На казанні

На казанніЯкось на казанні піп помилився і сказав про одно із чудес Христа:
— Взяв Христос п’ять тисяч хлібів та п’ять тисяч риб. І нагодував п’ятьох людей.
А один із вірників каже на те:
— І я би так міг.
Зрозумів піп, що помилився, та ніби нічого й не сталося, продовжує проповідь:
— Я вам і кажу, вірники, що Христос зробив чудо: п’ятьма хлібами і п’ятьма рибами нагодував п’ять тисяч людей.
А чоловік на те:
— І я би так міг!
Розсердився піп:
— Та як би ти, Іване, то зробив?!
— А дуже просто,— каже Іван.— Я би їм дав з’їсти хліб і рибу, що залишилися від першого разу, коли на п’ятьох людей Христос ділив п’ять тисяч хлібів і п’ять тисяч риб.

Щоб так, як з горілкою не було

Щоб так, як з горілкою не булоІшов один чоловік до сповіді та й по дорозі купив пляшку горілки, щоб після сповіді випити. Перед самою сповіддю сховав її за церковну браму.
Підходить до попа. Накрив його піп єпітрахіллю та й пита:
— Чим грішна твоя християнська душа?
— Та от, пане-отче, горілку п’ю. І навіть коли до Церкви йшов, не стерпів, купив півпляшки.
— А як же ти з нею до мене підійшов?
— Та ні, заховав за дверима біля хорів.
— Бог простить, — каже піп, — тільки бий сорок поклонів.
Б’є чоловік поклони, аж лоб тріщить, а піп пішов до вівтаря та посилає дяка за горілкою.
Встав дядько, перехрестився, вийшов із церкви, а горілки немає. Почухав потилицю від досади та й каже сам собі:
«Мабуть, бог простив і горілку забрав».
Другого року знову йде сповідатися.
Знову пита піп:
Чим грішна християнська душа?
— Та в однієї молодиці буваю. Така ж молодиця гарна, що не втерпиш!
А піп:
— Де ж вона живе?
— Е, ні, батюшко: щоб так, як з горілкою було? Не скажу!
А піп:
— Тяжкий у тебе гріх, не прощається!

Душа

ДушаПіп спитав на екзамені учнів:
— Хто скаже, що таке душа?
Ніхто не знав, а з першого класу встав підготовишка і каже:
— Я знаю, батюшка!
— Ну, молодець, утри ніс цим здоровилам!
Всі слухають, думають: «Звідки він знає?»
— Я рано гнав товар пасти та йшов якраз коло вашого дому, батюшка. Бачу, з вікна вискакує ця душа, розхристана, в жіночій сорочці. Ви її обняли, поцілували і сказали:
— Прощай, душа!
Так ото я відтоді й запам’ятав, що таке душа!

Як ксьондзи нечистого від себе відганяють

Як ксьондзи нечистого від себе відганяютьОто зібралось кілька ксьондзів і балакають: що, мовляв, ти робиш, як тебе спокушає нечистий.. Один каже:
— Я себе бичую.
Другий:
— Я все молюсь!
А третій, старший з них:
— А я крикну: «Марино! Ходи-но сюди!» І так, як рукою зніме!

