Долом, долом, долиною мандруй, дівчино зо мною

Долом, долом, долиною
Мандруй, мандруй, дівчино зо мною.
Мандруй, мандруй, не оглядайся,
На погоню не сподівайся.
А вже погоня єї доганяла:
— «Ой вернися, дівчино, до дому:
Плаче отець — мати за тобою».
— «Нехай плаче, нехай омліває:
Нехай за п’яницю заміж не дає.
Я п’яниці рада не рада:
Веде з корчми його вся громада».
Скоро милий з корчми ступає:
Вона окном як дверми втікає.
— «Десь ти, мила, і жартів не знаєш;
Я на порог — ти окном втікаєш?»
— «Ой я твої жарти знаю:
Не раз, не два в ручках омліваю».
Ой ожино, ой ти зелененька:
Пропала ж я тепер, молоденька.
Ой ожино, ой ти білий цвіту!
Зав’язаний ти мій милий світу!»

У Києві на Подолі сталася новина

У Києві на Подолі сталася новина,
Зчарувала багатушка вдовиного сина.
Ой як вона чарувала, просила до хати:
— Прийди, прийди, козаченьку, щось маю сказати.
Як увійшов він до хати, вона просить сісти,
Дала йому на тарілці два яблука з’їсти;
Два яблучка з’їсти ще й стаканчик рому:
— Випий, випий, козаченьку, й не кажи нікому.
Як прийшов він додому, на стіл похилився,
Питається його мати: «Чого зажурився?»
— Ой вже, моя мамо рідна, чарів доходився.
Поший мені, моя мамо, хоч на смерть сорочку,
Та не проклинай, мамо рідна, багатирську дочку.
— Буду бити ще й лаяти, буду проклинати,
Нехай знає багатушка, як чарів давати.
У неділю рано-вранці усі дзвони дзвонять,
Це ж по тому козакові, що з чарів хоронять.
Іде мати ззаду плаче, плаче ще й ридає,
Попереду багатирка рученьки ламає.
Не зламала білих ручок, а зламала пальця,
Ввесь світ зійшла, та не знайшла такого хлопця.

Ой у полі косарі кашу варили

Ой у полі косарі кашу варили,
Ой так, ой так, кашу варили.
Кашу варили, ложкою мішали,
Ой так, ой так, ложкою мішали.
Ложкою мішали, їсти поспішали,
Ой так, ой так, їсти поспішали.
Як поїли кашу, разом всі косили,
Ой так, ой так, разом всі косили.
Разом косили, разом і згрібали,
Ой так, ой так, разом і згрібали.
Разом всі згрібали, на вози кидали,
Ой так, ой так, на вози кидали.
На вози кидали, з поля возили,
Ой так, ой так, з поля возили.
Працю покінчали, спочивати стали,
Ой так, ой так, спочивати стали.
Хто гуляти, хто співати, хто і танцювати,
Ой так, ой так, хто і танцювати.

Стоїть козак під вікном, щоб дівчина вийшла

Ой сад-виноград, кучерява вишня,
Стоїть козак під вікном, щоб дівчина вийшла.
А дівчина не виходить, хатину вбирає.
Стоїть козак під вікном, з жалю завмирає.
— Ой не стій під вікном, не махай рукою,
Бо не вийду, не стану говорить з тобою.
Ой не стій під вікном, не топчи травиці,
Як не люблять тебе дівки, люблять молодиці.
Ой не ходи по городу та й не топчи бобу,
Сказав батько: не віддам за таку хворобу.
Ой не ходи коло хати, не дратуй цуценяти,
Цуценя дзяволить, в мене серце болить.