Торба з діамантами

Торба з діамантамиОдин чоловік усе життя служив у багача. А коли зістарівся, багач його вигнав за ворота.
Бідний повернувся до своєї хатини, ліг на лаву й стогне.
Минуло кілька днів. Він так зголоднів, що перед очима підскакували чортики. Чоловік лежав і чекав смерті. Але раптом подумав: «Чого це я маю голодувати? Хіба той багач мусить бути хитрішим від мене? Що, забрати мої сили та й вигнати мене з порожньою торбою? Е-е-е, я йому покажу!»
А перед вікнами хатини росла велика груша. Бідний глипнув на неї і хитро посміхнувся. Потім узяв торбу і пішов до Пруту. Наповнив її рінню, а як приніс додому, файненько зашив та й закопав під грушею. Через кілька днів пішов до багача:
— Пане ґаздо, мені приснився файний сон.
— Який?
— Уві сні показався мій покійний дід і сказав: «У тебе під грушею є торба з діамантами. То я її закопав, коли повернувся з турецької війни…»
— Ходім та розкопаємо! — схопився багач.
Пішли. Бідний копав, багатий дивився. Бідний докопався до коріння — хап торбу і драла до хати. Багач бігом за ним. Бідний кинув торбу в скриню, а сам ліг на неї.
— Не дам нікому, хоч би мене різали! Хто мене буде годувати до самої смерті, тому й лишу торбу з діамантами.
— Я… я буду тебе годувати! — затрусився багач.
І, справді, після того носив біднякові хліба, солонини і всякого добра. Убрав його файно. Бідний собі жив, як у Бога за дверима, нічим не журився. Коли прийшла смерть, заплющив очі й помер. Багач поховав його — так, як має бути. Прийшов із цвинтаря, отворив скриню, а там — каміння в торбі.
— Його діаманти стали камінням для тебе! — казали бідні люди.
Багач мовчав і сопів.

Ні сюди Микита, ні туди

Ні сюди Микита, ні тудиЯкась пані, не дуже-то багата, хотіла поводитись зовсім по-панському. От одного разу наїхали гості, вона й покликала якогось Микиту, що рубав там ва чи біля волів порався, і звеліла розносити чай, а щоб Микита не помилився, кому попереду, а кому потім, то пані його раз по раз смик та смик за поли: «Сюди, Микито! Туди, Микито!» Носить Микита чай… а далі пані якось не потрапила за полу та за очкур і смикнула, а він, гаспидів, та був з зашморгом… Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь спутаний… та, повернувшися до пані:
— Сюди,— каже,— Микито, туди, Микито! От тепер вже ні сюди Микита, ні туди!

Надбання жовтня

Надбання жовтняШтани латані у клітку –
Виконуєм п’ятилітку.
***
Дякую Іллічу,
Що більш хліба не печу!
Присилай нам, Сталін, мила,
Бо вже воші мають крила.
***
Ходить Сталін та питає:
Чого дітям не хватає?
Нема хліба, нема сала –
Контрактація забрала.
***
Шерсть Італії,
Шкіра – Болгарії,
М’ясо – Германії,
Ратиці – пролетарії…
***
У колгоспі добре жить:
Один робить – сім лежить.
А як сонце припече,
Так і той утече.
***
Їде Сталін на тарані,
Оселедець у кармані,
Часником поганяє –
Америку доганяє.
***
Гречку, просо і овес
Забирає МТС;
Жито і пшеницю –
Посилають за границю.
А посліди й буряки –
Щоби їли дураки.
***
Устань Ленін, подивися,
Як колгоспи розжилися:
Комора боком, поле током,
Ще й кобила з одним оком.
***
У роспреді на вітрині –
Сало, масло й ковбаса,
А у нас у “церобкопі” –
Продають лиш гарбуза.
***
У крамницю крам везуть –
А вже черга до ста.
Привезли одні штани –
Й ті голові колгоспа.
***
Ходить Ленін по горі,
Сталін – по болоту.
Ленін грабив буржуїв,
Сталін – вже й голоту.

Цар-дурак

Цар-дуракПісля 12 годин робочого дня робочий іде в шинок.
Він одержав получку. Там лишить він весь свій заробіток. Йде, похитується. Назустріч — жандарм.
— Ну, что, нажрался? Штраф давай!
Віддав робочий останній карбованець на штраф, але його дуже за серце зачепило, і він голосно сказав:
— Ну і дурак же цар!
— Как, как? Ти імєєш право єго велічество дураком називать?! В поліцію, сукин син!
Двері поліцейської відчинилися, й жандарм штовхнув туди робочого.
— Ваше високородіє,— до начальства,— етот негодяй назвал нашего царя дураком!
— Я ж не на нашого царя сказав,— каже Іван,— а на турецького!
— Он врьот, ваше високородіє! Он на нашего царя сказал, потому что дурнеє царя, как наш цар, нєту!

