Шевченко-портретист

Шевченко-портретистЩе коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини.
Він був відомий художник.
От до нього зайшов один знаменитий господин, великий пан, і просить, щоб він його змалював. Балакаючи з ним, Тарас Григорович моментально накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питать Тараса Григоровича:
— Скільки це буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив у нього 150 карбованців.
А пан йому каже:
— Що це ви так дорого хочете?
— Дорого? — каже Тарас Григорович.— Тоді це буде стоїть усього 300 карбованців.
Пан розсердився і пішов від нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до його ослині вуха, поніс у магазин і сказав продавцю: «Постав цей портрет на вітрині, а хто купить -то хай заплатить 500 карбованців».
От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, точ-у-точ, тільки з ослиними вухами.
Він до продавця, а там один стоїть і питає:
— Скільки стоїть осел, що на вітрині?
Продавець каже:
— 500 карбованців.
Пан підійшов і каже:
— Цей портрет я заберу!
Вийняв 500 карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
— Хороший осел, та не мені попався!

Звідкіля взялися пани

Звідкіля взялися паниДавно це було. Ото як бог почав всенький світ творити, то створив
 і чоловіка — мужика і пана. Мужика він зліпив з землі, а пана —
 з пшеничного тіста. Зліпив та й поставив обох на сонце, щоб трохи
 підсохли. Але прийшов якийсь приблудний собака і почав пана їсти,
 і вже геть потрощив усього, тільки одна нога зісталась. Але тут нагодився бог і з досади здорово-таки нагнав собаку. Собака перелякався та навтьоки… Втіка, а з нього так і пре — сказано, перелякався.
 І де присяде, то там і панок. Присяде коло сосни — пан Сосновський,
 присяде коло вишні — Вишневський, коло осоки — Осинський. Ось
 звідкіля взялися пани.

Війна хлопа з поляком

Війна хлопа з полякомДавних часів, як хотів круль із Руснаком воювати, то як не могли си погодити, то вони не точили войну так, як сими часами войни бувают из зброєв, але висилали два мужа. Трафило си, що висилав Поляк одного мужа, а другого мужа Руснак на поєдинку. Поляк післав офіцира из шаблев, а Руснак посилав простого хлопа із ціпом; увійшли на пляц обидва. Каже Поляк до Русина: Ти з чим, каже, вийшов д’мині на поєдинку? Я, каже, з шаблев, а ти зв’язав якісь два буки до купи, та щось гадаєш мені зробити?! — Руснак до нього каже по руськи: В мене бук старший як у тебе шабля! — При тій бесіді злостили си оба і пішли до штурму. Поляк шабельков вівивав, а хлоп ще на нього важив; Поляк хлопові цюкнув шаблев у мізильний палець, а хлоп як си подивив, що йому з пальця кров йде, взлостив си гірше, як розправит ціп, як урве Поляка по шиї, Поляк упав, а той ціпом молотит, як по снопові. Поляк лежички руку
зняв і кричит до хлопа: Пардон! — А хлоп каже: Перди, не перди (хлоп цего не розумів), я ті не дарую, я ще таки б’ю, ти мені пальці не рубай! — Така то старосвіцька война була!

Чи вийде глузд

Чи вийде глуздВ одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.

Як полковник солдатів навчив

Як полковник солдатів навчивПолковник вчить солдатів, як генерала стрічати і як йому відповідати. Як спитає генерал:
— Звідки ви?
Відповідайте:
— Полтавські!
— Скільки років?
— Двадцять три!
— Скільки служите?
— Три роки!
— Звідки обмундирування маєте?
— З цейхгауза.
— А за кожним словом повторюйте — ваше високопревосходительство. А як далі спитає, скільки у вас
рот, кажіть — шістнадцять, а сімнадцята нестройова.
— Хто вас вчив?
— Полковник і ви, ваше високопревосходительство.
Завчили солдати. От приїжджає генерал. Полковник вистроїв солдатів у шеренги. Генерал виходить до них і починає:
— Ви чиї?
— Полтавські, ваше високопревосходительствої
Генерал щось збився та й не питає далі, скільки солдатам років, а каже:
— Скількй років служите?
— Двадцять три, ваше високопревосходительство!
— А скільки вам років?
— Три, ваше високопревосходительство!
— А скільки у царя-батюшки дочерей?
— Шістнадцять, сімнадцята нестройова, ваше високопревосходительство!
Генерал бачить, що вони щось не те мелють, та як розсердиться, та як гаркне:
— Откуда вас, таких дураков, набрали?
— З цейхгауза, ваше високопревосходительство!
— Ну, хто вас, сукиних синів, так навчив?
— Ви, ваше високопревосходительство, і господин полковник!

