Птах щастя з Соколиної скелі

Птах щастя з Соколиної скеліЗустрілися два сусіди: бідний і багатий.
— Чому ти такий засмучений? — питає багатий бідного.
— А чого ж мені веселитися? — каже бідний. — Щастя ні на що в мене нема. Кажуть, є на світі справедливість, але, видно, не для бідняків! Тобі багатство само в руки лізе, хоча ти в торгівлі без кінця людей обдурюєш, а мені досталося дітей багато і мало прибутку. Багачі мають сади і виноградники в долинах, води там багато і врожаї великі, а мені, бідняку, відвели ділянку на горбі, під самою Соколиною скелею, що біля Ай-Петрі. Ось і б’юсь, як риба об лід. Навколо чагарники, каміння, що там буде рости? Діти мої рідко коли шматок хліба бачать. Нема у мене щастя.
— Звідки ти щастя чекаєш? — питає багач. — Щастя треба самому добути. Ти не чув, як бувало люди розповідали, ніби на Соколиній скелі є печера, а в ній птах живе, який щастя приносить. Як жар палає! Спіймай його, і щастя буде твоє. Тільки, — продовжував багатий, — не дається птах легко. Багато, багато людей пробували піймати Птаха Щастя, та самі назавжди в печері залишалися, дуже там глибоко і страшно.
З того дня, як поговорив бідняк з багачем, не стало спокою бідняку. Все з рук валиться: Птах Щастя на думці. Одного разу взяв він канат, мішок, довгу палицю і поліз на скелю.
Ой, і трудно ж було лізти! Ожиною все заросло, держи-деревом, колючки в тіло впиваються. А як на саму верхівку почав дряпатись, то зовсім біда вийшла: на два кроки підніметься, а чотири назад повзе. Добре, що в руках була товста палиця, а то ніколи не піднявся б на Соколину скелю.
Ось під самісіньким верхом і печера. Сів бідняк біля її краю, покурив, відпочив трохи. Вліз він у печеру, а в ній — прірва починається, стіни стрімкі, як
у колодязя, і дна не видно.
Обв’язав себе смільчак канатом, один кінець до кореня дерева прикріпив і почав спускатися. Спустився трохи, та раптом подув із дна печери сильний вітер і мало не викинув бідняка наверх. Але той уперся ногами в стіни і давай далі, вниз лізти. Ще трохи спустився, почали птахи крилами бити його. Але і вони не зупинили бідняка.
Ліз і ліз бідняк униз. Цілий день ліз. В печері темно, хоч око виколи. Ось ніби дно печери, а збоку дірка, пролізти можна. Стомився бідняк, а дуже хочеться йому Птаха Щастя піймати. Проліз іще в одну дірку, і тут зненацька незвичайне світло вдарило йому в вічі. Закрився рукою бідняк і тремтить весь.
«Ось він де, Птах Щастя, — думає, — як би не втік!»
Проліз ще трохи, почав підкрадатися до Птаха Щастя. А птаху нікуди дітися: забився у куток і пищить.
Зняв бідняк шапку з голови, накрив птаха і — в мішок. Давай назад карабкатися. Довго піднімався він, змучився весь, але, нарешті, вибрався наверх, покурив і побіг додому. Дома жінку і дітей мало не до смерті налякав, коли побачили вони його без шапки, обдертого. Заплакала жінка.
— Що ти наробив? Одні штани в тебе були, і від тих лахміття залишилося!
— Не плач, жінко, — каже бідняк, — що там штани! Я Птаха Щастя піймав, тепер заживемо!
Поїв бідняк каші і почав для Птаха Щастя клітку майструвати. Робить клітку і думає, як би це від Птаха як найбільше щастя взяти. Довго думав і вирішив
його продати. Колись він чув, що хан у Бахчисараї за всякі диковинки великі гроші платить.
— Піду продам хану Птаха Щастя, — сказав бідняк, — хан дасть багато золота, ото й розбагатіємо!
Посадив бідняк пташку в клітку і поки мішком накривав її, ледве не осліпли жінка і діти — так світло стало в хатині.
Пішов він у Бахчисарай. Довго йшов, нарешті добрався. Розпитав, як дійти в палац. Але сторожа не пустила бідняка до хана. Та не встиг він сказати, з чим прийшов, як перед ним відкрили не тільки хвіртку, а й головний хід, як для дорогого гостя.
Переступив поріг бідняк і подумав: «Ось де щастя починається!»
Потрапив він у ханські покої. Товстопузий хан поважно сидить на подушках, а навкруги міністри стоять.
— Правда, що ти мені приніс Птаха Щастя? — питає хан.
— Правда, повелителю мій, ось він! — і бідняк показав на клітку.
— А ну, покажи, — наказав хан.
Зняв бідняк мішок з клітки. Як бризне від птаха сяючим світлом і пекучим жаром… Міністри всі на підлогу попадали, а хан подушкою закрився.
— Швидше, швидше закривай клітку! — кричить хан.
Закрив бідняк клітку мішком. Поглядають міністри з підлоги, а хан питає:
— Ей, ти, бісів сину, добре закрив?
— Добре, повелителю мій, — в дповідає бідняк.
Виліз хан з-під подушки, сміється:
— Оце так птах! А можеш ти ще такого піймати?
Не злякався бідняк.
— Що ж, — каже, — важко, але можна.
— От я подумаю, як нагородити тебе за подарунок по-ханськи. А поки що здай птаха моєму першому міністру.
Віддав бідняк те, що дістав з такими труднощами.
Щедро нагородив його хан: велів зрубати йому голову з пліч, щоб смільчак ще кому-небудь не піймав птаха, який приносить щастя.

