Лисичка та журавель

Лисичка та журавельБули собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі! Кличе лисичка журавля до себе в гості:
— Приходь, — каже, — журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе — як для себе. Я для тебе — як для себе.
От приходить журавель на ласкаві запросини.
А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:
— Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!
Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить.
А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизькала.
Вилизькала та до журавля:
— Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.
— То спасибі ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.
— А прийду, журавлику, прийду, лебедику!
На тому й розійшлися.
От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв і м’яса, й картопельки, й бурячків — усього-всього, покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:
— Призволяйся, люба приятелько, не соромся!
От лисичка до глечика — голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити… Нічого не вдіє!
А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку — та й поїв, що наварив. А тоді й каже:
— Оце ж, — каже, — вибачай, лисуню, що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гостину.
Ох і розгнівалася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувать забула, як годиться, чемним бувши.
Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!
Та від того часу й не приятелює з журавлями.

Лис і цап у ямі

Лис і цап у яміГолодна лисиця бігла понад лісом, задравши пику вгору, приглядалась на ворон, зазівалась і полетіла в яму. Яма була глибока, похоже — викопана охотниками, щоб зловить якого-небудь звірюку. Лисиця цілий день гибіла в ямі голодна, силкувалась виплигнуть і ніяк не могла вибраться звідти. Уже пізно так, як у полудню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задравши голову; хвостиком шевелив, борідкою потрухував, головою покивував.
Побачила лисиця козла, почала його улещать: «Ей, земляк! Чого ти там по жарі тиняєшся? Іди до мене в холодочок». — «Не хочу, там сиро; я краще піду в ліс, там, може, собі водиці нагибаю, а то душа горить, пить хочеться». — «Ех ти, дурень кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукать, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця… І умирать не треба!.. А ти там жаришся на сонці, потієш, томишся, нудьгуєш».
Козел послухавсь, плигнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Лисицю замалим не задушив. А вона йому: «Тихше, бородатий дурень, ти всю мене обдав грязюкою!» А сама тим часом, не довго думавши, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги, і вистрибнула з ями. А козел зостався у ямі і був там за того ще два дні, поки невзначай натрапили на його пастухи і витягли звідти на віжках.

Лис-черниця

Лис-черницяЛисові погано жилося, так він надумав зробиться черницею. Поліз у одній хаті (що в ній ніхто не жив) у комин, вимазався в сажу, причепив хрестик на шию, назбирав собі голуба, гусака, півня, селезня, пішов у Київ Богу молиться.
Ішли та й ішли. Аж ось їм на дорозі трапилась річка. Лис і каже:
— Перш чим нам брести через оцю річку, треба вам усім висповідатись у мене. Я залізу в нору і буду вас по черзі кликати. А то все рівно вам (хто з вас грішний) доведеться втопитись.
Заліз в нору. Покликав першого голуба. Голуб пита:
— Чим же я грішний?
Лис каже:
— Тим ти грішний, що ти по полю літаєш та зерно збираєш, те, що його сіють люди. А тому ти втопишся.
Взяв та й з’їв. Покликав півня.
— Чим же я винен перед Богом?
А лис йому:
— А тим ти грішний, що ти рано встаєш, співаєш і людям досипать не даєш.
З’їв й півня. Кличе гусака. Гусак пита:
— В чім я согрішив?
Лис відповіда:
— В тім, що ти ходиш по чужих городах та їси чужу капусту. От через те ти й не перепливеш річки.
З’їв й гусака. Кличе останнього — селезня.
— Ану, йди, голубчику, розкажу тобі, в чому ти грішний.
Селезень як увійшов у нору, як побачив самі головки з його товаришів, вискочив та й каже:
— Я піду приведу гусей та качок. Нехай скажуть, що я ні в чім не грішний.
Як його лис не просив — та він не згодився. Пішов дорогою. Коли на його натрапив охотник. Хотів убити. А селезень упав та й качається, каже охотникові:
— Я тобі лиса покажу, тільки не вбивай мене.
Та й повів до нори, де сидів лис.
Прийшли до нори. Нора була під коренем одного дерева. Охотник засів під деревом. Селезень підійшов до нори та й гука:
— А вийди, подивися, скільки я тобі свідків привів!
— Хай ідуть сюди! — гука лис.
— Та їх дуже багато, всі не вмістяться і хочуть тебе бачити тут, — каже селезень.
Лис тільки голову висунув, а охотник його бах та й убив. Узяв додому. І селезень пішов із ним жити додому.
Та й досі десь так живуть.

