Багач за гроші повіситься

Багач за гроші повіситьсяЖили собі два брати. Старший багатий, бездітний; молодший — бідняк, з повною хатою дітвори.
Пішов одного разу бідняк до свого брата позичити борошна, щоб жінка спекла хліба дітям. Почав багач на бідного кричати:
— Ти, жебраку! Нічого не робиш, тільки щось випрошуєш. Хіба я маю годувати твою челядь?
— Брате, змилуйся! Якщо мене не жалієш, то бодай допоможи моїм дітям.
— Не я тобі дітей на світ привів!
— Та що вже чинити, коли їх Бог надавав стільки?
— Не маєш чим і не можеш їх прогодувати, іди та повісься!
Повернувся бідняк додому з порожніми руками й плаче:
— Чому плачеш? — питає жінка.
— Та як не плакати, коли рідний брат не хоче нам позичити борошна, ще й жене на шибеницю!.. Що чинити? Доведеться повіситися з біди.
— Ой, ой, чоловіче добрий! Що ти надумав! Це гріх такі слова й думки… Біжи до церкви й відразу скажи панові превелебному, щоб тебе висповідав.
Пішов бідняк до церкви. Попові аж дивно стало, бо цей чоловік ніколи до церкви не ходив. Не мав у що взутися, в що одягнутися.
Коли вечірня відправа закінчилася, бідняк з острахом підійшов до попа.
— Що сталося?
— Висповідайте мене, панотче духовний!
— Та з якої причини ти хочеш сповідатися?
— А так… Я просив від старшого брата борошна, бо діти голодні, а він мене прогнав і сказав: «Якщо не маєш чим прогодувати дітей, іди та повісься». Та що мені чинити, коли така люта біда? Мушу повіситися.
Піп грізно глянув на чоловіка:
— А ти знаєш, що це буде гріх неспасенний?
— Знаю. Та най бог мені гріхи відпустить. Тому я і прийшов сповідатися.
— Ну, ходи зі мною. Я дам тобі борошна, — сказав превелебний.
Бідняк із сльозами на очах приніс борошно додому. Жінка напекла паляниць, діти наїлися. Та через кілька днів у хаті знову настав голод. Бідняк знову прийшов до церкви і просить попа, щоб той його висповідав:
— Отче духовний! Вашого борошна вистачило для моєї челяді на один тиждень. А тепер діточки голодні, просять від мами і від няня їсти. Що їм дати? В хижі нема ані окрайця хліба, а заробити нема де. Я не годен дивитися на голодних дітей. Не варто мені жити на цьому світі. Висповідайте мене.
Піп знову дав чоловікові горнець борошна.
Та коли чоловік через два тижні втретє з’явився на сповідь, піп сердито закричав:
— Та чи я маю годувати твою родину! Якщо ти не здатний прогодувати свою жінку й своїх дітей сам, візьми мотуз і в лісі на дубі повісься! Читати далі

