Слава тобі господи, слава!

Слава тобі господи, славаОдного разу їхав піп із сусіднього села додому. Дивиться, а вівчар пасе вівці. Діло було к вечору у суботу. Бачить, що одна вівця пристала і лягла під кущем, а пастух погнав отару дальше.
Піп приїхав додому та й каже синові:
— Піди, отам під кущем лежить вівця, забери, щоб ніхто й не бачив. Сказав, а сам пішов править вечірню.
Поїхав син туди, де казав йому батько — уже стало поночі. Поставив коня на дорозі, а сам пішов шукати вівцю, а її вже нема. Вернувся до коня — і коня немає, хтось украв. Так він додому пішки прийшов, та прямо у церкву, а батюшка питає:
— Синє, мой синє!
А син:
— Отче, отче, бліяхом не знайдяхом і коняхом потиряхом.
А дячок не добрав в чім справа, та й собі вмішався:
— Слава тобі господи, слава!
А піп глянув із-під лоба та й каже:
— А якого чорта радуєшся чужій біді?
А дячок:
— Амінь!

Дай в зуби

Дай в зубиПрийшов піп до мужика — чи з молитвою, чи що. Дав йому там щось мужик. А попу мало, ще хочеться. От він і просить: і того дай, і другого дай, та ще дай. Мужик дає та й дає, набрався піп усього. Виходить з хати, а серед двору брус лежить. А мужик:
— Може б ви, — каже, — батюшко, і брус взяли?
А піп йому:
— Я б, — каже, — й узяв, так куди ж його взяти? Бач, руки зайняті. Хіба дай мені в зуби!
— Як кажете, батюшко? Дати в зуби?
— Еге, — каже батюшка, — в зуби дай!
Мужик взяв брус та як дав попові в зуби, так той і те погубив, що в руки набрав!

Не йди, попе, ти до церкви служить

Не йди, попе, ти до церкви служить— Не йди, попе, ти до церкви служить,
Десь твоя попаденька забіжить.

Читав, читав піп листи й перестав,
Прийшов к дому — вже попаді не застав.

По вулиці патлами мотає,
Кого стріне, попаденьки питає.

Як прибіжить попаденька уночі,
Аж піп хропе, як чортяка, на печі.

— Бодай тебе, попаденько, біс узяв,
За тобою всі рукава обірвав.

Вищая лебідонька, аніж кріп,
Кращая попаденька, аніж піп.

— Ой дивися ж, попаденько, на мене,
Вже не найдеш кращого й од мене.

— Разви б я із розума ізійшла,
Щоби я собі кращого не найшла?

Широкії, довгії рукава, широкая, довгая борода,
Чорт попа любитиме, а не я.

Збрехав на скору руку

Збрехав на скору рукуВ одному селі жив дядько та такий був брехун великий, як що збреше, то й не засміється. Одного разу іде селом він, а назустріч йому піп. Він скинув шапку, привітався ї йде далі, а піп його спинив та й каже:
— Ти б, Гнате, збрехав мені що-небудь на скору руку!
— Е, батюшко, — каже Гнат, — ніколи брехати, треба додому махать та їхати на Рашовку (перебалок такий).
— За чим? — питає піп.
— Там чумаки риби навезли, так міняють на сухарі!
— Як? — питає піп.
— Пуд за пуд, — каже Гнат, а сам і пішов.
Піп відразу додому, нагрузив підводу сухарів, робітника взяв конем управляти і сам сів, і поїхали.
А до Рашовки було кілометрів, мабуть, із десять. Приїжджають туди, а там нема ніде нікого.
От піп став питати людей, які проходили повз нього:
— Де тут чумаки, що рибу міняють?
А ті двигають плечима та й кажуть:
— Ніхто тут не міняв ніякої риби!
Отоді аж здогадався піп, що то Гнат збрехав йому на скору руку.

Піп і дяк

Піп і дякПрийшов піп до церкви та й прийшла його коханка-білявка. Подивився піп, що людей багато нема — троє-четверо стареньких, та й думає собі: «Вони не зрозуміють, а може, й не почують, подумають, що я по-латині правлю». І починає:
— Марусениє! Марусениє! Приступи до священиє!
А дяк теж любив цю молодицю. Сховався він на хори та й попові відспівує:
— Священиє! Священиє! Не роби баламучениє!
Попові стало прикро й він співає:
— Дячениє! Дячиниє! Роби мовчениє, дістанеш полотна на сорочениє!
Дяк зрадів і подає голос:
— На сорочениє! На сорочениє! Коби ще й на ногавиці, то підемо оба, отче, увечері на молодиці!..
А ті, що були в церкві, думали, піп з дяком правлять.

Щедрий піп

Щедрий піпЯкось один піп у великий піст каже служниці:
— Звари мені двоє яєць, а поливку можеш сама випити.
— Айбо…— почала вона, бо хотіла сказати, що гріх у піст яйця їсти.
— Що?—перебив її піп.— Якщо тобі мало поливки з двох яєць, то звари мені троє.

Циганове тягло

Циганове тяглоВ одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган… Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!

Солдат на службі у попа

Солдат на службі у попаВ одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від’їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
– Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас усіх!
– А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.

Піп сказився

Піп сказивсяОдин піп був на вечорницях і догулявся аж до ранку.
Прийшов додому п’яний, а це було у неділю, треба йому йти до церкви править.
Почав читати граматки, що селяни подали, щоб він помолився за упокой їх родичів. А селяни, щоб дурно не платить грошей попові, позаписували своїх родичів за три покоління.
От він натрапив зараз на одну граматку, а там написано: «Тіта», «Тіта», а тоді «Гапки», а тоді знову «Тіта». Так він як приспішив читати, щоб скоріш: «Тіта, Тіта, гоп-Тіта, гоп-Тіта», а тоді як підскочить, як піде вихилясом, на одній нозі, згадав гопак учорашній, а люди як шарахнуться з церкви, а їх хто зустріне і питає:
— Що таке трапилось?
— Піп сказився, — відповідають.

Вредний піп

Вредний піпБуло це давно, їхав якось раз бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана — ледве, ледве тягне. А тут по дорозі і піп сільський іде. А вредний піп був, завжди на вози мужицькі пхався. Сів піп на віз і їде. А бідний селянин усе думає, як би його позбутися, щоб і кобильчині легше було.
А тут піп питає:
— Куди це ти їдеш, Іване?
— До міста, — каже.
— А чого?
— Та мене, — каже Іван, — собака скажений покусав, так я їду до лікаря.
— А з тобою ще нічого не було, Іване? — питає піп.
— Та не було, — каже Іван, а сам дивиться, як би його зігнати патлатого.
Аж ось у вибалку побачив калюжу. Тільки доїхали до середини її, Іван як кинеться на попа, як гавкне. А піп як полетить у калюжу та звідтіль і говорить:
— Ой, Іване, чого це ти тут сказився? Хоч би був спереду або ззаду!..
А селянин поїхав собі далі вже без попа.