Як молодиця молилася

Була собі одна молодиця. Чоловік її ходив у ліс робити — дома бував лише в неділю. Але молодиця не журилася, бо її нащивляв піп.
Та раз чоловік повернувся із лісу серед тижня. Сидить за столом, вечеряє. Чує молодиця на вулиці кроки: піп іде.
«Ой біда буде»,— подумала. А далі схопилася з-за стола, ніби вже повечеряла, і почала голосно молитися. Так голосно, аби піп вчув ще під дверима.
А молилася вона так:
— Отче наш, не йди до нас, бо коло стола від лукавого, та не буде воля твоя.
Піп зрозумів, що й до чого і скоренько проминув хату.

Як циганин вчився молитися

Пішов циганин до попа. Піп думав щось дати циганиськові, та коли побачив, що циганин не молиться, почав його сварити. Циганин виправдовувався, що молитися не вміє.
Тоді піп пообіцяв циганинові всякої всячини, щоб тільки він навчився молитися.
Пішов циганин додому й за один вечір вивчив молитву.
Другого дня збирається до попа та й почав міркувати, що піп обіцяв багато всякої всячини. Тому вирішив взяти з собою і сина з мішком, щоб той допоміг йому нести добро.
Заходить циганин до попа й починає молитву:
— Во ім’я отця і святого духа…
А піп йому відразу:
— А син де?
Циганин тоді:
— Син, паночку, надворі з міхом чекає…

Немає тут тєлес — Христос воскрєс!

Немає тут тєлес — Христос воскрєс!Один піп заліз у церкву, накрав багато церковного золота і щоб ніхто його не забрав, поклав у плащаницю, а зверху написав:
«Здєсь храняться тєлєса божіє».
А псаломщик помітив всю цю процедуру, вночі все забрав собі і написав:
«Немає тут тєлес — Христос воскрєс!»

Угодник божий

Миколай, угодник божийЖила в однім селі вдова; залишились їй після чоловіка худобина і грошиків доволі От один дяк і давай до неї підбиратися. Украв з церкви ризи, нарядився Миколаєм угодником та й прийшов до неї. Голос змінив та й каже:
— От, дщер моя, ти сподобилась мене бачити!
Та, звісно, йому в ноги, а він і почав про суєту мирську їй вичитувати. Тільки не вдалось йому зразу грошики видурити.
– Прийду, — каже, — я ще до тебе у такий і такий час.
Тільки прийшов той час, вдова та вже й ладаном накурила, і в хаті, як у віночку: дожидає Миколая угодника.
А в тім селі та був паламар, видно, не плошак який-небудь. Провідав, яку це дяк ману хоче пустити.
«Почекай же ти, — думає, — я тебе провчу!»
Тільки-но той Миколай прийшов у хату до вдови, він зараз рядно на себе, бороду з льону причепив, та взяв ключ з піваршина, що комори замикають (себто Петром нарядився), та й пішов туди до Миколая, до угодника.
— Ти, — питає, — хто такий?
— Я Миколай, угодник божий.
— Як же ти сюди прийшов, коли я, ідучи, рай замкнув?
— Я, — каже, — через перелаз.
Він тоді угодника за патли:
— Так ви всі будете через перелаз лазити, а мені за вас перед богом відповідать? — та ключем його по шиї!
То той угодник ледве двері знайшов і більше не приходив!

Казка про попа і мужика Гаврила

Казка про попа і мужика ГаврилаБув у багатого мужика Гаврила пес Рябко, але той пес узяв та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив. Ну, йде він до попа та й каже:
— Хочу я свого рябого поховати, як християнина старого.
Піп каже:
— Що ти, Гаврило, здурів? Пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?
Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє До попа словами:
– Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похований мій пес.
Та й ті слова промовляє, черес грошей висипає. Як ті гроші піп побачив, аж слинку ликає; як ті гроші Гаврило висипає, то попа аж хвороба нападає.
Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:
– Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.
Іде Гаврило додомоньку, робить домовоньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий і піп радий.
Але пройшло трохи часу, гет-гет, та й сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, а тільки пса нема, то вже видно, що пса поховали.
Взяли та й написали скаргу до архієрея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.
Архієрей тоді:
— Як так? Я йому!
Та й написав в село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:
— Що ти зробив, ти моїх дітей посиротив?!
А Гаврило йому:
— Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна
Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архієрея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:
— Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.
Архієрей як розсердиться, як затупає ногами:
— Як ти смієш мене такого просити, щоб з цапа попа зробити?
Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архієрея вже хвороба розбирає… Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:
— Стрижіть його зрідка та й пускайте його до дідька!
Гаврило радий і архієрей радий.
Ну, але приходить час архієрею в село їхати. Приїжджає він в те село, йде до церкви і став там під стіною.
А піп в церкві править. А архієрей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає, править та й співає:

Ви курите люльку,
Я нюхаю табаку,
Ви висвятили цапа на попа.
А я поховав собаку.
Ви не винні
І я не ви-и-и-не-е-е-ен!

А дяк йому в тон з криласу:

Господи помилуй,
Господи помилуй,
Господи помилуй,
А-а-амінь!

А люди нічого не знають і хрестяться.
Ну, тоді архієрей злякався та й сказав людям:
— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого.
Та з тим з села й поїхав.

Бо я є попом

Бо я є попомСтоїть церква на горбочку,
Дзвони «бім-бом-бом»,
Люди ми ся уклоняють,
Бо я є попом.

Хлопа з дівков обвінчаю,
Піду за гробом —
За все ото гроші маю,
Бо я є попом.

Як дівчину сповідаю
Із смертним гріхом
Вночі до ня мусить прийти,
Бо я є попом.

Газда робить — їсть капусту,
Чир із молоком,
Я ж щодень з’їдаю курку,
Бо я є попом.

Та не сам я людей дурю —
Разом із дяком.
Що-захочу, то добуду,
Бо я є попом.

Попик череватий

Попик череватийПопик череватий шість днів спочиває,
А в сьому неділю людей оббирає.
В понеділок рано піп гроші рахує,
Як би більше здерти, над тим помудрує.
Як прийде вівторок, піп собі гайнує,
А через середу з кухарков фіглює.
А четвер настане — піп у карти грає,
В п’ятницю увечір чардаша гуляє.
Як прийде субота, почне план робити,
Як би знову людей в церкві ограбити.