Лисичка-суддя

Лисичка-суддяДвоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, — щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
— Давай поділимо отак, упоперек! А другий каже:
— Ні, розділимо краще вздовж!
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:
— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?
— Так і так, — розказують котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:
— Ні, цей шматочок — більший, треба порівняти!
Та й над’їла один шматочок.
— А тепер, — каже, — оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!
І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла, — то той шматочок над’їсть, то той, — поки стало два зовсім маленьких шматочки.
— Ну, — каже лисичка, — оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
— Ну, добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
— Як — за віщо?! — одказала лисичка. — А я ж вас поділила!

Лис і тетерев

Лис і тетеревГолодна лисиця цілий день никала по кущах, мусила роздобуть собі якої-небудь їжі. Оснувала всі кущі, нічого не нагибала. Бігла вона мимо високого дерева, почула, що між густих гілок щось зашелестіло. Вона задрала вгору морду і побачила на дереві тетерева. Довго лисиця на його поглядала, все хвостом виляла і раз по раз облизувалась. Та тіко біда, що високо він сидів, не можна було до його добраться. Лисиця зараз же пригадала хитрощ. Задрала вгору голову і каже: «Терентію, я в столиці була, у вашого царя указ добула». — «А що ж там у йому написано?» — спитав тетерев. «Там написано, щоб вам, тетеревам, не стрибать по деревах, а гулять по зелених лугах».
Тіко вона це проказала, чує — неподалеко од лісу собака гавка. Вона спитала тетерева: «А що тобі, Терентію, видно з дерева, хто до нас їде?» — «Та то мужик». «А іще хто за ним біжить?» — «Лоша». — «А як воно хвіст держе?» — «Крючком». — «Агу! Ну, прощай, а то мені ніколи, треба до вечора всім птицям прочитать указ!»
Побігла лисиця далі.

Лисове серце

Лисове серцеХодив лис берегом понад водою і, як побачить яку маленьку рибку, котра підпливе до берега на сонці погрітися, мерщій хапав її й поїдав. Побачили це більші риби, й стало їм ніяково, що до їх господарства втручається якась патлата мара. Попливли вони до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже:
— Приведіть його сюди, на глибину Дністра. Тут ми затягнемо його у воду, розпоремо, виймемо серце, з’їмо й будемо такі мудрі, як лис.
Пішли риби сповняти наказ короля. Підплили дві риби до берега, зупинилися біля лиса й кажуть:
— Проше пана адвоката, чи не попливли б ви з нами? Чогось потребує вас наш король.
— Чому б ні? Як треба, то й треба.
Сів лис на риб:
— А ви не знаєте, чого вашому королеві треба од мене?
— А чому б ні, знаємо. Він казав, що треба ваше серце вийняти та з’їсти, то будемо такі мудрі, як ви.
— Е, коли так, то завертайте назад, бо я зоставив серце вдома. Але я прибіжу і за хвилину принесу сюди.
Завернули риби назад, плигнув лис на берег та й каже:
— Які-бо ви дурні! Та хіба ж є хто такий, що ходив би без серця?
Риби зрозуміли, що лис обдурив їх, але вже пропало, бо що ж вони б йому тепер зробили?

Лисичка-сестричка

Лисичка-сестричкаУкрала собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
— Добривечір, люди добрі!
— Дай Боже здоров’ячка.
— Пустіть переночувати!
— Ой лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Хазяї й кажуть:
— Добре, ночуй!
— А де ж я свою курочку подіну?
— Пусти її під піч.
От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
— Ой, де ж це моя курочка?
— А під піччю.
— Я дивилась, там нема.
Сіла та й плаче.
— Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити — треба давати.
Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла.
Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
— Добривечір, люди добрі!
Ті їй:
— Дай Боже здоров’я!
— Пустіть переночувати!
— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
— Ну, добре, ночуй.
— А де ж я свою качечку подіну?
— Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла й пір’ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
— А де ж моя качечка? Читати далі

