Аршин останеться

Аршин останетьсяНабрав пан три аршини сукна та й пита кравців, чи вийде з нього чумарка, штани та жилетка.
Кравці кажуть:
— Не вийде.
Аж ось іде один з аршином, пан і цього пита.
— Вийде,—каже той,— ще й аршин вам зостанеться.
От договорив він того кравця.
— Тепер,—каже,— йди спочинь, а завтра і за роботу.
Той закусив, спочив, сукно те гарненько зложив, узяв під полу й пішов собі, а аршин панові покинув.
Кинувся пан — ні кравця, ні сукна, лежить тільки один аршин.
— А бодай тебе,— каже,— він же і казав, що сукно вийде, а аршин останеться.

Бойко в костьолі

Бойко в костьоліПрийшов раз бойко до костьола. Заграли на органах, а мій бойко стояв, стояв, далі не втерпів — як почне танцювати. Поляки до нього:
— Ціхо, бойку, бо то мша.
— Е,— каже бойко,— чи вся, чи не вся, а я втяв гопки та й пішов.

Про запорожців та царицю Катерину

Про запорожців та царицю КатеринуЗапорожці до Катерини в гості приїздили, скільки там чоловік, хто його зна, чи півсотні, чи що, буде.
Ну, та й прийшли.
— А здорова, Катерино!
— Здорові! Здорові, запорожці!
І дочка її вийшла. А запорожець один каже:
— Можна заспівати вам пісень?
А дивиться — в дочки на руці перстень.
— Заспівай, заспівай!

— Ой чук шкарбундрав,
Козак з дівки перстень зняв…

Коли вона зирк — нема персня.
— А що ви дивитесь? Нема персня? Оце, може, ваш? Вернути?
— Ні, нехай вже тобі на бублики.
— Дати ж їм по склянці горілки,— це вже Катерина каже.
Дають. Так один узяв:
— Будь здорова,— каже,— Катре, як корова, а обширна, як земля!
— Е-е, як ти так сказав на мене,— образилась вона.— Застрілити.
Узяли одвели, скільки пушка бере. Він стоїть.
— Як стріляти, то й стріляти.
Вистрілили. Аж воно не докотилось до нього.
— Ближче поставити, а таки розстріляти.
Ближче привели. Вистрілили. Знову не докотилась бомба.
І третій раз не докотилась.
— Ну, що ж з тобою зробити? У синод — судити ж треба.
Синод розсудив:
— Та ж він на тебе, Катре, добре сказав: будь здорова, як корова, а обширна, як земля. І що ж тобі?
От тоді їй лучче стало. Ну, тепер же помирилися.
— Катре! — ото вже знову запорожець.— Катерино, навари нам галушок.
— Добре, добре!
Вона там — чи скоро, чи нескоро — подала ложки в аршин держак, щоб до рота не доніс. Отак вони посідали один проти одного, то я беру, та тобі даю, отак я вам, а ви мені, та й понаїдались.

Місток

МістокЇде пан степом та:
— А стой, кучер, вот тут я зайца убіл та натопіл с нєго тридцать фунтов жира.
А кучер і собі:
— А тут, пане, скоро буде місток.
— Какой?
Та такий, що брехунів бере.
— А што, далеко етот мосток?
— Та там, пане, за горою.
— Знаєш што, тридцать не тридцать, а двадцать будет.
З’їхали вже на гору.
— А што, далеко мосток?
— Та он видно.
— Знаєш што, двадцать не двадцать, а фунтов десять будет.
От вже і в долину спустились.
— А што, де мосток?
— Та зараз з’їдем.
— Знаєш што, не било в том зайце ні каплі жиру; просто как дохлий. А мосток де?
— Та розійшовсь, пане, як заячий жир.

Колгосп і Сталін

Колгосп і СталінЛенін грає на баяні,
Сталін вдарив гопака,
Що у нашому колгоспі
Дали сто грам на їдка.
***
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні,
І показує рукою –
Куди в колгосп за мукою.
***
Ні корови, ні свині,
Одіж рвана на мені –
В хаті нічим протопити,
Гріє Сталін на стіні.

Трудодень

ТрудоденьСидить баба на рядні –
Заробила трудодні.
Дириндень-трудодень,
Дайте хліба хоч на день!
***
Працювала десять день,
Заробила трудодень,
А від того трудодня –
Голодую я щодня.

Марка царя Миколи

Марка царя МиколиЗвелів цар Микола випустити поштові марки із своїм зображенням. І вирішив він простежити за тим, як їх будуть розкуповувати. Переодягнувся в простолюдина і пішов у місто.
Підходить до пошти, питає:
— Як розкуповують нові марки?
— Дуже погано,— відповідає поштар.
— Чому? — здивувався цар.
— А вони не клеються на конверти.
Ще більше здивувався цар.
— Чому ж не клеються? Ось поплювати на цю сторону та й — до конверту.
— В тому-то й біда,—відповідає поштар,— що плюють не на зворотну сторону.

Торба з діамантами

Торба з діамантамиОдин чоловік усе життя служив у багача. А коли зістарівся, багач його вигнав за ворота.
Бідний повернувся до своєї хатини, ліг на лаву й стогне.
Минуло кілька днів. Він так зголоднів, що перед очима підскакували чортики. Чоловік лежав і чекав смерті. Але раптом подумав: «Чого це я маю голодувати? Хіба той багач мусить бути хитрішим від мене? Що, забрати мої сили та й вигнати мене з порожньою торбою? Е-е-е, я йому покажу!»
А перед вікнами хатини росла велика груша. Бідний глипнув на неї і хитро посміхнувся. Потім узяв торбу і пішов до Пруту. Наповнив її рінню, а як приніс додому, файненько зашив та й закопав під грушею. Через кілька днів пішов до багача:
— Пане ґаздо, мені приснився файний сон.
— Який?
— Уві сні показався мій покійний дід і сказав: «У тебе під грушею є торба з діамантами. То я її закопав, коли повернувся з турецької війни…»
— Ходім та розкопаємо! — схопився багач.
Пішли. Бідний копав, багатий дивився. Бідний докопався до коріння — хап торбу і драла до хати. Багач бігом за ним. Бідний кинув торбу в скриню, а сам ліг на неї.
— Не дам нікому, хоч би мене різали! Хто мене буде годувати до самої смерті, тому й лишу торбу з діамантами.
— Я… я буду тебе годувати! — затрусився багач.
І, справді, після того носив біднякові хліба, солонини і всякого добра. Убрав його файно. Бідний собі жив, як у Бога за дверима, нічим не журився. Коли прийшла смерть, заплющив очі й помер. Багач поховав його — так, як має бути. Прийшов із цвинтаря, отворив скриню, а там — каміння в торбі.
— Його діаманти стали камінням для тебе! — казали бідні люди.
Багач мовчав і сопів.

Ні сюди Микита, ні туди

Ні сюди Микита, ні тудиЯкась пані, не дуже-то багата, хотіла поводитись зовсім по-панському. От одного разу наїхали гості, вона й покликала якогось Микиту, що рубав там ва чи біля волів порався, і звеліла розносити чай, а щоб Микита не помилився, кому попереду, а кому потім, то пані його раз по раз смик та смик за поли: «Сюди, Микито! Туди, Микито!» Носить Микита чай… а далі пані якось не потрапила за полу та за очкур і смикнула, а він, гаспидів, та був з зашморгом… Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь спутаний… та, повернувшися до пані:
— Сюди,— каже,— Микито, туди, Микито! От тепер вже ні сюди Микита, ні туди!

Надбання жовтня

Надбання жовтняШтани латані у клітку –
Виконуєм п’ятилітку.
***
Дякую Іллічу,
Що більш хліба не печу!
Присилай нам, Сталін, мила,
Бо вже воші мають крила.
***
Ходить Сталін та питає:
Чого дітям не хватає?
Нема хліба, нема сала –
Контрактація забрала.
***
Шерсть Італії,
Шкіра – Болгарії,
М’ясо – Германії,
Ратиці – пролетарії…
***
У колгоспі добре жить:
Один робить – сім лежить.
А як сонце припече,
Так і той утече.
***
Їде Сталін на тарані,
Оселедець у кармані,
Часником поганяє –
Америку доганяє.
***
Гречку, просо і овес
Забирає МТС;
Жито і пшеницю –
Посилають за границю.
А посліди й буряки –
Щоби їли дураки.
***
Устань Ленін, подивися,
Як колгоспи розжилися:
Комора боком, поле током,
Ще й кобила з одним оком.
***
У роспреді на вітрині –
Сало, масло й ковбаса,
А у нас у “церобкопі” –
Продають лиш гарбуза.
***
У крамницю крам везуть –
А вже черга до ста.
Привезли одні штани –
Й ті голові колгоспа.
***
Ходить Ленін по горі,
Сталін – по болоту.
Ленін грабив буржуїв,
Сталін – вже й голоту.