Смерть Мойсея

Як були у пущі а не було води, то Бог сказав Мойсеєви, аби з каменя дав народови води заім’ям Божим. Але було три камені. Мойсей приступив до одного каменя і трутив паличков у-в-один: За ім’ям Божим, дай, камінь, води! — А то ні! — Він подумав: Бог мене дурит. — А він не знав, котрий камінь мав дати води. Тогди Бог єго мав за непослух — нивіру покарати. Але ше цоркнув у другий камінь, і тот ні, аж у третий: Дай, камінь води за ім’ям Божим! Аж бухнула вода, мало не затопила нарід. Нарід пив воду. — Аж Бог післав смерть; смерть була сильна, але і Мойсей мав ділу. Як прийшла смерть, то Мойсей сидів за столом і читав. Як наблизила си ид нему, то як тупнув, то відштрикла на сто миль. Але відтак потім знов прийшла. Він знов тупнув а вона залетіла аж під трон Божий. Тогди сам Бог пішов до Мойсея і каже: Ти не ссав поганішу кров, твої губи не ссали її, варто їх поцілувати. — Поцїлував тай тогди душу взяв. Штири ангели взяли душу а штири тіло.
Єго тіло лежит у трунві а кожда душа, що умирає, видит єго тіло, та хоче си наблизити і здаєт си, шо воно гезди, а воно от як утікає. Так си дїє до кінця віку і ніколи не наблизит си.

Про проскурне печиння святого Теодосія

Про проскурне печиння святого ТеодосіяБачачи, як багато втрачають при літургії через нестачу проскурного печива і вельми дбаючи щодо того, замислив сам на те діло відійти своїм смиренням, що й учинив. Почав бо випікати проскури й продавати, а що додавалося йому до ціни, те віддавав жебракам. За ті гроші купував жито і своїми руками молов, і знову пік проскури. Це так Бог зволив, щоб проскури приносилися до Божої церкви чисті від непорочного і без скверни юнака.
Так пробув два літа чи й більше. Всі ж юнаки, його ровесники, знущалися з нього, докоряючи за таке діло (так-бо ворог навчав їх), блаженний же все приймав із радістю та мовчки. Ворог же, котрий ненавидить добро, бачачи себе переможеним смиренням богословесного юнака, не спочивав, бажаючи його відвернути від такої праці, відтак почав натручати на нього матір його, щоб відійшов од такого починання. Отож мати, не терплячи, що її сина отак ганять, почала з любов’ю говорити до нього:
— Молю тебе, дитино, відійди від такої роботи, ганьбу-бо наносиш на свій рід. Не можу чути, як тобі докоряють у такому ділі, бо не годиться тобі, юнаком бувши, чинити таке діло.
Блаженний Теодосій відповів їй, кажучи:
— Послухай, о мати! Молюся тобі! Господь Бог наш, Ісус Христос, сам зубожів і смирився; більше, був оганьблений, обпльований і битий позавуш і все перетерпів заради нашого спасіння. Тим більше добре нам терпіти, щоб Христа віднайти. А щодо діла мого, то послухай. Коли Ісус Христос, наш Господь, возлягав на вечері зі своїми учнями, то взяв хліб і, благословивши, переломив, даючи учням і кажучи: «Прийміть та їжте, то є тіло моє, ламане за вас і за багатьох, щоб покинули гріхи». Отож, коли Господь хліб плоттю своєю назвав, то тим більше треба радіти мені, що Господь сподобив мене бути виробником своєї плоті.
Почувши це, мати здивувалася з премудрості хлопця і відтоді відстала від нього. Але ворог не спочивав, нагострюючи її, щоб заборонила юнакові таке його смирення.
По одному літі, знову побачивши його, що випікав проскури і очорнився від палу з печі, дуже зжалилася і відтоді знову почала забороняти йому: коли ласкою, коли й грозою, іноді й б’ючи, щоб відійшов од такого діла. Блаженний-бо юнак був у скорботі великій і не відав, що вчинити. Відтак устав уночі, таємно вийшов зі свого дому та й пішов до іншого міста, що було неподалік, жив у презвітеря і виконував, за навичкою, своє діло. Мати ж його, пошукавши в своєму городі й не знайшовши його, вельми затужила за ним. А по багатьох днях, почувши, де живе, кинулася по нього з великим гнівом. І прийшовши в згадане місто, пошукала й віднайшла його у презвитерськім домі, а, схопивши його, поволочила, б’ючи, в свій город. А привівши у свій дім, поклала заборону йому, кажучи:
— Не повинен від мене відходити, але коли ще кудись відійдеш, і я, пішовши, знайду тебе, то зв’язаного, приведу у свій город.
Блаженний-бо Теодосій молився Богу в усі дні, ходячи в Божу церкву.

