Лиса Гора, Крутий Яр і Канівське

Жили ще запорожці і в Крутому Яру, що біля Лисої гори, і в урочищі Канівському. В Крутому Яру – ліс, кручі і таке місце затишне, що хоч Бог його зна де вже такого й найти.
В яру і побіля яру запорожці, кажуть, всю зиму пасли табуни коней і скот. У їх тут були і хати, і землянки, і садки, і пасіки. Уже слободи почали селитися за Катерини, уже відусюди й козацтво перебралось у Чорноморцю, а в Крутому Яру ще багато оставалось запорожців. Так в землянках і скалатали останній вік. Багатий і хліборобний був народ! Полягло все, тільки пам’ять осталась, та ще, кажуть, допропасти в землі лежить нерушимих скарбів. Гроші деякі люди находили і розжились, тільки таяться.
Давно колись у Крутому Яру щось тужило, але сумно було, а тепер сумують та тужать по козаках тільки пугачі! В Канівському, що від Яру ближче до Хортиці, де густий байрак, і там, розказують, є скарби. За Канівським, ближче до Розумовки на пісцях було багато печищ, а біля їх знаходили здоровенні, червоні тикви (амфори); вони не похожі на наші: вишиною з аршин або й більше, з двома вушками, а дно гостре, Бог його зна, як його й ставили люди на землю.

Comments are closed.