Будь ще раз чуйний

Будь ще раз чуйнийЖінка звертається до чоловіка, людини маломовної і не дуже романтичної:
— Будь ще раз чуйний і скажи мені перед сном щось приємне, сердечне…
— Що саме сказати?
— Ну, наприклад: «Кохання моє найсолодше!»
Чоловік слухняно:
— Кохання моє найсолодше!
— Скажи ще: «Мій найдорожчий скарбе!»
Чоловік повторює:
— Мій найдорожчий скарбе!
— А тепер придумай щось сам!
— Надобраніч, Зосю.

Голубе, тобі це подобається?

Голубе, тобі це подобається?

Пан Новак з паніею Новаковою купаються в басейні. Пані то пірне, то вирине, то пірне, то вирине. Потім кидає на пана Новака щасливий погляд: — Голубе, тобі це подобається? — Так, звичайно. Але весь час один і той же момент. … Читати далі

Теща

ТещаОй поїхав Охрім за Вільну по хміль,
Та не купив хмелю, та купив ячменю,
За цілих сім кіп тільки ізо жменю.
«Тьфу, пек його,— каже,— ма, як я торгувався!»
Не їхав додому, бо жінки боявся,
Та й поїхав же він та до тещі в гості.
Теща зятя та й пришанувала —
Дубовим прачем опанувала:
«Оце тобі, зятю, оце тобі плата —
Посеред спини синяя лата!»
«Ой спасибі, тещенько, ой спасибі, матінко,
Як жив буду, то вже не забуду,
А ще ж побачу, то ласкою оддячу!»
Як побіг же зять од тещі втікать —
“Не попав же він, куди люди ходять,
А попав, куди гуси лазять.
Як прибіг же він од тещі додому,
То зарізав курицю-квочку
Та насолив м’яса та цілую бочку:
Наверх неповна, а в дні зовсім нема нічого,
Та все ж то для тещі — ласкавої, для привітливої;
А заколов комара та наклав сала,
А зарізав муху та начинив ковбас —
Все ж для тещі ласкавої, для привітливої;
А солому січе та пироги пече,
А сіно смажить та пироги маже,
І гов’ядину варить, і дубину парить —
Та все ж для тещі неласкавої, непривітливої.
Пішов зять тещу в гості звать:
«Прошу тебе, тещенько, до себе в гості,
До себе в гості на холодзію,
Не в який-то день — на святу неділю».
«Що рада б, зятю, до тебе в гості,
Так ні в чому піти, ще й ні в чім поїхать:
Муж — у громаді, а кобила — в стаді,
Дуга — в лісі, а хомут — у стрісі,
Юповця — у кравця, черевички — у шевця,
А платок — у краму, хто купить, то тому».
«Прийди, теше, в вишневий садочок,
Вирви собі лопушину
Та принеси собі хвартушину».
Теша пішла в вишневий садочок,
Вирвала три лопушини
Й пошила спідничку й хвартушину.
Прибралась й прикукобилась,
Общупується й осмотрюється,
Сама собі удивляється, що хмелиною підперезалась.
«Тьфу, пек його, — каже, — ма, як я прибралась!»
Прийшла теща до зятя в гості.
Посадив зять тещу хороше на лавці:
До стіни очима, а на хату плечима,
Щоб моя теша мухи лічила.
Налічила теща тисячу й двісті!
«От тепер уже тещі пора дать їсти!»
Давав зять тещі первую потравку:
Взяв за ноги тещу та мордою ‘б лавку.
Сорока «че-че-че», а зять тещу січе
Тонесеньким дубцем, оглоблею, кінцем:
«Оце тобі, теще, і пива корець, і оглоблі кінець.
Тепер, теще, хоть сядь та й плач —
«Оце тобі, матінко, за дубовий прач!
Ви, хлопці-молодці, підіть у лісочок,
Наберіте зілля тещі од похмілля,
І дубиночки, і клениночки, іще молодої шипшиночки».
Зятя вже теща та й не дожидала,
Да в вікно-двері дупу показала,
Половину вбігла, половина надворі.
«Ой ти, сину Грицю, та подай тупицю,
Проклятій тещі натесать гузицю!»
Прибігла теща од зятя додому:
«Ой діточки, діточки, збирайте трісочки
Да топіте хату, нагрієм окропу
Да попаримо жопу,
Бо зятів медок очень-дуже солодок,
А зятнеє пиво у ноги вступило.
Оступітеся з печі, попарю ще плечі».
Сученька брехне — тещенька ізітхне:
«Ох, мені лишенько, чи не зять знов іде?!
Хату зачиняйте, двері замикайте,
Проклятого зятя в хату не пускайте!»
Що вітер загуде, теща дума — зять іде,
Що куриця киркне, теща і крикне.