Конець світа

Півтреті року перед кончинов світа має си урвати тот присилений Гаргон і Ілія зийде на земню. Лиш ни знати, де він присилений тот Гаргон? Ви, може знаєте, де? А може це пусте, байка! Два роки мут вони оба ходити по цім світі і ни мут здибати си, аж у тім півроці. Гаргон тогди буде намовляти, аби люде ни вірили Ілії. Тогди буде голод, люде мут падати з голоду, мерти. Він буде возити пите і їду. Хто буде їсти в него і пити, тот буде єго. Ілія буде казати людем: І перетерпіт, будете збавлені, як умрете, будете щасливі, абисте ни відважили си їсти. — У тім півроці здибают си з Ілійов. Гаргон уб’є Ілію, заріже на цій земли, а тогди настане темнота від 6-тої до 9-тої (не можу знати, чи з раня, чи пополудни, так читає у Вангельї); то стане си у велике пущінє. Від тої крови світ йме си і перегорит земля, громи загримйї, земня потрясе си, вмерлі мают встати. Тогди являт си чотири янгелі, на чотири чисті світа затрубйї у труби і на цей голос встанут вмерлі. Гаргон піде до свого раю, де пекло нарід збудував, що нарід го сам розширяє і звужує. Потім явит ся Бог, Сус Христос і скаже: (це має бути на лоні Авраама, або на Сафацкій долині, це все одно). Бог ме казати: Був-сме голоден, босий і т. д. — а люде мут си одзивати: Ни виділисме Тя, Господи! — Вам праведним піснь подобає а вам грішникам в піч огненну, де скрежет зубов на віки, амінь! — Тогди кип-кип (метушня) си зробит, впаде сонце, міся19ць, зорі, стане темнота, а ніхто ни знає, що потим.

Чудесне одужання Сави Чаплі

Року 1764, місяця липня, дня 2. Славетний Сава Чапля, Петрів син, з міста російського, названого Путивль, згідно зі своєю обітницею, прибув до Почаєва, і сумлінно зізнався, що він упроздовж трьох років нічого зовсім очима не бачив. Коли ж однак у якомусь часі деякі купці, повернувшись із Волині, прийшли в гості до його пана (був то купець, якому вищеназваний Сава перед тим служив, а, осліпши, проживав у його домі) і принесли з собою книжечку почаївських чудес, читали про численні ласки Матері пренайсвятішої при чудовному образі почаївському, вірними християнами засвідчені. Те почувши, Сава, котрий сидів поблизу них, почав також гаряче молитися найсвятішій Матері почаївській, вголос повторюючи: «О! Якби і я в тій моїй сліпоті став причетний до ласки пренайсвятішої Богородиці Панни в почаївському образі чудовної, то пішки пішов би аж на Волинь до Почаївського монастиря, і там би про ласку її оповів. Тим часом, розійшлися гості, а домашні спати пішли. Тієї самої ночі засмученому чоловікові зір очам повернено було несподівано. Пробудившись, по ізбі (оскільки світив місяць) кілька разів сам без провідника пройшовся. Пані, почувши його ходіння, прокинулася і запитала, хто б то ходив? А дізнавшись, що Сава ходить, зрозуміла, що в нього посилився біль ув очах і, з болю нудячись, спати не може. Тому лагідними словами заохочувала його до перетерпіння болю. А він промовив, що жодного болю не відчуває; навпаки, що йому зір повернувся і бачить вікна, ліжка, стіл та інші речі. Тим словам ніхто повірити не хотів, а навпаки, йому признали навіженство, бачили-бо, як сліпим недавно спати пішов. По тому знову всі позасинали. А наступного дня, коли уздріли, що він прямо й добре ходить сам, здивувалися, однак не довіряли його словам, що бачить. Пані, однак, для проби послала його до іншої ізби, кажучи принести рушника, то він і приніс, сам знайшовши. Те пізнавши, пані сказала: «Вже тобі повіримо, що бачиш, якщо вгадаєш в яку сукню я зараз убрана?» Він відповів: «З камлоту зеленого, французького». Допіру в той час усі, згадавши, що він минулого вечора пренайсвятішій Матері гаряче довірявся в опіку, пізнали, що результат жадання і прохань своїх дістав. І почали його заохочувати, аби не гаючи часу вирушив у дорогу до Почаєва. Коли ж сюди прибув і в тутешньому монастирі упродовж кількох тижнів всілякі послуги відправляв, невпинно за ласку найсвятішій чудовній Матері дякуючи, чудо якої сам пізнав, про те іншим розповідав. Ми тоді річ ту зі всіма деталями, які не раз з вуст його чули, описавши, для більшої віри власними руками тут на те підписуємося.

Священик Андріян Громагиевський, закону святого Василія Великого;
священик Галактіон Сидорович, закону святого Василія Великого;
священик Тиіи Баштиковський, закону святого Василія Великого.

Св. Николай і Якуб

Св Николай і ЯкубСвятий Отець Николай жив в однім місті з Якубом. Вони оба хотіли си висвячувати на святого владику; Якуб хотїв, аби він був владиков а ни Николай, тай борше поїхав вихрещувати си, висвячувати си. За ним поїхав св. Николай. В дорозі захопила їх ніч. Якуб ночує на переді а Николай на заді, а в однім заїзднім домі. Якуб сказав свому фірманови, аби Николаєвим коням усім чотиром шиї повтинати в ночи. Над раном Николаїв фірман пішов коні футрувати, а в коней голови пообтинані. Він біжит і каже: Николаю святий, нашим усім чотиром коням голови пообтинані! — Іди, прикладай білі голови до черлених толубів! — Фірман пішов и поприкладав и сказав: Я вже поприкладав! — Николай кажет: Иди тепер та подиви си! — Вин пишов до стайні, а коні у ясел: го-го-го-го! Біжит фірман і кажет Николаєви: Уже коні встали! — Николай кажет: Иди, футруй, бо зараз їдемо! — Фірман пішов, нафутрував тай пішли, упрягли коні тай пішли. Ану, фірмане, упрягаймо коні, бо святий Николай їде, — кажет Якуб і собі зібрали си тай пишли за Николаєм. Приходи до води а вода така велика, шо би ни переїхав. Святий Николай як прибіг, нараз у воду заїхав, а вода стала (не плила), а святий Николай перебіг сухим зарінком. Якуб не міг води переїхати тай лишив си. Святий Николай вихрестив си на владику, тому він називає си: Святий Отець Николай Чудотворец.

