Гайдамаки в Харківській губернії

Гайдамаки в Харківській губерніїІ тепер повище Богородишного є місця, де жили гайдамаки; одне зветься Осударів Яр, друге – Погрібівськии Яр, а третє – Городище.
Осударів Яр прозвали, бо там осударева казна закопана. Віз, кажуть, чумак осударю з лінії гроші двома парами; а тоді шляху на Голу Долину не було, а був шлях через Теплянський ліс. От гайдамаки і перехватили того чумака і завезли в яр. Викопали яму і вивернули туди ті гроші, возами затоптали, а чумака пустили.
Та з тих пір і зветься той яр Осударевим, бо там осударева казна.
А Погрібівський Яр – то там були погреба гайдамацькі; там і досі печери є, де вони жили. Городище кругом валом обнесено і канавою, а посередині тічок є; там їх саме вся братія жила.
То, розказують, поїхав туди чоловік дров рубати, а другий у лісі вже і каже йому, що в Городищі, де саме ворота, скарб є, та ще там, де тічок посеред Городища, і приміти всі розказав. Приміти такі, що є дуб, весь прострелений; то вони все у ціль били з пістолів.
Приміти найшли, а грошей – нема.

Скарби Чорного лісу

Скарби Чорного лісуУ Чорному лісі та в Чуті, що поблизу Олександрії, де колись у балках знаходилися гайдамацькі кишла, місцеві жителі дошукувались погреба. Десь там, казали, був наповнений спиртом видовбаний дуб, у якому були складені англійські сукна, турецькі і персидські шалі та дамаська матерія. А в інших засіках – срібло, золото і усипана дорогоцінним камінням зброя. У дверях до погреба стояв сторож – кістяк людини з києм у руках, у козацькому жупані та в сивій смушковій шапці.

Гайдамацький острів

Гайдамацький острівІсторія минулого залишила в пам’яті людей назви Козацька гора і Гайдамацький острів, які, до речі, існують і зараз. На питання – звідки походять ці назви – люди відповідали:
– Що там були козаки і гайдамаки – то це точно, а більше нічого не відомо.
Правда, існує легенда про Гайдамацький острів, на якому ріс велетенський дуб. Розповідають, що обійняти його не могли і десятеро. Гайдамаки ж вирізали на цьому дубі хреста, який позначав місце схову незліченої кількості золота. І ось це золото багато хто бачив, бо воно могло часом світитися, але ніхто його не міг взяти в руки, бо золото одразу ж зникало. Треба було знати певний спосіб, щоб дістатися до нього. Не інакше як тут не обійшлося без нечистої сили…
А ще ми почули легенду про Кругле озеро. Колись давно прекрасна церква з високими шпилями пішла під землю, а на тому місці утворилося озеро, таке глибоченне, що не ростуть в ньому ніякі рослини. Старі люди запевняли, що, коли побути деякий час побіля озера, то можна почути церковний спів і дзвін.

Шапка мертвеця

Шапка мертвецяХодили на вечорниці дівки та й хлопці. Та й кажуть раз хлопці
 єден до другого: «Зложимся на горівку, підем по горівку!» Але кожен ся бояв іти до корчми, бо була темна ніч. Тогди єдна дівка каже: «Ой, ви ся боїте, а я би сама пішла!» Та й пішла тота дівка по
 горівку.
Іде она через цвинтар, а там стоїть якійсь хлоп. Она гадала, що
 то котрий хлопець вийшов її пуджати та й каже: «То ти мене пуджаєш?» Та й го штовнула та й пішла далі. Взяла она в корчмі горівки, іде вже назад, а той хлоп все ще стоїть. Тогди она вже розгнівалася та й зірвала з него шапку, ударила го шапкою по писку і пішла.
Прийшла до хати на вечорниці та й каже: «Якійсь мене дурень
 пуджав, але-м му здерла шапку! Чия то шапка? Признавайтеся!»
Они ся там дивят на ту шапку, а на ній є такий знак, що вінець
 був. А тогди хтось прийшов під хату, запукав до вікна та й кличе:
 «Віддай мені шапку!» Тогди дівка дала тоту шапку хлопцям і каже:
 «Та киньте ту шапку через вікно!» (бо ся сама вже бояла). Але той
 каже: «Як єсь ми її здоймила, так мені тепер сама заложи!» Але она
 боялася — не пішла.
Та й той мертвець так щоночі приходив під її вікна і все казав,
 аби му шапку заложила на голову. Що робити? Порадився єї отець
 з ксьондзом та й врадили так, що треба вже дівку відвезти на цвинтар ід тому мерлому. Зробив той отець велику комашню, запросив
 п’ять ксьондзів, тогди вложили тоту дівку в труну і повезли її ги
 умерлу на цвинтар. Взяли там ксьондзи відправляти молитву, а той
 умерлий вже там стоїть. Тогди вже тота дівка взяла му закладати
 шапку па голову, але він її як ухопив, як поніс, то розніс її по
 кісточці по цілім цвинтарі.

