Корова, кінь і пес

Корова, кінь і песКорова, кінь і пес повадилися між собою, кого із них ґазда більше любить.
— Звичайно, мене, — говорить кінь, — я йому плуг і борону тягаю, дрова із лісу вожу, сам він на мені в город ходить; пропав би він без мене.
— Ні, ґазда любить більше мене, — говорить корова, — я все його сімейство молоком годую.
— Ні, ґазда мене ліпше любить, — гарчить пес, — я його хижу і маєток стережу.
Вислухав ґазда сей спір і говорить:
— Перестаньте вадитися, всі ви мені нужні, і кождий із вас добрий на своєму місці. Та сам себе ніхто не хвалить!

Кому ліпше: псові чи котові

Кому ліпше: псові чи котовіРаз зійшлися пес з котом та й зачали ся оба скаржити, що їм недобре на світі жити. Пес каже котові: «Тобі ще яко-тако, побіжиш, де хоч, а мене присилять на ланцюг — та й гавкай». А кіт каже псові: «Тобі ліпше, тебе присилять та лиш гавкаєш, а я маю цілу ніч миші ловити».
Один каже: «Тобі ліпше», а другий каже: «Тобі ліпше»… Та й з того посварилися. З того часу ще й тепер ненавидяться.

Коли кінь позаздрив верблюдові

Коли кінь позаздрив верблюдовіОдин кінь був невдоволений своєю долею. Нарікав вік на господаря, що шерсть йому псує сідлом, натирає упряжжю. Підійшов якось кінь увечері до річки, щоб напитися, і побачив себе у воді. Зажурився, що невдалий. Поглядаючи на лебедя, який плавав на воді, подумав: «От якби в мене була така шия, як у лебедя, і голова трохи менша, ніж є, а ноги — довші й тонші. Та щоб чоловік не стирав сідлом моєї шерсті. Добре б мати природне сідло. Пошли мені, доле, таку вроду!..»
Прокинувся кінь другого дня і відчув себе зовсім іншим. Зрадів дуже, забажалося йому побігти до своїх товаришів, похвалитися перед ними своєю красою.
На толоці пасся табун коней, і він побіг туди. Коні помітили, що до них наближається якась невідома потвора, і кинулись тікати. Перетворений кінь здивувався.
— Гей, стійте! — закричав він. — Хіба не пізнаєте мене? Я ж той самий гнідий, що вчора разом з вами пасся!
Та коні не слухали, задерли хвости і тікали не озираючись.
«Що за диво? Чому вони жахаються мене? — думав він. — Страшний їм видався? А може, я дуже бравий і їм стало соромно, що проти мене вони невдалі?»
Коні повтікали з толоки в село, і тільки біля своїх дворів кожен відсапнувся і озирнувся: чи не наздоганяє страховисько. Верблюд залишився сам на толоці і засумував. «Що б воно значило? — думав собі. — Невже я такий страшний, що приятелі мої перелякалися?»
Пішов він до річки, нахилився до води, побачив там своє відображення — і сам злякався: з води на нього дивилося велике двогорбе страховисько. Тепер кінь жалкував, що даремно нарікав на свою долю і вроду, та було вже пізно.
З того часу повелися на світі двогорбі верблюди.

Когут і пес

Когут і песОдного разу зійшлися пес і когут, і каже когут псові: «Ти їш дурно ґаздівський хліб, ти, валанцюго». — «А ти нє? — каже пес. — Я, — каже, — стережу хати від злодія, у мороз ночую надворі, всілякі тріскучі витримую». А когут каже: «А я як пію, то ґазді не треба й дзиґарка. Вилечу на банта, зіб’ю крилами, запію, а ґаздиня каже: «О, вже буде завтра інше врем’я. Ото доброго когута маємо». А ти ввійдеш до хати, та й тя копають ногами, як того найгіршого наймита».
А ґазда був у стодолі і се зачув; ввійшов до хати і зачав казати, що перечилися когут з псом. І ґаздиня каже: «Справді, когут ліпший, як пес». А ґазда каже: «Пес также добрий, як є коло хати». Каже ґаздиня: «Достеріг би він тобі хати, якби ся добрий злодій трафив!»
І як балакали, так сталося. Тої самої ночі приїхав злодій обкрадати того багача комору. Пес прилетів, гавкнув два рази, злодій витяг кусок солонини, кинув псові, пес потяг до буди, в буді з’їв і собі думає так, каже сам до себе: «Ліпший бідний злодій, як багатий ґазда. Коли ж мені дав ґазда солонини? Аби у мене вздрів, то би відобрав від мене». І се сказав і заснув. А злодій обікрав комору і поїхав.
Виходить ґазда рано, дивиться — двері розбиті в коморі, злодій забрав гроші, муку і збіжжя. І каже: «Хоть маєш пса коло хати, як сам не стережи, та й нема нічого». Відтак ввійшов до хати, зачав казати в хаті, і ґаздиня каже:
«А видиш, заким пса не було, ніхто нас не обікрав, стеріг-ис сам, а тепер дивися, що маєш».
І ґазда злосний вилетів з хати і каже: «Не хочу пса, поки жити буду!» І пса відогнав, і стеріг сам, і ніхто го більше не обкрадав.