Несподіванка

НесподіванкаБув один чоловік, а до його жінки ходив піп, дяк та піддячий. Але одного разу той чоловік хотів найняти службу божу і обід за упокой свого тата та й пішов до міста купити м’яса. Вже ввечір, його ще не було з міста, прийшов піп найборше, приніс горілки, ковбасу і зачинають гуляти. Але надходить дяк. Застукав до вікна та й каже:
— Вітворяй!
А вона каже:
— Ей, ємосць, чоловік вже прийшов з міста.
А він каже:
— Де ж це сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище, там є соломник великий, та й там сховаєтеся.
Він сховався. Дяк приходить до хати, та й знов ставить горілку на стіл, та й зачинають пити обоє. Але прибігає піддячий та й знов кличе з-під вікна, аби відкрила. А дяк каже:
— Де ж це я сховаюсь?
Вона каже:
— Лізьте на горище та й там залізьте в соломник.
А він не знає нічого, заліз та й сів у другий кут.
Аж прийшов піддячий, та й також дурно не прийшов: приніс щось трохи, та й п’ють обоє. Але, нарешті, прийшов вже й чоловік додому та й прийшов під двері й кричить:
— Відкривай, жінко, та й ходи сюди з лампою до сіней, бо я приніс м’яса та покажу тобі, котре для кого, бо я йду в село звати людей, аби посходилися завтра до церкви.
І як він під дверима кричить, а піддячий каже:
— Де це я, — каже, — сховаюся?
А вона каже:
— Лізьте на горище та й там сховайтеся в соломник. Той виліз, мацає. Щось є в однім куті. Мацає в другім — також є. «Ей, гадає собі, біда!» Але не знає, хто там є… Та й став собі вже насередині і стоїть. А чоловік увійшов до сіней та й кинув м’ясо на землю і каже до жінки:
— Це, без кісток, хороше, то буде для попа, а ось це для дяка, а це, каже, з костомахами, то буде вже для піддячого.
А піддячий цікавий, хотів подивитися, чи хоч великий кавалок. Най би вже був з костомахами, аби великий, а соломник стояв на краю, а він як трохи схилився, бо хотів подивитися, та й гоп! усі троє до сіней з соломником. Аж тут роздивились, бо там було темно, то не виділися. А господар тоді:
— Агій, — каже, — на ваші голови, ще вас не поділив, а вже дідько вас позносив!

Піп і Маруся

Піп і МарусяМаруся молилася перед престолом, аж відчиняються царські ворота, і вийшов піп в золотій ризі з кадильницею,
— Марусинія, Марусинія, чом до мене не приходженія? — співає піп.
— Боялася цуцика-муцика! Боялася цуцика-муцика.
— А той цуцик-муцик та був прив’язаний!
— Я грішна не знала! Я грішна не знала! – молиться Маруся.
— А я все це поніманія! — читає дяк, стоячи на клирасі.
А Маруся:
— Молчанія, молчанія, дячанія, то дам полотна на штанія.

Хто дурніший

Хто дурнішийРаз унадився піп до однієї молодиці, а чоловік і дізнався.
«Ну, стій же, розсучий сину, я тебе провчу!».
Підстеріг його з жінкою та й одперіщив батогом.
«Не буде більше ходити!».
Коли так через тиждень пішов кудись. Вертається, а піп в хаті коло жінки. Чоловік знову одперіщив, та не батогом, а ціпком.
«Тепер вже не буде ходити!».
Так ні! Піп, дарма, що побили, знову за своє. Тут вже чоловік, як попав утретє, відлупцював його кійком, а піп все своє, хоч бери та й пропадай.
Одного разу поїхав чоловік на ярмарок. Купив, що треба, та й випив таки чимало, ліг на воза і заснув. Кобила в нього була добра і дорогу сама знала. Треба було переїздити через маленьку греблю. І от щось зробилося з кобилою, тільки вона не попала на місток і загрузла в багні. Стала і стоїть. Прокинувся чоловік, побачив, що загруз, зняв люшню та кобилу — раз, два… Та, як несамовита, вискочила з багна і зупинилась тільки коло воріт.
За тиждень знову поїхав чоловік в те село. Вертається та й гадає: «А ну, чи й тепер в грязюку попре?» Ліг на возі і причаївся. А кобила побачила те місце, де її били, подивилася туди скоса, підняла хвіст та драла через місток додому.
Бачить це чоловік та й думає: «Е, он як! Моя кобила, значить, розумніша нашого попа! Бач, я її тільки раз побив, так вона й зна, а попа тричі бив, а він все до жінки ходить».
Другого дня якраз був у селі храм. Всі чоловіки пішли до церкви, а наш чоловік пішов у шинок. Сидить і п’є горілку. Повиходили чоловіки з церкви — треба ж випить у свято! Заходять до шинку, коли бачать чоловіка вже трохи напідпитку.
— Ти чого до церкви не йшов? — питає один.
— Чого ж я піду?
— А молитися.
— Я дома помолюся.
— А піп яку гарну проповідь читав!
— Яку ж він гарну проповідь скаже, коли він дурніший моєї кобили?
— Як це так — піп дурніший твоєї кобили?
— Як це можна казати? — каже другий.
— Ось я попові скажу, що ти так на нього кажеш! — каже третій.
— Так що! Я й попові у вічі це скажу.
— Скажеш?
— Скажу!
— Ну, ходім, ходім! — загомоніли чоловіки.
— Ходім.
Ну, пішли, сказали попу. Піп аж запінивсь:
— Так я дурніший твоєї кобили? Так ти смієш мені таке казати?
— Так що? Я докажу!
— Ну, докажи! Щоб я, ваш піп, та дурніший твоєї кобили? Докажи, сякий-такий!
— От бачите, батюшка. Їхав я одного разу з ярмарку і заснув на возі, а вона, кобила моя, і не попала на місток, та й загрузла в калюжі. Я схопився та за люшню, та кобилу по боках, по боках. Вона, як скажена, виперла з болота, Їду оце недавно знову, так вона побачила те місце, де я її бив, та прожогом через місток, та додому! От бачите, вона розумніша за вас, бо я її раз побив, так вона на другий раз і поїхала через місток і в калюжу вже не поїхала, а вас, батюшко, я тричі бив батогом, і кілком, а ви все до моєї жінки ходите. От тепер громада нехай і скаже, хто дурніший — чи піп, чи моя кобила?