Птах щастя з Соколиної скелі

Птах щастя з Соколиної скеліЗустрілися два сусіди: бідний і багатий.
— Чому ти такий засмучений? — питає багатий бідного.
— А чого ж мені веселитися? — каже бідний. — Щастя ні на що в мене нема. Кажуть, є на світі справедливість, але, видно, не для бідняків! Тобі багатство само в руки лізе, хоча ти в торгівлі без кінця людей обдурюєш, а мені досталося дітей багато і мало прибутку. Багачі мають сади і виноградники в долинах, води там багато і врожаї великі, а мені, бідняку, відвели ділянку на горбі, під самою Соколиною скелею, що біля Ай-Петрі. Ось і б’юсь, як риба об лід. Навколо чагарники, каміння, що там буде рости? Діти мої рідко коли шматок хліба бачать. Нема у мене щастя.
— Звідки ти щастя чекаєш? — питає багач. — Щастя треба самому добути. Ти не чув, як бувало люди розповідали, ніби на Соколиній скелі є печера, а в ній птах живе, який щастя приносить. Як жар палає! Спіймай його, і щастя буде твоє. Тільки, — продовжував багатий, — не дається птах легко. Багато, багато людей пробували піймати Птаха Щастя, та самі назавжди в печері залишалися, дуже там глибоко і страшно.
З того дня, як поговорив бідняк з багачем, не стало спокою бідняку. Все з рук валиться: Птах Щастя на думці. Одного разу взяв він канат, мішок, довгу палицю і поліз на скелю.
Ой, і трудно ж було лізти! Ожиною все заросло, держи-деревом, колючки в тіло впиваються. А як на саму верхівку почав дряпатись, то зовсім біда вийшла: на два кроки підніметься, а чотири назад повзе. Добре, що в руках була товста палиця, а то ніколи не піднявся б на Соколину скелю.
Ось під самісіньким верхом і печера. Сів бідняк біля її краю, покурив, відпочив трохи. Вліз він у печеру, а в ній — прірва починається, стіни стрімкі, як
у колодязя, і дна не видно.
Обв’язав себе смільчак канатом, один кінець до кореня дерева прикріпив і почав спускатися. Спустився трохи, та раптом подув із дна печери сильний вітер і мало не викинув бідняка наверх. Але той уперся ногами в стіни і давай далі, вниз лізти. Ще трохи спустився, почали птахи крилами бити його. Але і вони не зупинили бідняка.
Ліз і ліз бідняк униз. Цілий день ліз. В печері темно, хоч око виколи. Ось ніби дно печери, а збоку дірка, пролізти можна. Стомився бідняк, а дуже хочеться йому Птаха Щастя піймати. Проліз іще в одну дірку, і тут зненацька незвичайне світло вдарило йому в вічі. Закрився рукою бідняк і тремтить весь.
«Ось він де, Птах Щастя, — думає, — як би не втік!»
Проліз ще трохи, почав підкрадатися до Птаха Щастя. А птаху нікуди дітися: забився у куток і пищить.
Зняв бідняк шапку з голови, накрив птаха і — в мішок. Давай назад карабкатися. Довго піднімався він, змучився весь, але, нарешті, вибрався наверх, покурив і побіг додому. Дома жінку і дітей мало не до смерті налякав, коли побачили вони його без шапки, обдертого. Заплакала жінка.
— Що ти наробив? Одні штани в тебе були, і від тих лахміття залишилося!
— Не плач, жінко, — каже бідняк, — що там штани! Я Птаха Щастя піймав, тепер заживемо!
Поїв бідняк каші і почав для Птаха Щастя клітку майструвати. Робить клітку і думає, як би це від Птаха як найбільше щастя взяти. Довго думав і вирішив
його продати. Колись він чув, що хан у Бахчисараї за всякі диковинки великі гроші платить.
— Піду продам хану Птаха Щастя, — сказав бідняк, — хан дасть багато золота, ото й розбагатіємо!
Посадив бідняк пташку в клітку і поки мішком накривав її, ледве не осліпли жінка і діти — так світло стало в хатині.
Пішов він у Бахчисарай. Довго йшов, нарешті добрався. Розпитав, як дійти в палац. Але сторожа не пустила бідняка до хана. Та не встиг він сказати, з чим прийшов, як перед ним відкрили не тільки хвіртку, а й головний хід, як для дорогого гостя.
Переступив поріг бідняк і подумав: «Ось де щастя починається!»
Потрапив він у ханські покої. Товстопузий хан поважно сидить на подушках, а навкруги міністри стоять.
— Правда, що ти мені приніс Птаха Щастя? — питає хан.
— Правда, повелителю мій, ось він! — і бідняк показав на клітку.
— А ну, покажи, — наказав хан.
Зняв бідняк мішок з клітки. Як бризне від птаха сяючим світлом і пекучим жаром… Міністри всі на підлогу попадали, а хан подушкою закрився.
— Швидше, швидше закривай клітку! — кричить хан.
Закрив бідняк клітку мішком. Поглядають міністри з підлоги, а хан питає:
— Ей, ти, бісів сину, добре закрив?
— Добре, повелителю мій, — в дповідає бідняк.
Виліз хан з-під подушки, сміється:
— Оце так птах! А можеш ти ще такого піймати?
Не злякався бідняк.
— Що ж, — каже, — важко, але можна.
— От я подумаю, як нагородити тебе за подарунок по-ханськи. А поки що здай птаха моєму першому міністру.
Віддав бідняк те, що дістав з такими труднощами.
Щедро нагородив його хан: велів зрубати йому голову з пліч, щоб смільчак ще кому-небудь не піймав птаха, який приносить щастя.

