Звідки взялися ведмеді

Звідки взялися ведмедіГромада селян у кожухах вирушила в зимовий час на весілля, витіваючи різні штуки. Спаситель і святий Петро випадково йшли тією ж дороrою. Селяни, побачивши гаданих прочан, надумали з них посміятися. Злізли з возів, одягли кожухи навиворіт і заrородили Їм шлях на мосту, через який ті мали проходити. Не зважаючи на прохання подорожніх дати їм дорогу, селяни й далі знущалися, так що Спаситель розгнівався врешті і промовив: “Якщо ви хочете бути ведмедями, то будьте ними!” Щойно він вимовив це, як селяни відразу ж перекинулися на ведмедів.

***

Йшов якось rосподь зі святим Петром через міст. Раптом з-під мосту вискакує чоловік у вивернутому кожусі – він сховався туди раніше, щоб налякати Ісуса й Петра – та як гаркне: “Ве!..” А Господь одвернувся від нього, сплюнув і каже: “Ну, то іди ж тепер у цій шкурі в усі краї світу, лякай людей, а люди лякатимуть тебе”. Пішов тоді той чоловік ведмедем, а від нього вже розмножився й по всьому світу ведмежий рід. Ось тому ведмеді й схожі на людину.

***

У ті щасливі часи, коли Господь був у безпосередньому спілкуванні з людьми й часто, напевно, являвся їм, один мірошник, одяrнувши навиворіт кожух, хотів з-за pory налякати “жида-мірошника”. Сталося так, що цієї хвилини проходив Господь, і той мірошник наткнувся на нього. За таке нерозважне зухвальство, за повелінням Божим, він лишився назавжди ведмедем.

***

Ведмеді колись давно були звичайними людьми. Жили вони в лісі й нікого до себе не приймали, ні з ким не хотіли знатися. Ось зайшов якось туди один чернець. Усе село обходив – просився, аби пустили в хату. Але ніхто йому не відчинив дверей. Тоді чернець прокляв тих людей. Вони й зробилися ведмедями .

***

Раз якось прийшов в одну хату збирач на церкву, а господар, щоб налякати йоrо, сховався на покутті, за образами. За це Господь обернув йоrо на ведмедя. Через те ведмідь і рветься завжди на покуття, коли його приведуть в хату.

Звідки взявся ведмідь

Звідки взявся ведмідьРаніше ведмедів не було. І колись ходив один старий чоловік по людях, роблячи їм добро. І довелося йому переходити міст. Коли старий був на мосту, якийсь невідомий чоловік виліз рачки і став рикати по-ведмежому. Старий промовив: “Якщо хочеш бути ведмедем, то й залишайся ним”. Старий пішов собі далі, а чоловік той перекинувся на ведмедя і втік до лісу. Через те задні лапи у ведмедя й залишилися схожими на людські ноrи.

Мурашки і ладан

Мурашки і ладанЄ мурашковини первовічні: у них сидять мурашки з усього світа; там є і найстарший мурашок; він нікуди не ходить, лиш другі приносять йому з усього світа манну, а він там робить з неї ладан. Як кинути кришку ладану, то зараз назбігаються мурашки, та бють ся поміж собою, хапають ладан та утікають з ним у мурашковину. Мурашок є на то сотворений, аби робив ладан.

Миш, кіт, лилик

Миш, кіт, лиликМиш проклята, бо вона прогризла у ковчезі дірку; як би не кіт, що хвостом дірку заткав, був би си ковчег утопив. За то кіт благословлений від Бога; єго не мож убити, а хтоби єго убив, то так якби тата або маму убив; такого не буде пан-отец сповідати, не буде єго законювати!
Миш проклята, її мож хоть коли убити, се стане за покуту.
Бог карає миш так, що в марті повіє студенев у мишину дїрку.
Миш премудре диханє (тварина), наймудрїще всіх. Вона будує в осени 12 мишелівох (мишачих хат), там пряче вона 12 могилок зерна. Зимов з’їдає вона одну могилки а решту лишає през голод. Нїяке дихання не бере грошей, а миш бере; ні одно сотворіння не платит чоловікові а миш платит; як має бути голод або тяжка зима у якім краю, миш утікає у другий край і бере у зуби сороківця; Довбуш закопував сороківці в бочки, миш перегризає їх і бере відти, а як ні, то у чоловіка із скрині й несе у зубах.
Часом треба їй переплисти Дунай, то люде берут у неї гроші й перевозят поронами.
Як миш з’їсть кришку свяченого, зараз ростут їй крила, з неї робит си лилик. У него на крилах є греблї, вили и коса, усе, що треба до сїна.

Звідки взялась зозуля

Звідки взялась зозуляБув то раз чоловік, називав си Кукіл; пішов він до цісаря по доньку у свати; коли звінчав си з нею, каже одного разу до неї:
— Коли си буду перекидати на нечистого, то ти аби мені нічо не казала і нікому не оповідала.
А тот Кукіл був злий дух. І жили, собі найліпше. Одного разу їде цісар на полювання і бере цісаревича и зятя Кукола и їдуть на полювання; Кукол перемінив си на лиса; цісар стрілив, гадав, що то зіправди лис і убив Кукола на місці. Коли прийшов цїсар з полювання донька в нього питає:
— Де, татку, мій Куколик ?
А цїсар каже:
— Перемінив си на лиса, я його убив.
Зачала донька голосити-заводити за чоловіком. Одного разу мила донька посудку, що була в хаті и голосила за кукулом, в той час сказав до неї цісар:
— Аби Бог дав, абись кукала, поки світа и сонця!
Тоді цісарска донька перемінила си в зозулю и полетїла вікном у світ і кукає до нинішного часу.

Звідки взялись павичі

Звідки взялись павичіБули собі багаті чоловік та жінка. І якось на день Світлого Христового Воскресіння той чоловік, убравшись у дорогі й гарні строї, не пішов до церкви, на прохання жінки, і лишився вдома. Жінка його весь час, поки йшло великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив їх на павичів.

Павич – погана птиця

Павич - погана птицяПавич – погана птиця. Його м’яса й собаки не їдять. Колись уночі напередодні свята Блаrовіщення молоді чорт і чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта, де тільки можна було, барвистими квітами; а чорт устиг лиш застромити в голову чортиці одну квітку, як раптом заспівали півні. Чорт і чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти мають силу тільки до перших півнів. Тому не годиться прикрашати павичевим пір’ям ікони, як це необачно роблять іноді недосвідчені дівчата.

Запорожці і змії

Запорожці і зміїПісля Христового Різдва в печерах жили змії з трьома 
головами; вони літали по світу, їли людей і всяку
 звірюку. Давно вони жили на світі і, може б, ще 
жили, так звоювали їх богатирі-велетні. Страшенний, кажуть, народ був. Один зуб велетня насилу 
можна було підняти. Після богатирів ще жили змії, тільки вже
з однією головою. У нас, кажуть, жило три зміяки: один на 
острові Хортиці, другий на порозі Гадючому, а третій на
 острові Перуні, що нижче порога Будила. Печери їхні і тепер
 є. Ці зміяки схожі були на великих гадюк, тільки уміли літати.
 Крила у них були, кажуть, як у кажана, і покриті лускою; хвіст
 довгий, а на кінці мов стрілка з зазубнями. Як понаходили 
сюди запорожці, як почали воювати турків, вони з ляку і
 порозлітались к бісовій мамі. Після зміїв плодились тут полози; це уже гад недавній, бо й наші батьки бачили.

Ведмежі жарти

Ведмежі жартиДіялося це в горах, де були великі ліси. Одного разу зайшов туди побережник. Дивиться, а ведмідь роздрочив диких свиней і побіг до бука, що мав на собі великі губки, ніби полички. По тих губках виліз ведмідь на дерево та й кидає звідти галуззям у розлютованих свиней.
Побережник бачив те, сидячи на іншому дереві, й дуже сміявся з забави ведмедя.
Коли свині розбіглися, ведмідь зліз і пішов своєю дорогою.
Зліз також і побережник. Підійшов він до бука, витяг з кишені ножа і понадтинав губки так, що вони ще трохи держалися на дереві.
Другого дня ведмідь знову роздрочив диких свиней — і дряпцем до бука, на якому минулого разу сидів. Але коли поліз, губки обламалися — і ведмідь упав межи свині. Ті роздерли його на шматки.
Отак скінчилися жарти ведмедя.

За що горобця проклято

За що горобця проклятоГоробця проклято за те, що коли “жиди” розіп’яли Христа, то rоробець весь час гукав: “Жив, жив!” Розбійники повернулися і забили rосподу залізний цвях у саме серце (а кажуть, що горобці, крім того, приносили й залізні цвяхи, якими “жиди” прибивали до хреста Спасителя). Тому залізними цвяхами дуже rрішно збивати домовини, “склепувати” ікони і кріпити іконостас.
За це rосподь прокляв горобців і не дозволив їм відлітати на зиму в теплі краї, не блaгословив горобців у їжу і спутав їх, щоб вони не ходили по землі, а стрибали.
Восени, коли бувають “жидівські кучки”, тоді й горобці літають також кучками. Взимку їх багато гине.
А “жидам” горобці настільки милі, що коли спіймаєш горобця й понесеш до “жида”, той неодмінно викупить його.