Мандрівка Суса Христа і св. Петра

Мандрівка Суса Христа і св. ПетраВони як ходили по світі, прийшли раз до богача на ніч і проси си. Богач не хоче приймати и вимовляє си, що нема де. Він був рідний бідному брат. Пішов Христос до другого просити и трафив на того бідного брата богачевого. Зайшли з Петром, а бідний відмок хату й просит до середини. Він не знав, що то Христос і Петро. Каже: Не маю вас чим приймати. Маю лиш одну козу. — Вони в него не хотіли нічо вечеряти. Бідний відступив їм постіль а сам поклав си на землі. Рано встали і питают го, чим би його обдарити, що заплатити. Бідний зачав до них казати: Маю дрантиву хату; хотїв бих, аби мині було ліпше. — Зараз зробили си з тої обваленої хати мури з усяким добром, аж тот богач чудував си і завидїів. Пішли вони від бідного. Як ті мури уздрів брат, каже жінці: Ади, які має мури брат! не хтілась приймати подорожних на встид нам. — Зачинаєт си сварити! Каже жінці сідлати коні тай гонити за тими подорожними. Пішов запитати си брата, хто в так короткім часі такі мури поклав? А тот каже: Я не знаю, бо не видів хто. Як були подорожні, то си так стало; я си тогди туди був не дивив. —- Подоганяє богач подорожних тай просит їх завертати до себе. Вони кажут до богача: Гадай, гадай, а що хочеш, тото тобі си стане! — Як він си вернув від них до дому, то був дурний без памяті. Прийшов до дому, а дома жінка не може до него промовити — німа! Увесь маєток його став попелом, ані сліду, де він був! — Пішли вони далі. Приходи на ніч до бідної вдови, що не мала муки, лиш на один чир і вона приймила їх на ніч. Христос казав їй наносити лайників, посаджати у піч і заперти. Потім сказав відтворити: а там такі хліби повирастали, що аж у чилюсти уперли. З того всего хліба взяли оден з собов і пішли далі. Приходи до одного удівця — бідного, слабого, що гинув з голоду. Сказали йому напалити у печи і кинути скілька зерен пшениці. З тих зерен повиростали колоси дозрілі, а з тих колосів зробила си мука і хліб. Тот чоловік си зачудував, що посеред такої поломіни таке си стало. Він сказав зачудований до них: Ви мусите бути Богом, шо ви такі чуда робите! — Христос сказав: За то, що ти віриш у правдивого Бога, то шо си жадаєш, то най ти си стане! — Я би хтів мати поміч, газдиню! — Та в короткім часу так му си стало, мав газдиню!
Потім Петро говорив по дорозі далї до Христа: Чому то богаті люде не приймают ? Чи вони си боят, аби подорожні їм не зашкодили на маєтку? — Христос відповів: Богач дуфає в свій маєток, а за подорожних і не хоче чути, бідний у своїх клопотах хотів би мати пораду у людей.

Розбійник, що покаявся

Розбійник, що покаявсяДавним-давно був такий розбійник, що мав на совісті багато вбитих людей. Дізналися батько з матір’ю, що син людей убиває, і кажуть йому:
— Не вмреш ти спокійною смертю, коли стількох людей убив.
А він зі злості батька й матір убив, аби не вчили його, як жити.
Але літа минали, розбійник постарівся, здоров’я нема — чекає смерті, та смерть не йде до нього. Ходив він по світі, шукав смерті, але ніде не зустрів її. Дізнався розбійник, що у горах живе розумний чоловік, який може допомогти. Пішов до того чоловіка й розповідає йому, що спокійно вмерти не може.
— А чому? — питає мудрець.
— Я багатьох людей убив і батьків своїх.
— А чим ти їх убив?
— Яблуневою палицею.
— Знайди ту палицю, посади, на колінах носи воду в роті від річки й доти підливай, доки палиця не прийметься, не розів’ється, не зацвіте й не вродить яблука. Скільки з тієї яблуні впаде яблук, стільки тобі гріхів буде прощено.
Довго шукав розбійник, де та палиця, якою він людей убивав. Нарешті знайшов її, посадив і став на колінах ротом воду з річки носити й підливати. Багато років підливав, поки палиця прийнялася, пустила гілки, розвилася, зацвіла й вродила яблука. Яблука восени опали, а двоє трималися на яблуні й не падали.
І сказав дід:
— За смерть батька й матері прощення тобі не буде ніде і ніколи!

Як чоловік замість човника шпичку зробив

Як чоловік замість човника шпичку зробивСидить собі чоловік та цюкає щось сокирою. А Бог тоді ще ходив по землі мандрівником. Ось підходить Він до цього чоловіка й каже: “Здоров був, чоловіче!” – “Доброrо здоров’я!” – “Хай Боr помагає!” – “Спасибі!” – “А що ти оце, чоловіче, робиш?” – “Човник”, – відповідає той. – “Як Бог дасть, то й буде човник”, – зауважив Мандрівник. – “Тут і без Бога видно, що буде човник”, – каже чоловік і далі собі цюкає. Цюкає та й цюкає, коли роздивився, а вже той човник і не виходить. “То змайструю я ночви” , – вирішив він. Знову йде Мандрівник: “Здоров був, чоловіче!” – “Доброго здоров’я!” – “Хай Бог помагає!” – “Спасибі!” – “А що ти оце, чоловіче, робиш?” – “Ночви”, – відповідає той. – “Як Бог дасть, то будуть ночви”.
Розсердився чоловік і каже: “Тут і без Бога видно, що будуть ночви” , – і далі собі цюкає. Цюк та й цюк, коли роздивився, а вже й ночви не виходять. – “Тож зроблю я собі в такому разі корячок”, – надумався він і став знову цюкати. Де не взявся – знову Мандрівник. – “Здоров був, чоловіче!” – “Доброго здоров’я!” – “Хай Бо- помагає!” – “Спасибі!” – “А що ти оце робиш?” – “Корячок”. – “Бог дасть, то й буде корячок”, – зауважив Мандрівник. Ще дужче розсердився чоловік і каже: “Ось тут уже й без Бога видно, що буде корячок”, – і став далі цюкати. Та доцюкався до того, що й корячок не виходить. Почав було робити ложку – і ложка не вдаеться. Коли, нарешті, побачив, що нічого не виходить, застругав шпичку. Отак замість човна чоловік зробив шпичку.

Кара Божа

Кара БожаІшли дві баби у Київ молиться. Назустріч, де не візьмись, плигає жаба здорова, прездорова. І почала слідкувати за ними. Плига та й плига. Куди вони б не пішли і вона там. Дуже близько вона не підходила, а так собі дещо позаду, гониться за ними і гониться. Вже ці баби і поспішали, щоб вона відстала, і бігли, так ні, не відстає.
Ото неначе втечуть від неї і вже подумають собі: “Слава тобі, Господи, відстала!”
Коли дивляться, знову вона за ними плигає. Але було видно, що жаба за однією бабою слідкувала, а до другої їй і діла не було. І так вона гналася за ними аж до самого Києва. Прийшли вони у Київ, завернули в один монастирський двір на ночівлю. Запропонували їм в хаті ночувати, там було багато ліжок з подушками. Всі пішли у хату ночувати. А та баба, за котрою гналася жаба, не пішла у хату, знала за собою гріх. Догадувалась, що це за її душею жаба слідкувала. Лягла вона спати, а сон її не бере, ждала страсті, як віл обуха. А жаба та плигала до самого двору і в двір устрибала. А вже у дворі сховалася у дрова. Настала ніч. Жаба та вилізла з-під дров до тієї баби. Випустила з себе тьму-тьмущу різного гаду, п’явок, гадюк, ящірок, жаб: всякої всячини було там стільки, що й перелічити важко. Як почали ці гади її ссати та гризти кругом, баба тоді давай кричати од таких тяжких мук. Всі богомольці прокинулись, повибігали на двір подивитися, що воно там діється. Коли підбігли до неї, а вона вся обліплена всяким гадом, і всі ссуть з неї кров. Один з богомольців пробував одігнати од баби гадів. Так ні, ніяка сила їх не бере. Так дуже повпивались, що й кліщами не відірвеш! Ну, що ж тут робити, запомогти ніяк не можна було. Та ще не всякий погодився рятувати її, лякались, що і на їх накинуться. Всі так і порішили, що її смерть така прийшла. За великий гріх Бог її покарав. Покликали тоді попа сповідати її. Прийшов піп, став її сповідати. Вона на духу йому зізналася, що за нею є великий гріх.
Піп і каже:
“Ну, розповідай, чим ти грішна?”
Тут вона каже:
“Та я відьмувала і зняла з неба декілька зірок.”
“Де ж ти їх дівала?” — спитав піп.
“Та я їх поклала в горщик і сховала в піч.”
Піп прочитав якусь молитву — всі гади од неї і відпали.
Він тоді і каже:
“Ну тепер ти, бабко, йди додому, і зараз же віднеси зірки, де вони були, постав їх на місце і вже більше не
підкоряйся дияволові. А як будеш далі відьмувати, то на тебе ще не такі муки нападуть. Схаменись, покайся перед Богом. Віднеси зірки на місце і йди рятуватися куди-небудь у монастир затворницею. Молись Богу день і ніч, поки не простить тебе Бог.”
Пішла баба додому. А вже невідомо, чи вона зробила так, як піп наказав, чи ні — хто її знає.

Свята неділя

Свята неділяМи тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: “На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали”. Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!
Якось їхали дороrою два чоловіки, і заїхали вони до одноrо села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, да ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться – в хаті світиться. Ось один друrому та й каже: “Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку”. Підходить він під вікно, коли бачить – стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять – хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном – чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: “Що ти, – каже, – жінко добра, робиш?” – “Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось”. – “А хіба тобі не буде для цього понеділка?” – “Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось”. – “Ну, ти закінчуй, а я зачекаю”. А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. “Дай, – каже панна, – я тобі відріжу, а ти потримай” . – “Добре”, – каже молодиця. Взяла полотно і тримає, а Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, – а тій і не боляче зовсім – здаеться, ніби панна Kpaє полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: “Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя”. Чоловік той страшенно злякався, побіг чимскоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати.
Прокинувся він друrоrо дня й розповідає: “Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю…” І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться – коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю.

Про милосердя і заздрість

Про милосердя і заздрістьБула собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:
— Дай Бог, щоби оте, що зачнете робити, ледве до вечора скінчили.
І дідо пішов. А мати каже до дочки:
— Знеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти.
Дочка внесла полотно, та як зачали міряти, то міряли цілий день і так багато наміряли, що й подіти нема куди. Стільки його, що ніколи в них стільки не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.
А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:
— Звідки ви то все маєте?
Жінка розказала, як вона дала дідові останній кусник хліба і як дідо її поблагословив, сказав, щоб цілий день вона робила те, що зачне робити.
— А я якраз взялася полотно міряти і так за цілий день наміряла його цілу хату.
Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:
— Ходіть, діду, до мої хати.
Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:
— То я вже останній кавалок хліба вам даю.
І дідо подякував. І сказав:
— Якщо ти почнеш щось робити рано, щоби ледве до вечора скінчила.
Знесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їсти. Мати каже:
— Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будемо міряти.
І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість. А то був святий Миколай.

Звідки взялися ведмеді

Звідки взялися ведмедіГромада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дороrою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і заrородили Їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: “Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!” Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.

***

Йшов якось rосподь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі – він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра – та як гаркне: “Ве!..” А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: “Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе”. Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину.

***

У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одяrнувши навиворіт кожух, хотів з-за pory налякати “жида-мірошника”. Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.

***

Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив – просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями .

***

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати йоrо, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув йоrо на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату.