Вийшла біда молода

Вийшла біда молодаНад Дунаєм глибоким
Стоїть терем високий. Гой!
А з терема города
Вийшла біда молода. Гой, біда, гой!
Нема ж біді два роки,
Узялися біди в боки. Гой!
Вийшла біда на сім літ,
А вже біда на ввесь світ. Гой, біда, гой!
В новім світі родилася,
А у морі втопилася. Гой!
За нашою неславою
Лежить біда під лавою. Гой!
Обібрався золотар,
Біді плечі полатав. Гой!
Пішла біда кліпаючи,
На сім сажень ступаючи. Гой!
А за війта Бориса
І там біда то лиса. Гой!
Пішла біда на пороги,
Поломила собі ноги. Гой!
Пішла біда до Кракова,
І там біда однакова. Гой!
А у місті, у Сокалі,
І там біду всі шукали. Гой!
Пішла біда до Кам’янця,
І там біда не кається. Гой!
Пішла біда накривець,
А там біді юж кінець. Гой!
Куди біда ходила,
Всюди біду робила. Гой!
Бо не сидить тихо,
Всюди біді лихо. Гой!

Біда (Ішла біда невеличка)

Ішла біда невеличкаІшла біда невеличка,
Іздибала чоловічка.
«Де ти в біса родилась.
Що за мене вчепилась?
Хто біди не знає,
Нехай мене спитає!
Моя хата скраю,
Всю біду зазнаю:
Я у біди обідав,
То я й біду одвідав».
«Я в Кракові родилась,
А в Бруславі хрестилась,
А ві Львові зросла,
В Хмельник заміж пішла».
Була біда в Клювані
За ключницю у пані.
Пішла біда до льоху
Точити гороху,
Та загубила ключі,
Та втекла к бісу вночі.
Да була біда в Будаку —
Висить біда на гаку;
Одірвалася з гака,
Втекла к бісу з Будака.
Під нашим ярим житом
Лежить біда з тихим лихом.
А їхали з брусами,
Взяли біду на сани
Та повезли до Волох,
Проміняли на горох.
А волохи каялись,
Що гороху збавились:
«Ви нам горох верніте,
К бісу біду візьміте».
«Сідай, біда, на козу,
К бісу тебе одвезу,
Ще й дорожку покажу».
В Бердичеві на торзі
Іде біда на козі
В червоному картузі.
Там цигани коні міняли
Та й то біду пізнали.
Пішла біда у Бендер,
Та там її хтось обдер.
Пішла біда в Крем’янець
Ізбирати яєць,
Та в городі Крем’янці
Дала старцям по яйці.
Пішла біда в Могилів
Купувати волів.
За рікою за Дніпром
Ходе біда за волами з веслом
Та погналась ув Улась
Та там біда спродалась
І в лисички вбралась.
А в Уласі знакомі
На лисички лакомі,
І лисички зняли,
їй онучки дали.
Пішла біда до шевця.
Вкрала собі ремінця —
Сидить вона на стільці.
Морщить собі постільці;
Сама собі дивується,
Що гарненько обується.
А їхали з хворостом,
Сидить біда під мостом,—
То й біда розіграла,
Всім колеса поламала.
Становились обозом,
Ловлять біду під возом.
Били біду палицями:
«Не йди, бідо, за старцями!»
А біда каялась —
До торбів добралась;
Сидять діди на горбі —
Вкрала біда дві торби.
Іде біда до Дашева
Колясою із Квашева;
Діди кваші напились,
Біді богу молились.
Ішла біда до школи,
Наробила шкоди;
Били біду в плечі:
«Не лізь, біда, по печі!»
Били біду по лапках:
«Не лізь, бідо, по лавках!»
Ішла біда лавками,
Били біду палками.
Пішла біда до Лохвиці,
Відтіль дали прохвосниці.
Пішла біда до попа,
Били біду, як снопа.
Пішла біда до Никона,
Відтіль вийшла підтикана.
Пішла біда до Дениса,
Од Дениса вийшла лиса.
Пішла біда до Гаврила,
Од Гаврила йде без рила.
Пішла біда до Дем’яна,
Од Дем’яна вийшла п’яна.
Пішла біда до Хведора,
Підскочила та й пер….а.
Пішла біда до Потапа,
Щоб їй боки полатав;
Почав Потап боки латать,
Почала біда кричать.
Де взявся пономар,
І той біді боки полатав.
Де взявся Мартин,
Вдарив біду об тин.
Де узявся Гарасим,
Той по біді голосив.
Приходить Омелько,
Голосить по біді тоненько.
Катерина мимо йшла,
Сорочку принесла.
Де взялася Марина
І та «Отче наш» говорила.
Несе дідько Марту
й горілочки кварту.
Там біда вмерла,
І там біда покинула.
Покотили біду згори —
Копитця задерла,
Її дочка підросла.
Кругом світ обійшла,
Сюди заміж пішла.
Як пішов я вулицею,
Да й не очеркнувся,—
Як потягне Матвій ціпом,
Ледве усміхнувся.

Вовкове щастя

Вовкове щастяТак ішов вовк із лисом, і каже лис до вовка: «Ти, куме, будеш нинька мати якесь щастя, бо на тебе сонце пригріло!» Та й потому лис пішов собі у єден бік, а вовк у другий. Але вовк собі тоті слова добре запам’ятав.
Та й вовк іде-іде — надибав кусень солонини. Але гадає си так: «Я буду ще мати щастя, то нащо мені тої солонини? Я собі що ліпшого ще знайду!» Та й лишив солонину та й пішов.
Іде далі — пасеться кобила з лошатьом. Прийшов вовк ід ній та й каже: «Я твоє лоша з’їм!» Але кобила каже до нього так: «Як моє копито прочитаєш, що там написано, то тогди тобі дам лоша!» Та й наставила йому копито, аби читав, та й ударила го по зубах, ажень упав. Тогди забрався вовк та й пішов далі — питати щастя.
Іде-іде, а там пасеться свиня з пацятами. Він каже: «Я твоє паця з’їм!» А свиня каже: «Та як будеш їсти, коли оно дуже брудне? Я, — каже, — піду та й го вмию, та й ще хріну до того принесу, то го тогди з’їш!». Вовк сів та й чекає, але свиня ся не вертала — не міг ся дочекати. Та й пішов.
Іде. Пасуться барани. Він прийшов ід ним та й каже: «Я єднего з вас із’їм!» Але барани кажуть так: «Добре, вже єдного з’їш! Але ще перше ходи з нами, бо ми маємо єдного небіжчика ховати, то нам будеш за дяка співати!»
Вовкові то ся подобало, і пішов з баранами у село. І тогди сів си на горбочку та й як завив, то люди повибігали з псами, як зачали вовка бити, аж забили на смерть. Таке то було вовкове щастя!