Кирик

КирикБіжить річка невеличка,
А на тій річці стоїть капличка,
Недалеко від каплички божа церква,
Свята, стара, благостивая;
А при тій церкві піп з попадею,
У попа борода велика й сивая,
А попадя молода ще та гладкая.
Жив був Кирик, бідний чоловічок,
Була в нього бідна жінка,
Були й діти невеличкі.
От прийшов час, жнивова година,
Померла у бідного Кирика маленька дитина.
Пішов бідний Кирик до попа:
— Добродію, добродію, чи не могли би моєї дитини
поховати?
Що ви схочете за похорони взяти?
Піп радий, радесенький,
Трясе бородою, розмахує рукою:
— Що ж, — каже, — твою дитину можна ховати,
Але не багато з бідних людей дбати,
А десять карбованців таки треба взяти!
Що треба, то треба, не мов мені ні слова,
Бо в мене з тобою короткая мова.
Кирик каже:
— Добродію, добродію,
Я не можу стільки дати,
Де вже мені, бідному Кирику, стільки взяти?
Піп як тупнув ногою,
Як мотнув головою,
Як потряс бородою,
Як закричить,
Як заверещить: Читати далі

Як піп поживився

Як піп пожививсяОдного разу їхав піп із сусіднього села додому. Дивиться, а вівчар пасе вівці. Діло було к вечору у суботу. Бачить, що одна вівця пристала і лягла під кущем, а пастух погнав отару дальше.
Піп приїхав додому та й каже синові:
— Піди, отам під кущем лежить вівця, забери, щоб ніхто й не бачив. Сказав, а сам пішов править вечірню.
Поїхав син туди, де казав йому батько — уже стало поночі. Поставив коня на дорозі, а сам пішов шукати вівцю, а її вже нема. Вернувся до коня — і коня немає, хтось украв. Так він додому пішки прийшов, та прямо у церкву, а батюшка питає:
— Синє, мой синє!
А син:
– Отче, отче, бліяхом не знайдяхом і коняхом потиряхом.
А дячок не добрав в чім справа, та й собі вмішався:
— Слава тобі господи, слава!
А піп глянув із-під лоба та й каже:
— А якого чорта радуєшся чужій біді?
А дячок:
— Амінь!

Збрехав на скору руку

Збрехав на скору рукуВ одному селі жив дядько та такий був брехун великий, як що збреше, то й не засміється. Одного разу іде селом він, а назустріч йому піп. Він скинув шапку, привітався ї йде далі, а піп його спинив та й каже:
— Ти б, Гнате, збрехав мені що-небудь на скору руку!
— Е, батюшко, — каже Гнат, — ніколи брехати, треба додому махать та їхати на Рашовку (перебалок такий).
— За чим? — питає піп.
— Там чумаки риби навезли, так міняють на сухарі!
— Як? — питає піп.
— Пуд за пуд, — каже Гнат, а сам і пішов.
Піп відразу додому, нагрузив підводу сухарів, робітника взяв конем управляти і сам сів, і поїхали.
А до Рашовки було кілометрів, мабуть, із десять. Приїжджають туди, а там нема ніде нікого.
От піп став питати людей, які проходили повз нього:
— Де тут чумаки, що рибу міняють?
А ті двигають плечима та й кажуть:
— Ніхто тут не міняв ніякої риби!
Отоді аж здогадався піп, що то Гнат збрехав йому на скору руку.

Циганове тягло

Циганове тяглоВ одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган… Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!

Солдат на службі у попа

Солдат на службі у попаВ одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від’їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
– Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас усіх!
– А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.

Душа

ДушаПіп спитав на екзамені учнів:
— Хто скаже, що таке душа?
Ніхто не знав, а з першого класу встав підготовишка і каже:
— Я знаю, батюшка!
— Ну, молодець, утри ніс цим здоровилам!
Всі слухають, думають: «Звідки він знає?»
— Я рано гнав товар пасти та йшов якраз коло вашого дому, батюшка. Бачу, з вікна вискакує ця душа, розхристана, в жіночій сорочці. Ви її обняли, поцілували і сказали:
— Прощай, душа!
Так ото я відтоді й запам’ятав, що таке душа!

Піп у бочці

Піп у бочціПроходила одного разу жінка коло попової хати, а він до неї стиха: «А-хи!»
Прибігла вона додому і каже чоловікові:
— Знаєш, проходила я коло батюшчиної хати, а він до мене стиха: «А-хи», а я налякалась і побігла…
— Дурна, — каже чоловік. — Чого налякалась? Кашляй до нього теж: «А-хи!» А як спитає, коли до тебе приходити, то кажи — увечері.
Так вони і умовились. Пішла жінка коло попової хати, а піп до неї: «А-хи!»
А вона до нього: «А-хи!»
А піп до неї:
— Коли до тебе прийти?
А вона:
— Увечері, як поїде чоловік до млина.
А чоловік її цілий день порався коло клуні, а потім і поїхав до млина.
От лише смеркло, а піп до неї вже йде, кладе на стіл півгока (Півгока (півока) — біля півлітра), а жінка виймає вареники… Тільки вони посідали, як надворі:
— Тпру… гов!..
А жінка, наче налякалась, кричить:
— Чоловік приїхав, батюшка! Де я вас подіну?
Піп туди, сюди, — нема де заховатися. Тоді жінка кричить:
— Скакайте в цю бочку!
А в тій бочці було трохи малясу (меляси). Піп туди скочив, загруз у маляс і сидить, не ворухнеться, а жінка ту бочку зверху накрила.
Чоловік нібито нічого не знає, заходить до хати, сідає до столу. Випили вони з жінкою півгока, поїли вареників і полягали спати.
На ранок роздер чоловік подушку, висипав пір’я в бочку з малясом і кличе сусідів, щоб допомогли йому цю бочку вивезти.
Каже:
— Лишилось трохи малясу, треба його брату завезти.
Взяли вони ту бочку, а вона важка, винесли її на воза, а він привіз її в гай, поставив посередині, а сам бігає навколо і наче ловить щось. В той час їде пан і бачить, що чоловік щось ловить і нічого не видно. І каже своєму фірману:
— Іди, спитай, що це він ловить?
Прийшов фірман до нього і каже:
— Питає пан, що ти ловиш?
Той чоловік все біга і каже:
— Я вже одного чорта піймав, а тепер чортиху ловлю, на розмноження, значить!
Пішов фірман до пана і каже:
— Той чоловік каже, що чорта має, а ще чортиху ловить на розвод!
А пан каже:
— Скажи йому, хай він мені чорта покаже!
Приходить фірман до чоловіка і каже, щоб він панові чорта показав.
А той чоловік аж відмахується:
— Та ні, не покажу, він втече, і тоді знову його ловити. — Не покажу! — А сам бігає, ловить і ловить.
Пан дивиться, дивиться, і знову посилає свого фірмана: хай покаже йому чорта.
Той чоловік йому каже:
— Хай дасть мені пан 600 карбованців, то вже сім’ю потеряю, а чорта покажу!
А що панові 600 карбованців! Він хоче чорта побачити, і дав чоловікові 600 карбованців.
Відкрив чоловік бочку, потягнув попа, а той ногу виставив в малясі, в пір’ї, виставив другу і — прудцем до ставка та у воду…
А пан дивиться та й сміється:
— От чорт, який то патлатий! Як то в воду жбурнув! От ладний чорт!

