Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі.
Аж там чоловік
Горох молотить,
А він йому каже:
«Дай тобі, боже,
Сім кіп змолотити,
Решето набрати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудр:
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Ні перевозити.
Ні переносити!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Дитину ховає,
А він йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Ні переносити,
Ні перевозити!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти. синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой як пішов Кузьма.
Ой як пішов дурень
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Кабана смалить.
А він йому каже:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой там Кузьму били.
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню.
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Під тином сере.
Кузьма йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма.
Плаче, ридає,
Та на свою матір
Тяжко нарікає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить.
То ти із-за тину
Каменем у спину!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там жінки
Хусти полощуть,
А він із за тину
Каменем у спину.
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили.
Чорнії кудрі
Покривавили!
Дурні
В одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.
Два куми поїхали в ліс в’яз рубать та завелись битись. Тоді пішли вони до судді.
— Як же у вас там було? — сказав суддя.
— Так було, паничку: поїхали ми удвох з кумом в ліс та понравилось нам одно дерево — він за в’яз і я за в’яз, і зачали битись.
— Та яким образом ви побилися, що ти зав’яз і він зав’яз?
— Та де ж таки образом! Хіба ж можна іконою?! Залізною лопатою!
— А вас много буде таких дураков?
А кум дума, що бураков, та й каже:
— Повна бочка, паничку.
Суддя розсердився та й каже:
— Одійди, бо як заїду!
А він дума, що приїде по буряки, та каже:
– Приїдете, паничку, то й вам відер п’ятеро дам!
Прийшов раз бойко до костьола. Заграли на органах, а мій бойко стояв, стояв, далі не втерпів — як почне танцювати. Поляки до нього:
— Ціхо, бойку, бо то мша.
— Е,— каже бойко,— чи вся, чи не вся, а я втяв гопки та й пішов.
Після 12 годин робочого дня робочий іде в шинок.
Він одержав получку. Там лишить він весь свій заробіток. Йде, похитується. Назустріч — жандарм.
— Ну, что, нажрался? Штраф давай!
Віддав робочий останній карбованець на штраф, але його дуже за серце зачепило, і він голосно сказав:
— Ну і дурак же цар!
— Как, как? Ти імєєш право єго велічество дураком називать?! В поліцію, сукин син!
Двері поліцейської відчинилися, й жандарм штовхнув туди робочого.
— Ваше високородіє,— до начальства,— етот негодяй назвал нашего царя дураком!
— Я ж не на нашого царя сказав,— каже Іван,— а на турецького!
— Он врьот, ваше високородіє! Он на нашего царя сказал, потому что дурнеє царя, как наш цар, нєту!
Сидить бідний циган на дорозі та й міркує:
— Ось як я розбагатію, то тут побудую будинок собі. Ось сюди будуть двері, сюди вхід до другої кімнати, сюди вхід до кухні, сюди два вікна, сюди одно вікно.
Тим часом по вулиці йшла якась жінка, зупинилась і дивиться на цигана, що він тут робить. А циган поглянув на неї та й каже:
— І чого б ото я по чужих вікнах заглядав?..
Був один чоловік, а до його жінки ходив піп, дяк та піддячий. Але одного разу той чоловік хотів найняти службу божу і обід за упокой свого тата та й пішов до міста купити м’яса. Вже ввечір, його ще не було з міста, прийшов піп найборше, приніс горілки, ковбасу і зачинають гуляти. Але надходить дяк. Застукав до вікна та й каже:
— Вітворяй!
А вона каже:
— Ей, ємосць, чоловік вже прийшов з міста.
А він каже:
— Де ж це сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище, там є соломник великий, та й там сховаєтеся.
Він сховався. Дяк приходить до хати, та й знов ставить горілку на стіл, та й зачинають пити обоє. Але прибігає піддячий та й знов кличе з-під вікна, аби відкрила. А дяк каже:
— Де ж це я сховаюсь?
Вона каже:
— Лізьте на горище та й там залізьте в соломник.
А він не знає нічого, заліз та й сів у другий кут.
Аж прийшов піддячий, та й також дурно не прийшов: приніс щось трохи, та й п’ють обоє. Але, нарешті, прийшов вже й чоловік додому та й прийшов під двері й кричить:
— Відкривай, жінко, та й ходи сюди з лампою до сіней, бо я приніс м’яса та покажу тобі, котре для кого, бо я йду в село звати людей, аби посходилися завтра до церкви.
І як він під дверима кричить, а піддячий каже:
— Де це я, — каже, — сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище та й там сховайтеся в соломник. Той виліз, мацає. Щось є в однім куті. Мацає в другім — також є. «Ей, гадає собі, біда!» Але не знає, хто там є… Та й став собі вже насередині і стоїть. А чоловік увійшов до сіней та й кинув м’ясо на землю і каже до жінки:
— Це, без кісток, хороше, то буде для попа, а ось це для дяка, а це, каже, з костомахами, то буде вже для піддячого.
А піддячий цікавий, хотів подивитися, чи хоч великий кавалок. Най би вже був з костомахами, аби великий, а соломник стояв на краю, а він як трохи схилився, бо хотів подивитися, та й гоп! усі троє до сіней з соломником. Аж тут роздивились, бо там було темно, то не виділися. А господар тоді:
— Агій, — каже, — на ваші голови, ще вас не поділив, а вже дідько вас позносив!
У Голятині жив мало придурнякуватий чоловік. Жону мав нефайну, недійдаву. Жив у нижньому кінці села, за хижею ріс ліщаник.
Якось у корчмі один з фіглярів каже тому чоловікові: «Михайле! Ти у корчмі п’єш, а жона твоя з сільським старостою забавляється».— «Брешеш! Мою жону мамка добре сокотить».— «А вона піде в ліщаник ніби на ріща, а там на неї бирів уже чекає…» — «То більше він цього не буде робити!» — розсердився чоловік і побіг із корчми.
Прибіг додому, схопив сокиру і почав корчувати берег за хижею. За три дні викорчував увесь ліщаник.
Піп гнівно кричить на учнів, які не вивчили уроку:
— Хто створив світ, питаю вас?
Переляканий учень лепече:
— Не я, прошу пана превелебного. Не я!..
***
Учениця на уроці закону божого сказала:
— Христос мав дванадцять постолів.
Трохи була глухувата, й не дочула на попередньому уроці, що з Христом ходили апостоли.
— Що?! — визвірився піп.
А дівчина подумала: «Справді, хіба може бути так багато взуття в одного чоловіка?» — й поправилася:
— Не дванадцять, а два постоли мав Христос, всього одну пару.
***
На уроці релігії піп питає учня:
—Чому Христос, коли воскрес, швидше всього з’явився жінкам?
Учень думав, думав, а потім каже:
—Та тому, панотче, що так скоріше звістка розходиться.
Пішов селянин до попа сповідатися. Піп його питає:
— Скільки богів на небі?
А селянин каже:
— П’ять.
Піп ударив селянина хрестом по голові. Далі знову питає:
— Скільки богів на небі?
А селянин відповідає:
— П’ятдесят!
Піп знову вдарив селянина хрестом по голові так, що тому аж у вухах задзвеніло. Ледве вирвався селянин від попа. Іде додому й зустрічає свого кума.
— Та куди, дорогий куме, в божий час вибрався?
— Іду сповідатися.
— А знаєш, куме, скільки богів на небі?
— Знаю! Один бог на небі.
Селянин розсміявся:
— Ой, куме, я казав, що і п’ять, і п’ятдесят, та піп мене мало не забив. А коли скажеш, що один, піп тебе вб’є.
Кум із кумом повернулися додому й більше не ходили на сповідь.