Кара Божа

Кара Божа

Ішли дві баби у Київ молиться. Назустріч, де не візьмись, плигає жаба здорова, прездорова. І почала слідкувати за ними. Плига та й плига. Куди вони б не пішли і вона там. Дуже близько вона не підходила, а так собі дещо … Читати далі

Свята неділя

Свята неділяМи тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: “На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали”. Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!
Якось їхали дороrою два чоловіки, і заїхали вони до одноrо села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, да ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться – в хаті світиться. Ось один друrому та й каже: “Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку”. Підходить він під вікно, коли бачить – стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять – хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном – чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: “Що ти, – каже, – жінко добра, робиш?” – “Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось”. – “А хіба тобі не буде для цього понеділка?” – “Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось”. – “Ну, ти закінчуй, а я зачекаю”. А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. “Дай, – каже панна, – я тобі відріжу, а ти потримай” . – “Добре”, – каже молодиця. Взяла полотно і тримає, а Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, – а тій і не боляче зовсім – здаеться, ніби панна Kpaє полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: “Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя”. Чоловік той страшенно злякався, побіг чимскоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати.
Прокинувся він друrоrо дня й розповідає: “Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю…” І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться – коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю.

Про милосердя і заздрість

Про милосердя і заздрістьБула собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:
— Дай Бог, щоби оте, що зачнете робити, ледве до вечора скінчили.
І дідо пішов. А мати каже до дочки:
— Знеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти.
Дочка внесла полотно, та як зачали міряти, то міряли цілий день і так багато наміряли, що й подіти нема куди. Стільки його, що ніколи в них стільки не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.
А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:
— Звідки ви то все маєте?
Жінка розказала, як вона дала дідові останній кусник хліба і як дідо її поблагословив, сказав, щоб цілий день вона робила те, що зачне робити.
— А я якраз взялася полотно міряти і так за цілий день наміряла його цілу хату.
Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:
— Ходіть, діду, до мої хати.
Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:
— То я вже останній кавалок хліба вам даю.
І дідо подякував. І сказав:
— Якщо ти почнеш щось робити рано, щоби ледве до вечора скінчила.
Знесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їсти. Мати каже:
— Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будемо міряти.
І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість. А то був святий Миколай.

Звідки взялися ведмеді

Звідки взялися ведмедіГромада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дороrою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і заrородили Їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: “Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!” Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.

***

Йшов якось rосподь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі – він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра – та як гаркне: “Ве!..” А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: “Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе”. Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину.

***

У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одяrнувши навиворіт кожух, хотів з-за pory налякати “жида-мірошника”. Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.

***

Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив – просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями .

***

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати йоrо, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув йоrо на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату.

Кара Галіль-Паші

Кара Галіль-ПашіПоки турки 27 років були у Кам’янці, домініканський костьол був мечеттю. Перед тим, як розпочати мусульманські служби, за наказом Галіль-паші (намісника турецького султана на Поділлі) всі святині християнські (ікони,хрести та ін.) мали бути знищені.
Все з храму винесли і спалили, а тільки одну ікону — ікону Матері Божої з Ісусом Христом на руках — не взяв вогонь, як турки не старались. І тоді Галіль-пашою оволоділа така лють, що вхопив він свій ятаган і несамовито почав рубати цю ікону. Знищити повністю не зміг, але таки перерубав ікону навпіл, від’єднавши намальовану Діву Марію від сина її.
Та недовго раділи басурмани. Нечестивця тяжко покарав Господь: через 7 днів після наруги над святим образом у Галіль-паші загинула його дочка. Сталося це так: на місці, де була порубана ікона, провалилась земля – і дівчина, що йшла у колишній костьол, який став мечеттю, впала у цю велику яму. Хоч кинулись слуги їй на допомогу і витягли із ями дочку Галіль-паші, але спасти від смерті не змогли, тому що, коли падала, дівчинка вдарилась у стіну храму. Поховали її у дворі храму.
На честь коханої дочки, на пам’ять про неї наказав найкращим майстрам Гіліль-паша зробити над їі могилою пам’ятник «Фонтан сліз». Кожної хвилини капала одна сльоза — ці сльози фонтану ніби оплакували смерть дочки за злочин батька.
А порубану ікону, смертельно ризикуючи життям, один із християн спас, заховав. Згодом, після відступу турків із Кам’янця, ця ікона, майстерно відновлена, була повернута на своє місце на один із вівтарів цього християнського знову храму.

