Чи били пана деревом?

Чи били пана деревом?На суді питають підсудного:
— Так визнаєте, що били пана деревом?
— Айно, прошу їх, визнаю.
— І що можете запропонувати на пом’якшення кари?
— А те, що м’яким деревом його бив!

Ой спи, диті, без повитті

Ой спи, диті, без повиттіОй спи, диті, без повитті,
Прийде мати та й пов’є ті
А в тоненькі пеленочки,
А в єдвабні китайочки.
Ой спи, диті, без повитті,
Прийде мати та й пов’є ті.
Пішла в поле на роботу,
Та не прийде, аж в суботу.
Ой спи, диті, колишу ті,
Ой як уснеш, я лишу ті.
Ой спи довго, рости борзо
Вітцю й матці на потіху,
Добрим людям на послугу.
Аби лихим не служити,
Бо їм не мож догодити.

Пташине прізвище

Пташине прізвище– Хто там до тебе приïздив учора, — питає пан у свого мужика, — що ти до мене прибігав за самоваром?
– Та якийсь пан.
– Та який же, як його прозвище?
– Оце й забув. Такось як на птаха скидається; є птах такий.
– Сорочинський? — каже пан.
– Ні.
– Гороб’євський?
– І то ні!
– Синицький?
– Та ні. О, шоб його! От на умі вертиться, та не згадаю… Вербицький, Вербицький, пане! Насилу згадав.
– Ти ж казав, що його прозвище на птаха скидається?
– Ге! Та що, хіба птах на вербі і не сидить?

Три пани, два отамани, а оден підданий

Три пани, два отамани, а оден підданийПісля смерті одного паночка зостало шість синів і дочка, обійстя та трохи землі; і при тому всьому один підданий. Якось раз один з тих паничів їхав візком і сам собі поганяв коня. Його здибав сусід, і питає:
– Чи пан сам собі уже й коня поганяєш? У вас же єсть підданий…
– Утік, шельма.
– А то ж чого?
– А чорт його матір зна! По дню тільки робив панщини кожному з братів; а в неділю, буває, з панною сестрою до костьола – і утік, скурвисин…

Ведмідь і колодка

Ведмідь і колодкаІде собі ведмідь лісом та й нюхає, чи не знайде чим поживиться, бо їсти хоче — аж живіт підвело. Тільки чує — мед. Задрав морду, бачить: на дереві вулик, а під вуликом колодка на віжках висить.
Поліз ведмідь на липу. Доліз до колодки, а далі не можна — колодка не пуска. От він узяв та й одіпхнув її помаленьку лапою; вона трохи одвихнулась та й знов назад і вдарила його по голові.
Ведмідь одіпхнув її дужче; вона знов луснула його по голові, тільки вже дужче. Розсердився ведмідь та з усієї сили як штовхне колодку… А вона його як трісне — трохи він з дерева не покотивсь.
Розлютувався ведмідь; уже й про мед забув, тільки б йому ту гаспидську колодку подужати. От і почав він її з усієї сили одпихать від себе, а вона все його по голові та по голові. Бився він з нею, бився, аж поки зовсім побитий не впав додолу. А під деревом чоловік гострого кілля набив, ведмідь на нього й настромивсь.

Щось треба…

Щось треба...Їде чоловік дорогою, на возі. Коли хтось гукає:
– Дядьку! Дядьку! Стривайте, щось треба!
Той став, чекає, думає, чого тому треба. Коли це прибіг той що гукав, з істиком (істик – то така паличка з залізним наконечником, щоб землю з леміха зчищати):
— Орю в бісового сина, та ні об що й почухатись. Дозвольте хоч об віз!

Звідки пішли гори

Звідки пішли гориЯк Бог творив світ, то на самий перед сотворив небо. А потому ангелів, а потому звізди на небі, а потому місяць. Але звізди не світили. І наказав Бог ангелам, жеби звізди були світлі. А найстаршому, найбільшому ангелові сказав:
— На тобі грудку глини, іди на місяць і вержеш (кинеш) її там, бо там ще землі нема. З тої грудки буде земля. А як будеш метати, то скажеш: «Рости і множися на Божу славу». І там будуть церкви, і будуть люде мені пісню співати.
А він собі подумав, той ангел: «Що, все на Божу славу, а на мою нічого?» І повідає:
— Рости і множися на мою славу, а не на Божу.
А з того нічого не було, не виросла на місяці земля.
Приходить Господь Бог та й питає його:
— Метав?
— Метав. На мою славу. А воно нічого не виросло.
Сотворитель світу каже:
— Все, теперка підемо оба метати. На тобі грудку глини, і я беру грудку глини. Я буду метати, і то буде на мою славу. А ти говори: «На Божу славу».
А він собі подумав: «Я не вержу. Але не маю де сховати, бо не маю одежі. Вержу собі в рот, під язик», — думає він, і заховав грудку під язиком.
А Господь метав і говорив:
— Множися і рости! Де є глина, там най росте.
І зачала глина рости ангелові в роті. А він, ангел, зачав випльовувати її. І наплював гір по всьому світу… Там, де глина впала, зробилися гори, а з слини — каміння. Тому такі гори суть на світі. Де є гори, то все той ангел наплював.