Кіт, цап і баран

Кіт, цап і баранЖили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?
— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика. — Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!
— А за яку ж то провину?
— Що я сам себе не познав та й бабину сметану злизав!
І знову заплакав кіт Мурлика.
— Чого ж ти далі плачеш?
— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, — каже, — цапа і барана заріжу!»
Заревіли, зарепетували цап і баран:
— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!
Та котик вину свою признавав і прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?
— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану попробуй у ворота вдарити!
Баран з розгоном кинувся та буц рогами у ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися. Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає:
— Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!
Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. Бігли день, бігли ніч, аж сил не стало, мусили відпочити. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осіння, холодна.
— Де тут огня добути? — радяться цап з бараном. А кіт каже:
— Вдартеся рогами!
Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра, тепло, гарно.
Гріються цап, баран і котик біля вогнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Медведенко.
— Пустіть, — каже, — зігрітися! Щось мене студить…
— Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки Бог провадить?
— Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю… Іду до лисиці лікуватися.
Ну, стали разом темну нічку ночувати. Ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.
Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стога!
— Фу-фу! — каже білий вовк. — Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!..
Заблеяли цап і баран з перестраху, а Мурлика так відізвався:
— Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину-князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — Боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он, не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!
Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили ведмедя і почали його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали… А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!
Так-то хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.

Кінь, пес, кітка і півень

Кінь, пес, кітка і півеньВ одного ґазди був старий кінь. Такий вже старий, що не міг вже нічого робити. Не захотів ґазда тримати старого коня. За що було його годувати? От і вирішив прогнати коня. Так і зробив.
Іде кінь собі дорогою, коли здибає пса, який ледве іде. Пес той вже дуже старий. Питає його кінь:
— Куди ти йдеш, песику?
— Заким був молодий, — відповідає пес, — служив, добре гавкав, охороняв маєток, то господар і тримав мене, годував. А тепер я старий став, нічого не можу робити, то він і вигнав мене. То я і йду, куди очі дивляться. А ти куди йдеш? — питає пес.
— Мене також, — відповідає кінь, — мій господар вигнав. Заким був молодий, здоровий, добре робив, орав, возив його, то він і тримав мене. А тепер я вже старий, робити не можу, то він і прогнав мене. Давай підемо разом.
Так і пішли собі кінь із псом дорогою, розповідаючи один одному про свою біду. Коли це зустрічають вони кітку, яка сиділа і дуже плакала. Вони зупинились, і кінь запитав:
— Що ж з тобою, кіточко?
— Така в мене біда велика. Заким була молода, гарна, ловила мишей, то всі мене любили в домі, шанували, добре годували. А тепер, коли я стала стара, негарна, вже й мишей не можу ловити, то мене і вигнали.
— Не журись, кіточко, — каже кінь, — в нас таке ж саме нещастя. Підемо з нами, разом легше буде.
Ідуть вони тепер разом далі. Дуже змучилися, вже і їсти хочуть. Аж раптом біля лісу зустріли вони півня, який гордо йшов їм назустріч.
Зупинив його кінь і розпитав, чого він так далеко зайшов від села. А півень відповів:
— Та біда в мене велика. Заким був молодий, веселий, бігав по дворі, жартував з курочками, рано будив господарів, то і тримали мене в дворі. А тепер став старий, нічого не можу робити, навіть курочки не дивились на мене, тікали, то господар і прогнав мене. То хоч ви не залишайте мене одного, візьміть із собою.
Пішли вони всі четверо далі. Якраз ніч застала їх у лісі. Почали вони шукати, де б можна переночувати. І раптом побачили вони вогник. Зраділи. На цей вогник і пішли вони. Перед хатиною зупинилися. Заглянули у вікно, — всі так і повідскакували злякані від вікна. Вони побачили, що в хаті за столом ділили свою здобич страшні ненажерливі збуї (розбійники). Вони там щось кричали, сміялися, потім вечеряли і полягали спати. Ранесенько вони побігли в ліс.
Кінь зі своїми приятелями почали думати, що їм зробити, щоб прогнати цих страшних збуїв з хатини, бо скоро зима, а їм нема де жити. Вдень були вони в хатині, і збуї не приходили. Видно, що збуї з’являються тут лише вночі.
Вночі, коли мали прийти збуї ночувати, кінь порозставляв своїх приятелів по місцях: кіт ліг на піч, пес біля порога, півень над дверима; а сам кінь ліг під деревом на подвір’ї.
Десь опівночі зчинився шум, крик. То поверталися страшні збуї. Найстарший збуй посилає одного з них, щоб той засвітив свічку. Зайшов він до хати. Лише простягнув руку, аби взяти сірник з комина, а кітка лап за руку, до крові подряпала. Збуй з переляку закричав і почав тікати. Тільки він за поріг, а пес кинувся на нього, сильно ноги покусав. Ледве живий вибіг на двір, а тут ще кінь копитами в плечі, в плечі. Тут півень як закукурікав, аж всі збуї перелякалися.
Прибіг він переляканий до збуїв:
— Йой, яке там страшне є! Більше туди не піду. Лише я простягнув руку за сірником, а мене щось ножами, ножами по руці. Я почав тікати, а він таки за мною і ще кавалок литки відрізав, надворі мене здогонив і патиками в плечі, в плечі, а там якийсь ще кричав: «Лапай його, лапай, давай сюда!» Я ледве звідти живий втік.
Не хотів старший збуй вірити цьому, але до хатини побоявся йти.
На другу ніч старший збуй сам пішов до хатини, думав, що вже нікого немає. Але ледве ноги притягнув. Більше збуї не приходили до тої хатини, боялися.
Так кінь, пес, півень і кітка прогнали збуїв з хатини і залишилися жити в лісі в цій хатині. Вона і понині стоїть там в лісі, де живуть кінь, пес, півень і кітка мирно, дружно і без сварок.