Скелі Диво, Монах і Кішка в Сімеїзі

Скелі Диво, Монах і Кішка в СімеїзіВ ті далекі часи Південний берег був вкритий дрімучим лісом, але селища вже з’єднувалися вузенькими стежинками.
Серед безлюдних скель Сімеїзу з’явився монах. Довго не знали, хто він. Однак чутка розповсюдилася про його життя. Похитали люди головами: багато жахливого було занесено в книгу життя цього чоловіка.
Нещадний і жорстокий воїн, він довгі роки вогнем і мечем спустошував численні країни, руйнував міста, палив селища, устилаючи свій шлях трупами беззахисних дідів, жінок, дітей. А особливо багато на його совісті було дівчат: він захоплював їх і собі на втіху і для продажу в неволю.
Жахливі примари довго мучили цю людину. Жертви злодіянь виринали перед ним, благаючи про помсту.
І вирішив цей злочинець спокутувати вину перед своїми жертвами. Розшукав він у скелях Сімеїзу печеру і поселився в ній. Харчувався лише дикими плодами,
а інколи дозволяв собі з ’їсти трішки риби, яку ловив у морі. Мав надію, що виснажить себе постом так, що не матиме сил для згадок.
Минуло багато років. Зрештою люди забули про минуле пустельника. Нове покоління знало його як людину бездоганну. Серед народу він набув слави мудрого. Пастухам, які інколи зустрічали монаха, здавалося, ніби навколо його голови сяяло сяйво. А це вважалося ознакою надзвичайної праведності.
Люди не часто підходили до печери монаха: не любив він людей, бо нагадували вони йому про минуле.
Протягом довгих років самотності багато що з минулого старий, нарешті, і сам забув. Забув і почав вважати, що він живе в печері все життя, і що ніколи ніяких злочинів він не робив – значить і каятися перед людьми не повинен. Пройнявся він гордощами великими і почав дивитися на людей, як на істоти нижчі, порочні, не рівня йому, праведнику.
Диявол і злий дух не могли спокійно терпіти таку незаслужену славу монаха. Адже він був їм рівня — грабіжник і вбивця. Вони не гірші за нього, але їх презирають, а його величають! Прикро їм стало.
І почали вони шукати хоч яку-небудь колишню звичку чи схильність у старого. Не могли знайти: далеко сховав він свою пожадливість, жорстокість, розбещеність. Довго думали вони, як же підступити до його душі. І придумали.
Обернувся диявол кішкою. Темної непогожої ночі почав дряпатись в двері печери пустельника і жалібно нявкати. Зглянувся старий, пустив кішку в тепло.
І прижилася кішка в печері. Вдень спала, вночі мишей ловила, а ввечері біля вогнища пісні свої муркотіла.
Малювалися в цих піснях монаху картини тихого життя біля домашнього вогнища серед дітей і близьких. Розлютувався він: в його жорстокому серці ніколи раніше не було місця для таких людських радощів. Ненависні вони були йому і тепер.
Схопив старий кішку за хвіст і викинув з печери…
Зареготали диявол і злий дух від задоволення: змусили монаха показати свою справжню душу.
Настала черга злого духа. Зробився він гарною дівчиною. І коли одного разу старий закинув сіті в море, щоб наловити риби, злий дух шмигонув у них. Витяг монах сіті на берег, а там не риба, а дівчина, ледь прикрита рештками одягу. Лежить з заплющеними очима, свіжа, приваблива, спокуслива.
Здивувався старий: оце так чудо! Кинувся до неї, почав приводити її до пам’яті. Зітхнула красуня, розплющила очі, ласкаво подивилася на монаха. Посміхнувся
він до дівчини, присів біля неї. Хотів розпитати, хто вона і як потрапила в сіті. А дівчина поклала руки на його плечі і міцно-міцно поцілувала в губи. Прокинулося в монаха минуле, жадібно притягнув він красуню до себе…
Зареготалися диявол і злий дух від задоволення, що ще раз змусили старого показати свою справжню душу. Громом прогримів цей злорадний регіт.
Та не стерпіли добрі сили світу глумління над тим, що святе для всіх людей: над сімейним вогнищем, над чистим коханням. Не могли більше терпіти обману монаха. І як покарання, перетворили всіх трьох в камінь…
І з того часу стоїть біля моря скеля Диво, не спускає погляду з неї скеля Монах, а за ними, ніби стереже їх, гора Кішка.

Пригоди діда-гуцула

Пригоди діда-гуцулаСлужив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. І дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. І вже вечоріло. Доходить він до одного села, а там лежить старий чоловік.
— Що ви тут, дідуню, лежите? — питає.
— Я з голоду не годен устати.
Він дав йому оден хліб і один гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.
— Що ви, діду, тут сидите?
— Я з голоду не годен далі йти.
Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.
— Що ви тут, діду, сидите?
— Я голоден і не годен далі йти.
І він дав йому той третій хліб і третій гріш.
І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. І він приготувався ночувати коло одного потічка. Заснув він там, і сниться йому, що прийшов святий Миколай. І зробилася велика ясність. Він пробудився — є святий Миколай. І питає його святий:
— Що ти хоч за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі Царства Небесного.
А він каже:
— Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.
— А ще що хочеш? — питає святий.
— Ще хочу таку файку (люльку), аби я собі закурив, як попоїм.
— Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити. Читати далі