Лис і кури

Лис і куриСтарий лис, котрий за своїх молодих літ не одну сотку курей надусив і поїв, не здужав вже на старії літа за ними уганяти та й не раз і голодував. Як же ж йому здужати? Як гриб старий, іще до того на одно око сліпий і на одну ногу кривий. Коли вийде з ями за жиром, ледве ся волочить, а як що надибле, то рідко коли і зловить; а як ні, то треба було йому голодувати.
Але лис все такой лисом. Він взявся на шпекуляцію. Познакомився спочатку з одним, пізніше з кількома когутами, котрії по огородах недалеко одного ліса за поживленням ходили. Часто він з ними здибувався і ніколи їх не зачіпав, тілько все з ними о їх біді говорив. Він казав їм, що тепер они нічого не мають на тих огородах збирати, бо люди вже все позбирали. Але сли они схочуть, то він їх далеко у ліс на муравлі і ріжнії робачки заведе, тілько щоби ся їх досить зібрало.
— Добре, — сказали всі.
І зараз другого дня зібралося їх много на огородах під лісом і чекали на лиса. Мало що почекали, а уже і лис до них приволікся. Всі пійшли зараз з ним у ліс нібито, як він казав, на муравлі і робачки.
Коли они досить уже далеко з ним зайшли, каже він до них (а був уже коло своєї ями):
— От тут моя хата, вступіть до мене троха, то собі спічнемо, бо помучились-мо ся; а як троха відпічнете, то я вас потом тут недалеко у долину заведу, то аж тепер побачите, що там їдла для вас єсть. Двері до моєй хати дуже узенькі, то перепрошаю, що буду по одному вас впроваджував.
— Та добре, — відозвалися всі кури тоненьким, хрип’ячим голосом.
І зараз начав лис їх впроваджувати. Що курку або когута впровадить до ями, то мордою за голову хап та й задусить. Вже досить їх надусив і був би, може, і всіх подусив, коби була не скрикнула одна курка, котру якось легко за шию ухопив.
На той то крик у ямі всі кури начали утікати, бо пізнали, що лис уже їх дусить. Котрії з них зараз поприбігали додому, а другії, утікши з страху тим часом на дерева, аж за кілька день о голоді додому зовсім переполошені повернули. Все тоє, що ся з ними стало, розказали курам, що зісталися дома, і на пізнійше все були з каждим звіром осторожнійші, а лисові не то що ніколи не вірили, але навіть від нього уже здалека утікали, коли до села часом заглянув.

