Був у царя кучер. От цар йому й каже:
— Якщо ти помолишся добре і під час молитви ні про що не будеш думати, тільки про бога — коні твої.
— Я, світлий царю, завжди, коли молюся, тільки про бога думаю.
Вислухав цар кучера й захотів переконатися, чи справді той так щиро молиться.
— Ану молися, та чим довше! — каже цар.
Почав кучер «Вірую во єдиного бога». А молитва довга-предовга. Та раптом кучеру прийшла на гадку думка, й каже:
— А ви, світлий царю, дасте мені й карету, чи тільки коней?
Розгнівався цар:
— Видиш, де твої думки витають?
Дурні
Зайшов жебрак до одної хижі та й молиться. А як закінчив, газдиня йому говорить:
— Моліться, моліться, щоб дощ не падав, бо маю сухе сіно в полі.
Як прийшов до другої газдині, та йому пообіцяла:
— Дам вам дащо, лем моліться, щоб дощ падав.
А він розгнівався й каже:
— А-а-а… бодай би вам бог дав ані так ані сяк!
Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то спить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й гострить ніж. А заєць каже:
— На кого ти той ножик гостриш?
— На тебе, буду тебе різати. А заєць тогди каже:
— Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й возьмеш добрі гроші.
А чоловік каже:
— Добре ти мені кажеш. Но, — каже, — то я уже тебе різати не буду.
Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:
— Но, вже підем на ярмарок.
Заєць тогди каже до того чоловіка:
– Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.
Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:
— Що ти там несеш в міху?
А той каже:
— Несу поштаря.
— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?
— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.
Той чоловік дав тому сотку.
— Гай, — каже той, — на тобі цього поштаря.
Той каже:
— А в що я його покладу?
— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, возьми хліб викинь, а того поштаря там запхаєш.
Той узяв та й так зробив. Вийшов він за місто, а заєць каже:
— Возьми мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.
Той чоловік каже:
— А як ти де втечеш?
Каже:
— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.
— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошоночку з грішми, аби-с був знашний.
Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:
— Чи не був тут поштар?
А жінка каже:
— Я тут не виділа жодного поштаря.
Він каже до жінки:
— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошоночку прив’язав до нього з грішми.
Жінка каже до чоловіка:
— Йди, може, він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.
Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Приходить додому та й каже до жінки:
— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі.
Аж там чоловік
Горох молотить,
А він йому каже:
«Дай тобі, боже,
Сім кіп змолотити,
Решето набрати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудр:
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Ні перевозити.
Ні переносити!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Дитину ховає,
А він йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Ні переносити,
Ні перевозити!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нащо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти. синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой як пішов Кузьма.
Ой як пішов дурень
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Кабана смалить.
А він йому каже:
«Вічная пам’ять,
А нам на здоров’я!»
Ой там Кузьму били.
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма,
Плаче, ридає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню.
Ой ти. нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить,
То ти кажи, синку:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там чоловік
Під тином сере.
Кузьма йому й каже:
«Дай тобі, боже,
Самому пожити
І людям роздати!»
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили,
Чорнії кудрі
Покривавили!
Іде наш Кузьма.
Плаче, ридає,
Та на свою матір
Тяжко нарікає:
«Ой мати моя,
Мати Василихо!
Нашо мене ти навчила
На такеє лихо?»
«Ой ти, синку, дурню,
Ой ти, нерозумний!
Як трапиться вдруге
Таке диво бачить.
То ти із-за тину
Каменем у спину!»
Ой як пішов Кузьма,
Ой як пішов дурень,
Голий по дорозі,
Босий по морозі,
Аж там жінки
Хусти полощуть,
А він із за тину
Каменем у спину.
Ой там Кузьму били,
Дурня волочили.
Чорнії кудрі
Покривавили!
В одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.
Два куми поїхали в ліс в’яз рубать та завелись битись. Тоді пішли вони до судді.
— Як же у вас там було? — сказав суддя.
— Так було, паничку: поїхали ми удвох з кумом в ліс та понравилось нам одно дерево — він за в’яз і я за в’яз, і зачали битись.
— Та яким образом ви побилися, що ти зав’яз і він зав’яз?
— Та де ж таки образом! Хіба ж можна іконою?! Залізною лопатою!
— А вас много буде таких дураков?
А кум дума, що бураков, та й каже:
— Повна бочка, паничку.
Суддя розсердився та й каже:
— Одійди, бо як заїду!
А він дума, що приїде по буряки, та каже:
– Приїдете, паничку, то й вам відер п’ятеро дам!
Прийшов раз бойко до костьола. Заграли на органах, а мій бойко стояв, стояв, далі не втерпів — як почне танцювати. Поляки до нього:
— Ціхо, бойку, бо то мша.
— Е,— каже бойко,— чи вся, чи не вся, а я втяв гопки та й пішов.