Як молодиця молилася

Була собі одна молодиця. Чоловік її ходив у ліс робити — дома бував лише в неділю. Але молодиця не журилася, бо її нащивляв піп.
Та раз чоловік повернувся із лісу серед тижня. Сидить за столом, вечеряє. Чує молодиця на вулиці кроки: піп іде.
«Ой біда буде»,— подумала. А далі схопилася з-за стола, ніби вже повечеряла, і почала голосно молитися. Так голосно, аби піп вчув ще під дверима.
А молилася вона так:
— Отче наш, не йди до нас, бо коло стола від лукавого, та не буде воля твоя.
Піп зрозумів, що й до чого і скоренько проминув хату.

Як жебрак молився

Зайшов жебрак до одної хижі та й молиться. А як закінчив, газдиня йому говорить:
— Моліться, моліться, щоб дощ не падав, бо маю сухе сіно в полі.
Як прийшов до другої газдині, та йому пообіцяла:
— Дам вам дащо, лем моліться, щоб дощ падав.
А він розгнівався й каже:
— А-а-а… бодай би вам бог дав ані так ані сяк!

Ой всердилася жона на мужа

Ой всердилася жона на мужаОй всердилася жона на мужа,
Вилізла на пєц: «Ой я недужа!»
Обернулась в кут головойов:
— Ой мужу, мужу, бануй за мнойов!
Ой мужу, мужу-невірничейку,
Не віриш мені, мому личейку!
Взяла плахтину та й на подушину,
Та й пішла спати на стаєнчину.
А він за невйов із периновйов,
Вна го друшила із драбиновйов.
— Ой купи мені ключ-колодочку,
Замикай мене в сву коморочку!
Як мене схотять хлопці любити,
Будуть ся твої замки ломити.
Ой купи, милий, собі дзвіночок,
Прив’яжи мені під подолочок!
Що я ся рушу, дзвонити мушу,
Бам-бам-бам, мужейку, на твою душу.

Ворожбита

ВорожбитаУкрали раз у пана кучер та двірник гроші. Ото вони і радяться:
— Треба,— кажуть,— нам там-то ті гроші забрать, що ми у пана вкрали.
А якась баба підслухала та до пана:
— Я,— каже, — пане, знаю, де ваші гроші.
— Як же ти знаєш?
— Та я, — каже, — ворожбита.
— А коли ти ворожбита, так і угадай.
Та баба помимрила, помимрила собі під ніс та й каже:
— От там-то, пане, ваші гроші.
Пішли туди — аж так і є, найшлись гроші.
— Що ж ти,— каже пан, — така добра ворожбита, а таїш себе, тобі треба людям помагать.
А та баба вже і носа дере:
— Я,—каже,—усе можу взнать.
Пан і дума: «Дай таки я довідаюсь, чи таки ж вона усе те і може, що каже». Та взяв і вкинув у колодязь
камінь та косу, тоді покликав її та й пита:
— А угадай, що у цьому колодязі є?
Та баба мрикала-мрикала, нічого їй казати, вона наче собі і говоре:
— Оце наскочила коса на камінь!
А пан думав, що вона на ту косу та камінь натяка, що він укинув, та:
— Так,— каже,— бабо, угадала.
Дає він тоді їй повозку й коня, наклав їй у ту повозку усякого добра, та дякує їй, а далі дума: «Дай я ще її спробую». Та й поставив, де їй саме сідати, кошик з яйцями. «Це, — дума, — як угада вже, то і прямо вона ворожбита». Ось і пита її, як та сіла вже:
— А на чому ти, бабо, сидиш?
— Та на чому б там, пане, не сіла, аі вже розсілась — як квочка на яйцях.
«Так,—дума пан,—угадала і на цей раз».

Та й ще кажуть люди, що я не журюся!


Та й ще кажуть люди, що я не журюся!Вже три дні і три неділі,
Як мого мужа комарі з’їли,
Та й ще кажуть люди, що я не журюся!
А я журюся, піду утоплюся,
Утоплюся нині, нині,
В червонім вині, вині.

Ах, ах, зажурила-м ся,
Скрипками, дудками надсадила-м ся,
Та й ще кажуть люди, що я не журюся!
А я журюся, піду удушуся,
Удушуся нині, нині,
В пуховій перині, перині.

Ах, ах, зажурила-м ся,
Скрипками, дудками надсадила-м ся,
Та й ще кажуть люди, шо я не журюся!
А я журюся, піду завішуся,
Завішуся нині, нині
Хлопцеві на шиї, шиї.

Кукала зозуля од калиночки

Кукала зозуля од калиночкиКукала зозуля од калиночки,
їхали жовніри з Україночки,
То в білих, то в чорних, то в коротеньких,
А то все на конях, на вороненьких.

В неділю рано стало світати,
Стали ся жовніри кватирувати.
Господар з хати, жовнір до хати,
Став жовнір госпосю ревідувати:

— Чом в тебе, госпосю, уста солодкі?
— То від медочку, мій жовнірочкуі
— Чом в тебе, госпосю, очка чорненькі?
— То від ноченьки, мій ти миленький.

Дивиться господар та й щілиною,
Що робить жовнір з господинею;
Дивиться, дивиться, а все карбує,
На свою жіночку дрючок готує.

— Мужу мій, мужу мій, невірниченьку,
Чом ти не віриш мому серденьку?
Чи ж то не можна пожартувати,
Чужого личенька поцілувати?

Купи ж ми, мужу, ключ, колодочку,
Та замкни мене і в комірочку,
А як я схочу хлопців любити,
Будуть ся твої замки ломити;

А як я схочу, вікном вискочу,
А як наважу, двері виважу,
Насмаруюся солониною,
Та й витиснуся і щілиною.

Купи ж мені, мужу, срібний дзвіночок,
Повіси мені за поясочок;
Та де ся рушу, дзвонити мушу,
Бам-бім, бам-дзень, дзень-дзень, за твою душу!