Гайдамацький острів

Гайдамацький острівІсторія минулого залишила в пам’яті людей назви Козацька гора і Гайдамацький острів, які, до речі, існують і зараз. На питання – звідки походять ці назви – люди відповідали:
– Що там були козаки і гайдамаки – то це точно, а більше нічого не відомо.
Правда, існує легенда про Гайдамацький острів, на якому ріс велетенський дуб. Розповідають, що обійняти його не могли і десятеро. Гайдамаки ж вирізали на цьому дубі хреста, який позначав місце схову незліченої кількості золота. І ось це золото багато хто бачив, бо воно могло часом світитися, але ніхто його не міг взяти в руки, бо золото одразу ж зникало. Треба було знати певний спосіб, щоб дістатися до нього. Не інакше як тут не обійшлося без нечистої сили…
А ще ми почули легенду про Кругле озеро. Колись давно прекрасна церква з високими шпилями пішла під землю, а на тому місці утворилося озеро, таке глибоченне, що не ростуть в ньому ніякі рослини. Старі люди запевняли, що, коли побути деякий час побіля озера, то можна почути церковний спів і дзвін.

Св. Николай і Антосій

Св. Николай і Антосій

В малій Азії був св. Николай і Антосій. Вони прийшли до церкви тай сіли вперідь образа Суса Христа. Св. Николай каже: Хоть Пречиста Діва вмерла а її образ однако файний в церкві. — Антосїй кажет: Що Пречиста Діва варт, коли вже ни має коло себе Йсуса Христа? — Николай кажет: Чому би ни була варт? — Антосїй: Бо таки так, вибери з мошенки гроші, що мошенка варт без грошей? — Николай кажет: Пречиста Діва то ни є мошенка! — Почали си сварити а Антосїй вхопив свічку і підпалив Николаєви бороду. І від того часу у Николая борода кучирява. Відтак там сказали, що на кого ангелі покладут коруну, тот з межи них двох будет владиков. Св. Николай пішов коло порога і зачав си молити. Антосій вкляк вперідь самих райских дверей. Ангелі як несли коруну, то Антосія поминули, а поклали на св. Николая. І з того часу св. Николай став владиков а Антосій ні.

Голосіївський ліс

Голосіївський лісУ Голосієві ще збереглися залишки Чорного лісу, що колись тягнувся понад Дніпром від білорусів і аж до Дніпрових порогів, а тепер оце шматок у нас та ще, кажуть, у Канівському заповіднику.
У Голосіївському лісі є ближні і дальні озера. Ходять чутки, що вони безодні, бо зв’язані з підземними водоймищами. Під час війни в одне з озер упав німецький літак, упав і пропав. Я скільки не пірнав там — ніколи його не намацував. А це ж цілий літак!
У цьому лісі ще й зараз помітні залишки глибоких ярів, особливо біля Сільхозакадемії. А колись вони були ще глибшими і на дні кожного протікала річка. Де воно все й ділось.
Тут з давніх-давен жили розбійники в норах і землянках. Добре їм було: вода рядом, місто з магазинами і багатими купцями – рядом, а навколо такий густий ліс, що ні конем, ні ногами не пройдеш. У тих ярах розбійники жили і зберігали своє майно награбоване. Золото там і осталось, бо їх звідти ніхто не викурив; кажуть, що вони самі вимерли в один день від чуми чи холери.

Шапка мертвеця

Шапка мертвецяХодили на вечорниці дівки та й хлопці. Та й кажуть раз хлопці
 єден до другого: «Зложимся на горівку, підем по горівку!» Але кожен ся бояв іти до корчми, бо була темна ніч. Тогди єдна дівка каже: «Ой, ви ся боїте, а я би сама пішла!» Та й пішла тота дівка по
 горівку.
Іде она через цвинтар, а там стоїть якійсь хлоп. Она гадала, що
 то котрий хлопець вийшов її пуджати та й каже: «То ти мене пуджаєш?» Та й го штовнула та й пішла далі. Взяла она в корчмі горівки, іде вже назад, а той хлоп все ще стоїть. Тогди она вже розгнівалася та й зірвала з него шапку, ударила го шапкою по писку і пішла.
Прийшла до хати на вечорниці та й каже: «Якійсь мене дурень
 пуджав, але-м му здерла шапку! Чия то шапка? Признавайтеся!»
Они ся там дивят на ту шапку, а на ній є такий знак, що вінець
 був. А тогди хтось прийшов під хату, запукав до вікна та й кличе:
 «Віддай мені шапку!» Тогди дівка дала тоту шапку хлопцям і каже:
 «Та киньте ту шапку через вікно!» (бо ся сама вже бояла). Але той
 каже: «Як єсь ми її здоймила, так мені тепер сама заложи!» Але она
 боялася — не пішла.
Та й той мертвець так щоночі приходив під її вікна і все казав,
 аби му шапку заложила на голову. Що робити? Порадився єї отець
 з ксьондзом та й врадили так, що треба вже дівку відвезти на цвинтар ід тому мерлому. Зробив той отець велику комашню, запросив
 п’ять ксьондзів, тогди вложили тоту дівку в труну і повезли її ги
 умерлу на цвинтар. Взяли там ксьондзи відправляти молитву, а той
 умерлий вже там стоїть. Тогди вже тота дівка взяла му закладати
 шапку па голову, але він її як ухопив, як поніс, то розніс її по
 кісточці по цілім цвинтарі.