Чому бузьок жере жаби, а вовк роздирає вівці

Колись був у нашім краю лише один вовк і один бузьок; вовк не роздирав овець, а бузьок не їв жаб. Вони стрінулися раз навесні й умовилися спільно заробляти на прожиток. Заложили спільну коршму і продавали вино й горівку, а гроші ховали до каси.
Коли надійшла осінь, бузьок каже:
— Слухай, вовче, я мушу відлітати в теплі краї. Поділімся маєтком: половина тобі, а половина мені.
— Добре, брате! — каже вовк. — Я не хочу твоєї кривди. Але як поділимося, коли в касі тільки половина грошей, а другу половину люди ще винні, бо пили на борг!
— Дай мені ці гроші, що є в касі, – каже хитрий бузьок, — а ти стягнеш собі свою половину з довжників, і, крім того, буде коршма твоя, я тобі дарую свою половину дому.
— Згода! — каже вовк.
Дав бузькові готові гроші, а бузьок сховав їх у торбинку, завісив на шиї і полетів. Летів з півдня; аж побачив ставище, а в нім повно жаб. Злетів і хотів напитися води. Та тільки зігнув шию, а торбинка з грішми хляп! І впала у воду. Бузьок шукав і шукав грошей у намулі, але не міг найти. Тоді кинувся на жаби і почав їх жерти, бо думав, що то вони сховали його гроші. І так всі бузьки переслідують жаб донині.
Тим часом вовк почав упоминатися в людей за довг. Але ніхто не схотів віддавати. Казали, що злі часи. І до коршми перестали ходити, бо зрозуміли, що горівка шкодить. Вовк збанкротував, замкнув коршму і пішов у ліс.
Іде голоден. Аж дивиться: під лісом пасеться вівця.
— Га, то вівця Семена Голки! — подумав собі вовк. — Семен винен мені за горівку, то я з’їм вівцю і так відберу свій довг.
І з’їв Семенову вівцю, а потім з’їв Петрову, а потім по черзі поїдав вівці всіх інших довжників. А нарешті втратив рахунок, хто винен, а хто ні, і почав роздирати кожду вівцю, яку де побачив. І так роблять вовчі потомки донині.

Чому зайці сірі

На золотім престолі засів всемогутній володар світу, щоб вислухати просьби різних звірів. Прийшла черга до зайців. Тоді виступив найстаріший з них перед володарем і каже: «Всесильний володарю! Усіх звірів ти оздобив різними гарними кольорами; одному тільки нашому родові дав ти простеньку, сіру одіж. Дай нам іншу шерсть: білу, чорну або хоч рябу, щоб звірі з нас не сміялися». — «Добре, любі дітоньки, — відповів володар. — Хай буде по вашій волі». І тільки все це володар сказав — змінилась шерсть у зайців. Одні дістали кожушок білий, другі — червоний, інші — чорний, ще інші — рябий.
Дуже втішилися зайці і розбіглися по лісі й по полю. Та тільки де не показалися — зараз побачили їх орли, яструби, лисиці, стрільці та почали за ними ганятись та їх убивати. Насилу вдалось їм утекти в гущавину. «Ой, тяжко жити, — каже найстарший заєць. — Кожний ворог нас тепер бачить, а їх у нас багато. Скоро вигублять вони весь заячий рід. Ходімо до всемогутнього, щоб повернув нам нашу одіж».
Як сказали, так і зробили. Пішли. Вислухав їх володар і каже: «Знав я, що ви знову прийдете до мене. Сіру одіж дав я вам на те, щоб ваші вороги не могли вас так скоро побачити і вас так скоро убивати. Бачите тепер, що це було для вашого добра, а хай буде по вашій волі. Дістанете знов сірий кожушок, але на вічну пам’ятку вашої немудрої забаганки деякі з вашого роду зостануться в різнокольоровій одежі та будуть жити коло людських хат як свійські зайці — кролики». І з того часу мають зайці свою давню сіреньку шерсть.

Сніг і заєць

Сніг і заєцьКаже сніг зайцеві: «Чогось мені голова заболіла». — «Мабуть, ти танеш, тим тобі й голова заболіла, — сказав заєць. Сів на пеньок і гірко заплакав. — Шкода, шкода мені тебе, сніженьку. Я все по снігу бігав, круглі дірки робив. Від лисиці, від вовка, від мисливця в сніг заривався, ховався. Як я тепер без тебе житиму? Піду до господаря лісу, проситиму, хай він тебе, сніженьку, збереже для мене».
Та й став заєць плакати, господаря лісу просити. А сонце вже високо ходить, добре припікає; сніг тане, з гір потоками біжить. Почув зайця господар лісу. Прохання його вислухав та й каже: «З сонцем змагатись не берусь, снігу зберегти не можу. Зате кожушок твій білий зміню на сіренький, буде тобі влітку легко ховатись між сухого листу, кущів та трави, ніхто тебе не вглядить».
Зрадів заєць. Та з того часу щоразу й міняє зимовий кожушок на літній.

Юрієві собаки, або святий Юрій і вовки

Юрієві собаки, або святий Юрій і вовкиВовки їдять тільки те, що вкаже їм святий Юрій, їх навіть називають “Юрієвими собаками”. Одного чоловіка колись чарівники перетворили на вовка, і він був вовком цілий рік. Вигнаний з села людьми й собаками, бігаючи лісом, він схотів їсти. Раптом він угледів святого Юрія, який їхав верхи на білому коні. Наблизившись до перевертня, святий Юрій зупинився і свиснув. Одразу ж на йоrо свист вибіг з лісу вовк, якому святий Юрій сказав: “Візьми цього свого товариша й покеруй ним, тому що він ще недосвідчений і не може сам собі роздобути їжі”.

Святий Юрій, чоловік та вовки

Святий Юрій, чоловік та вовкиОдна жінка, вийшла якось надвір і бачить біля їхніх воріт святого Юрія на білому коні. А за ним покірно біжать вовки. Вона злякалася, вбігла в хату і розповіла своєму чоловікові. Тому схотілося поглянути на це диво. Наступної ночі пішов він до лісу і виліз на дерево. Бачить – на білому коні їде святий Юрій, а за ним біжать вовки. Зліз Юрій з коня, сів на траві, а вовки ляrли навколо нього. І каже він до вовків: “Тобі, сіроманцю, на вечерю ягнятко, яке оце там лежить; тобі (до друrоrо) – оце ягня; тобі – оте…” Усім, усім указав вечерю, а одному старому, кривому вовку нічого було вже вказати. Юрій і каже до нього: “А тобі, старий вовче, отой чоловік, що сидить на дубі”. Й поїхав собі далі. Всі вовки порозскакувалися по тих місцях, куди послав їх Юрій, а кривий підійшов до дуба, сів на задні лапи, та й сидить – чекає, коли злізе той чоловік. Однак чоловік з дерева не злізає.
Сидів, сидів він на дубі, отак і пересидів вовка: вовк устав з-під дуба й побіг шукати собі іншої поживи. Тоді чоловік – хутчіше з дуба і ходу. Прибіг до пилярів, які поблизу пиляли колоди. “Добрі люди! – став він благати. – Прийміть мене до себе, я вам допомагатиму”. Ті прийняли його, нагодували, а він їм допомагав колоди пиляти. А коли лягли вони спочивати, чоловік той і каже їм: “Бережіть мене, добрі люди, щоб вовки не злапали: якщо встережете, вік на вас за те працюватиму”. Вони поклали його посередині між собою, вкрили своїми свитами та кожухами і заснули. Вранці, щойно попрокидалися, роззирнулися, – нема того чоловіка: вовк все-таки злапав його.

Мурашок сильніший від орла

Мурашок сильніший від орлаОрел казав мурашкові, що він дуже мудрий. А мурашок каже:
— Я тому мудрий, бо я дужий. Ану, візьми ти кавалок олова, який-єс сам завеликий та загрубий, та винеси у смереку у самий вершок!
Орел не міг підоймити від землі, а мурашок, який він завеликий, який він загрубий, такий кавалок узяв, виніс на сам вершок смереки, припочив там трохи та назад ізніс.
— За того буду твоїм дітям очі виїдати, як їх меш виводити, — сказав мурашок.
Тому тепер виводиться орел у березні, коли ще мурашок нема.

Звідки взялися ведмеді

Звідки взялися ведмедіГромада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дороrою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і заrородили Їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: “Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!” Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.

***

Йшов якось rосподь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі – він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра – та як гаркне: “Ве!..” А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: “Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе”. Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину.

***

У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одяrнувши навиворіт кожух, хотів з-за pory налякати “жида-мірошника”. Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.

***

Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив – просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями .

***

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати йоrо, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув йоrо на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату.