди туди, та одлічи три кроки, і викопаєш там гроші. Ото тобі за те, що ти мене приодів і нагодував.
Пішов я на другий день, аж справді – повнісінький вулик самих п’ятаків!

Ой їхав з Круговілля

Ой їхав з Круговілля,
Нарубав я фуру кілля.
Здибався я з татарами,
Як, наприклад, тепер з вами.

Хтіли мене заколоти,
Я сховався в околоти.
Сидів три дні в околоті,
Аж засохло мені в роті

Коб додому як долізти,
Коб щоб добре попоїсти.
Стоїть борщ під лавою
З усякою приправою:

Із жуками, з тараканами,
З усякими приправами.
Коб то теща здорова,
Коб то борщ той поборола.

Ой напік я малаїв,
Сам не кушав і не їв,
Коб то теща здорова,
То б малаї поборола.

Ой напік я бараболі,
Сам не кушав ні одної,
Коби теща здорова,
Бараболі поборола.

Як хлопчик трьох вовків забив

Була кобіта і мала хлопчика, що, як вродився, то мав на шиї три ланцюжки злоті. І як підріс, пішов в ліс. Наперед нього стоїть вовк. Той його злапав, причепив до ланцюга і іде далі. Знов наперед нього стоїть вовк. Той і його злапав, причепив до ланцюга і іде далі. Зайшов ще далі, аж перебігає йому дорогу третій вовк.
Він злапав і його, причепив і вже йде з ними. Надибає в лісі хатку. Зайшов до неї на ніч, а вовків прив’язав надворі.
Іде тою самою дорогою дід. Вовки стали проситися, щоб їх пустив. Дід змилувався, пустив. Вони давай дертися до хатини. Продерли, влізли і стягнули того хлопця з печі. Хтіли дерти його, але він гарапником як вдарив — всіх трьох позабивав і додому чимборше мандрував. Мати ним втішилася і більше на мандрівку не соглашалася, бо він був тлустий, як баранчик, і ним поснідали би вовки, як рябчиком.

Діти мої, діти

Діти мої, діти,
Дев’ятеро діти,
Ани сама не знам,
Де вас мам подіти,
Гей, ани сама не знам,
Де вас мам подіти.

Діти мої, діти,

Дрібніцькі, як значок,

А я межи вами,
Як зогнитий пнячок,

Гей, а я межи вами,

Як зогнитий пнячок.

А гайці мі, гайці,
Мої дрібні діти,
Дайте свої мамці

До роботи піти,
Гей, дайте свої мамці

До роботи піти.

Про привида

Ото як помре хто, то ніколи не можна за ним дуже плакати, бо буде ходити! Один дід колись помер, і баба теж за ним сумувала. І став він до неї вночі приходити, вже як полягають всі спати. А бабина кімната була окремо від всіх. Ото діти ще не поснуть, чують, як в сінях двері рипнуть, але нічого більше не бачать, та й їм байдуже. А той мрець заходить собі до баби в хату і каже:
— Посунься, Явдохо, я коло тебе ляжу!
Вона бере та й посувається. І от стала та баба худнути. Худне і худне. А діти ж нічого не знали! Але якось на Пасху питають її:
— Мамо, чому це в нас щовечора в сінях двері риплять, що, може, до вас хто ходить?
Вона взяла й розказала дітям. Там були ще люди і чули. І дали вони їй якогось жита. І сказали, що то привид ходить. Хай вона посіє це жито нахрест, то більше не прийде. Вона так і зробила. І зійшло скоро те жито. І от якось вже всі полягали спати, коли чує, знов двері — рип! Зайшов. Став на порозі й каже:
— Явдохо, що ти наробила?!
І подівся. Так більше і не приходив.

Як я спала на сені, на сені

Як я спала на сені, на сені,
Прийшов до мя шаленец,
Прийшов до мя шаленец шалений.

Мало зуби, мало хвіст, мало хвіст,
Повідало, жи мя з’їст,
Повідало, жи мя з’їст, жи мя з’їст.

Воно мене не з’їло, не з’їло,
Лем мя в личко вкусило,
Лем мя в личко вкусило, вкусило.

Но на личку не знати, не знати,
Лем є брішок горбатий,
Лем є брішок горбатий, горбатий.

Скарб під грушею

Малим ще я був, пам’ятаю, що їхав якийсь чоловік і він у нас ночував. То як ночував, розказував, що як вони втікали, то в Хаминському лісі гроші закопали. Каже:
– Є груша в лісі і рів коло неї: то ми закопали там гроші, ще й шаблею три знаки зробили на груші.
То розказував, але казав, що й сам не пам’ятає, в якому то місці вони поклали.
– Знаю, що так коло груші поклали, три знаки шаблею зробили на груші, і ще рів тут був, але щоб піти в ліс – то не вгадаю, де то те місце. Дуже тяжко нас гнали; бігли дуже, так на бігу стали, положили – і далі…