Дуже приємно, а я Шевченко

Дуже приємно, а я ШевченкоОдного разу Тарас Григорович повертався з гостей.
Над чимось замислившись, він непомітно штовхнув губернатора, потім вибачився…
А губернатор:
— Свиня! — гаркнув.
— Дуже приємно, а я Шевченко,— сказав Тарас
Григорович і пішов собі далі.

Обухом — можна

Обухом — можнаКоли у 1847 році Шевченка заарештували, цар особисто почав вести слідство. Ознайомившись з поемами «Сон», «Кавказ», його величність розгнівався, гримає на Шевченка, а той все мовчить.
— Та невже ж вам не відомо, пане Шевченко,— мовить цар, бо став підлизуватись до українського
поета,— невже вам не відомо, що стіну лобом не розіб’єш? .
— Відомо, лобом — ні, а обухом — можна.

Газда і циганин

Газда і циганинПрийшов циганин до газди, а тот си жалуєт, що має шкоду на маржині (худобі). А циган кажет: “Куме, а що даш, то я тобі пораджу, що більше не меш мати шкоди?” Та вже шо вимантив то вимантив, та відтак каже до кума: “Не держи, куме, маржини, так як я, то не меш мати шкоди!” — Тай так порадив, як порадив газді, а собі гаразд порадив.

Несподіванка

НесподіванкаБув один чоловік, а до його жінки ходив піп, дяк та піддячий. Але одного разу той чоловік хотів найняти службу божу і обід за упокой свого тата та й пішов до міста купити м’яса. Вже ввечір, його ще не було з міста, прийшов піп найборше, приніс горілки, ковбасу і зачинають гуляти. Але надходить дяк. Застукав до вікна та й каже:
— Вітворяй!
А вона каже:
— Ей, ємосць, чоловік вже прийшов з міста.
А він каже:
— Де ж це сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище, там є соломник великий, та й там сховаєтеся.
Він сховався. Дяк приходить до хати, та й знов ставить горілку на стіл, та й зачинають пити обоє. Але прибігає піддячий та й знов кличе з-під вікна, аби відкрила. А дяк каже:
— Де ж це я сховаюсь?
Вона каже:
— Лізьте на горище та й там залізьте в соломник.
А він не знає нічого, заліз та й сів у другий кут.
Аж прийшов піддячий, та й також дурно не прийшов: приніс щось трохи, та й п’ють обоє. Але, нарешті, прийшов вже й чоловік додому та й прийшов під двері й кричить:
— Відкривай, жінко, та й ходи сюди з лампою до сіней, бо я приніс м’яса та покажу тобі, котре для кого, бо я йду в село звати людей, аби посходилися завтра до церкви.
І як він під дверима кричить, а піддячий каже:
— Де це я, — каже, — сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище та й там сховайтеся в соломник. Той виліз, мацає. Щось є в однім куті. Мацає в другім — також є. «Ей, гадає собі, біда!» Але не знає, хто там є… Та й став собі вже насередині і стоїть. А чоловік увійшов до сіней та й кинув м’ясо на землю і каже до жінки:
— Це, без кісток, хороше, то буде для попа, а ось це для дяка, а це, каже, з костомахами, то буде вже для піддячого.
А піддячий цікавий, хотів подивитися, чи хоч великий кавалок. Най би вже був з костомахами, аби великий, а соломник стояв на краю, а він як трохи схилився, бо хотів подивитися, та й гоп! усі троє до сіней з соломником. Аж тут роздивились, бо там було темно, то не виділися. А господар тоді:
— Агій, — каже, — на ваші голови, ще вас не поділив, а вже дідько вас позносив!

Підкова

ПідковаОдного разу циган знайшов підкову. Зрадівши  добрій знахідці, він сказав:
— Тепер залишилось ще знайти три підкови й одного коня, та більше вже й не буду ходити пішки.

Пан не свиня

Пан не свиняПрийшов раз селянин до пана з якимсь проханням, а з ним і мале хлоп’я припленталося — його дитина.
Пан сидів за столом під розкішною липою і теребив варене, яйце — снідав на свіжому повітрі.
Малий побачив — засопів, запхинькав, почав смикати батька за штани, показуючи пальцем на панський стіл:
— Тату, я хочу…
— Цить, — гримає на нього батько, — не скигли. Пан не свиня, щоб ціле яйце з’їсти, вділить і тобі половину.