Та то твої діти і мої діти б’ють наших дітей

Та то твої діти і мої діти б'ють наших дітейОдружився вдівець з удовою. Обоє мали з першого подружжя дітей, а потім народилось у них двоє своїх. Одного разу в хаті зчинився між дітьми галас.
— Жінко, що там робиться?
— Та то твої діти і мої діти б’ють наших дітей.

Несподіванка

НесподіванкаБув один чоловік, а до його жінки ходив піп, дяк та піддячий. Але одного разу той чоловік хотів найняти службу божу і обід за упокой свого тата та й пішов до міста купити м’яса. Вже ввечір, його ще не було з міста, прийшов піп найборше, приніс горілки, ковбасу і зачинають гуляти. Але надходить дяк. Застукав до вікна та й каже:
— Вітворяй!
А вона каже:
— Ей, ємосць, чоловік вже прийшов з міста.
А він каже:
— Де ж це сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище, там є соломник великий, та й там сховаєтеся.
Він сховався. Дяк приходить до хати, та й знов ставить горілку на стіл, та й зачинають пити обоє. Але прибігає піддячий та й знов кличе з-під вікна, аби відкрила. А дяк каже:
— Де ж це я сховаюсь?
Вона каже:
— Лізьте на горище та й там залізьте в соломник.
А він не знає нічого, заліз та й сів у другий кут.
Аж прийшов піддячий, та й також дурно не прийшов: приніс щось трохи, та й п’ють обоє. Але, нарешті, прийшов вже й чоловік додому та й прийшов під двері й кричить:
— Відкривай, жінко, та й ходи сюди з лампою до сіней, бо я приніс м’яса та покажу тобі, котре для кого, бо я йду в село звати людей, аби посходилися завтра до церкви.
І як він під дверима кричить, а піддячий каже:
— Де це я, — каже, — сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище та й там сховайтеся в соломник. Той виліз, мацає. Щось є в однім куті. Мацає в другім — також є. «Ей, гадає собі, біда!» Але не знає, хто там є… Та й став собі вже насередині і стоїть. А чоловік увійшов до сіней та й кинув м’ясо на землю і каже до жінки:
— Це, без кісток, хороше, то буде для попа, а ось це для дяка, а це, каже, з костомахами, то буде вже для піддячого.
А піддячий цікавий, хотів подивитися, чи хоч великий кавалок. Най би вже був з костомахами, аби великий, а соломник стояв на краю, а він як трохи схилився, бо хотів подивитися, та й гоп! усі троє до сіней з соломником. Аж тут роздивились, бо там було темно, то не виділися. А господар тоді:
— Агій, — каже, — на ваші голови, ще вас не поділив, а вже дідько вас позносив!

Хто дурніший

Хто дурнішийРаз унадився піп до однієї молодиці, а чоловік і дізнався.
«Ну, стій же, розсучий сину, я тебе провчу!».
Підстеріг його з жінкою та й одперіщив батогом.
«Не буде більше ходити!».
Коли так через тиждень пішов кудись. Вертається, а піп в хаті коло жінки. Чоловік знову одперіщив, та не батогом, а ціпком.
«Тепер вже не буде ходити!».
Так ні! Піп, дарма, що побили, знову за своє. Тут вже чоловік, як попав утретє, відлупцював його кійком, а піп все своє, хоч бери та й пропадай.
Одного разу поїхав чоловік на ярмарок. Купив, що треба, та й випив таки чимало, ліг на воза і заснув. Кобила в нього була добра і дорогу сама знала. Треба було переїздити через маленьку греблю. І от щось зробилося з кобилою, тільки вона не попала на місток і загрузла в багні. Стала і стоїть. Прокинувся чоловік, побачив, що загруз, зняв люшню та кобилу — раз, два… Та, як несамовита, вискочила з багна і зупинилась тільки коло воріт.
За тиждень знову поїхав чоловік в те село. Вертається та й гадає: «А ну, чи й тепер в грязюку попре?» Ліг на возі і причаївся. А кобила побачила те місце, де її били, подивилася туди скоса, підняла хвіст та драла через місток додому.
Бачить це чоловік та й думає: «Е, он як! Моя кобила, значить, розумніша нашого попа! Бач, я її тільки раз побив, так вона й зна, а попа тричі бив, а він все до жінки ходить».
Другого дня якраз був у селі храм. Всі чоловіки пішли до церкви, а наш чоловік пішов у шинок. Сидить і п’є горілку. Повиходили чоловіки з церкви — треба ж випить у свято! Заходять до шинку, коли бачать чоловіка вже трохи напідпитку.
— Ти чого до церкви не йшов? — питає один.
— Чого ж я піду?
— А молитися.
— Я дома помолюся.
— А піп яку гарну проповідь читав!
— Яку ж він гарну проповідь скаже, коли він дурніший моєї кобили?
— Як це так — піп дурніший твоєї кобили?
— Як це можна казати? — каже другий.
— Ось я попові скажу, що ти так на нього кажеш! — каже третій.
— Так що! Я й попові у вічі це скажу.
— Скажеш?
— Скажу!
— Ну, ходім, ходім! — загомоніли чоловіки.
— Ходім.
Ну, пішли, сказали попу. Піп аж запінивсь:
— Так я дурніший твоєї кобили? Так ти смієш мені таке казати?
— Так що? Я докажу!
— Ну, докажи! Щоб я, ваш піп, та дурніший твоєї кобили? Докажи, сякий-такий!
— От бачите, батюшка. Їхав я одного разу з ярмарку і заснув на возі, а вона, кобила моя, і не попала на місток, та й загрузла в калюжі. Я схопився та за люшню, та кобилу по боках, по боках. Вона, як скажена, виперла з болота, Їду оце недавно знову, так вона побачила те місце, де я її бив, та прожогом через місток, та додому! От бачите, вона розумніша за вас, бо я її раз побив, так вона на другий раз і поїхала через місток і в калюжу вже не поїхала, а вас, батюшко, я тричі бив батогом, і кілком, а ви все до моєї жінки ходите. От тепер громада нехай і скаже, хто дурніший — чи піп, чи моя кобила?

