Юрієві собаки, або святий Юрій і вовки

Юрієві собаки, або святий Юрій і вовкиВовки їдять тільки те, що вкаже їм святий Юрій, їх навіть називають “Юрієвими собаками”. Одного чоловіка колись чарівники перетворили на вовка, і він був вовком цілий рік. Вигнаний з села людьми й собаками, бігаючи лісом, він схотів їсти. Раптом він угледів святого Юрія, який їхав верхи на білому коні. Наблизившись до перевертня, святий Юрій зупинився і свиснув. Одразу ж на йоrо свист вибіг з лісу вовк, якому святий Юрій сказав: “Візьми цього свого товариша й покеруй ним, тому що він ще недосвідчений і не може сам собі роздобути їжі”.

Святий Юрій, чоловік та вовки

Святий Юрій, чоловік та вовкиОдна жінка, вийшла якось надвір і бачить біля їхніх воріт святого Юрія на білому коні. А за ним покірно біжать вовки. Вона злякалася, вбігла в хату і розповіла своєму чоловікові. Тому схотілося поглянути на це диво. Наступної ночі пішов він до лісу і виліз на дерево. Бачить – на білому коні їде святий Юрій, а за ним біжать вовки. Зліз Юрій з коня, сів на траві, а вовки ляrли навколо нього. І каже він до вовків: “Тобі, сіроманцю, на вечерю ягнятко, яке оце там лежить; тобі (до друrоrо) – оце ягня; тобі – оте…” Усім, усім указав вечерю, а одному старому, кривому вовку нічого було вже вказати. Юрій і каже до нього: “А тобі, старий вовче, отой чоловік, що сидить на дубі”. Й поїхав собі далі. Всі вовки порозскакувалися по тих місцях, куди послав їх Юрій, а кривий підійшов до дуба, сів на задні лапи, та й сидить – чекає, коли злізе той чоловік. Однак чоловік з дерева не злізає.
Сидів, сидів він на дубі, отак і пересидів вовка: вовк устав з-під дуба й побіг шукати собі іншої поживи. Тоді чоловік – хутчіше з дуба і ходу. Прибіг до пилярів, які поблизу пиляли колоди. “Добрі люди! – став він благати. – Прийміть мене до себе, я вам допомагатиму”. Ті прийняли його, нагодували, а він їм допомагав колоди пиляти. А коли лягли вони спочивати, чоловік той і каже їм: “Бережіть мене, добрі люди, щоб вовки не злапали: якщо встережете, вік на вас за те працюватиму”. Вони поклали його посередині між собою, вкрили своїми свитами та кожухами і заснули. Вранці, щойно попрокидалися, роззирнулися, – нема того чоловіка: вовк все-таки злапав його.

Мурашок сильніший від орла

Мурашок сильніший від орлаОрел казав мурашкові, що він дуже мудрий. А мурашок каже:
— Я тому мудрий, бо я дужий. Ану, візьми ти кавалок олова, який-єс сам завеликий та загрубий, та винеси у смереку у самий вершок!
Орел не міг підоймити від землі, а мурашок, який він завеликий, який він загрубий, такий кавалок узяв, виніс на сам вершок смереки, припочив там трохи та назад ізніс.
— За того буду твоїм дітям очі виїдати, як їх меш виводити, — сказав мурашок.
Тому тепер виводиться орел у березні, коли ще мурашок нема.

Звідки взялися ведмеді

Звідки взялися ведмедіГромада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дороrою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і заrородили Їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: “Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!” Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.

***

Йшов якось rосподь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі – він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра – та як гаркне: “Ве!..” А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: “Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе”. Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину.

***

У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одяrнувши навиворіт кожух, хотів з-за pory налякати “жида-мірошника”. Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.

***

Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив – просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями .

***

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати йоrо, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув йоrо на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату.

Звідки взявся ведмідь

Звідки взявся ведмідьРаніше ведмедів не було. І колись ходив один старий чоловік по людях, роблячи їм добро. І довелося йому переходити міст. Коли старий був на мосту, якийсь невідомий чоловік виліз рачки і став рикати по-ведмежому. Старий промовив: “Якщо хочеш бути ведмедем, то й залишайся ним”. Старий пішов собі далі, а чоловік той перекинувся на ведмедя і втік до лісу. Через те задні лапи у ведмедя й залишилися схожими на людські ноrи.

Мурашки і ладан

Мурашки і ладанЄ мурашковини первовічні: у них сидять мурашки з усього світа; там є і найстарший мурашок; він нікуди не ходить, лиш другі приносять йому з усього світа манну, а він там робить з неї ладан. Як кинути кришку ладану, то зараз назбігаються мурашки, та бють ся поміж собою, хапають ладан та утікають з ним у мурашковину. Мурашок є на то сотворений, аби робив ладан.

Миш, кіт, лилик

Миш, кіт, лиликМиш проклята, бо вона прогризла у ковчезі дірку; як би не кіт, що хвостом дірку заткав, був би си ковчег утопив. За то кіт благословлений від Бога; єго не мож убити, а хтоби єго убив, то так якби тата або маму убив; такого не буде пан-отец сповідати, не буде єго законювати!
Миш проклята, її мож хоть коли убити, се стане за покуту.
Бог карає миш так, що в марті повіє студенев у мишину дїрку.
Миш премудре диханє (тварина), наймудрїще всіх. Вона будує в осени 12 мишелівох (мишачих хат), там пряче вона 12 могилок зерна. Зимов з’їдає вона одну могилки а решту лишає през голод. Нїяке дихання не бере грошей, а миш бере; ні одно сотворіння не платит чоловікові а миш платит; як має бути голод або тяжка зима у якім краю, миш утікає у другий край і бере у зуби сороківця; Довбуш закопував сороківці в бочки, миш перегризає їх і бере відти, а як ні, то у чоловіка із скрині й несе у зубах.
Часом треба їй переплисти Дунай, то люде берут у неї гроші й перевозят поронами.
Як миш з’їсть кришку свяченого, зараз ростут їй крила, з неї робит си лилик. У него на крилах є греблї, вили и коса, усе, що треба до сїна.

Звідки взялась зозуля

Звідки взялась зозуляБув то раз чоловік, називав си Кукіл; пішов він до цісаря по доньку у свати; коли звінчав си з нею, каже одного разу до неї:
— Коли си буду перекидати на нечистого, то ти аби мені нічо не казала і нікому не оповідала.
А тот Кукіл був злий дух. І жили, собі найліпше. Одного разу їде цісар на полювання і бере цісаревича и зятя Кукола и їдуть на полювання; Кукол перемінив си на лиса; цісар стрілив, гадав, що то зіправди лис і убив Кукола на місці. Коли прийшов цїсар з полювання донька в нього питає:
— Де, татку, мій Куколик ?
А цїсар каже:
— Перемінив си на лиса, я його убив.
Зачала донька голосити-заводити за чоловіком. Одного разу мила донька посудку, що була в хаті и голосила за кукулом, в той час сказав до неї цісар:
— Аби Бог дав, абись кукала, поки світа и сонця!
Тоді цісарска донька перемінила си в зозулю и полетїла вікном у світ і кукає до нинішного часу.

Звідки взялись павичі

Звідки взялись павичіБули собі багаті чоловік та жінка. І якось на день Світлого Христового Воскресіння той чоловік, убравшись у дорогі й гарні строї, не пішов до церкви, на прохання жінки, і лишився вдома. Жінка його весь час, поки йшло великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив їх на павичів.

Павич – погана птиця

Павич - погана птицяПавич – погана птиця. Його м’яса й собаки не їдять. Колись уночі напередодні свята Блаrовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір’ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата.