Скелі Диво, Монах і Кішка в Сімеїзі

Скелі Диво, Монах і Кішка в СімеїзіВ ті далекі часи Південний берег був вкритий дрімучим лісом, але селища вже з’єднувалися вузенькими стежинками.
Серед безлюдних скель Сімеїзу з’явився монах. Довго не знали, хто він. Однак чутка розповсюдилася про його життя. Похитали люди головами: багато жахливого було занесено в книгу життя цього чоловіка.
Нещадний і жорстокий воїн, він довгі роки вогнем і мечем спустошував численні країни, руйнував міста, палив селища, устилаючи свій шлях трупами беззахисних дідів, жінок, дітей. А особливо багато на його совісті було дівчат: він захоплював їх і собі на втіху і для продажу в неволю.
Жахливі примари довго мучили цю людину. Жертви злодіянь виринали перед ним, благаючи про помсту.
І вирішив цей злочинець спокутувати вину перед своїми жертвами. Розшукав він у скелях Сімеїзу печеру і поселився в ній. Харчувався лише дикими плодами,
а інколи дозволяв собі з ’їсти трішки риби, яку ловив у морі. Мав надію, що виснажить себе постом так, що не матиме сил для згадок.
Минуло багато років. Зрештою люди забули про минуле пустельника. Нове покоління знало його як людину бездоганну. Серед народу він набув слави мудрого. Пастухам, які інколи зустрічали монаха, здавалося, ніби навколо його голови сяяло сяйво. А це вважалося ознакою надзвичайної праведності.
Люди не часто підходили до печери монаха: не любив він людей, бо нагадували вони йому про минуле.
Протягом довгих років самотності багато що з минулого старий, нарешті, і сам забув. Забув і почав вважати, що він живе в печері все життя, і що ніколи ніяких злочинів він не робив – значить і каятися перед людьми не повинен. Пройнявся він гордощами великими і почав дивитися на людей, як на істоти нижчі, порочні, не рівня йому, праведнику.
Диявол і злий дух не могли спокійно терпіти таку незаслужену славу монаха. Адже він був їм рівня — грабіжник і вбивця. Вони не гірші за нього, але їх презирають, а його величають! Прикро їм стало.
І почали вони шукати хоч яку-небудь колишню звичку чи схильність у старого. Не могли знайти: далеко сховав він свою пожадливість, жорстокість, розбещеність. Довго думали вони, як же підступити до його душі. І придумали.
Обернувся диявол кішкою. Темної непогожої ночі почав дряпатись в двері печери пустельника і жалібно нявкати. Зглянувся старий, пустив кішку в тепло.
І прижилася кішка в печері. Вдень спала, вночі мишей ловила, а ввечері біля вогнища пісні свої муркотіла.
Малювалися в цих піснях монаху картини тихого життя біля домашнього вогнища серед дітей і близьких. Розлютувався він: в його жорстокому серці ніколи раніше не було місця для таких людських радощів. Ненависні вони були йому і тепер.
Схопив старий кішку за хвіст і викинув з печери…
Зареготали диявол і злий дух від задоволення: змусили монаха показати свою справжню душу.
Настала черга злого духа. Зробився він гарною дівчиною. І коли одного разу старий закинув сіті в море, щоб наловити риби, злий дух шмигонув у них. Витяг монах сіті на берег, а там не риба, а дівчина, ледь прикрита рештками одягу. Лежить з заплющеними очима, свіжа, приваблива, спокуслива.
Здивувався старий: оце так чудо! Кинувся до неї, почав приводити її до пам’яті. Зітхнула красуня, розплющила очі, ласкаво подивилася на монаха. Посміхнувся
він до дівчини, присів біля неї. Хотів розпитати, хто вона і як потрапила в сіті. А дівчина поклала руки на його плечі і міцно-міцно поцілувала в губи. Прокинулося в монаха минуле, жадібно притягнув він красуню до себе…
Зареготалися диявол і злий дух від задоволення, що ще раз змусили старого показати свою справжню душу. Громом прогримів цей злорадний регіт.
Та не стерпіли добрі сили світу глумління над тим, що святе для всіх людей: над сімейним вогнищем, над чистим коханням. Не могли більше терпіти обману монаха. І як покарання, перетворили всіх трьох в камінь…
І з того часу стоїть біля моря скеля Диво, не спускає погляду з неї скеля Монах, а за ними, ніби стереже їх, гора Кішка.

Дідько в Сиготі

Дідько в СиготіЄ там стовп зелізний, затятий сталевим топірцем; Довбуш єго затяв. Против стовпа є великий мур (дім). Там би прийти до пана в першій станції и просити, аби продав чортика.
— До чого?
— До права, до богацтва, до маржини, до чого хто потребує.
— Подай п’ятку!
Покласти би на стів, а пан згорне в шуфлядку и кличе у трету станцію. Там є на одній стіні три полиці. На нижній є у склянних бутлях по парі чортиків, він і вона, та в-одно підтанцьовуют. На середній полиці є май трохи більші чорти, а на верхній полици ще більші у бутлях завбільшки як коновки. Тот пан питає, котрих хоче, чи більших чи менших, а потім бере сірник и світит свічку.
Під противнов стінов є столик, а на тім Розп’яття и дві свічці. Світит свічки и каже присягати: “Присягаю, що тот буде мені служити ціле життя, а по смерти я єму”
Потім каже з мізильного пальця кров бризнути три рази, на Розп’яття і плюнути три рази. Як не хоче того зробити, то бере дротинник-гарапник и прогоняє за двері а п’ятка пропала і віверже аж за зелізний стовп и не зараз віверже капелюх. Там тисячі п’яток пропадає.

Перші явидники

Перші явидники

Як уже була земля, дав її Бог Арідникові, аби тот коло неї ходив. А він, щез-би, хотїв старшувати над Богом, тай каже: — Дав єс минї, побратиме, землю, дай і помочників, аби я мав з ким на землі порядкувати. Бог каже: … Читати далі

Як ворожка цілий світ врятувала

Як ворожка цілий світ врятувалаТака була лиха жінка, що чоловік її помер, і перетворився на упиря, а може і на самого чорта. І почав він ходити вночі до тієї жінки. Стала вона груба, живіт такий ніби десять кавунів проковтнула. От і ходить так рік, другий, третій… Сім років ходить, але змін немає. Люди перелякались, схопили її, а що робити, — не знають. Недалеко від села жила тоді дівка-відьма, яка з того світу повернулася. Там їй сказали: “Не час ще тобі вмирати!”, та й завернули назад, на цей світ. Вона вже постаріла, згорбатіла, засохла, як скіпка, і лежить на лавиці.
Прийшли люди до неї, а вона і каже:
— Я знаю, чого ви прийшли до мене. Ви привезли ту жінку. Якщо ще пошкодуєте її так, то народиться дитина, що всьому християнському світові кінець зробить. Візьміть і нарубайте терену, запаліть його й здалеку киньте ту жінку у вогонь, а самі тікайте не озираючись, бо вона вас полум’ям попалить.
Так і зробили. Кинули у вогонь ту бабу. Блискавки, полум’я бухнуло вгору. Всі перелякались та кинулись геть. Біжать, а вогонь за ними. Міг і спалити, але не дістав. Потім щось луснуло, так і рознесло. Це лихий, мабуть, з жінки вилетів. Полум’я понесло його вгору високо, а головешки розкидало, ген-ген, на півмилі вдалину. Наступного дня прийшли люди на це місце подивитися, а тут ні вуглів, ні попелу, ні кісток не залишилося. Усе розвіялось! Рознеслося на всі боки.

Павич – погана птиця

Павич - погана птицяПавич – погана птиця. Його м’яса й собаки не їдять. Колись уночі напередодні свята Блаrовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір’ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата.

Звідки взявся віз

Звідки взявся візЗдавна люди і влітку, і взимку їздили тільки на санях. Ще не було майстра, який би воза вигадав. Якось і каже Бог Петру та Павлу:
— Як маєте без діла з кутка в куток тинятися, то йдіть та пошукайте такого майстра, який міг би воза для людей змайструвати.
Пішли святі у світ. Ідуть вони день, ідуть другий, ідуть третій. Запитують людей, чи не бачили такого майстра, що здатний віз змайструвати?
— Ні, — відповідають люди. — Не бачили.
Може, аж на п’ятий день прийшли вони на болото, дивляться, а там хатинка обдерта, двері вибиті, вікна перекошені. А з хатки такий стукіт та гуркіт лине, що аж дерева тремтять.
Хотіли було святі тікати, але трохи страх минувся, то й кажуть один одному:
— Чого нам тікати, як нас сам Бог на землю послав. Зайдемо та подивимося, хто це на увесь ліс веремію вчинив.
Заходять в хатку, дивляться, а там стоїть віз на колесах, а біля нього чорт порається та щось собі під носа мугиче. Хоче нечистий воза з хати витягти і не може, не проходить у двері.
Побачили таке Петро й Павло і запитують:
— А що це ти, нечистий, робиш?
— Воза змайстрував, тільки ніяк вивезти з хати не можу.
— То віддай нам, ми його з хати вивеземо.
— А що ж ви мені за це дасте?
— Дамо тобі овес та ячмінь.
— Гаразд, нехай буде по-вашому.
Петро та Павло розібрали воза й винесли у двір. Чорт побачив, що віз уже у дворі, і каже:
— Тепер, як віз у дворі, то я вам його вже не дам.
— А як не даси, то ми тебе перехрестимо. То не матимеш ні воза, ні вівса, ні ячменю.
— Гаразд, беріть воза, тільки скажіть, що ви мені за нього дасте?
Чорт, бачите, все забував.
— Скажемо, як знову доладу складеш воза.
Зложив чорт воза і знову просить плату за роботу.
— Ми ж тобі казали, що даємо тобі очерет, — відказує Петро.
А Павло додає:
— Відтепер увесь очерет, що на землі, тільки тобі належить.
Побіг чорт в очерет, а Павло й Петро повезли воза людям. І відтоді на возі їздять усі добрі люди, а пани заводять собі брички, тачанки та карети — понавигадували, наче вони розумніші за того чорта, який і дотепер сидить в очереті, полохає жаб і тих людей, котрі не бояться Бога.