Як святі через піч дорогу проложили

Як святі через піч дорогу проложилиБув собі чоловік та ходив у чумацтво, а жінка дома залишалась та принадила до себе і попа, і диякона, і дяка. Ото раз приходить дяк, почали вони гуляти, аж іде диякон.
— Де б ти, — каже дяк, — мене заховала?
— Та лізьте на піч!
Завісила вона його там рядном, впустила диякона, знов гуляють, аж іде і піп.
— Де б ти, — каже диякон, — мене заховала?
— Та лізьте на піч!
Вже їх там двоє. От погуляла трохи з попом, як чує на дворі:
— Тпрру! Жінко, відчини!
— Ох, мені, — каже, — лихо! Це ж чоловік з дороги приїхав! Лізьте, батюшко, швидше на піч.
Вже їх там троє. От чоловік знову:
— Відчини, жінко!
А вона зробилась такою слабою та хворою, насилу-насилу відчинила.
— Чого це ти, — пита, — так довго не відчиняла?
— Та тут, чоловіче, таке у нас робиться ..
— Що ж воно там таке?
А ті, на печі, як розігнались, та давай, кажуть, тікати. От один зараз:
— Благослови! — та з печі, та в двері.
А другий:
— Благословен! — та за ним.
А третій і собі щось сказав та теж у двері.
— Бач, — каже жінка, — отак щоночі! Кажуть люди, що це єрусалимські святі через нашу піч дорогу проложили.
— А подай, — каже, — каганець, я полізу подивлюсь, що воно там таке.
Зліз на піч, аж там у кутку цвіркун та дірку прогриз. Він тоді:
— Бач! Господи твоя воля! Сказано, святе! Яка маленька дірочка, а воно й пролізло! А дай, — каже, — ножа: я кілочок застружу та заб’ю.

Хто стоїть собаки

Хто стоїть собакиВ одного попа селяни обробляли землю з половини. От одного разу привезли снопи до нової клуні, і піп вийшов. Дядьки стали закурювати, а один між ними не курящий. І піп також не курить:
А один дядько й каже:
— Хто не курить і не нюхає табаки, той не стоїть і собаки!
А піп тоді:
— Так це виходить, що і я не стою собаки?
А дядько:
— Та ні, батюшко, ви стоїте двох, та ще й добрих!

Щоб вас батюшка поїв

Щоб вас батюшка поївЦе був дійсний факт. До одного нашого селянина внадився піп. Ходить та й ходить, а його годувать треба. От раз прийшов піп, а селянин на курей:
— Киш, киш, щоб вас собаки поїли!
То батюшка й каже:
— Та хіба ж можна так на божу птицю казати?! Ну і говори: «Щоб вас батюшка поїли!»
От ідуть вони одного разу вдвох вулицею, а собаки, як нападуть, як нападуть на них, то селянин і каже:
— А цитьте, щоб вас батюшка поїв!