Андрій і відьма

Андрій і відьмаПоїхав у місто один чоловік. Звали його Андрій. Було йому літ сорок. А коли повернувся, вже темно було, бо пізно, виїхав. їде він потихеньку, про своє думає. Раптом бачить — стоїть попереду якась дівка та така гарна!
— Доброго вам здоров’ячка, — каже, — підвезіть до села, будь ласка.
Та як засміється.
— Сідай, — відповів Андрій, — веселіше буде.
Залізла дівка на воза, сіла позаду і почала тоненько так, тихим голосом співати:
— А,а,а,а,а,а.
— О,о,о,о,о,о.
— Еге,еге,еге,еге,еге,еге.
— Гей,гей,гей,гей.
— О,о,о,о.
Дивується Андрій, що за пісня така? Озирнувся, щоб запитати… А дівки нема. Сидить тільки на тому місці
здоровенна жаба та очима водить. Андрій дивиться на неї і зрозуміти нічого не може, що то воно таке трапилось? Коні ж тим часом потягли кудись вбік та й перевернули воза. Ледве Андрій встиг зіскочити з нього. А жаба також зникла хто-зна куди. Приїхав він додому лише вранці.
Увечері прибіг до нього хлопець кума і кличе в гості.
Андрій і пішов, та засидівся там до темряви, розповідаючи про свою пригоду з жабою. До своєї хати Андрій повертався через цвинтар, щоб скоріше було. Іде собі, поспішає, коли дивиться — стоїть на дорозі та сама дівка, що вчора підвозив.
Стоїть, посміхається, а в руках якийсь клумак тримає.
— От тобі і на, — подумав перелякано Андрій. — Що ж воно буде?
А дівка ніжно так на нього дивиться і мовить:
— Доброго здоров’я тобі, Андрій. Допоможи клумка донести. Взяв Андрій його на плечі, а дівка позаду іде і сміється. Дійшли до Аядрієвої хати, зайшов чоловік до кімнати, дивиться, а в руках у нього кінська нога, і така, що згнила зовсім. А на дворі в цей час хтось як зарегоче, аж двері відчинились.
— Щось не те, — подумав Андрій, — і чого до мене нечиста сила прив’язалася. Треба до церкви сходити, свічку поставити.
Десь з тиждень жив собі Андрій спокійно. Але якось їхав він вночі зі степу. Сам їхав. Іде собі і замислився, коли це коні знов вбік кинулись. Він озирнувся, баче — жінка вся в білому біжить за ним. Придивився, начебто та сама дівка, тільки років їй побільше. Андрій батогом по конях — вони дужче побігли. А дівка не відстає! Бігла, бігла, догнала й сіла на краю воза і сидить мовчки. Андрій з переляку зробився як кам’яний — не ворухнеться і чуб дибом стоїть.
Доїхав він до церкви, а вона зскочила і зчезла.
Перехрестився Андрій на церкву і поїхав додому. А вдома розповідає дружині:
— Зі мною знову стався негаразд, — відьма їхала на возі.
— Та то Явдоха Нетхайло, вона відьма… Добре, що ти мовчав, а не дай Господи, зачепив би, то з життям міг би розпрощатися, — мовила дружина.
Через деякий час повертався Андрій знову вночі додому. І йшов він мимо Явдохиної хати. Дивиться, а в неї вікно світиться. Цікаво стало йому, а що робить відьма? Дивиться, а в неї в хаті повно жінок і всі голі. Намастилися якимось зіллям, приставили стола до печі, розганяються, перекидаються зі стола та прямо в піч. Вилітають через комін уверх і ось перед вікнами уже всі на конях. Андрій і думає:
— Як би ото і собі з ними поїхати?
Вони його побачили і кажуть:
— Намастись зіллям, розженись й перекинься через стіл. Тільки гляди, як будеш летіти з нами, то не кажи “Тпру!” — горе буде.
Взяв Андрій і все зробив, що йому відьми казали. Десь взявся кінь під ногами, вдаргіЬ копитом і полетів за відьмами.
Летить та раптом бачить — болото попереду, очерет! Як його їхати туди?
— Тпру!
Коня не стало під ним, а став мечик, той, що жінки коноплі б’ють. Почав Андрій вибиратись з болота, але не може. Хтось тримає його ноги, лізе у чоботи, рве волосся, закриває очі. Придивився, а то гади болотні так і лізуть до нього. Як почали його їсти та кусати! Андрій як заволає, як застогне. Ледве з болота виліз. Допоміг один добрий чоловік — литвин. Каже він Андрію:
— Сподобався ти відьмі Явдосі, от вона і пустує з тобою. Але я тобі допоможу: доки додому доберешся, вона вже постаріє. Ну йди, Андрій, бувай здоров.
Три роки Андрій додому їхав, в пеклі у чортів побував, голдовництву у татар навчився, грошей заробив. От, нарешті, до рідного села під’їздить. Дивиться, а попереду йде якась стара баба. Коли він обігнав її, вона стрибнула йому на кінець воза і давай тоненько так, тихим голосом співати:
— А,а,а,а,а,а.
— О,о,о,о,о,о.
— Еге,еге,еге,еге,еге.
— У,у,у,у,у,у.
— Андрій…
Озирнувся він, а на возі суха, мертва жаба лежить. Скинув її Андрій на землю, а тут по ній щось як вдарить, нібито блискавка, і рознесло її на тисячу шматочків, тільки дим пішов.
Приїхав Андрій у село, бачить, хата його згоріла і нема ані жінки, ані дітей. Сів він на землю, заплакав і не помітив, як заснув. Приснилося йому, що жінка живе у відьми Явдохи в хаті і діти також там. Відкрив він очі, дивиться, а хата ціла і жінка стоїть перед ним з коцюбою в руках, да як трісне його по лобі тією коцюбою…
— Будеш знати, як з відьмами водитись!