Піп і наймит

Піп і наймитЗустрічає раз один дядько наймита Івана та й каже йому:
— Наймися до мене. Я дам тобі добру плату.
А той йому і каже:
— Я до вас наймуся, поки на печі не заведуться кози. Чи за день, чи за місяць, але за це треба заплатити сто карбованців.
А дядько йому й каже:
— А як не заведуться весь вік, то й служитимеш?
Він йому відповів:
— Служитиму, але дозвольте мені бігати з поля додому, коли мене дрік кусатиме.
Багач дозволив.
От вони рано запрягли воли з дядьком і поїхали в степ. Той Іван і каже дядькові:
— Ой, дядечку, мене дрік кусає!
Він каже:
— Скоріш біжи додому!
Той Іван прибіг додому і слухає під вікном. А тітка розмовляє з попом:
— А що буде, як Іван застане?
— Сховаєш мене в телятник.
От Іван кричить:
— Одчиніть!
Тітка та заховала попа в телятник. Він увійшов у хату та й каже:
— Ви сидите дома, а бугай уліз між телята та й коле їх.
— Оце ж, — каже тітка, — боже мій. Я ж тільки-що з телятника. Там нема ніякого бугая.
— Ану світіть, — каже, — тїтко свічку.
Засвітила тітка свічку. Іван узяв палицю, пішов у телятник і каже:
— Оце наше теля, і оце наше теля, а оце не наше. Чого воно сюди заплуталось?
І почав бити попа палицею. Попобив він того попа і пішов на степ. От він прийшов на степ, дядькові не признається. Той дядько і питає:
— Де ж ти гуляв, Іване?
А він каже:
— Ой, дядьку, хіба мені гульня. Я ледве живий додому дійшов.
От на другий день знову каже:
— Мене дрік кусає!
— Біжи, — каже дядько, — скоріше додому.
Він побіг додому. Підійшов до хати і слухає, що промовляє піп з дядьковою жінкою. Піп і каже:
— Ну, що буде, як Іван застане? Він мені так набив боки тоді, що я ледве доплівсь.
А тут Іван і постукав у двері.
— Стій! Не журися. Я тебе сховаю на горищі у вовну. Він тебе не знайде там, — каже тітка попові.
Той Іван одчиняє хату, каже:
— Кип’ятіть воду, та ще й багато, відер двоє або й троє.
— А нащо це?
— Еге ж! Як нащо? Ви сидите дома, а нічого й не знаєте? Скоро міль усю вовну поїсть.
Тітка накип’ятила води. Іван каже:
— Наливайте двоє відер.
Набрали двоє відер води кип’яченої, засвітили свічку і лізуть на горище. Іван ллє воду і приказує:
— Ой, буде тобі, вража міль, тітчину вовну їсти!
Вилив одне відро, бере і друге. Піп з усіх чотирьох схопився та не попав на драбину, а в дірку з горища. Іван з горища — та за попом. Тітка — за Івана і придержала його. Прийшов Іван на степ, а дядько й питає:
— Де ти ходив? Може, до дівчат, та не признаєшся?
А Іван і каже:
— Е, ні. В суботу признаюсь.
От на третій вечір пішов Іван знову додому. Став і слухає під вікном. А піп і розмовляє з тіткою:
— Ти знаєш що: мабуть, я буду йти додому, а ти завтра навариш хорошого обіду, горілки купиш і принесеш мені в степ обідати.
А Іван все це слухає під вікном.
— Я буду, — каже піп, — недалеко села орати і у мене сірий та білий віл. Ні в кого таких не буде.
Іван послухав під вікном і пішов собі на степ. Перед обідом пішов до сусіда, що орав з жінкою, та й каже:
— Дайте мені, тітко, сірої хустки.
Він перев язав вола свого сірою хусткою та й каже дядькові:
— Ну, лягайте спати, а я поорю ще до обіду.
Той дядько ліг спати під возом, а тітка несе попові їсти, та не попала до попа, а попала до свого Івана, робітника, та й каже:
— Драстуй, Іване!
— Драстуйте, — каже, — тітко!
— О! А чого це ви сюди попали?
— Та оце ж, — каже, -— мій голубе, матушка сказала, щоб я понесла батюшці їсти. Шукала я, шукала, та ніяк не попаду. Та оце до вас прийшла.
— Ну, ідіть, — каже, — тітко, коло воза з дядьком посидьте, а я понесу батюшці їсти.
Він узяв, поставив ту їжу у борозні і пішов до батюшки. Каже:
— Знаєте що, батюшко? Казали дядько, що прийдуть і сокирою зарубають вас.
— Оце, — каже, — спасибі, Іване, що сказав.
Та й поглядає на Івана, щоб він не бив.
Той Іван повернувся од попа до дядька та й каже йому:
— Казали батюшка, щоб ви прийшли з сокирою та наладнали їм букаря.
Той дядько взяв сокиру та й іде до батюшки. Батюшка як угледів, що дядько йде з сокирою, та й почав тікати — і бички покинув. Дядько прийшов до букаря, походив, походив довкола — все справне, а сам собі й думає:
«Чого ж батюшка втік?»
От дядько іде до свого воза. А тітка сидить з Іваном. А Іван уже бреше тітці:
— Ось дивіться, тітко, дядько йде злий, злий, з сокирою. Мабуть вас зарубає!
Тітка схопилась з-під воза і тікать додому. Дядько питає:
