Залізнякова церква

Наше село зветься Залізнячка тому, що тут жив Залізняк, козачий отаман. Він сам його й заснував; почав з кузень. Наставив був кузнів та ножі робив, бо тут їм було затишно. Тут був сильний ліс, а ще й річка, то їх ніхто не міг тут застукать. Вони були собі як у своїй хаті.
Якось я копав яму, по правді кажучи, грошей шукав, але грошей не знайшов, тілько знайшов кузню. То казали, що то Залізнякова, в якій ковалі робили ножі. Викопана вона в землі, а стеля покладена з дубів. На землі було горно. То ми все порозкидали, а яму загорнули.
Отам, коло школи, стоїть маленька капличка, вимурована з каміння, а на тій капличці – хрест дранчистий. Того хреста робили ті ковалі, що ножі робили, бо Залізняк там був поставив церкву, то цей хрест з теї церкви. І ще були хрести, та не знаю, де вони поділись, бо церква була з трьома банями. Дзвіниці не було, дзвони висіли на стовпах.
Гарна була церква, та згоріла. Пам’ятаю, саме на Різдво, на другий день свят, саме в кожній хаті гості колядували за столами. У одних людей умерла дівчинка, а сторож любив горілку та випив на похороні, та й не пам’ятав, що робить. Замотав у попове приладдя кадильницю з жаром і поклав у церкві. Бачать люди, що чогось світиться в церкві, але байдуже собі, аж поки добре не зайнялося…
На тому місці, де була церква, ото капличку поставили. Там щось у капличку й замурували, але я не знаю, що саме, бо я ще був молодий, то не цікавився. Тілько бачив, що дощечку камінну, й написано слова, а що за слова, то я не знаю. В тій церкві були записи Залізнякові, багато чогось було записано, але піп десь дів, і ніхто не знає…

Гайдамаки у Фастівському лісі

Гайдамаки у Фастівському лісіСтарі люди вважали гайдамаків бандитами, які грабували церкви і добропорядних людей. Жили гайдамаки у Фастівському лісі, де ще й до наших днів зберігся так званий Гайдамацький яр. На жаль, до нашого часу не збереглися землянки, в яких жили вояки, але коли моя бабуся була молодою, то вона бачила ті землянки. Це були великі нори, вириті в спинці гори, придатні для життя трьох людей.
Було в гайдамаків багато човнів, на яких вони плавали по річці, що містилася в лісі. Раніше вона була великою, але зараз це просто джерельце чистої води, яке можна переступити й дитині.
Та основний спогад про гайдамаків у селян стосується заритого в лісі човна з золотом. Коли почалася хвиля боротьби проти гайдамаків, то вони мусили тікати з лісу, а так як мали дуже багато золота, то закопали його, щоб потім повернутися і забрати. Але так сталося, що гайдамаки більше не повернулися. Зариті скарби почали шукати селяни, які перекопали майже весь ліс.
У лісі тоді жив один старий дід, який притулив у себе пораненого гайдамаку, а той, помираючи, розкрив йому таємницю про місцезнаходження золота. Треба було піти в ліс, знайти найвищу гору (рельєф у лісі пересічений глибокими ярами), стати біля найвищого дерева, пройти три кроки на схід і там копати. Все начебто просто, але була ще одна умова: коли стояти коло дерева, то мусить бути видно як на долоні все село. І скільки той дід не шукав такого місця, але так і не знайшов. І син його шукав, і онук, але і їм не пощастило.
А ось щодо правнука, то люди вважають, що він знайшов ці скарби, бо відбудував собі найкращу на той час хаіу, тоді, коли люди ледве зводили кінці з кінцями, щоб бодай хліба купити. Селяни довго допитувалися в нині покійного Івана Дробки (так звали цього правнука), чи правда це, чи ні, але він так і помер, не відкривши нікому таємниці старих часів.

Герценків ліс

Герценків лісНедалеко містечка Калинболот є ліс, зветься Герц, або Герценків ліс. У тім лісі – глибокий яр. То старі люди переказують, що в тім яру стояв Залізняк, а в нього війська було в яру три сотні, а над ними був старший Губар. Він дуже не милував ворога. Залізняк до них навідувався, а більше він знаходився в Залізнячці з військом. В тім яру, в лісі, сидів дід Герценко, пасічник, і в нього була пасіка така велика, що ніхто не міг перелічити. До того пасічника завжди козаки приїздили по мед та свічки; взагалі козаки в цього пасічника завжди вертілися.
Є перекази такі, що Залізняк в тім лісі закопав скарб, то ми часто там риємось, але скарбів не знаходимо. Раз тілько я був викопав трохи срібних грошей, хто його знає, може я помилився, а наче вони були Селеветені й Ганнині. А то раз був викопав жолоби ті, що козаки напували коні. Отак стояли три жолоби один коло одного, так як були ото здоровенні липи, то так і повидовбували, що можна з одного жолоба багато коней напоїть. Коло тих жолобів і криничка була. Я там був і ножа знайшов поміж жолобами: він був довгий і кривий.
Я сильно люблю копати, та не дозволено, а то б я геть поперекопував. А там трохи далі Герценкового яру є ще яр Братерський. Кажуть, що ніби б то в тім яру браталися гайдамаки з другими такими, як і самі.

