Орел-беркут

Жив, де не жив, один старий вояк. Мав уже сто літ, але ніколи не був хворий. Коли заслаб, то покликав сина і почав казати:
— Слухай сюди, сину. Я тобі передаю вояцького кріса. Як не буде на світі війни, можеш стріляти з нього всяку дичину, але беркута не руш.
— Чому? — питає син.
— Раз було таке і таке діло. Я бився з одним Шарканем. Великий був змій — мав аж шість голів. Я стинаю то одну, то другу, а Шаркань притулює до них свою шию — і знову приростають. Зморився я, але зморився й ворог. А над нами якраз летів беркут. Шаркань кличе: «Беркуте, принеси мені у дзьобі хоч краплю води, бо з жаги загину!» А я прошу собі: «Ей, беркуте, не слухай ти змія. Принеси у пазурах піску. Я посиплю відрубані голови — і вони не приростуть». Тоді беркут послухав мене. Так я убив Шарканя й лишився живим.
Син йому пообіцяв, що не буде стріляти в орла. І старий помер. Син поховав його, як треба, а сам узяв на плече гвинтівку — нянькового кріса — і помандрував.
Під одною липою, що росла на полі, застала його ніч. Стало темно-темно. І хлопець думає собі: «Тут переночую». Але далеко на горі засвітилося. Він рушив туди. Вийшов на гору, а то світло — в хатці. Хлопець заглянув крізь вікно і бачить: дванадцять розбійників сидять за столом і бавляться із золотим яблуком.
Вояків син міркує: як їм дати знати, що він не боїться? Бо інакше не зайти до хати! Коли один з розбійників тримав золоте яблуко на чорній долоні, мандрівник поцілився і вистрелив. Яблуко розсипалося в мак. А розбійники сидять, не рушаються з місця. Тоді хлопець вирішив:
«Зайду я до них! Най буде, що буде!»
Зайшов. А старший був такий силач, що взяв його на чорну долоню, обдивився й каже:
— Ти нам розбив найдорожчу річ: у золотому яблуці було наше щастя. За те маєш загинути. Але залишишся живим, якщо зі свого кріса уб’єш одного беркута.
— А що то за беркут? — запитує хлопець.
— За третьою горою є один поганин. Живе у темному палаці, без жодного вікна. Не можемо дізнатися, що він там ховає, бо на брамі сидить старий беркут — не дає підступитися. Його можна зняти тільки пострілом, а в нас немає крісів.
Вояків син подумав і каже:
— Та що його боятися! Я пройду й без пострілу!
Розбійники дуже здивувалися. Всі хотіли бачити, як то воно буде.
А що надумав собі хлопець? Він набрав у постоли землі, взув їх — і вже йде. Розбійники — за ним. Прийшли за третю гору і позупинялися біля темного палацу. А хлопець — просто до воріт. Беркут скрикнув і розпростер крила. Але хлопець каже:
— Чого ти кричиш, беркуте? Я ж стою не на твоїй, а на своїй землі. Чи, може, ти сердитий на тих, що за мною? Вони — мої слуги.
Беркут склав крила і мовчить. А син вояка наказав розбійникам:
— Ану, хлопці, похваліться силою — проламайте мура.
Коли вхід був зроблений, мандрівник шепнув:
— Чекайте мене тут. Я сам піду й розвідаю, що там у палаці.
А в поганина було так, що коли на брамі дрімав беркут, дрімала і вся варта. Ступив хлопець до перших дверей, а перед ними хропить дідо, якому з рота сапає синє полум’я. Підходить він до других дверей — там ще міцніший дідо: йому з рота б’є червоне полум’я. Підійшов до третіх, а під ними найстрашніший страж, бо йому з рота бухкає чорне полум’я.
Хлопець опинився серед великої світлиці, в яку падало світло через скляну стелю. Тут спала біла дівчина. На пальці у неї був золотий перстень, а на грудях золота хустинка. Молодому хлопцеві дуже полюбилася така красна дівчина. Він нахилився до красуні, поцілував її. А вона відразу прокинулася.
— Ой, як я довго спала! — легко зітхнула дівчина і запитала хлопця: — Хто ти? Що тут робиш?
— Я прийшов, принцесо, тебе розбудити і вивести з темного палацу, — відповідає хлопець.
Дівчина зраділа:
— Тоді я — твоя суджена. Тікаймо, бо вже скоро має прийти поганин.
Вояків син каже:
— Та куди втікати? Звідси єдиний вихід — крізь пролом у мурі, а там стоять дванадцять розбійників.
— Клич їх на подвір’я.
Розбійники один перед другим полізли у пролом, але коли стали на подвір’ї, то всі поприлипали до товстелезної стіни: палац поганина був із самого каменю.
Хлопець і дівчина тікають, але в дорозі й веселяться, граються. Поганин тим часом вернувся в палац і застав розбійників. Усіх пожер і йде до світлиці. Дівчини нема! Накинувся на стражів і повбивав їх, вийняв шаблю й на старого беркута. Але той вдарив крилами і полетів услід за молодятами.
