Ой умирав козак

Ой умирав козак,
Та козаченько,
Край дунайської води.
Ой його стріла
Та з коня зняла,
Ой стріла ж, стріла
Розпроклятої орди.
Ой біля нього та кінь його,
Та старий його слуга,
Та прощається,
Та й питається
У хазяя-друга:
«Ой куди ж мені,
Та мій хазяю»,
Без тебе вдаваться:
Чи в край рідний,
У степ вільний,
Чи з кручі вбиваться?»
«Ой ти ж, коню мій,
Та старий слуга мій,
З кручі не вбивайся,
Ой тікай ти в край поля,
А татарам не дайся!
Ой гуляй коню мій,
Та в чистому полю,
Бо вже тобі, коню,
Та не буде ласки
Та й ранішнеї волі.
А може ж ти, коню,
Та доскочиш, коню,
Та й у край-слободку,
Ой там ти побачиш
Батька мого й матір,
Меншую сестричку.
А ще як побачиш
Та мою дівчину,
То дівчині скажеш,
Хай йде вона заміж,
Бо нам не видаться;
Та сирая земля —
Ото моя, теща,
Я в неї за зятя».

Comments are closed.