Як чоловік знайшов папороть

Як чоловік знайшов папоротьПапороть хто достане, так знатиме, де гроші, де все. Так один
 чоловік — так, господський — та й найшов його, де він єсть, темної
 ночі напротив Купала Йвана. Найшов та й сидить. Тілько копиця
 горяща іде — сунеться. Він сидить. Вона через нього — сидить. Потім, того — вода, так і верне, так і верне гороюі Так як гори ото є,
 то так вода! Шумить, клекотить… А він сидить. Перейшла вода —
 він не встав. А це — цвіт тільки що зачина цвісти… Послі тії води — козаки, як набігли з нагайками, як узяли його чистити, так і то не злякавсь, поки таки папороть зацвів. Він, той чоловік, цвіт
 узяв, іде вже додому.
Приходе у те село, у панське, аж виходять зараз два лакеї і його
 тягнуть до пана: «Де ти, сукин сину, був?» Притягнули до пана.
Пан устав, давай його допитувати, де був. І різками його хотіли бити. Він признався перед паном. Коли це — нема нічого; нема того
 й пана і тих лакеїв. Він — додому та й заснув. І в нього вкрадено
 той цвіт. Так і пропало! А то ідоли все знаходились коло нього, щоб
 цвіт одібрати!..

Скарби в криницях Шакаловій та Іськовій

Скарби в криницях Шакаловій та ІськовійМіж Кушугумівкою і Краснокутівкою є балка Суха; виходе вона в плавні. Там колись жили запорожці і кишла їхні дотепер знати. По цій балці, як пройти версти дві від плавні в степ, є криниця, що зветься Шакаловою, а в ній і біля неї, кажуть, є запорожські скарби.
Шакаловою, кажуть, зветься від того, що жив запорожець Шакал.
За Шакаловою криницею, верст за сім ще далі в степ, на тій же балці є друга криниця – Іськова; там жив запорожець Ісько.
Кажуть, є в криниці і побіля неї скарби. Весною, як іде снігова вода, то іноді виносе старовинні мідні і сріб07ні гроші. Дехто з людей находять там гроші і тепер.

Шляпа турецького султана

Шляпа турецького султанаПобачите, діти, кажуть, було, баба, світ оснується, і не викарабкається бідна людина з душею на світ глянуть, який то він хоч світ той. Снують його і дротом, і коліями залізничними снують, а ще якнайкраще обсновують хитрощами усякими та здирством – це вже, бачимо, сповнилось.
Цар турецький, кажуть, було, баба, приїде у Суботі своєї одшукувати шляпи. А вона старим Хмельницьким зитоплена он аж у ставу, звідси верстов 60 буде. У Чорнім лісі його, цей став, усі знають. Бо то як збив Хмельницький шляпу з турецького султана, та й затопив її у тім ставу. Затопив та ще й закляв. Бо цього ще не було, а повинно бути. А вже то з військом султанові внуки прийдуть – не як, мабуть.
Кажуть, було, мати й баба, що у Суботів приїдуть і внуки Хмельницького булаву дідову одшукувати. Десь у замчищі па острові посеред моря старий Хмельницький оселив близнюків Тимошевих, як Тимоша вбито було. Навмисне все дбав, щоб роду не понизить, із роду не вийти: кортіло таки, щоб корона чужому не одійшла. То й сьогодні сподіватись треба Трегуб Махей то каже, що уже десь у Херсонщині рід Хмельницького хутором живе, десь недалеко Ковалевої економії, та хто його знає; не бачив і ні од кого другого не чув, то й казати не буду.

Річка Золота Липа

Річка Золота ЛипаНазивалася наша річка Липа, бо там, де випливає, поміж берегів завжди росли і ростуть липи старі. Вже як зацвітуть вони золотим цвітом, то вода в річці набирається того трунку і несе до самого Дністра.
Розповідають ще, що в Бережанах колись жили багаті пани. Хлопськими руками вони збудували собі замок, який зі всіх сторін омивала річка. Що то за скупе було панство. Обдирали нарід на чім світ стоїть. Але, як балакають люди, до часу горня воду носить.
Так сталося, як нікому не чекалося. Розвідали про те золото вороги, напали на замок і стали вимагати викуп. Облогу замку тримали довго, і пани врешті згодилися дати відкупного. Як тото воно там було, не знаю, але повідали старі люди, що нападники цілий день те золото рахували і до мішків складали. А мішки зложили на віз і з тим від’їхали.
По дорозі видалося їм, певно, що того мало, то вернулися назад, раптово напали на замок і цілком його сплюндрували. Але нарід зібрався і дав їм поза вуха. Нападники з тим золотом тікали, а люди за ними. Тільки віз із золотом в’їхав на місток через Липу, то полетів каменем у воду. Бо міст був підрізаний. Булькнуло панське добро у воду. Забрала його собі Липа, щоб не віддати нікому, бо через золото на землі найбільше біди.
Засвітилася Липа жовтим блиском і понесла з водою… Ще довгі роки то тут, то там знаходили люди в річці золото. Називають річку Золотою Липою.