Пан Слопай і латина

Пан Слопай і латинаПан Слопай прийшов до лікаря, попросив, щоб той оглянув його, після чого розгублено каже:
— А тепер, пане лікарю, забудьте свою латину і скажіть мені по-людськи, що, власне, зі мною!
— Гаразд,— відповів лікар.— Просто кажучи, ви алкоголік.
— Дякую красно, пане лікарю! А чи не могли б ви, прошу, назвати цю хворобу по-латині, щоб я міг пояснити жінці.

Спить Хома у млині, Хомі в млині сниться

Спить Хома у млині, Хомі в млині снитьсяСпить Хома у млині, Хомі в млині сниться:
Мабуть, мабуть., мій сусід із жінкою жениться.
Біжить Хома із млина, мало не сказиться,
Прибігає він додому, у вікно дивиться.
— Що ж то, жінко, за гуляння, горілочку бачу?
— Сама ж бо я горілку п’ю, про тебе, муж, плачу.
— Цить, жінко, не бреши, а хто в тебе й у печі,
Чи кум, чи сусіда, хто в тебе й у печі?
А взяв Хома макогін, зачав жінку бити,
Лежить кум й у печі, не зна, що робити.
Лежить кум у печі, а весь в сажец вбрався,
А як вискочив із печі, аж Хома злякався.

Будь ще раз чуйний

Будь ще раз чуйнийЖінка звертається до чоловіка, людини маломовної і не дуже романтичної:
— Будь ще раз чуйний і скажи мені перед сном щось приємне, сердечне…
— Що саме сказати?
— Ну, наприклад: «Кохання моє найсолодше!»
Чоловік слухняно:
— Кохання моє найсолодше!
— Скажи ще: «Мій найдорожчий скарбе!»
Чоловік повторює:
— Мій найдорожчий скарбе!
— А тепер придумай щось сам!
— Надобраніч, Зосю.

Голубе, тобі це подобається?

Голубе, тобі це подобається?

Пан Новак з паніею Новаковою купаються в басейні. Пані то пірне, то вирине, то пірне, то вирине. Потім кидає на пана Новака щасливий погляд: — Голубе, тобі це подобається? — Так, звичайно. Але весь час один і той же момент. … Читати далі

