Як син заступився за батька

Як син заступився за батькаОдин старий забіякуватий чоловік та пиячив у шинку. От як завдала вже йому горілка, він і почав скозуваться, а далі й битися з парубками. Налушпачили вони йому боки так, що ледве доліз він до своєї господи. Ввійшов старий у хату обшматований, побитий, заюшений, сам на себе не схожий. А у старого та був син Омелько, і такий то вже на силу дужий, що над його і в селі дужчого не було,— всі парубки його боялись. От батько й жаліється синові:
— Омельку, мене ось парубки так знівечили, що насилу оце додому добрів,— ти б їх, вражих синіво хоч провчив.
Вислухав Омелько батькову жалобу та й каже:
— Ходімо, тату, до шинку, ми їм дамо!
Прийшли ото вони до шинку, а Омелько й питає парубків:
— Хто з вас бив мого батька?
— Я,—каже Остап,—то що?
— Ану тепер догадайсь та вдар!
Підійшов Остап до старого та як зацідить його,— так він і покотивсь. Підвівсь старий, а Омелько знов питає:
— Може, ще хто бив?
— І я бив,—каже Петро.
— Ану тепер удар! — каже Омелько.
— То й ударю, хіба що?
Потім як лусне старого, так він аж носом заорав об діл. Підвівсь старий та й плаче, дивлячись на Омелька. Тоді Омелько взяв батька під руки, веде з шинку та й каже:
— Тікаймо, тату, мерщій, бо й ще битимуть. їх гурт, а нас двоє —що ми вдієм з ними?
І бідний батько схватив удруге мемеля од парубків і пішов плачучи додому.

Приповість о трьох млоденцях

Приповість о трьох млоденцяхВ єдном місті славном бив міщанин, можний купець.
Той міл трьох дівок. Двох же оддав скоро замуж, а третяя довго рутку сіяла, бо груба била на тварі.
В том же місті бив купець барзо можний. Котрий, завдовівши, мислив собі, мовячи:
— Єсли озьму вдову, буде мені во всем спречная, а прето озьму тую дівку, а она будет в послушаніє мні.
І так поняв собі тую шпетную дівку за жону.
Втом, поживши кілько літ в покою, видячи себе бити хорим, за живота все, що мів, леговав жоні своїй в тестаменту при людєх. Сам скоро помер.
Тоді, по смерті мужа своего, тая вдова жила статечне, всіми добрами обладаючи.
А втом почали ся на тую вдову залицати три младенці: єден — студент, другий — служалець, третій — мещанський син. А так собі чергою до неї хожовали з музиками і напитками а всі три намовляли її, іж би замуж пошла била. Вшак же один о другом не знали.
Сусіди зась, жиючії поблизу тої вдови, почали нарекать на вдову, мовячи, же:
— За твоїми зальотниками спать не можемо. Певне альбо замуж іди, альбо їм одкажи, іж бисьмо больше того гомону не слухали.
Тогди тая вдова пошла радитися у людей, що би міла з тим почати.
Тогді єдна зацная жона мовила їй:
— Відай, добрая пані, що! Що чинить, помни. Кгди била дівкою убогою, нікто ся о тебе не старав. Тепер зась не о тебе їм іде, але о маєтность твою. Прето раджу тобі, абись ні одного з тих трьох не брала собі за мужа. Але розправ їх таким способом. Кажи прийти першому в ноч першої години. А гди будеш міть з ним розмову сторони женитьби, одкажи йому такими словами: «Відай, милий пане, іж естем вдова а маю по ласці божей досить всього добра, позосталого мні по мужу моїм, то зась відаю, же не о мене тобі ідет, але о мої маєтності, а прето ж, єсли хочеш мене собі міти за жону, прошу тя, ночі сеї вчини волю мою такую: ото той сусід сьогодня помер а стоїть на марах нехований; а ти пойди і, винявши того мертвого із домовини, однеси, положи попу под двері, а сам положи ся в домовині той і лежи, поки оддзвонять на утреню; того часу я к тобі прийду а озьму тя собі за мужа». Тогди тим способом досвідчиш його приязнь. Потом другому кажи прийти о четвертой годині. Также, яко і первому, же не о мене, мов, тобі іде, леч о маєнток мой; предся ж прошу тя: хочеш ли мні бить мужем вірним — учини ночі сеї волю мою: озьми сеє білоє платте і свічу а пойди до церкви; там стоїть на марах умерший мой приятель; а ти, пришовши, стань в него в головах а стой з тою свічою, поки подзвонять до утрені; тогді я приду до тебе, за мужа собі озьму». А потом з третім умовся, аби о дев’ятой годині пришов до тебе. І так же будеш з ним розмовляти о злученню малженства. Але і тому тим же способом одкажи, іж: «Тобі не ідет о мене, як о маєтность мою. А прето ж покажи свою вірность против мене. Ночі сеї озьми сеє чорноє плаття на себе і сей желізний крук а пойди до церкви. Там стоїть на марах мертвий мой приятель. Ти зась, пришовши, стань у головах його а стой, поки подзвонять на утреню. Тоді прийду к тобі і озьму тя собі за мужа, і будеш мні паном моїм».
Та пані барзо рада била той пораді. І та все справовала так.
Тії пахолки біднії, не знаючи зради, і їден по другім […] Перший, гди пришов до тої панеї з музиками, втом не много по розмовах став ся пан молодий доправляти собі. І предложила йому все. Он вірний товариш поднявся тоє учинити. І так, пришовши, з великою працею мертвого виняв з домовини і, на плечах принесши, попу под двері положив, і сам лігши, зверха дошкою прикрився.
Она зась барзо глупству його дивовалася.
Гди зась другий прийшов о умовной годині к той пані, она і тому, ведлуг поради, также, що хотіла, мовила. Поднявся і той также таковую реч ісповнити. Але, гди близько приходив з походною свічою, той перший у щілину обачив свічу … барзо ся злякав; предся так разумів, же ангел стеречи ідет того чоловіка мертвого а злане учинить йому, дрижачи, лежав.
Потом третій прийшов ведлуг умовной години, і так, по розних мовах і жартах, став ся пані доправлять свого доходу. Тогді пані мовила то ж, що й першим. По том мовила:
— Пане милий! Єсли мя хочеш міти за жону, послухай же мя сеї ночі, а я, твою вірность познавши, полюблю тобі бить жоною. Возьми на себе сеє чорноє плаття і крук желізний а іди до церкви. Єсть там на марах мертвий мой приятель. Ти зась там у головах стань а стой, поки подзвонять на утреню.
Тогди і той поднявся на тоє.
Але кгди обачив той, що стояв із свічою, барзо ся стривожив. Той зась, міючи добрий крук желізний, ішов безпечне, погрожуючися. Кгди ся зближив, обачив той, з домовини, діркою, сродзі зляклся, бо домнімав, же то діавол ідет по того мертвого, одревнів, лежачи. Але той єще горше злякся, із свічою,— кинув чорту свічу у очі, скочив втеки …
Тогди той, що у домовині був, вдарив ногами і руками дошку і сам, вирвавшися, біг, сам не знаючи куди. А так всі розбіглися, бо не знав один другого.
Поп зась, почувши туртус, хотів вийти на двор, але кгди мертвого чоловіка обачив, барзо перестрашон, феброю заражон.
Тогди тая вість по всьому світу трухнула, а младенці зе встиду преч роз’їздилися.
31Так ся жоноцькая хитрость уписана єсть.

