Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

За шию, за шию накидай!

За шию, за шию накидайПереправляли якось селяни пана через річку. Течія була дуже швидкою, а човен малий, хиткий. Коли вони вибралися на середину, човен почало перехиляти, і пан упав у воду. Кинулись на порятунок. Почали кидати мотузка. А один селянин і кричить другому:
— За шию, за шию накидай, а то втопиться!

Суддя і бандит

Суддя і бандитВ старий час був суддя, і попався до нього великий бандит.
Суддя знав, що у бандитів водяться гроші. Настав суд. Злодій і каже до судді:
— Суди, суди і сюди гляди!— А сам лапнувсь рукою за груди, ніби серце в нього болить, а там
тримав великий камінь на всякий випадок.
Суддя побачив та й думає: «Оце ц нього грошенят, тут можна підживитись». Та й звільнив його. А потім доганяє його на вулиці та питає:
— Щось ти там на суді показував, чому тепер не даєш?
А бандит каже:
— Та то я каменюку тримав. Якби ти мене не освободив, то я б тебе добре нею лупнув.

Два куми і суддя

Два куми і суддяДва куми поїхали в ліс в’яз рубать та завелись битись. Тоді пішли вони до судді.
— Як же у вас там було? — сказав суддя.
— Так було, паничку: поїхали ми удвох з кумом в ліс та понравилось нам одно дерево — він за в’яз і я за в’яз, і зачали битись.
— Та яким образом ви побилися, що ти зав’яз і він зав’яз?
— Та де ж таки образом! Хіба ж можна іконою?! Залізною лопатою!
— А вас много буде таких дураков?
А кум дума, що бураков, та й каже:
— Повна бочка, паничку.
Суддя розсердився та й каже:
— Одійди, бо як заїду!
А він дума, що приїде по буряки, та каже:
– Приїдете, паничку, то й вам відер п’ятеро дам!

Чи пан собака, чи пан пес

Чи пан собака, чи пан песСелянин розгнівався на пана й обізвав його собакою. А той подав до суду. Ото ж суддя й питає селянина:
— Сознайтєсь, подсудімий, за что ви обозвалі ясновельможного пана Халявського псом?
Подивився селянин на пана, похитав головою та й каже:
— Ех, і собака ж ти, собака. Коли ж я тебе псом обзивав?..

Пани свині…

Пани свині...Прийшов один дядько до пана та й каже:
— Я чув од людей, що пани свині…
Тут пан як схопиться, як розлютуєтьсяv а селянин почекавши хвилинку, додав:
— …продають… Хочу взнати ціну.

Аршин останеться

Аршин останетьсяНабрав пан три аршини сукна та й пита кравців, чи вийде з нього чумарка, штани та жилетка.
Кравці кажуть:
— Не вийде.
Аж ось іде один з аршином, пан і цього пита.
— Вийде,—каже той,— ще й аршин вам зостанеться.
От договорив він того кравця.
— Тепер,—каже,— йди спочинь, а завтра і за роботу.
Той закусив, спочив, сукно те гарненько зложив, узяв під полу й пішов собі, а аршин панові покинув.
Кинувся пан — ні кравця, ні сукна, лежить тільки один аршин.
— А бодай тебе,— каже,— він же і казав, що сукно вийде, а аршин останеться.

Бойко в костьолі

Бойко в костьоліПрийшов раз бойко до костьола. Заграли на органах, а мій бойко стояв, стояв, далі не втерпів — як почне танцювати. Поляки до нього:
— Ціхо, бойку, бо то мша.
— Е,— каже бойко,— чи вся, чи не вся, а я втяв гопки та й пішов.

Про запорожців та царицю Катерину

Про запорожців та царицю КатеринуЗапорожці до Катерини в гості приїздили, скільки там чоловік, хто його зна, чи півсотні, чи що, буде.
Ну, та й прийшли.
— А здорова, Катерино!
— Здорові! Здорові, запорожці!
І дочка її вийшла. А запорожець один каже:
— Можна заспівати вам пісень?
А дивиться — в дочки на руці перстень.
— Заспівай, заспівай!

— Ой чук шкарбундрав,
Козак з дівки перстень зняв…

Коли вона зирк — нема персня.
— А що ви дивитесь? Нема персня? Оце, може, ваш? Вернути?
— Ні, нехай вже тобі на бублики.
— Дати ж їм по склянці горілки,— це вже Катерина каже.
Дають. Так один узяв:
— Будь здорова,— каже,— Катре, як корова, а обширна, як земля!
— Е-е, як ти так сказав на мене,— образилась вона.— Застрілити.
Узяли одвели, скільки пушка бере. Він стоїть.
— Як стріляти, то й стріляти.
Вистрілили. Аж воно не докотилось до нього.
— Ближче поставити, а таки розстріляти.
Ближче привели. Вистрілили. Знову не докотилась бомба.
І третій раз не докотилась.
— Ну, що ж з тобою зробити? У синод — судити ж треба.
Синод розсудив:
— Та ж він на тебе, Катре, добре сказав: будь здорова, як корова, а обширна, як земля. І що ж тобі?
От тоді їй лучче стало. Ну, тепер же помирилися.
— Катре! — ото вже знову запорожець.— Катерино, навари нам галушок.
— Добре, добре!
Вона там — чи скоро, чи нескоро — подала ложки в аршин держак, щоб до рота не доніс. Отак вони посідали один проти одного, то я беру, та тобі даю, отак я вам, а ви мені, та й понаїдались.

Місток

МістокЇде пан степом та:
— А стой, кучер, вот тут я зайца убіл та натопіл с нєго тридцать фунтов жира.
А кучер і собі:
— А тут, пане, скоро буде місток.
— Какой?
Та такий, що брехунів бере.
— А што, далеко етот мосток?
— Та там, пане, за горою.
— Знаєш што, тридцать не тридцать, а двадцать будет.
З’їхали вже на гору.
— А што, далеко мосток?
— Та он видно.
— Знаєш што, двадцать не двадцать, а фунтов десять будет.
От вже і в долину спустились.
— А што, де мосток?
— Та зараз з’їдем.
— Знаєш што, не било в том зайце ні каплі жиру; просто как дохлий. А мосток де?
— Та розійшовсь, пане, як заячий жир.