Теща

ТещаОй поїхав Охрім за Вільну по хміль,
Та не купив хмелю, та купив ячменю,
За цілих сім кіп тільки ізо жменю.
«Тьфу, пек його,— каже,— ма, як я торгувався!»
Не їхав додому, бо жінки боявся,
Та й поїхав же він та до тещі в гості.
Теща зятя та й пришанувала —
Дубовим прачем опанувала:
«Оце тобі, зятю, оце тобі плата —
Посеред спини синяя лата!»
«Ой спасибі, тещенько, ой спасибі, матінко,
Як жив буду, то вже не забуду,
А ще ж побачу, то ласкою оддячу!»
Як побіг же зять од тещі втікать —
“Не попав же він, куди люди ходять,
А попав, куди гуси лазять.
Як прибіг же він од тещі додому,
То зарізав курицю-квочку
Та насолив м’яса та цілую бочку:
Наверх неповна, а в дні зовсім нема нічого,
Та все ж то для тещі — ласкавої, для привітливої;
А заколов комара та наклав сала,
А зарізав муху та начинив ковбас —
Все ж для тещі ласкавої, для привітливої;
А солому січе та пироги пече,
А сіно смажить та пироги маже,
І гов’ядину варить, і дубину парить —
Та все ж для тещі неласкавої, непривітливої.
Пішов зять тещу в гості звать:
«Прошу тебе, тещенько, до себе в гості,
До себе в гості на холодзію,
Не в який-то день — на святу неділю».
«Що рада б, зятю, до тебе в гості,
Так ні в чому піти, ще й ні в чім поїхать:
Муж — у громаді, а кобила — в стаді,
Дуга — в лісі, а хомут — у стрісі,
Юповця — у кравця, черевички — у шевця,
А платок — у краму, хто купить, то тому».
«Прийди, теше, в вишневий садочок,
Вирви собі лопушину
Та принеси собі хвартушину».
Теша пішла в вишневий садочок,
Вирвала три лопушини
Й пошила спідничку й хвартушину.
Прибралась й прикукобилась,
Общупується й осмотрюється,
Сама собі удивляється, що хмелиною підперезалась.
«Тьфу, пек його, — каже, — ма, як я прибралась!»
Прийшла теща до зятя в гості.
Посадив зять тещу хороше на лавці:
До стіни очима, а на хату плечима,
Щоб моя теша мухи лічила.
Налічила теща тисячу й двісті!
«От тепер уже тещі пора дать їсти!»
Давав зять тещі первую потравку:
Взяв за ноги тещу та мордою ‘б лавку.
Сорока «че-че-че», а зять тещу січе
Тонесеньким дубцем, оглоблею, кінцем:
«Оце тобі, теще, і пива корець, і оглоблі кінець.
Тепер, теще, хоть сядь та й плач —
«Оце тобі, матінко, за дубовий прач!
Ви, хлопці-молодці, підіть у лісочок,
Наберіте зілля тещі од похмілля,
І дубиночки, і клениночки, іще молодої шипшиночки».
Зятя вже теща та й не дожидала,
Да в вікно-двері дупу показала,
Половину вбігла, половина надворі.
«Ой ти, сину Грицю, та подай тупицю,
Проклятій тещі натесать гузицю!»
Прибігла теща од зятя додому:
«Ой діточки, діточки, збирайте трісочки
Да топіте хату, нагрієм окропу
Да попаримо жопу,
Бо зятів медок очень-дуже солодок,
А зятнеє пиво у ноги вступило.
Оступітеся з печі, попарю ще плечі».
Сученька брехне — тещенька ізітхне:
«Ох, мені лишенько, чи не зять знов іде?!
Хату зачиняйте, двері замикайте,
Проклятого зятя в хату не пускайте!»
Що вітер загуде, теща дума — зять іде,
Що куриця киркне, теща і крикне.

Та то твої діти і мої діти б’ють наших дітей

Та то твої діти і мої діти б'ють наших дітейОдружився вдівець з удовою. Обоє мали з першого подружжя дітей, а потім народилось у них двоє своїх. Одного разу в хаті зчинився між дітьми галас.
— Жінко, що там робиться?
— Та то твої діти і мої діти б’ють наших дітей.

Несподіванка

НесподіванкаБув один чоловік, а до його жінки ходив піп, дяк та піддячий. Але одного разу той чоловік хотів найняти службу божу і обід за упокой свого тата та й пішов до міста купити м’яса. Вже ввечір, його ще не було з міста, прийшов піп найборше, приніс горілки, ковбасу і зачинають гуляти. Але надходить дяк. Застукав до вікна та й каже:
— Вітворяй!
А вона каже:
— Ей, ємосць, чоловік вже прийшов з міста.
А він каже:
— Де ж це сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище, там є соломник великий, та й там сховаєтеся.
Він сховався. Дяк приходить до хати, та й знов ставить горілку на стіл, та й зачинають пити обоє. Але прибігає піддячий та й знов кличе з-під вікна, аби відкрила. А дяк каже:
— Де ж це я сховаюсь?
Вона каже:
— Лізьте на горище та й там залізьте в соломник.
А він не знає нічого, заліз та й сів у другий кут.
Аж прийшов піддячий, та й також дурно не прийшов: приніс щось трохи, та й п’ють обоє. Але, нарешті, прийшов вже й чоловік додому та й прийшов під двері й кричить:
— Відкривай, жінко, та й ходи сюди з лампою до сіней, бо я приніс м’яса та покажу тобі, котре для кого, бо я йду в село звати людей, аби посходилися завтра до церкви.
І як він під дверима кричить, а піддячий каже:
— Де це я, — каже, — сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище та й там сховайтеся в соломник. Той виліз, мацає. Щось є в однім куті. Мацає в другім — також є. «Ей, гадає собі, біда!» Але не знає, хто там є… Та й став собі вже насередині і стоїть. А чоловік увійшов до сіней та й кинув м’ясо на землю і каже до жінки:
— Це, без кісток, хороше, то буде для попа, а ось це для дяка, а це, каже, з костомахами, то буде вже для піддячого.
А піддячий цікавий, хотів подивитися, чи хоч великий кавалок. Най би вже був з костомахами, аби великий, а соломник стояв на краю, а він як трохи схилився, бо хотів подивитися, та й гоп! усі троє до сіней з соломником. Аж тут роздивились, бо там було темно, то не виділися. А господар тоді:
— Агій, — каже, — на ваші голови, ще вас не поділив, а вже дідько вас позносив!