Як святі через піч дорогу проложили

Як святі через піч дорогу проложилиБув собі чоловік та ходив у чумацтво, а жінка дома залишалась та принадила до себе і попа, і диякона, і дяка. Ото раз приходить дяк, почали вони гуляти, аж іде диякон.
— Де б ти, — каже дяк, — мене заховала?
— Та лізьте на піч!
Завісила вона його там рядном, впустила диякона, знов гуляють, аж іде і піп.
— Де б ти, — каже диякон, — мене заховала?
— Та лізьте на піч!
Вже їх там двоє. От погуляла трохи з попом, як чує на дворі:
— Тпрру! Жінко, відчини!
— Ох, мені, — каже, — лихо! Це ж чоловік з дороги приїхав! Лізьте, батюшко, швидше на піч.
Вже їх там троє. От чоловік знову:
— Відчини, жінко!
А вона зробилась такою слабою та хворою, насилу-насилу відчинила.
— Чого це ти, — пита, — так довго не відчиняла?
— Та тут, чоловіче, таке у нас робиться ..
— Що ж воно там таке?
А ті, на печі, як розігнались, та давай, кажуть, тікати. От один зараз:
— Благослови! — та з печі, та в двері.
А другий:
— Благословен! — та за ним.
А третій і собі щось сказав та теж у двері.
— Бач, — каже жінка, — отак щоночі! Кажуть люди, що це єрусалимські святі через нашу піч дорогу проложили.
— А подай, — каже, — каганець, я полізу подивлюсь, що воно там таке.
Зліз на піч, аж там у кутку цвіркун та дірку прогриз. Він тоді:
— Бач! Господи твоя воля! Сказано, святе! Яка маленька дірочка, а воно й пролізло! А дай, — каже, — ножа: я кілочок застружу та заб’ю.

З богом…

З богомЖив чоловік і жінка. Був у них хлопець років шести. Пішов чоловік на заробітки з дому і був там років два. Приходить додому і питає жінки:
— Як ти тут жила? Сама, мабуть, скиталася?
Жінка каже:
— Так, помаленьку, з богом.
А хлопець сидить та й каже:
— Хіба то, мамо, бог, що ходив до нас кожну ніч, та чумарка на ньому довга, рукави широкі-широкі, а волосся на голові довге-довге, аж на спині лежить? Та все, тату, п’яні, п’яні, та танцює з матір’ю, та ірже, як дядька Василя кінь, та підскакує…

Ліщаник

ЛіщаникУ Голятині жив мало придурнякуватий чоловік. Жону мав нефайну, недійдаву. Жив у нижньому кінці села, за хижею ріс ліщаник.
Якось у корчмі один з фіглярів каже тому чоловікові: «Михайле! Ти у корчмі п’єш, а жона твоя з сільським старостою забавляється».— «Брешеш! Мою жону мамка добре сокотить».— «А вона піде в ліщаник ніби на ріща, а там на неї бирів уже чекає…» — «То більше він цього не буде робити!» — розсердився чоловік і побіг із корчми.
Прибіг додому, схопив сокиру і почав корчувати берег за хижею. За три дні викорчував увесь ліщаник.