Ой Тетяна, Тетяна, чорнобрива, кохана

Ой Тетяна, Тетяна, чорнобрива, коханаОй Тетяна, Тетяна, чорнобрива, кохана,
На крилечку стояла, брівоньками моргала.
На крилечку стояла, брівоньками моргала:
— Сюди, хлопці, до мене, чорні брови є в мене.
— Пропадай вже ти з ними, давно маниш ти їми.
— Ой щоб я та й не манила, то була би справедлива.
Ой щоб я та й не манила, то би-м босенька ходила.
А так шевчика маню, черевички я маю:
Одна пара чорная, а друга червоная,
А третяя — корковая, бо сама-м ще молодая.

Ой як пішов Кузьма, ой як пішов дурень

Ой як пішов Кузьма, ой як пішов дуреньОй як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі.
Аж там чоловік
Горох молотить,
А він йому каже:
«Дай тобі, боже,
Сім кіп змолотити,
Решето набрати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудр:
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Ні перевозити.
Ні переносити!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Дитину ховає,
А він йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Ні переносити,
Ні перевозити!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти. синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой як пішов Кузьма.
Ой як пішов дурень
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Кабана смалить.
А він йому каже:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой там Кузьму били.
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню.
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Під тином сере.
Кузьма йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма.
Плаче, ридає,
Та на свою матір
Тяжко нарікає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить.
То ти із-за тину
Каменем у спину!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там жінки
Хусти полощуть,
А він із за тину
Каменем у спину.
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили.
Чорнії кудрі
Покривавили!

Та нема в світі так нікому, як бурлаці молодому

Та нема в світі так нікому, як бурлаці молодомуТа нема в світі так нікому,
Як бурлаці молодому:
Та бурлак робить, не гуляє,
А хазяїн його лає:
«Та де ти в чорта волочився,
Що по пояс замочився?»
«Та ходив лугами за волами,
Ходив яром за товаром».
«Та сідай, бурлаче, та й вечеряй,
Що хазяйка наварила:
Та під лавою те борщище,
Що собака три дні хлище,
А на припічку скибка хліба,
А що кішка не доїла!»

Молоденька, солоденька, ходімо мід пити

Молоденька, солоденька, ходімо мід пити— Молоденька, солоденька, ходімо мід пити!
— Ой не піду, легінику, бо ня мете бити.
— Та й не будем, молоденька, не будем тя бити;
Запряжемо до борони, підем волочити.
Що ми будем, пане-брате, гадати, гадати:
Як ми будем дівчатами на гречку орати?
Молодиці-круглолиці будуть волочити,
А старими та бабами додому возити.