Баба та Гончар

Баба та Гончар

Баба купувала  горщики. Амури  молодих лiт  i тодi  ще нагадували їй про себе.
— Почому цей гарненький?
— Вiзьму хоч три полушки,— вiдповiв Гончар.
— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не вiзьму…
— Що за диво?
— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають:  ми вибираємо, чи чисто дзвенить.
Баба, хоч i не мала поганого смаку, однак нiчого на те не змогла сказати, а лише сповiстила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
Сила: Звичайно, ця премудра баба — прабаба всiм тим штукарям, котрi людину цiнують за одежею, за тiлом, за грiшми, за кутком, за iменем, а не за плодами його життя. Цi правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тiєї  райської яблунi.  Чисте i (як казали римляни, candidum — бiле) незаздрiсне  серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозiрливе, повстримне, мирне, з вiрою в Бога i сподiваннями на нього в усьому — ось чистий дзвiн i чесної душi нашої цiна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних i безчесних (2 до Тимофiя, глава 2, вiрш 20 i до римлян, глава 9, вiрш 21)”. “Нутро буйного — як розбита посудина i будь—якого розуму не втримає” (Сирах, 21, вiрш 17).
Вiдомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срiбний  i золотий посуд, але проти нього глиняний i дерев’яний, що наповнюється їжею, так само  почеснiший,  як  старий  сiльський  храм Божий  шановнiший панського, прикрашеного оксамитом афедрону. Гарно каже про те росiйська приказка: “Не красна изба углами, а красна пирогами”.
Випало  менi  в Харковi  бачити мiж  премудрих емблематiв  i таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад  з довгим  хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зiрка. Може, тому в римлян звався вiн stellio, а зiрка — stellа, а пiд ним пiдписано таке: Sub luce lues, тобто: “Пiд сяйвом виразка”. Сюди добре лучиться i приказка з Евангелiя: “Гроби побiленi”.

Чи багатий?

Чи багатий?Жінка: – Як ти міг незнайомому віддати в оренду поле і обійстя?
Чоловік: – Не журися, мусить бути багатий.
Жінка: – А ти звідки знаєш?
Чоловік: – Хіба не виділа: він такий молодий, а вона погана й стара.