Поклажа Залізняка

Мої дід у торік умерли. Вони сильно любили про Залізняка балакать. Було вилізуть на піч та як почнуть розповідати, то вже мати не втерплять, скажуть:
– Та буде з вас!
А вони ще розказують…
Щоб так їх слухав, то вони б усю ніч балакали. Тільки ми їх не дуже слухали; я тілько трохи знаю, що вони казали.
Як жив Залізняк тут, то села не було, тільки був великий ліс, а Залізняк прийшов з гайдамаками і поробив тут кузень, і робили ножі, а потім набудував хаток, то так і село заснувалось. Але в Залізняка було багато грошей, то він їх скрізь по цих лісах позакопував, але ніхто цих грошей не може взять, бо треба клятьбу одгадать, а клятьби ніхто не знає, яку він поклав. Тоді, як закопували гроші, то завжди клали клятьбу, й тільки той міг би взяти, хто знав би ті слова.
То дід казали, що за нашим селом з отого боку від шоси, був великий з липи пеньок – товстелезний і високий. Ото ж старі люди й казали, що під тією липою є Залізнякова поклажа. То дід, поки ще були молоді, пішли вночі ще з другим чоловіком та й копають під той пеньок; думали гроші викопати. Аж десь узялося коло них два гайдамаки! Один був такий, як Залізняк, бо старі люди знали, який він був, то й дідові казали. От ті гайдамаки й кажуть до них:
– Ви думаєте гроші взять? Не ви їх тут поклали й не вам їх брать!
І так якось чудно балакають, наче з ними й вітерець шумить…
Сказали такі слова та й пішли в дупло, що в тім пеньку. І не барилися, зараз і вийшли й винесли здорову макітру грошей золотих, бо так проти місяця й мигнуло. Та так ті гайдамаки з грішми на очах десь і поділися.
То вони більше й не копали, позабирали заступи та пішли додому.

Гайдамаки в Харківській губернії

Гайдамаки в Харківській губерніїІ тепер повище Богородишного є місця, де жили гайдамаки; одне зветься Осударів Яр, друге – Погрібівськии Яр, а третє – Городище.
Осударів Яр прозвали, бо там осударева казна закопана. Віз, кажуть, чумак осударю з лінії гроші двома парами; а тоді шляху на Голу Долину не було, а був шлях через Теплянський ліс. От гайдамаки і перехватили того чумака і завезли в яр. Викопали яму і вивернули туди ті гроші, возами затоптали, а чумака пустили.
Та з тих пір і зветься той яр Осударевим, бо там осударева казна.
А Погрібівський Яр – то там були погреба гайдамацькі; там і досі печери є, де вони жили. Городище кругом валом обнесено і канавою, а посередині тічок є; там їх саме вся братія жила.
То, розказують, поїхав туди чоловік дров рубати, а другий у лісі вже і каже йому, що в Городищі, де саме ворота, скарб є, та ще там, де тічок посеред Городища, і приміти всі розказав. Приміти такі, що є дуб, весь прострелений; то вони все у ціль били з пістолів.
Приміти найшли, а грошей – нема.

Скарби Чорного лісу

Скарби Чорного лісуУ Чорному лісі та в Чуті, що поблизу Олександрії, де колись у балках знаходилися гайдамацькі кишла, місцеві жителі дошукувались погреба. Десь там, казали, був наповнений спиртом видовбаний дуб, у якому були складені англійські сукна, турецькі і персидські шалі та дамаська матерія. А в інших засіках – срібло, золото і усипана дорогоцінним камінням зброя. У дверях до погреба стояв сторож – кістяк людини з києм у руках, у козацькому жупані та в сивій смушковій шапці.

Гайдамацький острів

Гайдамацький острівІсторія минулого залишила в пам’яті людей назви Козацька гора і Гайдамацький острів, які, до речі, існують і зараз. На питання – звідки походять ці назви – люди відповідали:
– Що там були козаки і гайдамаки – то це точно, а більше нічого не відомо.
Правда, існує легенда про Гайдамацький острів, на якому ріс велетенський дуб. Розповідають, що обійняти його не могли і десятеро. Гайдамаки ж вирізали на цьому дубі хреста, який позначав місце схову незліченої кількості золота. І ось це золото багато хто бачив, бо воно могло часом світитися, але ніхто його не міг взяти в руки, бо золото одразу ж зникало. Треба було знати певний спосіб, щоб дістатися до нього. Не інакше як тут не обійшлося без нечистої сили…
А ще ми почули легенду про Кругле озеро. Колись давно прекрасна церква з високими шпилями пішла під землю, а на тому місці утворилося озеро, таке глибоченне, що не ростуть в ньому ніякі рослини. Старі люди запевняли, що, коли побути деякий час побіля озера, то можна почути церковний спів і дзвін.