Дідові дарунки

Дідові дарункиБула одна баба. Мала вона три сини. Два були файні, а третій такий собі. Не знати було, що з нього буде. Дурень, та й дурень. От баба їм і говорить:
— Сини, я вас вигодувала, а сама я вже не годна. Тепер уже вам треба мене кормити. Треба вам якогось ремесла вчитися.
Старший говорить:
— Піду я вчитися.
І він пішов. Іде, дорога через лісок веде. Стрічає його якийсь дідо.
— Куди ти йдеш?
– Іду, бо треба якогось ремесла вчитися, треба якось жити. Мама в мене стара, треба її годувати.
— Добре, ходи до мене. Я тебе навчу.
І пішов він до діда і там у нього жив. А дід той був святим Петром, і хлопець чи місяць, чи півроку там у нього пробув. І каже дідо:
— Ти вже в мене побув. І ти був слухняний і вірний, як в мене добре робив. І за то я тобі дам такий столик. І як ти схочеш їсти, скажеш: «Столику, розкрийся!» Столик розкриється, і на нім будеш мати все: їсти, пити — все.
То йому дідо дав, він подякував і пішов. А додому ще далеко. Іде він, і вже скоро ніч буде. Він собі думає: «Треба десь переночувати». Дивиться, хата стоїть, думає: «Піду я до тої хати та переночую».
Приходить він до тої хати, привітався і говорить:
— Господинько, може би я у вас переночував?
— Та чого не переночуєте? Подорожнього треба в дім приймити. Не приймити — то був би гріх. В мене люди ночують.
Він уже там примістився, господиня рихтує щось там їсти. А він каже:
— Нє-нє, господинько. То ви будете в мене гоститися.
І він сказав:
— Столику, розкрийся!
Столик розкрився і на столику все: і їсти, і пити всього доста. А господиня то вздріла і подумала: «Як би в нього той столик забрати?» І постелила йому господиня в другій кімнаті, він ліг та й спить.
А вона взяла той столик, а на його місце поставила свій, подібний до того.
Він рано встав, подякував їй, що переночував, забрав той столик і пішов. Приходить додому.
— Що ти навчився? — питається мама.
— Все добре, мамо. Не будемо вже бідувати. Я маю штуку чародійну.
— Ну то показуй ту твою штуку.
Він поставив той столик та й каже:
— Столику, розкрийся!
А столик не розкривається, стоїть, як стояв. Він стукає і каже знову:
— Столику, розкрийся!
Та де!
«Що то є? — думає він. — Е, певно, та баба мені столик підмінила. Але що зробиш? Нема чародійного столика».
Каже другий брат:
— Може, я на щось вивчуся? Може, щось кращого найду, цікавішого?
Та й пішов він. Виходить на дорогу, стрічає його старий дідок. Читати далі

Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженився

Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженивсяОдна бідна мати не могла свого сина вигодувати — пустилася у мандри. Іде коло гостинця, аж на той час їде пан. Бідна мати простягає руку і просить милостині у пана. Пан здалека приглядається і каже:
— Коли ти така бідна, то продай мені того хлопчика. Я дітей не маю, то в мене йому буде добре, в мене панство велике, то усе буде його.
Ну, на теє бідна мати згодилася, взяла гроші і пішла домів, а пан Івасеві дав ріжних забавок, аби йому не скучилося. Приїхали у панський двір — приставив пан своїй панії купленого хлопчика, і вона дуже стала радісна з такої великої несподіванки. Тоді зараз хлопця вбрала і порадилися посилати до школи.
Хлопець ходе до школи і за кілька літ виріс великий. Але завше зачинає сумувати, усе йому чомусь невесело. А там до тих панів заходила стара баба сільська, а той хлопець тую стару дуже любив, бо коли вона прийшла, то він зараз пригадав собі свою матір. То що іно міг, то завше для тої старої уділював подарунки, а стара завше йому казала, що за теє колись стане йому у вигоді. І так він зачав перед нею за своєю мамою жалувати і зачав її радитися, як можна зробити, щоби дістатися до матері. Тож вона його радить:
— Як не буде панів удома, то ти набереш трохи грошей та й можеш піти мандрувати, а як будеш іти, то ступиш до мене, я тобі щось дам.
За тиждень поїхали пани у далеку дорогу, а його зоставили господарем на цілий двір. Той закликав бабу, дав їй трохи грошей і собі набрав, кілько міг, і пускається в дорогу. Тоді закликала баба до себе, дає йому якогось зілля і каже:
— На, знаєш, сину, тебе можуть злапати, замкнути до арешту, а ти коли будеш чув, що вже полягали спати, тоді приложиш зілля до замка і в той час зараз ти втвориться (відкриється).
Поцілував стару в руку та й пустився в дорогу. Іде, що може зарвати, бо боїться, щоби його хто на дорозі не пізнав. Так незабаром і зайшов до ліса — тепер вже безпечніший. Іде лісом, та й вже вечір, і таки на теє не зважає, а йде, що іно може. Дивиться, а далеко в лісі світиться. Подумав собі: треба там вступити та трохи підночувати. Приходить, відхиляє двері, а там три хлопці на ланцюгах повпинані. Прийшов до хати і каже:
— Слава Ісусу Христу!
На теє йому відповіли:
— А пан де, що ти сам приходиш?
А той Івась питає:
— Який пан?
А вони йому кажуть:
— А ти не знаєш, де ти прийшов? Таж ту мешкає людоїд. Він нас полапав та й повпинав і так нас годує, доки не будемо тлусті, а тоді бере ріже, пече і так їсть.
А він каже:
— Ну, а що ж мені робити, коли тут так? Може, я міг би втекти?
— Не можеш втікати, бо він зараз прийде, то б тебе все рівно злапав. Читати далі

Скарб у скрині

Скарб у скриніБув собі убогий чоловік та жінка, і було у них двоє дітей: синок маленький і дочка Палазя. Пішов чоловік на заробітки, а жінку з дітьми дома кинув. І до того вони дожились, що вже й їсти нічого. Спекла вона з останньої муки два коржі, то і всього. От сидять вони раз ввечері, а щось як загуде, як зашумить повз хату, а тому хлопчикові і випало на толок вийти подивиться. Вийшов, дивиться — стоїть скриня повна грошей і свічечка горить. Набрав він грошей в запіл, вніс в хату, а там удруге пішов.
— Що ти там робиш?
— Та там, мамо, надворі скриня з грішми, так я оце набрав та ще піду.
Вийшла вона з хати, як побачила ту скриню — розсмикалася на тілі, нахилилась брать, а скриня її зачепила та так крізь землю і загула. Плаче той хлопчик, сидить в хаті — матері нема, а Палазі нічого їсти.
От прокинулась Палазя:
— Чого ти, братіку, плачеш?
— Та матері нема дома.
— А дай мені їсти.
Одломив він кусок коржа, дав їй. Сидить плаче; аж іде в хату дід — такий старець.
— Дай мені, — каже, — хлопчику, хліба!
— Чого ж я вам дам? У мене тікі і є, що два коржі, а матері дома нема.
— Дай, — каже, — хліба, я тобі матір найду.
Він взяв і дав. Тількі ввечері — як загуде, як зашумить, він вийшов з хати, аж стоїть скриня, а біля скрині — мати.
— Ідіть, мамо, в хату.
Вона пішла в хату, а він давай ті гроші носить, аж поки всі переносив.
— Я, — каже, — мамо, і оту свічечку внесу.
Вніс і свічечку.
— Я, — каже, — мамо, і оту скриню вволоку.
— Та не треба, синку!
— Ну, так я, мамо, в свою гроші поскладаю, а в нову — сорочки. Переклав все та й живуть собі. От-то вже його щастя, бо окрім його і мати не могла взяти.