Кінь і собака

Кінь і собакаКінь стояв біля ясел, жував сіно, а собака неподалеко од його лежав в з’їдах. Мимо двора ішли парубки і співали пісні. Собака підхопивсь, миттю кинувсь до воріт і почав гавкать. Гавкав він, поки парубки скрились з очей у його, потім вернувсь на своє місце і знов ліг на з’їдах. Кінь каже: «Чого ти микаєшся по двору? Дарма тіко язик свій чухаєш об зуби. Чи тобі набридло лежать? Мабуть, боки перележав?» — «Еге, ти думаєш, так, як ти, нічого не робиш, тіко корм переводиш, безперестану жуєш. А я і хвилини без діла не побуду. Я нікого не промину, хазяйське добро бережу, за всім доглядаю, щоб не взяв хто чого. Я хазяїнові нужніший тебе».
А кінь каже: «Хазяїн без собаки проживе, а без коня він здохне з голоду. Я йому пашу, бороню, снопи возю, з лісу дрова возю». — «Велике діло пахать та боронить! Ти попробуй день і ніч не спать так, як я; мені припада круглі сутки бігать то в один, то в другий кінець двора, за всім хазяйським добром приглядаю і всіх од свого двора одганяю. Якби не я, так все б хазяйство розволокли». А кінь каже: «Та кого ж ти бережеш, як не мене? Якби у дворі коня не було, так хазяїн і собаки б не держав».
Собака побачив хазяїна, спитав: «Скажи, будь ласкавий, хто з нас нужніший тобі: кінь чи я?» Хазяїн, щоб не обідить одного й другого, сказав: «Хто мені не нужен, того я не держу, а кого я держу, ті для мене всі однакові. Ваше діло сповнять своє діло по совісті і жить між собою мирно».
З того часу кінь і собака перестали хвастаться собою. А собака так здружив з конем, що без його не міг жить. Як чоловік поїде куди в поле або на базар — і собака за возом вчепиться. Та так звик за возом бігать, що тепер, уже й за саньми не втерпе.

Кінь і осел

Кінь і осел

Кінь і осел зустрілись на вузенькому мостику. Кінь каже ослові: «Дай мені дорогу!» А осел уперсь — ні з місця — і каже: «Дай ти мені дорогу, я достойніший од тебе». — «Замовч, нікчемна твар, — горделиво промовив кінь, — іще й ти … Читати далі

Собака та Кобила

Собака та Кобила

Кобила, що привчена була носити поноску, надмiрно цим чванилася. Вона смертно ненавидiла Меркурiя — так звався вижель (гончак, мисливський собака),— i, прагнучи його забити, щораз намiрялася на нього заднiми копитами. — Чим я  завинив, панi  Дiано? —  спитав вижель  кобилу.— … Читати далі

Казка про дідового півника і бабину курочку

Казка про дідового півника і бабину курочку

У дідуся був півник, у бабусі — курочка. Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з … Читати далі