Шевченко-портретист

Шевченко-портретистЩе коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини.
Він був відомий художник.
От до нього зайшов один знаменитий господин, великий пан, і просить, щоб він його змалював. Балакаючи з ним, Тарас Григорович моментально накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питать Тараса Григоровича:
— Скільки це буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив у нього 150 карбованців.
А пан йому каже:
— Що це ви так дорого хочете?
— Дорого? — каже Тарас Григорович.— Тоді це буде стоїть усього 300 карбованців.
Пан розсердився і пішов від нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до його ослині вуха, поніс у магазин і сказав продавцю: «Постав цей портрет на вітрині, а хто купить -то хай заплатить 500 карбованців».
От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, точ-у-точ, тільки з ослиними вухами.
Він до продавця, а там один стоїть і питає:
— Скільки стоїть осел, що на вітрині?
Продавець каже:
— 500 карбованців.
Пан підійшов і каже:
— Цей портрет я заберу!
Вийняв 500 карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
— Хороший осел, та не мені попався!

Звідкіля взялися пани

Звідкіля взялися паниДавно це було. Ото як бог почав всенький світ творити, то створив
 і чоловіка — мужика і пана. Мужика він зліпив з землі, а пана —
 з пшеничного тіста. Зліпив та й поставив обох на сонце, щоб трохи
 підсохли. Але прийшов якийсь приблудний собака і почав пана їсти,
 і вже геть потрощив усього, тільки одна нога зісталась. Але тут нагодився бог і з досади здорово-таки нагнав собаку. Собака перелякався та навтьоки… Втіка, а з нього так і пре — сказано, перелякався.
 І де присяде, то там і панок. Присяде коло сосни — пан Сосновський,
 присяде коло вишні — Вишневський, коло осоки — Осинський. Ось
 звідкіля взялися пани.