Дідові дарунки

Дідові дарункиБула одна баба. Мала вона три сини. Два були файні, а третій такий собі. Не знати було, що з нього буде. Дурень, та й дурень. От баба їм і говорить:
— Сини, я вас вигодувала, а сама я вже не годна. Тепер уже вам треба мене кормити. Треба вам якогось ремесла вчитися.
Старший говорить:
— Піду я вчитися.
І він пішов. Іде, дорога через лісок веде. Стрічає його якийсь дідо.
— Куди ти йдеш?
– Іду, бо треба якогось ремесла вчитися, треба якось жити. Мама в мене стара, треба її годувати.
— Добре, ходи до мене. Я тебе навчу.
І пішов він до діда і там у нього жив. А дід той був святим Петром, і хлопець чи місяць, чи півроку там у нього пробув. І каже дідо:
— Ти вже в мене побув. І ти був слухняний і вірний, як в мене добре робив. І за то я тобі дам такий столик. І як ти схочеш їсти, скажеш: «Столику, розкрийся!» Столик розкриється, і на нім будеш мати все: їсти, пити — все.
То йому дідо дав, він подякував і пішов. А додому ще далеко. Іде він, і вже скоро ніч буде. Він собі думає: «Треба десь переночувати». Дивиться, хата стоїть, думає: «Піду я до тої хати та переночую».
Приходить він до тої хати, привітався і говорить:
— Господинько, може би я у вас переночував?
— Та чого не переночуєте? Подорожнього треба в дім приймити. Не приймити — то був би гріх. В мене люди ночують.
Він уже там примістився, господиня рихтує щось там їсти. А він каже:
— Нє-нє, господинько. То ви будете в мене гоститися.
І він сказав:
— Столику, розкрийся!
Столик розкрився і на столику все: і їсти, і пити всього доста. А господиня то вздріла і подумала: «Як би в нього той столик забрати?» І постелила йому господиня в другій кімнаті, він ліг та й спить.
А вона взяла той столик, а на його місце поставила свій, подібний до того.
Він рано встав, подякував їй, що переночував, забрав той столик і пішов. Приходить додому.
— Що ти навчився? — питається мама.
— Все добре, мамо. Не будемо вже бідувати. Я маю штуку чародійну.
— Ну то показуй ту твою штуку.
Він поставив той столик та й каже:
— Столику, розкрийся!
А столик не розкривається, стоїть, як стояв. Він стукає і каже знову:
— Столику, розкрийся!
Та де!
«Що то є? — думає він. — Е, певно, та баба мені столик підмінила. Але що зробиш? Нема чародійного столика».
Каже другий брат:
— Може, я на щось вивчуся? Може, щось кращого найду, цікавішого?
Та й пішов він. Виходить на дорогу, стрічає його старий дідок. Читати далі

Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженився

Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженивсяОдна бідна мати не могла свого сина вигодувати — пустилася у мандри. Іде коло гостинця, аж на той час їде пан. Бідна мати простягає руку і просить милостині у пана. Пан здалека приглядається і каже:
— Коли ти така бідна, то продай мені того хлопчика. Я дітей не маю, то в мене йому буде добре, в мене панство велике, то усе буде його.
Ну, на теє бідна мати згодилася, взяла гроші і пішла домів, а пан Івасеві дав ріжних забавок, аби йому не скучилося. Приїхали у панський двір — приставив пан своїй панії купленого хлопчика, і вона дуже стала радісна з такої великої несподіванки. Тоді зараз хлопця вбрала і порадилися посилати до школи.
Хлопець ходе до школи і за кілька літ виріс великий. Але завше зачинає сумувати, усе йому чомусь невесело. А там до тих панів заходила стара баба сільська, а той хлопець тую стару дуже любив, бо коли вона прийшла, то він зараз пригадав собі свою матір. То що іно міг, то завше для тої старої уділював подарунки, а стара завше йому казала, що за теє колись стане йому у вигоді. І так він зачав перед нею за своєю мамою жалувати і зачав її радитися, як можна зробити, щоби дістатися до матері. Тож вона його радить:
— Як не буде панів удома, то ти набереш трохи грошей та й можеш піти мандрувати, а як будеш іти, то ступиш до мене, я тобі щось дам.
За тиждень поїхали пани у далеку дорогу, а його зоставили господарем на цілий двір. Той закликав бабу, дав їй трохи грошей і собі набрав, кілько міг, і пускається в дорогу. Тоді закликала баба до себе, дає йому якогось зілля і каже:
— На, знаєш, сину, тебе можуть злапати, замкнути до арешту, а ти коли будеш чув, що вже полягали спати, тоді приложиш зілля до замка і в той час зараз ти втвориться (відкриється).
Поцілував стару в руку та й пустився в дорогу. Іде, що може зарвати, бо боїться, щоби його хто на дорозі не пізнав. Так незабаром і зайшов до ліса — тепер вже безпечніший. Іде лісом, та й вже вечір, і таки на теє не зважає, а йде, що іно може. Дивиться, а далеко в лісі світиться. Подумав собі: треба там вступити та трохи підночувати. Приходить, відхиляє двері, а там три хлопці на ланцюгах повпинані. Прийшов до хати і каже:
— Слава Ісусу Христу!
На теє йому відповіли:
— А пан де, що ти сам приходиш?
А той Івась питає:
— Який пан?
А вони йому кажуть:
— А ти не знаєш, де ти прийшов? Таж ту мешкає людоїд. Він нас полапав та й повпинав і так нас годує, доки не будемо тлусті, а тоді бере ріже, пече і так їсть.
А він каже:
— Ну, а що ж мені робити, коли тут так? Може, я міг би втекти?
— Не можеш втікати, бо він зараз прийде, то б тебе все рівно злапав. Читати далі

Скарб у скрині

Скарб у скриніБув собі убогий чоловік та жінка, і було у них двоє дітей: синок маленький і дочка Палазя. Пішов чоловік на заробітки, а жінку з дітьми дома кинув. І до того вони дожились, що вже й їсти нічого. Спекла вона з останньої муки два коржі, то і всього. От сидять вони раз ввечері, а щось як загуде, як зашумить повз хату, а тому хлопчикові і випало на толок вийти подивиться. Вийшов, дивиться — стоїть скриня повна грошей і свічечка горить. Набрав він грошей в запіл, вніс в хату, а там удруге пішов.
— Що ти там робиш?
— Та там, мамо, надворі скриня з грішми, так я оце набрав та ще піду.
Вийшла вона з хати, як побачила ту скриню — розсмикалася на тілі, нахилилась брать, а скриня її зачепила та так крізь землю і загула. Плаче той хлопчик, сидить в хаті — матері нема, а Палазі нічого їсти.
От прокинулась Палазя:
— Чого ти, братіку, плачеш?
— Та матері нема дома.
— А дай мені їсти.
Одломив він кусок коржа, дав їй. Сидить плаче; аж іде в хату дід — такий старець.
— Дай мені, — каже, — хлопчику, хліба!
— Чого ж я вам дам? У мене тікі і є, що два коржі, а матері дома нема.
— Дай, — каже, — хліба, я тобі матір найду.
Він взяв і дав. Тількі ввечері — як загуде, як зашумить, він вийшов з хати, аж стоїть скриня, а біля скрині — мати.
— Ідіть, мамо, в хату.
Вона пішла в хату, а він давай ті гроші носить, аж поки всі переносив.
— Я, — каже, — мамо, і оту свічечку внесу.
Вніс і свічечку.
— Я, — каже, — мамо, і оту скриню вволоку.
— Та не треба, синку!
— Ну, так я, мамо, в свою гроші поскладаю, а в нову — сорочки. Переклав все та й живуть собі. От-то вже його щастя, бо окрім його і мати не могла взяти.

Нещасний Данило

Нещасний ДанилоБув собі нещасний Данило. Де вже він не ходив, де не служив, — все, що не заробить, так як за водою й піде. Нічого в нього нема. От найнявся він до чоловіка:
— Посійте мені десятину пшениці, то я вам і послужу рік.
Став він служити, стала його пшениця сходити, стала хазяйська в стрілки йти, а його вже в колос; хазяйська в колос, а його вже й поспіла.
— Ну, — каже, — завтра піду скошу, то це мені й буде.
Коли це вночі набігла хмара, як ударив град, вибило пшеницю. Пішов він і плаче:
— Піду, — каже, — ще де в другому місці наймусь. Приходить до другого хазяїна:
— Візьміть мене, — каже, — на рік, я вам хоч он за те поганеньке лоша служитиму.
Став він служити, стало те лоша поправлятися, така з нього путня коняка вийшла. «Оце, — думає, — дослужу та й поїду». Коли це вночі набігли вовки й розірвали лоша. Плаче він:
— Піду ще де наймуся.
Приходить ще до чоловіка, а в того чоловіка та на могилі камінь лежав, хто його знає, де він і взявся, може, його ніхто й не рушив одвіку.
— Наймусь я, — каже, — до вас за цей камінь.
Став він служити, почав той камінь мінятися, пішли по ньому різні кольори: один бік червоний, другий — срібний, третій — золотий.
— Ну, — каже, — камінь вже нікуди не дінеться.
Коли це завтра йому строк, а щось прийшло й стягло той камінь. Плаче він, жаліється, що от скільки служив, нічого йому Бог не дає.
— Що ж, — кажуть, — як ти такий нещасний, іди ти до царя, як він нам всім отець, то він і тебе прийме.
Послухав він, пішов до царя, цар і помістив його в двірню:
— Роби, — каже, — що буде, подивлюсь, який ти нещасний.
От дивиться цар, що Данило не зробить, то краще того не буде, та й каже йому:
— Що ж ти кажеш, що ти нещасний, а що не зробиш, то кращого не буде. Хочу я тебе нагородити.
Взяв насипав три бочки: одну золота, другу вугілля, а третю піску і каже:
— Як вгадаєш, де золото, бути тобі царем, як вугілля — бути тобі ковалем, а як пісок, то і справді ти нещасний: дам я тобі коня і зброю, і їдь ти з мого царства.
От ходив він, ходив, лапав, лапав…
— Ось, — каже, — золото.
Розбили — аж пісок. Читати далі

Кому як суджено

Кому як суджено

Було собі два хлопці, два вірні товариші. Ходили вони разом у школу в селі. І один був з багатої сім’ї, а другий з дуже бідної. Закінчили вони ту сільську школу і треба їм десь поступати, треба далі вчитися. І вже … Читати далі

Золоте яєчко

Золоте яєчко

Давним-давно жили два брати. Один був багатий, а другого малі діти обсіли, й бідно жив. Брат, що у розкошах плавав, перед бідним браму замикав, щоб той не переступав порога, не просив їсти. Рятував бідних від голодної смерті ліс. Найстарший син … Читати далі

Украдене щастя

Украдене щастя

Жив коло одного болотяного шляху ґазда-хуторянин. Недалеко від його обійстя, посеред дороги, лежала колобаня, яка не висихала. Кому восени або навесні туди лежала путь, той міг бути певний, що застряне в багні, лише ґаздівські коні витягнуть його воза. А болотяно … Читати далі

Убогий та багатий

Убогий та багатий

В іншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пикарі, там жило два брати: один убогий, другий багатий. От у багатого дуже багато усього було, тільки не було дітей. А у бідного — тільки парка воликів, а дітей купа. … Читати далі

Морський кінь

Морський кінь

Жив собі на світі бідний чоловік. Жив він на морському березі, рибу ловив. Та якогось року вся риба пішла далеко в море, і залишився рибалка без шматка хліба. Багато днів просидів біля моря, сподіваючись, що Бог змилується і направить рибу … Читати далі