Курочка-рябушечка

Курочка-рябушечкаБув собі дід і баба та мали курочку-рябушечку. Знесла вона яєчко срібне і золотеньке; поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила. Дід скаче, баба плаче, дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла. Дуб каже: «Сороко, ти вчора прилітала, то з хвостом була, а тепер прилетіла, де ж ти хвоста діла?» — «Якби я тобі розказала, то ти б із себе листя скидав: що був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла». Дуб листя вкинув і мало сам не згинув.
Прийшли овечки води пити. «Дубе, дубе, де твій лист?» — «Якби я вам розказав, то би ви всі поставали, на собі вовну поскидали: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув». А овечки поставали і вовну поскидали. Прийшли до води, а вода їм каже: «Вчора ви були, то вовна була, а тепер нема». — «Якби з нас кожна розказала, то ти би кров’ю стала: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув, овечки поставали, вовну поскидали». Як кожна сказала, вода кров’ю стала.
Прийшла попова наймичка брати води і сказала: «А чого ти, водо, аж кров’ю стала?» — «Якби я тобі розказала, то ти б з відрами упала: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув, овечки поставали, вовну поскидали, вода кров’ю зачервоніла». А дівка відра побила.
Прийшла дівка додому, попадя каже: «А де ти відра поділа?» Вона каже: «Якби ви це все знали, то б ви з діжою по хаті танцювали: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід плаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуб злетіла, дуб листя скинув і мало сам не згинув, овечки поставали, вовну поскидали, вода кров’ю зачервоніла, а дівка відра побила». Попадя з діжою по хаті танцювала.
Входить у хату піп з бородою: «А чого ти, попаде, танцюєш з діжою?» — «Якби я тобі розказала, то ти б став та аж на собі кудрі рвав: був собі дід і баба та мали курочку-рябушечку; та й знесла вона яєчко срібненьке і золотеньке, поклали на мисничку, бігла мишка та й розбила; дід скаче, баба плаче, та дівка хату мела, сороці хвіст вирвала, сорока на дуба злетіла. Дуб каже: «Сороко, ти вчора прилітала, то з хвостом була, а тепер прилетіла, де ж ти хвоста поділа?» Як сорока розказала, дуб листя скинув, мало сам не згинув, а овечки прийшли до води, поставали і вовну поскидали, і воді розказали; а вода кров’ю стала, а дівка попова прийшла по воду, вода розказала, а дівка упала, і відра побила, і попаді розказала, та аж попадя з діжою танцювала, а попадя і попові розказала». А піп як став, на собі кудрі обірвав.

Колобок

КолобокБули собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:
— Бабусю! Спекла б ти колобок!
— Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
— От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю у двір, а з двору за ворота та й побіг-покотився дорогою.
Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, –
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить… Перестрівав його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, –
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг… Аж іде ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, –
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
То й від тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою… Стрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.
— Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений, –
Я від баби втік,
Я від діда втік,
Я від зайця втік,
Я від вовка втік,
Від ведмедя втік,
То й від тебе втечу!

— Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка. — От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.
Колобок скочив їй на язик та й почав співати:
Я по засіку метений…
А лисичка — гам його! Та й з’їла!

Коза-дереза

Коза-дерезаБули собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу.
Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.
Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.
Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку.
От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От той дід так уже розсердився, прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:
— А хто, хто в моїй хатці?
А коза сидить на печі та й каже:

Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
— От я його вижену!
Побіг до хатки:
— А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:

Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

Ведмідь ізлякався.
— Ні, – каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А вовк:
— От я його вижену!
— Де тобі його вигнати? Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
— Отже, вижену!
Побіг вовк до хатки та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:

Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

Вовк ізлякався.
— Ні, – каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:
— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А лисичка:
— От я його вижену!
— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
— Отже, вижену!
Побігла лисичка до хатки та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:

Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

От лисичка теж злякалася.
— Ні, – каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
А рак:
— От я його вижену!
— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
— Отже, вижену!
От поліз рак у хатку та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:

Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та й каже:

А я рак-неборак,
Як ущипну — буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно!
От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує! Та й став жити у своїй хатці.

Вийшла біда молода

Вийшла біда молода

Над Дунаєм глибоким Стоїть терем високий. Гой! А з терема города Вийшла біда молода. Гой, біда, гой! Нема ж біді два роки, Узялися біди в боки. Гой! Вийшла біда на сім літ, А вже біда на ввесь світ. Гой, біда, … Читати далі

Про діда, що носив глину мішком

Про діда, що носив глину мішком

Один дідо носив міхом білу глину для біління хат. Іде він з міхом, а при дорозі стоїть чоловік у бороді, у волоссі довгім. Придивився він до того чоловіка, а то був Бог. Він питає діда: — Що би ти хотів, діду? … Читати далі

Подорожні

Подорожні

Вирішили якось четверо односельців, що жили поблизу Судака, — тесля, кравець, швець та знахар — піти в Бахчисарай на святковий базар, заробити трохи грошей. Взулися вони у свої найміцніші черевики, взяли торби з інструментами і зіллям та й вирушили в … Читати далі

Біда (Ішла біда невеличка)

Ішла біда невеличка

Ішла біда невеличка, Іздибала чоловічка. «Де ти в біса родилась. Що за мене вчепилась? Хто біди не знає, Нехай мене спитає! Моя хата скраю, Всю біду зазнаю: Я у біди обідав, То я й біду одвідав». «Я в Кракові родилась, … Читати далі

Курочка-ряба

Курочка-ряба

Був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід … Читати далі

Дід, баба і вовк-колядник

Дід, баба і вовк-колядник

Жив собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому лісі. От прийшло свято Різдво. Дід і баба приготовилися і ждуть колядників. Ждали вони, ждали, — ніхто до них не йде: хата далеко від села. … Читати далі

Про хлопця, який мусив служити в Охвая

Про хлопця, який мусив служити в Охвай

Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними потоками. Так би пани держалися на силах, як пісок на вилах. Я їх не лаю — дай їм, Боже, що собі гадаю. Був один Лемонька, носився злегонька, … Читати далі