— Чого то тітка побігла, наче навіжена?
— Та то ж, — каже, — в селі горить ваша хата, а вона побігла гасити.
Той дядько сокири не покинув та й побіг за тіткою. Тітка, як оглянеться, що дядько біжить, та:
— Ой, — каже, — битиме мене! — та й у ліс сховалась.
А дядько побіг у село. Іван слідом за дядьком. Поки дядько ставок обминув, Іван скинув штани та й перебрів. Прийшов до лісу, де високий дуб стояв. Виліз на дуба, закутався у гілля та й чекає. Аж дивиться, дядько побіг. Позаду тітка біжить. Прибігла до того дуба та й каже:
— Люди старі казали, що на оцім дубі бог сидить.
А потім і питає:
— Божечку, божечку, чим би їх, сукиних синів, потруїти? Це про Івана і свого чоловіка.
А Іван з дуба обзивається, ніби бог:
— Хорошим м’ясом та киселем, та варениками, та горілкою, та огірками солоними.
— А од чого ж вони будуть труїтися?
А Іван з дуба:
— Од м’яса поніміють, од киселю посліпнуть, од вареників поглухнуть, а від горілки не встануть, а од огірків, — каже, — полопаються.
— Ну, — каже, — спасибі, боженьку, спасибі!
А бог:
— Спасибі, спасибі!
Той Іван зліз з дуба і пішов в табір. От дивиться — дядько іде.
— Ти ж, — каже — Іване, казав, що хата горіла.
— Та то, мабуть, вихор замів, а мені здалося, що ваша хата горить.
От на вечір Іван каже:
— Буду йти додому.
Той дядько каже:
— Візьми бики та й поїдеш.
Той Іван запріг у передок, і прив’язав до нього ланцюг довгий-довгий.
Дядько і питає:
— Нащо ти ланцюг взяв?
— Та мене, — каже, — коло лісу часто дівка лякає, а я її хочу зачепити ланцюгом та й притягти до вас.
От той Іван приїжджає додому. Спинив воли потихеньку і слухає під вікном. А той піп і каже:
— Ну, так що, Ганно?
— Еге! — каже, — батюшко, не журіться. Я молилась богу, так бог казав мені, чим їх потруїти.
А піп каже:
— Ой, заживемо, Ганно!
От той Іван:
— Тпр, гов! — нібито він тільки що приїхав.
А піп і каже:
— Ой, куди ж ти мене сховаєш?
Каже:
— В сундук, де попіл.
А у них кожну суботу тільки вивозили попіл. Закон такий був. Заховала попа, вийшла і каже:
— Чого це ти, Іване, приїхав?
Каже:
— О, це ж я приїхав того: солонець на ниві завівся, так я хочу взяти сундучок з попелом і посипать ниву, бо завтра субота, щоб раніш пошабашити.
— Ну, лягай, — каже, — засни, а вдосвіта й поїдеш.
— Та, ні, — каже, — буду зараз. Давайте ключ до сундучка.
— Та я і ключ загубила!
— Давайте, давайте!
Дала ключ. Іван і виносить сундук. Прив’язав далеко-далеко ланцюгом од передка той сундук і каже:
— Гей, поїхали!
Котиться сундук ззаду, а піп перекидається в сундуці. От він з гори на гору, з гори та на гору, а піп кричить у сундуці. І хотів до дядька одвезти попа, а туман накотив, і він заблудив. От тоді зустрічає пан Івана.
— Що це ти, — каже, — везеш у сундуку?
Каже:
— Оце ж, паночку, піймав чорта.
— Невже? Покажи ж, який він.
— Ви злякаєтесь.
— Ні, — каже, — я стану з рушницею і зразу вб’ю, як вискочить.
Той як одкрив сундук, піп як вискочить з сундука, пан як закричить:
— Калавур! — і рушницю загубив, злякався.
От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:
— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.
Той дядько з ляку:
— А чого ж це так?
— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїти, запригайте воли, дядьку, будемо їхати додому. А дома — робіть те, що я буду робити.
Той дядько запрягає воли, сідають і ідуть додому. От приїжджають вони додому, а жінка:
— Скоріше, скоріше, чоловіче, в хату. Я вже й обідать вам наготовила. Сама і бикам дам.
Іван і каже:
— Ну, беріть же, дядьку, мішалку добру в хату і я візьму собі.
От вони увійшли в хату, поставили мішалки в кочерги і посідали за стіл. А піп сидить під ліжком, дивиться, як будуть труїтися. От вони їдять м’ясо, а жінка питає:
— Ще вам?
Вони нібито поніміли, мурчать.
— О, — каже, — слава богу, вже поніміли.
А батюшка виглядає з-під ліжка.
— Став швидше киселю, щоб посліпли і нічого не бачили.
Вона й поставила киселю.
— Став, — каже, — швидше вареники, щоб поглухли.
Вона поставила і вареники.
— Став, — каже, — швидше і горілку і огірки.
Як випили горілку, а огірки під себе — подавили, нібито полопались.
От той батюшка вискочив з-під ліжка.
– Слава богу, вже нема їх!
І почали танцювати, плигати з жінкою з радощів. З долівки — на піч, а з печі — додолу і мекать по-козячому. А Іван і каже дядькові:
— Вставайте, дядьку, вже кози завелись!
От вони встали та давай бити попа…

Піп та чужа жінка

Піп та чужа жінкаБув собі чоловік багатий,
Та трохи собі на розум плохуватий:
Женився він на молодій та гарній,
Коли він сам старий та поганий.
Живуть собі там чи рік, чи два…
Він собі неборак нічого не знає,
Що його жінка з попом виробляє.
Чоловік іде в поле до роботи,
А піп-добродій до жінки, до господи.
Сидять собі вдвох та любуються,
Цілуються та милуються,
Їдять смачненьке,
П’ють солоденьке.

А жінка все вередує та все нездужає, та все вередує. А чоловік годить та постачає своїй любій жінці.
От раз чоловік задумав їхати на ярмарок. А жінка каже йому:
— Нездужаю! Поїдь, достань мені ліків із города.
Чоловікові жаль стало, він і каже:
— Привезу.
От зібравсь, їде, зустрічає попа. Піп дав йому, щоб він там то того купив, то другого, а мав про себе таку думку, щоб тільки його в місті забарити, щоб вільніше було з його жінкою погуляти.
Справився із попом, коли це зустрічається йому наймит попівський та й почав його турбувати, щоб він не їхав нічого попові купувати. Каже: ти краще, чоловіче, де-небудь переховайся до ночі, а я тобі щось скажу: такий секрет, що ти мені ще й могорич поставиш!
Чоловік послухав наймита та пішов, та у попівську клуню забрався, та там і днює.
Коли дивиться надвечір — біжить наймит, випровадивши вже попа в дорогу. Прибіг та й каже:
— Одягайся швидше та поїдемо до твого дому — там піп із твоєю жінкою гуляє і мене піджидає.
Приїхали вони туди. Він каже:
— Сідай у мішок, я тебе зашнурую.
Той питається:
— На що?
— На те, що ти, ледащо, не вмієш жінки глядіти! Сідай та мовчи.
Зав’язав його та й поставив, а сам пішов до жінки, де вони гуляли, і питає:

— Позвольте мені збрую в мішку
Поставити у вас у кутку,
Щоб лихого чоловіка обійти
І себе од лихої години зберегтиі!

Вона каже:
— Постав.
Вийшов він надвір та й каже чоловікові:
— Слухай, свате, як я тебе поставлю в хаті, то ти слухай, як я буду співати! Перший раз і другий заспіваю, то ти мовчи, слухай, що я буду казати, а як третій раз заспіваю, то ти роби те, що я буду навчати!
Тоді приніс мішок і поставив у куток проміж рогачі, а сам сів та й сидить — чекає, що йому будуть загадувати. Каже собі: «Нехай і я подивлюся, як буде чужа жінка попа шанувати!»
Коли тут не дуже згодом, розвеселившися, піп із жінкою почали співати.
Жінка:

— Гоца-дра! Гоца-дра!
Нема мого Григора —
Поїхав до Чорного моря
Шукати ліки…

А піп:

Щоб його чорти взяли.
І не вернутися б йому звідтіля наві-і-і-іки!

Наймит слухав, слухав, а далі й каже:
— Хазяйко, дозвольте й мені заспівати!
— Заспівай!
А піп почав лаяти:
— Як ти смієш до нашої кумпанії встрявати?
— Та нехай заспіває, — каже жінка, — може він яку
веселу знає.
От наймит і почав співати:

— Чи ти чуєш, Григоре,
Що твоя жінка говоре?
Маєш ніж при собі —
Шматуй мішок на собі!
На припічку макогін,
Зроби ти їм перегін, —
Жінку — раз, попа — два,
Ото тобі гоца-дра!

Жінка засміялась та до батюшки:
— А що, батюшко, оттак! Мене раз, а вас два… Ха-ха-ха-ха! Який жартівливий! Вигадав пісню!
А піп:
— Як ти смієш такої пісні співати?!
— Та нічого, — каже жінка, — а ну ще: і я перейму.
Заспівав він удруге. І вона за ним. А він і третій раз заспівав… Як заспівав утретє, тоді той уже чоловік мішок розшматував, як схопивсь, як ухопив із припічка макогін та й зробив їм добрий перегін. Жінку — раз, попа — два. Та ще й промовляє:
— Ото тобі, батюшечко, за чужих жінок — гоца-дра, гоца-дра!