А вони якраз прийшли до широкої води і журяться, як їм перейти. Видять — летить беркут. Подумали, що старого беркута пустив на них поганин. Чекати тут ніколи, бо він, раз-два, схопить у пазурі дівчину і понесе назад. Хлопець вистрелив. Беркут упав мертвим.
Не встигли отямитися — їх наздогнав поганин. На місці води вчинилася величезна яма, і поганин з дівчиною зник у темній глибині. Хлопець закрив очі й кинувся за ними. Коли зсунувся у яму, перед ним відкрився цілий підземний світ. Там у хатах жили тільки відьми, але хлопець розумно зробив, що ступав поганиновим слідом: відьми його боялися. Зайшов у першу хату, а відьма йому каже:
— Я — твоя сестра.
І пригостила склянкою міцного вина — з волячої крові.
Хлопець дійшов до другої хати. І там стара ґаздиня назвалася сестрою: прийшов поганиновим слідом, і відьма собі думала, що він — нечиста сила. Випив дві повні склянки міцного вина — з волячої крові. Третя сестра дала йому випити три склянки вина, від якого хлопець не сп’янів, але відчув неймовірну силу. Він почав питати:
— Сестро, а де поганин? Украв у мене дівчину і десь тут сховався!
— Тяжке твоє діло, — відповіла відьма. — Поганин володіє усім підземним світом, ще й на землі має один темний палац.
— Я там уже був.
— Тоді йди його слідом і дійдеш до брами. Брама буде закривати вхід до середини гори, але вона не замкнута. Тут ніхто не стереже поганина, бо царство під землею належить йому. А від нашого вина ти маєш стільки сили, щоб відхилити тяжку браму.
Хлопець сховався під горою і вислідив, коли поганин вийшов. Сам забіг до дівчини. Дівчина зраділа, обняла його. І почала просити;
— Втікай, бо в цьому домі не сміє бути більше одної душі.
— Я не боюся — в мене кріс.
— Поганин — бездушник, такого куля не бере!
— А в чому його сила?
— Я не знаю.
— Ти дізнайся. Я буду чекати…
Хлопець пішов, а дівчина думає, як вивідати в поганина його таємницю?
Коли дідо вернувся додому, вона запитала:
— Скажи, у чому твоя сила?
— У вінику! — зареготав поганин. — Як у старої відьми.
Другого дня дівчина обклала віник золотом. Поганин здивувався:
— Що то, принцесо?
— Твоя сила.
Поганин так зареготав, що аж гора затряслася.
— Моя сила схована в печі.
Коли він пішов з дому, дівчина все золото висипала в жар. Поганин вернувся, а вона показує у піч.
— Що ти наробила! — розсердився дідо.
— Я твою силу так честую.
— Ти дурна! Моя сила таїться у тому, що я маю серце бугая!
Так у гніві він не спам’ятався, як виказав свою таємницю. А тоді вчинився бугаєм. Нараз люто заревів і вибіг за браму. Син вояка нічого не знав, що то є поганин, і не ховався перед ним. Бугай накинувся на хлопця. Той вистрелив. Бугай упав мертвим.
А дівчина вибігла з гори:
— Ой, то був поганин. Він може ожити. Треба його швидко порубати.
Бугая порубали, м’ясо склали у залізну бочку і аж так пустилися в дорогу.
Але куди вихід з підземного царства? Дорогою хлопець зайшов до тих відьом, що перед тим назвалися сестрами. І вони порадили:
— Звідси можна вийти через широку воду. Там побачиш човен, на якому плаває один старий беркут.
— А що то за беркут? — налякався хлопець.
— Той, котрого вбили в наземному світі. Тепер живе в підземному царстві, але літати тут не може. Возиться в човні.
— Як же мені з беркутом домовитися? — зажурився хлопець.
— А ти не журися, — сказали йому відьми. — Коли в того беркута стріляли, то він бачив двох. Тому не смій сідати у човен разом з дівкою, бо він вас потопить. Пусти наперед дівчину, а сам почекай.
Так воно й було. Вояків син переправив дівчину, а потому сів у човна сам. Але беркут, як побачив кріса, нараз кинувся убік. Човен перевернувся, хлопець почав тонути. А його кріс уже пішов на дно. В ту ж хвилину беркут відчув крила. Він схопив у пазурі того, що потопав, і вилетів у наземний світ….
Там леґеня вже чекала дівчина.
Та надійшла дуже темна хмара, полив огняний дощ. Беркут злетів і простер над ними свої широкі крила. Захоронив молодят від смерті, але сам згорів.
І нараз роз’яснилося. Тоді дівчина згадала, що вона з такого і такого царства — її з царського двору поніс лихий вітер. Дібралися вони до царя, а там дуже зраділи і дівчині, і хлопцеві. Справили їм велике весілля. Син старого вояка почав царювати, і всім жилося добре. А ще кажуть, що молодий цар заборонив у цілій країні стріляти в орлів-беркутів.

Comments are closed.