Про відхід святого Теодосія в мандри

Про відхід святого Теодосія в мандри Тимчасом знову блаженний юнак гадав як і в який спосіб спастися. Відтак почув про святі місця, де ходив, бувши в плоті, наш Господь і забажав податися туди й поклонитися їм. І молився Богу, кажучи:
Молитва. «Господи мій, Ісусе Христе, почуй молитву мою і сподоби мені пройти твої святі місця й поклонитися їм».
І так молився йому. Аж тут прийшли в той город странні і, побачивши їх, блаженний юнак порадів. Відтак поклонився їм, люб’язно поцілував їх і запитав: звідки вони й куди йдуть? Вони ж сказали, що від святих місць і, коли Бог зволить, хочуть іти назад. Святий же молив їх, щоб взяли його з собою та вчинили з нього собі супутника. Вони пообіцяли взяти його з собою і допровадити до святих місць. Відтак, почувши таку обіцянку, блаженний Теодосій порадів та й пішов додому. А коли странні захотіли відійти, то звістили юнакові про свій відхід. Він же встав уночі, нічого нікому не сказав і вийшов зі свого дому, не маючи при собі нічого, хіба одежу, в якій ходив та й ту погану. Відтак рушив услід за странніми. Добрий же Бог не попустив йому відійти з цієї сторони, бо його ще з материного черева призначив бути пастирем в цьому краю своїх словесних овець. Хай не відійде пастир, бо спорожніє паства, а терня і плевела на ній виростуть, а стадо розійдеться.
За три дні побачила його мати, що зі странніми відійшов, і погнала за ним услід, щоб піймати єдиного сина свого, тобто блаженного Теодосія. Гнала довгу путь і догнала їх — взяла його, повна яроти та гніву, ота матір його, схопила за волосся й кинула ним на землю та й почала тусати ногами. Странні немало їй докоряли, відтак відпустили. Вона ж сама повернулася додому, ніби якогось злодія привела зв’язаного. Коли ж у свій дім повернулася, то, бувши охоплена гнівом, зайшовши, почала бити його, поки знемогла. А по тому завела в якусь хоромину і там, зв’язавши його, зачинила та й відійшла.
Блаженний же юнак усе те з радістю приймав: Бога молив про всіх оцих. Відтак мати його прийшла через два дні, розв’язала й дала їсти, а що й досі була одержима гнівом, наклала на його ноги важкі заліза й повеліла йому так ходити, стережучи, аби знову від неї не втік. І вчинила, що так він ходив багато днів. По тому знову, змилосердившись над ним, почала з молитьбою совістити його, щоб не втікав од неї, бо любить його більше за інших і не могла стерпіти, щоб бути без нього. Коли ж він пообіцяв не відходити від неї, то ті заліза з ніг його зняла, повелівши йому чинити по волі, що хоче. Блаженний же Теодосій повернувся до першого подвигу — ходив до церкви в усі дні.

Як Соломон мірив землю

Хоть який примудрий був Соломон, а він ни знав як земля за велика, хоть це він знав, шо вона стоїт на воді, як яйце.
Єму забагло си змірити землю, та як високо небо від землі. Приходи він до орла тай каже: Я хочу знати, як високо небо від землі. Понеси мене у гору. — Орел оден міг це знати, бо він оден міг так високо злетіти; він може злетіти аж на райскі двері тай там сісти, далі ні! Орел пішов Бога питати, чи можна Соломона нести у гору. А Бог каже: Неси, але як він прийде у саму гору та подивит си у долину, то зараз упаде і розіб’єси. — Бог знав, шо він не зміряє землі, як не подивит си у долину; а Бог не хотів, аби Соломон це знав. Орел взяв Соломона на крила, підніс єго у гору тай каже, щоби не дивив си у долину, бо єму буде дуже страшно, що він так високо, тай зі страху упаде. Не витримав Соломон, подивив си у долину, упав і забив си на смерть. Від тогди вже нема єго на сьвіті. З того часу став і орел грішний, бо він згубив душу Соломона. Орел не був зразу грішний; Бог до нього говорив, посилав листи свої на землю. Орел зразу розказував усе Богови, шо дїяло си на землі. Він був подібний у Господа Бога; тому кладут єго у церкві на образах, на грошах, на урядах.