Нещасний Данило

Нещасний ДанилоБув собі нещасний Данило. Де вже він не ходив, де не служив, — все, що не заробить, так як за водою й піде. Нічого в нього нема. От найнявся він до чоловіка:
— Посійте мені десятину пшениці, то я вам і послужу рік.
Став він служити, стала його пшениця сходити, стала хазяйська в стрілки йти, а його вже в колос; хазяйська в колос, а його вже й поспіла.
— Ну, — каже, — завтра піду скошу, то це мені й буде.
Коли це вночі набігла хмара, як ударив град, вибило пшеницю. Пішов він і плаче:
— Піду, — каже, — ще де в другому місці наймусь. Приходить до другого хазяїна:
— Візьміть мене, — каже, — на рік, я вам хоч он за те поганеньке лоша служитиму.
Став він служити, стало те лоша поправлятися, така з нього путня коняка вийшла. «Оце, — думає, — дослужу та й поїду». Коли це вночі набігли вовки й розірвали лоша. Плаче він:
— Піду ще де наймуся.
Приходить ще до чоловіка, а в того чоловіка та на могилі камінь лежав, хто його знає, де він і взявся, може, його ніхто й не рушив одвіку.
— Наймусь я, — каже, — до вас за цей камінь.
Став він служити, почав той камінь мінятися, пішли по ньому різні кольори: один бік червоний, другий — срібний, третій — золотий.
— Ну, — каже, — камінь вже нікуди не дінеться.
Коли це завтра йому строк, а щось прийшло й стягло той камінь. Плаче він, жаліється, що от скільки служив, нічого йому Бог не дає.
— Що ж, — кажуть, — як ти такий нещасний, іди ти до царя, як він нам всім отець, то він і тебе прийме.
Послухав він, пішов до царя, цар і помістив його в двірню:
— Роби, — каже, — що буде, подивлюсь, який ти нещасний.
От дивиться цар, що Данило не зробить, то краще того не буде, та й каже йому:
— Що ж ти кажеш, що ти нещасний, а що не зробиш, то кращого не буде. Хочу я тебе нагородити.
Взяв насипав три бочки: одну золота, другу вугілля, а третю піску і каже:
— Як вгадаєш, де золото, бути тобі царем, як вугілля — бути тобі ковалем, а як пісок, то і справді ти нещасний: дам я тобі коня і зброю, і їдь ти з мого царства.
От ходив він, ходив, лапав, лапав…
— Ось, — каже, — золото.
Розбили — аж пісок. Читати далі

Кому як суджено

Кому як суджено

Було собі два хлопці, два вірні товариші. Ходили вони разом у школу в селі. І один був з багатої сім’ї, а другий з дуже бідної. Закінчили вони ту сільську школу і треба їм десь поступати, треба далі вчитися. І вже … Читати далі

Золоте яєчко

Золоте яєчко

Давним-давно жили два брати. Один був багатий, а другого малі діти обсіли, й бідно жив. Брат, що у розкошах плавав, перед бідним браму замикав, щоб той не переступав порога, не просив їсти. Рятував бідних від голодної смерті ліс. Найстарший син … Читати далі

Украдене щастя

Украдене щастя

Жив коло одного болотяного шляху ґазда-хуторянин. Недалеко від його обійстя, посеред дороги, лежала колобаня, яка не висихала. Кому восени або навесні туди лежала путь, той міг бути певний, що застряне в багні, лише ґаздівські коні витягнуть його воза. А болотяно … Читати далі

Убогий та багатий

Убогий та багатий

В іншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пикарі, там жило два брати: один убогий, другий багатий. От у багатого дуже багато усього було, тільки не було дітей. А у бідного — тільки парка воликів, а дітей купа. … Читати далі