Звідки взявся ведмідь

Звідки взявся ведмідьРаніше ведмедів не було. І колись ходив один старий чоловік по людях, роблячи їм добро. І довелося йому переходити міст. Коли старий був на мосту, якийсь невідомий чоловік виліз рачки і став рикати по-ведмежому. Старий промовив: “Якщо хочеш бути ведмедем, то й залишайся ним”. Старий пішов собі далі, а чоловік той перекинувся на ведмедя і втік до лісу. Через те задні лапи у ведмедя й залишилися схожими на людські ноrи.

Мурашки і ладан

Мурашки і ладанЄ мурашковини первовічні: у них сидять мурашки з усього світа; там є і найстарший мурашок; він нікуди не ходить, лиш другі приносять йому з усього світа манну, а він там робить з неї ладан. Як кинути кришку ладану, то зараз назбігаються мурашки, та бють ся поміж собою, хапають ладан та утікають з ним у мурашковину. Мурашок є на то сотворений, аби робив ладан.

Миш, кіт, лилик

Миш, кіт, лиликМиш проклята, бо вона прогризла у ковчезі дірку; як би не кіт, що хвостом дірку заткав, був би си ковчег утопив. За то кіт благословлений від Бога; єго не мож убити, а хтоби єго убив, то так якби тата або маму убив; такого не буде пан-отец сповідати, не буде єго законювати!
Миш проклята, її мож хоть коли убити, се стане за покуту.
Бог карає миш так, що в марті повіє студенев у мишину дїрку.
Миш премудре диханє (тварина), наймудрїще всіх. Вона будує в осени 12 мишелівох (мишачих хат), там пряче вона 12 могилок зерна. Зимов з’їдає вона одну могилки а решту лишає през голод. Нїяке дихання не бере грошей, а миш бере; ні одно сотворіння не платит чоловікові а миш платит; як має бути голод або тяжка зима у якім краю, миш утікає у другий край і бере у зуби сороківця; Довбуш закопував сороківці в бочки, миш перегризає їх і бере відти, а як ні, то у чоловіка із скрині й несе у зубах.
Часом треба їй переплисти Дунай, то люде берут у неї гроші й перевозят поронами.
Як миш з’їсть кришку свяченого, зараз ростут їй крила, з неї робит си лилик. У него на крилах є греблї, вили и коса, усе, що треба до сїна.

Звідки взялась зозуля

Звідки взялась зозуляБув то раз чоловік, називав си Кукіл; пішов він до цісаря по доньку у свати; коли звінчав си з нею, каже одного разу до неї:
— Коли си буду перекидати на нечистого, то ти аби мені нічо не казала і нікому не оповідала.
А тот Кукіл був злий дух. І жили, собі найліпше. Одного разу їде цісар на полювання і бере цісаревича и зятя Кукола и їдуть на полювання; Кукол перемінив си на лиса; цісар стрілив, гадав, що то зіправди лис і убив Кукола на місці. Коли прийшов цїсар з полювання донька в нього питає:
— Де, татку, мій Куколик ?
А цїсар каже:
— Перемінив си на лиса, я його убив.
Зачала донька голосити-заводити за чоловіком. Одного разу мила донька посудку, що була в хаті и голосила за кукулом, в той час сказав до неї цісар:
— Аби Бог дав, абись кукала, поки світа и сонця!
Тоді цісарска донька перемінила си в зозулю и полетїла вікном у світ і кукає до нинішного часу.

Звідки взялись павичі

Звідки взялись павичіБули собі багаті чоловік та жінка. І якось на день Світлого Христового Воскресіння той чоловік, убравшись у дорогі й гарні строї, не пішов до церкви, на прохання жінки, і лишився вдома. Жінка його весь час, поки йшло великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив їх на павичів.

Павич – погана птиця

Павич - погана птицяПавич – погана птиця. Його м’яса й собаки не їдять. Колись уночі напередодні свята Блаrовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір’ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата.

Запорожці і змії

Запорожці і зміїПісля Христового Різдва в печерах жили змії з трьома 
головами; вони літали по світу, їли людей і всяку
 звірюку. Давно вони жили на світі і, може б, ще 
жили, так звоювали їх богатирі-велетні. Страшенний, кажуть, народ був. Один зуб велетня насилу 
можна було підняти. Після богатирів ще жили змії, тільки вже
з однією головою. У нас, кажуть, жило три зміяки: один на 
острові Хортиці, другий на порозі Гадючому, а третій на
 острові Перуні, що нижче порога Будила. Печери їхні і тепер
 є. Ці зміяки схожі були на великих гадюк, тільки уміли літати.
 Крила у них були, кажуть, як у кажана, і покриті лускою; хвіст
 довгий, а на кінці мов стрілка з зазубнями. Як понаходили 
сюди запорожці, як почали воювати турків, вони з ляку і
 порозлітались к бісовій мамі. Після зміїв плодились тут полози; це уже гад недавній, бо й наші батьки бачили.

Ведмежі жарти

Ведмежі жартиДіялося це в горах, де були великі ліси. Одного разу зайшов туди побережник. Дивиться, а ведмідь роздрочив диких свиней і побіг до бука, що мав на собі великі губки, ніби полички. По тих губках виліз ведмідь на дерево та й кидає звідти галуззям у розлютованих свиней.
Побережник бачив те, сидячи на іншому дереві, й дуже сміявся з забави ведмедя.
Коли свині розбіглися, ведмідь зліз і пішов своєю дорогою.
Зліз також і побережник. Підійшов він до бука, витяг з кишені ножа і понадтинав губки так, що вони ще трохи держалися на дереві.
Другого дня ведмідь знову роздрочив диких свиней — і дряпцем до бука, на якому минулого разу сидів. Але коли поліз, губки обламалися — і ведмідь упав межи свині. Ті роздерли його на шматки.
Отак скінчилися жарти ведмедя.

За що горобця проклято

За що горобця проклятоГоробця проклято за те, що коли “жиди” розіп’яли Христа, то rоробець весь час гукав: “Жив, жив!” Розбійники повернулися і забили rосподу залізний цвях у саме серце (а кажуть, що горобці, крім того, приносили й залізні цвяхи, якими “жиди” прибивали до хреста Спасителя). Тому залізними цвяхами дуже rрішно збивати домовини, “склепувати” ікони і кріпити іконостас.
За це rосподь прокляв горобців і не дозволив їм відлітати на зиму в теплі краї, не блaгословив горобців у їжу і спутав їх, щоб вони не ходили по землі, а стрибали.
Восени, коли бувають “жидівські кучки”, тоді й горобці літають також кучками. Взимку їх багато гине.
А “жидам” горобці настільки милі, що коли спіймаєш горобця й понесеш до “жида”, той неодмінно викупить його.

Волове око

Волове окоМаленька пташка волове око, кажуть люди, виникла з дитинчати, яке дуже любила свого рідноrо батька. Давно, дуже давно вже минулося це. Напали на село татари, спалили всі хати, а людей повбивали. Вбили й батька цiєї дитини, тулуб викинули на вигін, а голову закопали десь під корчами. Це тому волове очко й стрибає завжди попід корчі й зірко всюди видивляється, розшукуючи голову батька, щоб поховати її там, де поховано тулуб. Однак і досі ніяк не може знайти. Колись усе-таки знайде воно голову свого батька, поховає її  і тоді знов стане людиною. Волове око розуміє мову людини і, коли хтось покривдить йоrо, жорстоко мститься за те.