Про мужика і попа

Про мужика і попаЖив собі мужик біля батюшки, а жінка в мужика була прекрасна. От батюшка гривастий закохався в його жінку, а вона все розказує чоловікові.
Чоловік каже:
– А ти піддури його, хай прийде, а ми вже щось придумаємо.
Одного разу зустрічає вона батюшку і питає:
— Невже ви мене любите?
— Якби не любив, я б вас і не зачіпав!
— Ну, то, як угодно, приходьте увечері, а муж поїде на ярмарок.
А батюшка каже:
— От хорошо! Мені ось якраз нужно жеребця купити, так я дам йому гроші, щоб мені купив.
Покликав піп до себе чоловіка:
— Так що, ти хочеш на ярмарок їхати? Так на тобі п’ятдесят рублів грошей, купи мені жеребчика хорошого.
Забрав той гроші і поїхав, а батюшка до його жінки поговорити пішов.
А той мужик тільки за село виїхав та й назад повернувся, додому. А батюшка за столом сидить та винце попиває з молодицею. Постукав чоловік у двері. А батюшка вже злякався та:
— Хто це йде? Де мені дітися?
— Чоловіка принесло, полізай на піч.
— А як побачить мене?
— А я скажу, що то жебрак.
Він і подряпав в рясі на піч.
Відчинила вона чоловікові, а він тільки переступив поріг і відразу:
— От невдача мені вийшла! Узяв гроші у батюшки, а тут на дорозі случивсь кінь, подобався мені, так я й купив, а на ярмарку й не попало побути. Піди гукни батюшку, а ні, то матушку, як сподобається, так хай бере!
А батюшка на печі лежить. Пішла жінка до батюшки додому.
— Де ваш батюшка?
— Не знаю, де, – каже матушка.
— А нам треба його. Мій Іван купив хорошого коня, підіть подивіться.
Приходять.
— Здрастуй, Іване!
— Здрастуйте, матушко!
— А де це батюшка? Ось я вам коня доброго купив, подивіться.
— Ну, жінко, піди принеси горілки, ми й вип’ємо за коня.
Пішла вона, а мужик став з матушкою любуватися. А батюшка лежить на печі і тільки дихає, аж за голову взявся.
«От чорт! — думає. — Мені з його жінкою не попало гулять, він мене так обдурив!».
Приносить жінка горілку і питає:
— А батюшки ще немає?
А матушка, вже напившись добре, кричить:
– А на чорта він здався!
Випили, закусили, погуляли, як належиться, а піп мало не задушиться від злості.
Пішла матушка додому, а про лошака й забула, що такий є.
Мужик ходив, ходив по хаті, а тоді глядь — щось на печі лежить. Він і питає:
— Що то сопе на печі?
А піп вже й дух притаїв.
— Та то я жебрака пустила переночувати!
— Що ж ти, дурна, чоловікові попоїсти не дала. Ти не їздиш дорогами, так лиха не знаєш! А він, напевно, їсти хоче, та й чарку б випив! Старий, злізай з печі!
Не злізає піп — боїться.
— Я тобі кажу, злізай, а то все одно стягну!
Встає піп, злазить. А мужик:
— Ой, здорово обріс, старий, в нього вошей мабуть багато. Та то нічого! Ну, сідай вечеряти, а я тебе потім обстрижу, бо тебе нужа з’їсть!
А він, бідний, вже не їсть, а чекає своєї кари… А мужик не довго думав, посадив його на лавці, обстриг наголо, бороду відтяв. Тоді на жінку:
— Піди куль соломи принеси!
А той піп думає:
«Ще запалить, сукин син, щоб осмалений вийшов», та й сидить вже ні живий, ні мертвий.
Мужик постелив чорну ряднину на солому та до попа:
— Лягай, старий, тепер вже воші тебе не будуть кусати.
Ліг він, бідолаха, і вони полягали, нібито поснули. А піп як хряпне дверима, та давай тікати, мало дверей не виломив. А селянин аж заливається, так сміється.
— Біжи, біжи, до чортової матері, більш не будеш до чужих жінок лазити!
Якось доплентався піп додому, вже їсти не просить, а закутався з головою в ковдру і спить. А тут у мужика дитина померла. Прийшов до батюшки:
— Де батюшка? — питає. — А то у мене немовля померло.
А матушка до нього:
— Іще відпочиває батюшка. Піду розбужу!
Підняла ковдру, а він при тілі бритий, ні вусів, ні бороди.
— Де це ти був?
— А ти де була?
Так шість неділь не ходив батюшка правити, аж поки відросло трохи. Тоді пішов знову до церкви. А люди дивляться, що піп перемінився, та й кажуть:
— Батюшка, напевно, хворий був, що аж голова вилізла.
А мужик сміється:
— Еге ж, хворий був! Це я його коло жінки спіймав, так обстриг, сукиного сина!