Лисиця-сповідниця

Лисиця-сповідницяОдного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожні в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся.
От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає:
— Куди це ти, лисичко, йдеш?
— На богомілля, — одказує лисичка.
— Візьми й мене до себе, — каже зайчик.
— Ходімо, — відказала лисичка, — все ж таки вдвох охотніше буде.
От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає:
— Куди це ти, лисичко-сестричко, йдеш з зайчиком?
— На богомілля, — одказує лисичка.
— Візьміть і мене до себе, — каже качечка.
— Ходім! — відповіла лисичка.
От ідуть вони втрьох. Ідуть та й ідуть; коли їх півник зустрічає, пишно вбраний, та й питає:
— Куди це ви зібралися мандрувати?
А лисичка й відказує:
— На богомілля.
А півник і каже:
— Візьміть і мене з собою.
— Ходім! — відказує лисичка.
От ідуть вони вже вчотирьох. Ідуть та й ідуть. А вже й вечір надходить. Бачать: попереду їх лежить колода товста.
От лисичка й каже:
— Сідайте, відпочинем трохи, бо до монастиря ще далеко, а вже й притомилися трохи.
Сіли, відпочили та й знову пішли.
Ідуть та й ідуть. А вже й ніч надходить.
Мандрівники дійшли до лісу, потім увійшли в ліс, як уже стало зовсім темно. От лисичка й каже:
— Мабуть, під цим кущиком будемо ночувати.
Так і зробили. Звернули з шляху та й полягли спати в затишку. Всі поснули, мов повбивані; тільки лисиці щось не спиться. Вона сіла коло їх та довго про щось собі мріяла. Потім вирила нору під кущем, залізла в неї та й собі заснула. В цей час настала тиша, тільки чувся сонний хрюкіт.
Повставали вони, ще й сонце не зійшло. Коли стало сонце сходити, вони погрілися та й хотіли знову вже йти далі по шляху.
А лисичка й каже:
— До монастиря ще далеко, а я декілька раз була в ньому, то вже так, як монашка, все знаю; як і сповідати, як і співати — про все знаю. Так треба, мабуть, отут в цій нірці помолитися, посповідатися та й не йти до монастиря в такий далекий шлях.
Так і зробили. Лисичка вибрала гарненького каменя, щоб до його сповідати, внесла в нору й почала молитися. Потім, помолившись, і каже:
— Ну, підходьте, буду вас сповідати.
Спершу підійшов зайчик і поклав лапки на камінь. Вона йому потім і каже:
— Ну, які ти при собі гріхи знаєш? Що ти робив до цього часу?
А зайчик і каже:
— Що ж я робив! Пасся в лісі, кору їв на молоденьких рослинках, з комахами грався. Та оце і все.
От лисичка взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп зайчика по голові. От уже й посповідала. Одтягла зайчика неживого далі в темну нору та й каже останнім:
— Ну, підходьте і ви, бо зайчик пішов по норі далі молитися, і підходьте тільки по одному, а інші біля нори побудьте, а я тоді гукну.
От підійшла качечка, поклала лапки на камінь. а лисичка й питає:
— Ну, які гріхи при собі знаєш?
А качечка й каже:
— Ніяких поки що.
— А що робила ти до цього часу?
— Що ж я робила! Рибку ловила, жучків різних, хробачків тощо.
— Ну, то покайся перед Богом.
Потім узяла лисичка камінь, перехрестила качечку та лусь каменем, та й віднесла до зайчика і поклала вже неживу качечку. Вернулась до каменя та й гукає півника.
Півник увійшов, поклав голову на камінь, а лисичка й каже:
— Ну, які ти гріхи маєш?
А півник і каже:
— Я гріхів не маю, бо я тільки у землі зернятка збираю та деяких хробачків караю.
— Ну, то покайся перед Богом, — каже лисичка та взяла камінь, перехрестила та лусь — вбила півника. Потім принесла до купи, поскладала їх та й каже:
— Оце вам усім трьом богомілля!
Лисичка придбала м’яса та живе-поживає та й турботи не має.

Лис і качки

Лис і качкиЛис був дуже голодний. Біжить він понад став та й ледве дихає з голоду — язик присох у роті, в очах потемніло… Та й він упав на землю. Пролежався трохи та й гадає: що би тут робити, та умирати такому голодному устид! Гадає собі: я ніц, лиш іду у став ловити рибу! Та й він підоймився із землі та й шуварами суне д воді.
Але лиш наближився д воді, а то двадцять качок плаває собі по ставку і купаються, шолопають у намулі, граються. Е, та би я з голоду загибав, коли скільки качок! А то би файно! Але як би до них ся дістати — то штука!..
Вийшов він на берег та й дивиться: у кукурудзах росте гарбуз. Каже лис: «Я оцей гарбузок коби роздовбав, то би тими зеренцями скликав усі качки до берега та й половив би усі». Зачав він довбати, гризти зубами та й поволі роздовбав уже таку дірку, що випорпав геть усе з середини. Набирає лис тих зерняток та й несе і кидає у воду та й вертається знов. Але порешті гадає: «Кину і тот гарбуз!» Та й узяв за край зубами та й підняв голову угору, аби гарбуз не спирався у шувар, та й несе. Несе він той гарбуз, та й разом гарбуз закинувся йому на голову та й укрив, гі капелюхом, усю голову.
Застановився лис. Що би йому ся таке стало? Але далі гадає: «Се добре. Мене не пізнають качки, що я є за один». Та й поволі, поволі повзе шуварами так, що ніц не видко, лиш гарбуз сунеться.
Качки як то уздріли, та й утішилися дуже, що то цілий гарбуз плаває на воді, бо они розсмакували у тім зерні, що лис накидав до води. Але лис уже забрів у воду, лиш голову зняв, аби ся у рот води не насипало, та й стоїть. Качки поволі, поволі та й закрадаються до гарбуза і зачали шолопати. А лис таки першу хап за голову та й на берег.
Так собі попоїв, що лиш води пив, а пив.