Горілка

ГорілкаП’ють люди горілку й не знають, відкіль вона взялася й чого її саме горілкою називають. Гадаєте, то ти людських рук справа? Зовсім ні. Нечистий вигадав.
А діялося це за дуже й дуже давніх часів. Люди тоді жили тихенько, не знаючи, що то воно таке — горілка. Не лаялися між собою, бійок не знали, в церквах молилися, про корчму й гадки не мали. І дуже це не подобалося нечистому.
Почав він думати й гадати, як межи людьми розбрат посіяти.
«Зачекайте, — думає чорт, — я вам таке питво зварю з нехворощу, що хто вип’є, той і глузд втратить, і робитиме всіляку шкоду, мене потішатиме».
Назбирав чорт нехворощу, розклав таке багаття, що й небо закрилося, та й почав варити питво.
Чує Бог, дим на небо валить. Кличе святих:
— Що то на землі робиться, дим такий?
— Не знаємо, — відповідають святі, — так закадило, хоч з неба тікай.
— А ходи, Петре, на землю, та подивися, який то дурень таке багаття розклав, що і в нас у носі закрутило.
Пішов Петро на землю, невдовзі й на багаття набрів. Баче, чорт біля нього порається.
— Навіщо ти таке багаття розпалив? — запитує його Петро.
— А це людям питво варю. Нехай п’ють, менше будуть воду сьорбати.
— Чи ж добре твоє питво?
— Покуштуй, — відповідає нечистий.
Як сьорбнув Петро того питва, то так на місці й упав. Знано, непитущий.
Зиркнув на нього чорт та й далі справу робить. Незабаром і люди до нього пішли вервечкою — відбою немає.
А на небі дим усе густіший, вже й очі почав виїдати святим та Господу Богу.
Ото Господь і каже:
— Ходи, Павле, й ти на землю. Та гони Петра в шию, він там вештається, а багаття до цього часу не загасив.
Приходить Павло до нечистого.
— А чого це святий Петро на сирій землі лежить?
— Натомився, то ліг трохи спочити, — відповідає чорт.
— А ти що робиш?
— Варю людям питво.
– І що то воно за питво?
— Скуштуй і знатимеш.
Як скуштував святий Павло, то тільки два кроки й зробив.
Нема й нема святих. А на небі вже діватися нема куди від ядучого диму.
Каже тоді Бог святому Юрію:
— Ходи, козаче, та дай обом доброго прочухана. Як за сім земель пішли. І скажи, щоб чортяка, що багаття запалив, негайно його загасив. Бо вже як я спущуся на землю, то нехай начувається, патли обірву.
Святий Юрій розлютувався, схопив списа та шаблюку й вмить опинився біля нечистого.
— А що це ти, негіднику, робиш? Чи ж то забув, як із неба тебе вниз п’ятками гнали? Чи, може, хочеш, щоб я тобі нагадав? Хочеш навіки землю і небо ядучим димом просмердіти?!
Коли це зирк — а на землі святі Павло й Петро лежать та блаженно у сні посміхаються.
— А ви чого розляглися, Божий наказ забули? Вставайте, трясця вашій матері!
Схопився Павло, а за ним і Петро, очі продерли й не відають, що з ними трапилося. Геть памороки відібрало. А тут ще у Петра, що біля самого багаття спав, жупан загорівся. Зиркнув святий на обгорілі поли, сплеснув у долоні й каже:
— Будь ти, гаспидське пиття, горілкою.
Тут Юрій розпитав Петра та Павла, як отаке трапилося. А як почув, що чорт і святих споїв, схопив його за патли і нумо дубасити. Аж щетина з нечистого посипалася.
Загасили святі багаття та й подалися на небо. А нечистий довго лежав та кректів, а як трохи оклигав, то поповз до себе у запічок. Ось так обійшлася йому лиха вигадка. Недешево вона обійшлася і людям. Довго вони міркували, як з нехворощу зварити горілку, а не зуміли. А з хліба святого таки вийшло у них гаспидське питво. Як зварили, то їм і нечистого для біди вже не треба. Вип’ють чарку-другу, та й пішло-поїхало. Де лайка, а де й бійка, ні честі тобі, ні поваги, ні святого слова.
Церкву обійдуть, а в корчму зайдуть.

Баба-відьма

Баба-відьма

В одної баби в нашому селі були в хаті чорти. Це, кажуть, якщо знесе курка зноска і носити його під пахвою дев’ять днів, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт. То ця баба їх виносила, і вони її завжди … Читати далі

Проклята царівна

Проклята царівна

Був собі цар. У нього померла жінка. Вродила дитину й померла. А вродилася тоді в неї дівчина-чорт, велика красуня. До сім днів стала вона говорити, до сім місяців виросла. Вона мала два серця: серце людське і серце диявольське. Як вона … Читати далі

Цвіт папороті

Цвіт папороті

Це було так давно, що я навіть не знаю, хто був той дядько. Але пас він якось коні в лісі в ніч на Івана Купала. Та й сів він під великим кущем папороті. Вона зацвіла, та й стала осипатися — … Читати далі