Золотий скарб під Бабачихою

Золотий скарб під БабачихоюСело заснував козак Ломака, від імені якого село й отримало назву. А козак Щока заснував село Щоки, що знаходиться поруч з Ломаками. Нібито, саме у Щоки Ломака викрав доньку, а від їхньої пари й утворилося село. Численні балки, яри, пагорби та річка Сула ділять село на декілька частин, які отримали в народі такі назви: Кодак, Берегівка, Сосна, Перехресток тощо.
Вулиця, на якій я живу, називається Брехуновою. Колись на ній жив дід, який знав і любив розповідати багато нісенітниць, за що й отримав прізвисько Брехун. Став він відомим через те, що нібито пан Слюз з Хорошків кожної неділі запрошував його до себе і слухав його розповіді, за що дід отримував кожного разу золотого.
Можливо, саме від нього пішла легенда про те, що козак Ломака закопав десь серед села свою шаблю, і доки вона не буде відкопана, доти село буде козацьким, а отже – вільним. Від того часу пішла примовка, що Хорошняки – кріпаки, а Ломаки – козаки.
У самому селі декілька ставків, найбільший з яких зветься Гайдамацьким озером. Неподалік від села пролягають вигони і поля, що переходять у лісосмуги, за селом здіймає свої могутні хребти гора Бабачиха, або Бабай-гора. В місці, де Бабачиха найближче підходить до Сули, стоїть стара висохла липа, під якою, за легендами, знаходиться скарб. Одні кажуть, що скарб заховав Северин Наливайко перед своїм полоненням під Лубнами, інші кажуть, що скарб заховали шведи під час Північної війни з Росією, а ще інші кажуть, що скарб заховали чехи у Велику Вітчизняну війну під час відступу з України. Цікавим є факт, що в усіх трьох версіях фігурує подібний опис скарбу: золота упряж і бочка золота, або статуя золотого коня і бочка золота.

Сосна гайдамацька

Сосна гайдамацькаВакуленко Йван — Махеєвої жінки дядько рідний — розказував,
 що Юменів батько-коваленко (як звуть — не знаю, не буду й казати) аж 20 заступів зробив і почав з парубками за шпилем кладі
 скрізь шукати. І от на пересипі за шпилем, на Генгелевій, де саме
 сосна росте, вирили гульбище гайдамацьке. А в йому — золотий полумисок, дві серги золоті і перстень золотий, бо й плани так показували, що там гульбище було.
Порались вони довго, а це тіко що почали саме добиратись до
 кладі,— де не візьмись — пані якась. Видко, до неї чутка дійшла,
 що суботяни шукають кладі. Поздоровкалась до їх. Пара коней добрих і кучер гарний у неї.
— Боже, поможи! — каже.— Льоху дошукуєтесь? — питає.
— Еге! — одвічають ті.
— От,— каже вона,— найдіть льох гайдамацький, а в йому —
 діжа-кадка з золотом, що й кіньми в діжі обернутись можна, така
 завбільш діжа та. От я й прикмету,— каже,— покажу. В оцім дубі,
 у дуплі,— показала на дуба,— шукайте ружжо.
Стали шукати й знайшли,— вже саме залізо з його, а деревина
 йому обгнила.
— А шукайте під другим дубом два стапки підків кінських.
Знайшли. Такі, як полумиски добрі! Мабуть, тіко так пороблені, а під кіньми й не були, бо де ж таких і коней достати. А може!..
Під гнилою колодою — кістки з купця. З товарами їхали купці
 з Росії, а гайдамаки й спобігли та одного живого, казала пані, й спалили живцем. Золото забрали, а кістки за прикмету покинули, 
і ружжо так само. Яка-то тоді воля була гайдамакам: що хотіли,
 те ії робили. Сама пані казала, що вона взята була гайдамаками
 з Умані ще дівчинкою. Все їм їсти варила.
— Як же знайдете льох, бо він од сих прикмет зараз недалеко
, то в йому — одна діжка з золотом, а друга з горілкою, третя з намистом. І одежа дорога над горілкою буде в льоху висіть.
— То ви ж знаєте, де й льох саме? — спитали копачі ті в неї.
— Знаю, та не скажу, бо така клятва положена гайдамаками, що
 як я викажу, то мене так і розірвуть, не при хаті згадуючи.
Вони й замовкли.
Я вже кажу тоді Вакулі:
— А чом же ви не сказали їй (вас же 20 чоловік було): та ми вас, мов, живою од нас не випустимо, як не скажете. А як скажете, та що вже буде з вами, ми за вас постараємось.
— Еге! — бідкувавсь Вакула,— не прийшло нам у голову. І церковцю було б чим старатись, якби знайшли були…
А воно ховали гайдамаки гроші, думали, що вони знову вернуться туди, що їхня таки сила візьме верх. На спомин про гульбище з-за Тясмини гайдамаки й сосну перенесли сюди й посадили, а, може, й се — прикмета, де кладь покладена.