Звідки взявся кріт

Звідки взявся крітВ одного баrатія була якось спільна із злидарем нива. В один і той же час вони її засіяли, і навіть одним і тим же насінням. Засів злидаря Господь благословив, і на його ділянці ниви вродило, а на ділянці багатія зовсім не вродило.
Але багатий став відмовлятися від своєї ділянки й каже бідному: “Це на моїй ділянці вродило, а на твоїй не вродило”. Які докази злидар не наводив багатієві, той і слухати нічого не хоче, а тоді пропонує йому для розв’язання суперечки таке: “Якщо ти вбогий, не віриш мені, то завтра вранці підемо на ниву, і нас сам Бог розсудить”. На тому злидар і пішов собі додому. А багатій узяв та на ділянці злидаря викопав яму, посадив у неї cвого сина й каже йому: “Дивися ж, синку! Коли я завтра спитаю, чия це нива, то ти відповідай, що це нива не вбогого, а багатого”. Тоді прикрив сина в тій ямі соломою й пішов додому. Рано вранці зібрали громаду. Приходять на ниву. Багатий і питає: “Скажи, – каже, – Боже, чия це нива: багатого чи вбогого?” – “Багатого! Багатого!” – лунає голос з середини ниви. А Господь каже з гурту людей: “Не слухайте його: нива – вбогого!” І тоді Господь усе розповів людям, а синові багатія каже: “Ото сидітимеш ти під землею поки світу й сонця!” Отак і зробився кріт із сина багатія.

Про добрі і лихі діла

Про добрі і лихі ділаБули чоловік і жінка. Та й чоловік поїхав десь, а жінка сиділа на печі. А наймит увійшов до хати та й каже до неї:
— Прийшли два монахи на ніч. Де вони будуть спати?
— Заведи їх до стодоли, най на соломі сплять.
І пішли монахи до стодоли спати. А то були святі Петро і Павло.
Сидить пані на печі, і чує вона, що дзвінки дзвонять: їде її чоловік. Випрягли слуги коні, і пан увійшов до хати. Жінка сидить на печі й плаче.
— А чого ти плачеш?
А вона так плаче, що не може обізватися.
— Не плач, мила, я сьогодні нічого злого не зробив.
А вона далі плаче.
— Чого ж ти плачеш?
— Ми все маємо, а є такі люде, що не мають де голови прихилити.
— Я вже давно перестав на таких робити, — каже пан.
А пані сказала:
— У нас у стодолі ночують два монахи.
— То най увійдуть до хати.
Увійшли монахи до хати, а пан їх кличе до вечері. Вони кажуть:
— Ми таке не їмо, як ви.
— А що ви їсте? — питає пан.
— Ми їмо сухарі й воду.
— То лягайте на ліжко спати.
А вони кажуть:
— Ми на такім не спимо. Ми спимо на соломці й на дошці.
Внесли соломи, монахи зачали говорити з паном, і пан хотів висповідатися. І зачав плакати, і сльози його капали на солому.
Рано монахи пішли, а люде кажуть: «Умер пан». Умер він, і прийшли до нього Сатана й ангел. І починають важити добрі й злі вчинки пана. Сатана поклав у свою миску злі вчинки, всі гріхи, а добрих вчинків нема, ангел не має чого покласти на свою миску ваги. Тоді взяв ангел жменю соломи, на яку капали сльози пана, і та солома переважила всі його лихі діла.

Святий Миколай карає жінку, що не шанувала неділі

Святий Миколай карає жінку, що не шанувала неділіБула така жінка захланна, що не шанувала ніякого свята і пішла раз у неділю коноплі брати. Бере вона, бере, аж ту задзвонили в церкві на «Достойно». Вона дивиться, а до неї йде старенький дід. Прийшов, став та й дивиться, нічого не каже, та й вона нічого. Далі він усміхається та й каже:
— А що, жіночко, дуже пильно з роботою?
А вона каже:
— Та що маю дармувати?
А він каже:
— Ну, а що ся тобі за тото належить?
А вона нічого не каже. Тоді він до неї:
— Вибирай собі, що волиш: чи тут зараз каменем стати, чи двоє дітей плекати?
А вона каже:
— Та вже волю двоє дітей плекати.
— Добре, най тобі й так буде!
Та й обернувся та й пішов. А то був святий Миколай. Ледве він обернувся, а тота жінка дивиться, а їй дві гадини причепилися до грудей, та й ссут, так тягнуть, а хвостами так б’ють! Заки дійшла додому, то геть їй із боків кров текла, такі рани хвостами набили. І вже її не поверглися аж до смерти.