Про мертвого кума

Одна жінка ішла пізно ввечері через цвинтар. Зимою. А там десь недалечко був похований її кум. Вона йшла коло нього і хтіла сказати: «Царство небесне, земля пухом!» Але вирвалося: «Здоров, куме!» І пішла собі.
Прийшла додому, це щось там робила, а стала лягати спати, як було вже за дванадцяту. Роздягнулась. Як бачить — заходить її кум в хату! І каже:
— Здоров, кума, що ти з мене хтіла?
Вона як побачила, то вибила вікно і в самій сорочці побігла до чоловіка в клуб (він робив кіномеханіком). Розказала йому все. А люди їй порадили — візьми сокиру і сколупай в хаті землю коло порога (колись же в хатах була долівка глиняна). Вона так і зробила, і сокиру поклала коло тої землі.
Ввечері знов приходить кум. Каже:
— Кумо, що це ти наробила? Це ти хтіла, щоб я більше не приходив?
І закрив двері і більше не появлявся.

Соломон і біда

Соломон був зразу німий, що не говорив, але чути чув.
І Бог сказав: Як дерево заговори, тоді й ти, Соломоне, заговориш!
— А Соломон був німий, докив був, довгий час. І раз Біда здибала Соломона та й каже: Знаєш що, Соломоне, зробім собі скрипку. — А Соломон справляє Біді, що не знає, як зробити скрипку. Біда каже: Я тобі дам плян на скрипку! — А Соломон справляє, що добре. І дала Біда Соломонові плян. А Соломон по пляну зробив скрипку. А як вробив та й зачав іграти, а Біда каже: Соломоне! не бери смичком на поперек струн, але бери смичком за струнами! — І так Біда з Соломоном зачала си вадити. А Біда, як уздріла, що з Соломоном ничо не вдіє, лишила Соломона та й пішла. А Соломон зачав іграти та й пішов. А Пречиста Діва зачала просити Господа Бога, аби Господь Бог його рознімів. А Господь Бог вислухав молитву Пречистої Діви та й рознімів Соломона.

Дівич-гора

За татарського лихоліття в Сахнівці був пастух, що тішився місцевою пошаною. У пастуха була дочка-красуня. Одного разу мешканці Сахнівки схвилювалися страшенно звісткою вартових людей про напад татар; покинувши польові роботи, сахнівці пішли боронити свою домівку. На звістку про напад татар дочка пастуха поспішила назустріч батькові й потрапила в татарський полон. Тим часом мешканцям удалося прогнати орду. Вони погнались за тим, хто полонив дівчину-красуню, а він, не можучи взяти її з собою, заколов її і лишив своїм переслідувачам. Сумна звістка про втрату доньки дійшла до батька. Убиту красуню поховали на тому самому місці, де знайшли її. Засмучений батько перший кинув жменю землі на могилу дочки, кажучи, що кожна жінка села, якщо хоче, щоб її худоба була так само гарна, як його череда, зобов’язана щодня, виганяючи свою худобу в поле, кидати по жмені землі на могилу дівчини. З пошани до старого пастуха виконували свято його заповіт. Оповідання передавалося з роду в рід, могила росла й утворила Дівич-гору.

Чому Господь благословив свинину в їжу людині

Коли Христа шукали “жиди”, Він сховався від переслідувачів в ясла з сіном. Коні зверху з’їли сіно, тоді Христос заховався глибше. Кури розгрібали сіно й вигребли Христа. “Жиди” схопили Його й стали було мучити.
Христу вдалося якось визволитися, і Він сховався в солому. Свині нумо рити ту солому, і зарили Його ще глибше. Ось чому “жиди” тепер такі ласі до курей, а свиней зовсім не їдять. Нам, хрещеним, Бог благословив свинину, через що ми й освячуємо сало (і поросят) з паскою.