Хто дурніший

Хто дурнішийРаз унадився піп до однієї молодиці, а чоловік і дізнався.
«Ну, стій же, розсучий сину, я тебе провчу!».
Підстеріг його з жінкою та й одперіщив батогом.
«Не буде більше ходити!».
Коли так через тиждень пішов кудись. Вертається, а піп в хаті коло жінки. Чоловік знову одперіщив, та не батогом, а ціпком.
«Тепер вже не буде ходити!».
Так ні! Піп, дарма, що побили, знову за своє. Тут вже чоловік, як попав утретє, відлупцював його кійком, а піп все своє, хоч бери та й пропадай.
Одного разу поїхав чоловік на ярмарок. Купив, що треба, та й випив таки чимало, ліг на воза і заснув. Кобила в нього була добра і дорогу сама знала. Треба було переїздити через маленьку греблю. І от щось зробилося з кобилою, тільки вона не попала на місток і загрузла в багні. Стала і стоїть. Прокинувся чоловік, побачив, що загруз, зняв люшню та кобилу — раз, два… Та, як несамовита, вискочила з багна і зупинилась тільки коло воріт.
За тиждень знову поїхав чоловік в те село. Вертається та й гадає: «А ну, чи й тепер в грязюку попре?» Ліг на возі і причаївся. А кобила побачила те місце, де її били, подивилася туди скоса, підняла хвіст та драла через місток додому.
Бачить це чоловік та й думає: «Е, он як! Моя кобила, значить, розумніша нашого попа! Бач, я її тільки раз побив, так вона й зна, а попа тричі бив, а він все до жінки ходить».
Другого дня якраз був у селі храм. Всі чоловіки пішли до церкви, а наш чоловік пішов у шинок. Сидить і п’є горілку. Повиходили чоловіки з церкви — треба ж випить у свято! Заходять до шинку, коли бачать чоловіка вже трохи напідпитку.
— Ти чого до церкви не йшов? — питає один.
— Чого ж я піду?
— А молитися.
— Я дома помолюся.
— А піп яку гарну проповідь читав!
— Яку ж він гарну проповідь скаже, коли він дурніший моєї кобили?
— Як це так — піп дурніший твоєї кобили?
— Як це можна казати? — каже другий.
— Ось я попові скажу, що ти так на нього кажеш! — каже третій.
— Так що! Я й попові у вічі це скажу.
— Скажеш?
— Скажу!
— Ну, ходім, ходім! — загомоніли чоловіки.
— Ходім.
Ну, пішли, сказали попу. Піп аж запінивсь:
— Так я дурніший твоєї кобили? Так ти смієш мені таке казати?
— Так що? Я докажу!
— Ну, докажи! Щоб я, ваш піп, та дурніший твоєї кобили? Докажи, сякий-такий!
— От бачите, батюшка. Їхав я одного разу з ярмарку і заснув на возі, а вона, кобила моя, і не попала на місток, та й загрузла в калюжі. Я схопився та за люшню, та кобилу по боках, по боках. Вона, як скажена, виперла з болота, Їду оце недавно знову, так вона побачила те місце, де я її бив, та прожогом через місток, та додому! От бачите, вона розумніша за вас, бо я її раз побив, так вона на другий раз і поїхала через місток і в калюжу вже не поїхала, а вас, батюшко, я тричі бив батогом, і кілком, а ви все до моєї жінки ходите. От тепер громада нехай і скаже, хто дурніший — чи піп, чи моя кобила?