Війна хлопа з поляком

Війна хлопа з полякомДавних часів, як хотів круль із Руснаком воювати, то як не могли си погодити, то вони не точили войну так, як сими часами войни бувают из зброєв, але висилали два мужа. Трафило си, що висилав Поляк одного мужа, а другого мужа Руснак на поєдинку. Поляк післав офіцира из шаблев, а Руснак посилав простого хлопа із ціпом; увійшли на пляц обидва. Каже Поляк до Русина: Ти з чим, каже, вийшов д’мині на поєдинку? Я, каже, з шаблев, а ти зв’язав якісь два буки до купи, та щось гадаєш мені зробити?! — Руснак до нього каже по руськи: В мене бук старший як у тебе шабля! — При тій бесіді злостили си оба і пішли до штурму. Поляк шабельков вівивав, а хлоп ще на нього важив; Поляк хлопові цюкнув шаблев у мізильний палець, а хлоп як си подивив, що йому з пальця кров йде, взлостив си гірше, як розправит ціп, як урве Поляка по шиї, Поляк упав, а той ціпом молотит, як по снопові. Поляк лежички руку
зняв і кричит до хлопа: Пардон! — А хлоп каже: Перди, не перди (хлоп цего не розумів), я ті не дарую, я ще таки б’ю, ти мені пальці не рубай! — Така то старосвіцька война була!

Чи вийде глузд

Чи вийде глуздВ одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.

Як полковник солдатів навчив

Як полковник солдатів навчивПолковник вчить солдатів, як генерала стрічати і як йому відповідати. Як спитає генерал:
— Звідки ви?
Відповідайте:
— Полтавські!
— Скільки років?
— Двадцять три!
— Скільки служите?
— Три роки!
— Звідки обмундирування маєте?
— З цейхгауза.
— А за кожним словом повторюйте — ваше високопревосходительство. А як далі спитає, скільки у вас
рот, кажіть — шістнадцять, а сімнадцята нестройова.
— Хто вас вчив?
— Полковник і ви, ваше високопревосходительство.
Завчили солдати. От приїжджає генерал. Полковник вистроїв солдатів у шеренги. Генерал виходить до них і починає:
— Ви чиї?
— Полтавські, ваше високопревосходительствої
Генерал щось збився та й не питає далі, скільки солдатам років, а каже:
— Скількй років служите?
— Двадцять три, ваше високопревосходительство!
— А скільки вам років?
— Три, ваше високопревосходительство!
— А скільки у царя-батюшки дочерей?
— Шістнадцять, сімнадцята нестройова, ваше високопревосходительство!
Генерал бачить, що вони щось не те мелють, та як розсердиться, та як гаркне:
— Откуда вас, таких дураков, набрали?
— З цейхгауза, ваше високопревосходительство!
— Ну, хто вас, сукиних синів, так навчив?
— Ви, ваше високопревосходительство, і господин полковник!

Шевченко у театрі

Шевченко у театріВідпалив колись і Шевченко добру штуку. У Петербурзі з якимсь Костомаренком був він у театрі. От
 сидять вони та й гомонять про всяку-всячину, і 
балакали вони по-нашому, по-мужичому; поруч з
ним сидів якийсь пан, а може, й купець, та товстючий-претовстючий, а жіночка біля його якраз навиворіт -
тоненька та маленька. Так от товстому тому панові не подобалось слухати мужичу мову: він усе бурчав, “ворчав” та відвертався, а тим і байдуже, балакають собі та й балакають.
Нарешті товстий пан не витерпів, повернувся до Шевченка та й питає:
– А скажитє мнє, – каже, – чи дорого у вас, у хахлов, свіньі продаются?
Шевченко зиркнув на нього, оглянув з ніг до голови та й відповів:
– Щодо свиней, добродію, коли такий кабан, як ти, пан, так і дорого, а коли, – каже, – така свиня, як коло тебе паненя, то ні чорта не стоїть!
Аж позеленів пан, ковтаючи таку відповідь, і, може, аж он як хотів би сказати що-небудь навпаки, та куди вже йому тягатись з Шевченком?!
Так він собі і замовк.
Заспокоївшись трохи, повернувся той пан до свого знайомого та й питає, показуючи на Шевченка:
– Хто це такий?
А той і каже йому:
– Ото Шевченко, а ото Костомаренко.
Як почув пан, що то був Шевченко, зараз же за своє паненя 
та з театру! Воно, мабуть, і Костомаренко неабиякий був пан!

Добра наука пішла до людини

Добра наука пішла до людиниЛежачи в постелі, поміщик гукнув свого нового слугу й сказав:
— Піди нарви на городі редиски.
Слуга вийшов і через кілька хвилин повернувся з пучком у руках.
— Ти що, бовдуряко, не розумієш, що таке нарвати редиски? Раз я сказав нарвати редиски — це значить, що ти повинен вирвати її з землі, помити, порізати на шматочки, залити сметаною і посипати зверху петрушкою та кропом.
Поміщик так рознервувався, що захворів, і послав того ж слугу по лікаря. Надвечір слуга ввійшов у спальню і відрапортував панові:
— Доручення ваше виконав: лікаря викликав, ліки купив, труну замовив і на кладовищі яму викопав.