Шевченко у театрі

Шевченко у театріВідпалив колись і Шевченко добру штуку. У Петербурзі з якимсь Костомаренком був він у театрі. От
 сидять вони та й гомонять про всяку-всячину, і 
балакали вони по-нашому, по-мужичому; поруч з
ним сидів якийсь пан, а може, й купець, та товстючий-претовстючий, а жіночка біля його якраз навиворіт -
тоненька та маленька. Так от товстому тому панові не подобалось слухати мужичу мову: він усе бурчав, “ворчав” та відвертався, а тим і байдуже, балакають собі та й балакають.
Нарешті товстий пан не витерпів, повернувся до Шевченка та й питає:
– А скажитє мнє, – каже, – чи дорого у вас, у хахлов, свіньі продаются?
Шевченко зиркнув на нього, оглянув з ніг до голови та й відповів:
– Щодо свиней, добродію, коли такий кабан, як ти, пан, так і дорого, а коли, – каже, – така свиня, як коло тебе паненя, то ні чорта не стоїть!
Аж позеленів пан, ковтаючи таку відповідь, і, може, аж он як хотів би сказати що-небудь навпаки, та куди вже йому тягатись з Шевченком?!
Так він собі і замовк.
Заспокоївшись трохи, повернувся той пан до свого знайомого та й питає, показуючи на Шевченка:
– Хто це такий?
А той і каже йому:
– Ото Шевченко, а ото Костомаренко.
Як почув пан, що то був Шевченко, зараз же за своє паненя 
та з театру! Воно, мабуть, і Костомаренко неабиякий був пан!

Добра наука пішла до людини

Добра наука пішла до людиниЛежачи в постелі, поміщик гукнув свого нового слугу й сказав:
— Піди нарви на городі редиски.
Слуга вийшов і через кілька хвилин повернувся з пучком у руках.
— Ти що, бовдуряко, не розумієш, що таке нарвати редиски? Раз я сказав нарвати редиски — це значить, що ти повинен вирвати її з землі, помити, порізати на шматочки, залити сметаною і посипати зверху петрушкою та кропом.
Поміщик так рознервувався, що захворів, і послав того ж слугу по лікаря. Надвечір слуга ввійшов у спальню і відрапортував панові:
— Доручення ваше виконав: лікаря викликав, ліки купив, труну замовив і на кладовищі яму викопав.

Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

За шию, за шию накидай!

За шию, за шию накидайПереправляли якось селяни пана через річку. Течія була дуже швидкою, а човен малий, хиткий. Коли вони вибралися на середину, човен почало перехиляти, і пан упав у воду. Кинулись на порятунок. Почали кидати мотузка. А один селянин і кричить другому:
— За шию, за шию накидай, а то втопиться!

Суддя і бандит

Суддя і бандитВ старий час був суддя, і попався до нього великий бандит.
Суддя знав, що у бандитів водяться гроші. Настав суд. Злодій і каже до судді:
— Суди, суди і сюди гляди!— А сам лапнувсь рукою за груди, ніби серце в нього болить, а там
тримав великий камінь на всякий випадок.
Суддя побачив та й думає: «Оце ц нього грошенят, тут можна підживитись». Та й звільнив його. А потім доганяє його на вулиці та питає:
— Щось ти там на суді показував, чому тепер не даєш?
А бандит каже:
— Та то я каменюку тримав. Якби ти мене не освободив, то я б тебе добре нею лупнув.