Друге чудо святої Варвари

Друге чудо святої ВарвариІван Софонович, міщанин і райця київський, одного часу був кріпко захворів великою хворобою, а хворіючи немало, припом’янув собі святу Варвару, яка подає зцілення від мощів. А що за лютою болістю сам не міг іти, послав до монастиря Михайлівського, до мощів святої Варвари, по воду із руки її святої із вірою для ліків своєї важкої хвороби. Тимчасом його розпалила велика гарячка, що аж язик зсихав. Радили йому свої, аби чогось напився, щоб пригасити гарячку, але він відповів:
— Хоч би й умирав, не буду нічого пити, доки води від ручки святої Варвари принесуть.
Таку мав віру до святої мучениці.
Потім, коли принесено воду від святих мощів, молячись, із вірою напився і зараз-таки, як після якогось смачного міцного трунку, заснув твердо, а перед тим і спати так не міг. Натомість явилася йому свята Варвара і, взявши його за руку, мовила йому:
— Чоловіче, знай, — сказала, — що я є свята мучениця Варвара. Багато, – мовила, — не вірять, щоб то були мої правдиві мощі. Отож сам ти знай, що є то мої правдиві мощі, і всім повідай, аби в те вірили. А на знак того ти вже здоровий є.
Те прорікши, зникла, а Іван, отямившись, став такий же здоровий, ніби немало не хворів і, дякуючи святій Варварі, не тільки мені те своє чудовне зцілення від святої Варвари і її впевнення щодо мощів її оповів, але й усім і досі оповідає.

Тернина

ТернинаОй гей, гей! Скільки то було в краю нашім тернини, а скільки ще й зараз є. Тулиться собі десь на скрутах пагорбів, в ямах і ровах. Наче ховається від людського ока. Неміч, а не кущ.
Але спробуй ’го зламати! Горде зіллєчко, колюче! Ні худоба його не їсть, ні люди не зачіпають. Ото вже як хіба зачорніє ягодами-коралями, а тоді вже не питає ніхто, чи коле, чи нє. Лакома ягода, але не до їди. Терпка і квасна. А що вже з неї за наливка, скажу вам! Як добре вистоїть, то тече густо, як мед. А ще сушать баби ягоди в п’єцу, чи на сонці, або ж в братрурі. Іно кинь пару в окріп, поцукруй і… Що то за річ, не скажу вам! То но як спробуєш, то мовиш. А ще помагає ягода від всякої немочі. Як всередині болить, чи горячка, чи морозить…
Файна річ тернина!..
А знаєте, кажуть, колись вона була не шпичаста, не колюча. То, певно, і називалася по-іншому. Сміх, але ще дідо мої казали. Був час, коли люди обламали бідні кущі до штомбурів. Світилися наготою, як дівка на Івана Купала в річці. Кожна стріха затикана гіллям з ягодами. Пасуться на них горобці і люди до спуху. Ліньки нарвати того дару. Гой, люди, люди! Так воно також живе! Та то ще не біда, бо рани зростаються. А якби спротивилося і пощезло? А якби вивелося, що би було?
Та де там був час думати бідакам чорним за то…
Пішов кущ до богів за порадою. Йшов через труднопрохідні та гострі верхи гір високих. Натомив, наколов у далекій дорозі гілля-рученьки, корінь-ноженьки свої. Та дійшов і мовив:
— Бідні ми, кущі, на землі, ой бідні. Зобижають нас люди, як хто хоче. Стоїмо при дорозі, тож хто не йде, то терне і обломить… Терне й на… Обломить та й викине без користі. Не дасть плодам дозріти.
Чи правда, чи нє, але дано, кажуть, одвіт кущеві. І як вертав, то вслід чув сміх:
— Ану тепер, люде, терни! Терни, на!
Не зчувся кущ, як обріс голками гострими, колючками. Не один руку сколов, коли хотів, як колись, гіллячку зламати. Голки разили до крові. Хоч-не-хоч, а тепер тернина в пошанівку. Восени приходьте, то спробуєте ягід, а то й… шпичаків. Тоді обережно, з любов’ю до куща (бо руки поколеш!). «Терни», а він тобі сторицею — «на».

Кара Божа

Кара Божа

Ішли дві баби у Київ молиться. Назустріч, де не візьмись, плигає жаба здорова, прездорова. І почала слідкувати за ними. Плига та й плига. Куди вони б не пішли і вона там. Дуже близько вона не підходила, а так собі дещо … Читати далі

Оповідь про святого Миколая і святого Касіяна

Оповідь про святого Миколая і святого КасіянаЯкось святого Миколая і святого Касіяна послали з раю відвідати землю. І побачили вони одного разу на дорозі бідного селянина, віз якого, навантажений сіном, глибоко застряг в болоті і який робив безплідні зусилля, примушуючи свого коня зрушити з місця.
— Підемо, поможемо добрій людині, — запропонував святий Миколай.
— Борони, Боже, — відповів святий Касіян, — я боюсь забруднити свою хламиду.
— Ну, тоді почекай мене або краще йди собі без мене своєю дорогою, — сказав святий Миколай, — і, сміливо зайшовши в болото, хутенько допоміг чоловікові витягнути воза з колії.
Коли, впоравшись із цією роботою, святий Миколай наздогнав свого товариша, то був увесь в багнюці, а брудна й розірвана хламида його нагадувала лахміття бідняка.
Великим було здивування святого Петра, коли він побачив його в такому вигляді біля воріт раю.
— Ох, хто ж то тебе так забруднив? — спитав він його.
Святий Миколай розповів, чому так сталось.
— А ти, — спитав святий Петро святого Касіяна, — хіба не був там із ним?
— Аякже, але я не маю звички встрявати у те, що мене не стосується, і перш за все я подумав, щоб не вимазати непорочну білизну моєї хламиди.
— Так ось, — сказав святий Петро, — тебе, святий Миколаю, за те, що не побоявся забруднитися, виручаючи ближнього з біди, віднині будуть святкувати два рази на рік і ти будеш в очах у всієї святої Русі найбільшим після мене. А ти, святий Касіяне, задовільнись непорочною білизною своєї хламиди, а святкувати тебе будуть лише у високосний рік — раз в чотири роки.