Коли милий на войну йшов

Коли милий на войну йшов,
Своїй милій наказував:
— Кедь не прийду за рік, за два,
Не чекай мя, мила, нигда!
Без два рочка го чекала,
На третім го зчарувала,
Аж ся під ним земля нукала.
В четвер вечер по вечері
Сидить Ганця на постелі,
Тримать ножку у купелі;
Білий Янчік візля дверей:
— Ганця, Ганця, що ти робиш,
Чом ми дверка не отвориш,
Ой чи ти спиш, чи ти чуєш,
Чи на мене очікуєш?
— Ой я не сплю, іно чую,
І на тебе очікую.
Лівов ручков отверяла,
Правов ручков го вітала:
— Вітай, вітай, голубонько,
Щось ми прийшов додомоньку?
Милий, милий, що робити,
Чи вечерю готовити,
Чи челядку й обудити?
— Ні вечерю готовити,
Ні челядку й обудити:
На то пан бог темну ніч дав,
Аби челядь спочивала,
Бо ся в полі укопала.
Мила, мила, уроб волю,
Поіскай ми главку мою!
Мила волю уробила,
Главку йому поіскала.
— Милий, милий, що тобі є,
Же ти власки побутніли,
Білі личка почорніли?
— Я на війні з краю ставав,
Дрібний дождик на ня падав,
Же ми власки побутніли,
Білі личка почорніли.
— Мила, мила, уроб волю,
Випровадь ня ко Дунаю,
Ко Дунаю, ко тихому,
Ко лісові, ко темному!
Мила волю уробила,
Ко Дунаю спровадила,
Ко Дунаю, ко тихому,
Ко лісові, ко темному.
— Мила, мила, щось зробила,
Жесь си дідька спровадила?
Мила ся го так улякла,
На коліна пред ним клякла:
— Ой боже ж мій, що-м зробила,
Та я дідька спровадила!
— Мила, мила, враться назад!
Бо я юж не є твой милий,
Лем я дідько справедливий!
Скоро вна ся повернула,
На порох ся розсипала.

Comments are closed.