Дванадцять апостолів

Дванадцять апостолівЖив собі на світі один різьбяр. Добрий був майстер. Гарний був і п’яниця…
Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.
Ну, заходився різьбяр біля роботи. Зробив він дев’ять апостолів, а останній матеріал пропив. Пропив липу на трьох апостолів. Похмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різьбяра добра жінка, красива й розумна.
— Не журися, — каже, — чоловіче. Якось воно та буде.
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець…Поздоровкалася привітно.
— Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп і питає:
— Чи не можна прийти сьогодні увечері?
— А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і призначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка і повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув… Слово за слово… Призначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мовляв, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір. Чоловік сховався у сінях. Дожидають гостей…
Не довго чекали. Ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хатку. Витягла вареників з печі, подала чарку.
Захмелів піп, почав залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук…
— Ой, лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко! — І, наказала:
— Роздягайтеся, батюшко, наголо, та й ставайте з апостолами поряд!
Нікуди подітися попові, скорився, став з апостолами в один ряд.
Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки-що хотів диякон обійняти, як чоловік у сінях — стук-стук…
— Роздягайтесь хутчій, та становіться повз апостолів! – наказала жінка дияконові.
Став і диякон. Аж ось і староста.
— А, здоровенька була, молодице, в хаті!
Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук!
Мусив і староста роздягатись наголо та й ставати поряд з апостолами.
Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.
Аж ось і комісія з монастиря — просто до різьбяра у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.
Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — всіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.
— Гарна робота! — хвалить ігумен, — як живий!
— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?
— Можна й без нього, — відзивається різьбяр, — для нас це пусте діло, вмить відріжемо!
І вже бере різьбяр у руки пилку… Ех, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…
А різьбяр як закричить:
– Держіть їх, халамидників! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!
Ну, звичайно, ігумен став просити різьбяра: покинь, мовляв, пилку, чоловіче, нехай уже буде так, як буде… Отак визволила жінка свого чоловіка з біди.

Щоб так, як з горілкою не було

Щоб так, як з горілкою не булоІшов один чоловік до сповіді та й по дорозі купив пляшку горілки, щоб після сповіді випити. Перед самою сповіддю сховав її за церковну браму.
Підходить до попа. Накрив його піп єпітрахіллю та й пита:
— Чим грішна твоя християнська душа?
— Та от, пане-отче, горілку п’ю. І навіть коли до Церкви йшов, не стерпів, купив півпляшки.
— А як же ти з нею до мене підійшов?
— Та ні, заховав за дверима біля хорів.
— Бог простить, — каже піп, — тільки бий сорок поклонів.
Б’є чоловік поклони, аж лоб тріщить, а піп пішов до вівтаря та посилає дяка за горілкою.
Встав дядько, перехрестився, вийшов із церкви, а горілки немає. Почухав потилицю від досади та й каже сам собі:
«Мабуть, бог простив і горілку забрав».
Другого року знову йде сповідатися.
Знову пита піп:
Чим грішна християнська душа?
— Та в однієї молодиці буваю. Така ж молодиця гарна, що не втерпиш!
А піп:
— Де ж вона живе?
— Е, ні, батюшко: щоб так, як з горілкою було? Не скажу!
А піп:
— Тяжкий у тебе гріх, не прощається!

Дуже приємно, а я Шевченко

Дуже приємно, а я ШевченкоОдного разу Тарас Григорович повертався з гостей.
Над чимось замислившись, він непомітно штовхнув губернатора, потім вибачився…
А губернатор:
— Свиня! — гаркнув.
— Дуже приємно, а я Шевченко,— сказав Тарас
Григорович і пішов собі далі.

Обухом — можна

Обухом — можнаКоли у 1847 році Шевченка заарештували, цар особисто почав вести слідство. Ознайомившись з поемами «Сон», «Кавказ», його величність розгнівався, гримає на Шевченка, а той все мовчить.
— Та невже ж вам не відомо, пане Шевченко,— мовить цар, бо став підлизуватись до українського
поета,— невже вам не відомо, що стіну лобом не розіб’єш? .
— Відомо, лобом — ні, а обухом — можна.

Газда і циганин

Газда і циганинПрийшов циганин до газди, а тот си жалуєт, що має шкоду на маржині (худобі). А циган кажет: “Куме, а що даш, то я тобі пораджу, що більше не меш мати шкоди?” Та вже шо вимантив то вимантив, та відтак каже до кума: “Не держи, куме, маржини, так як я, то не меш мати шкоди!” — Тай так порадив, як порадив газді, а собі гаразд порадив.

Сковорода і цариця

Сковорода і царицяКатерина II багато чула про Григорія Сковороду і захотіла його побачити. Міністри привезли Сковороду до царського палацу, вводять його до золотої зали, де стояв золотий трон. Усі стоять і не дихають, ждуть цариці. Ось з’являється і вона. Всі присутні низько-низько вклоняються їй. Один тільки Сковорода стоїть рівно.
— Чого ти не вклоняєшся мені — цариці, якій вклоняється все, що живе на землі? — запитала Катерина Сковороду.
Сковорода спокійно відповів:
— Не я бажав тебе бачити, а ти сама схотіла на мене подивитись. Як же ти роздивишся мене, коли я перед тобою удвоє зігнусь?

Піп у бочці

Піп у бочціПроходила одного разу жінка коло попової хати, а він до неї стиха: «А-хи!»
Прибігла вона додому і каже чоловікові:
— Знаєш, проходила я коло батюшчиної хати, а він до мене стиха: «А-хи», а я налякалась і побігла…
— Дурна, — каже чоловік. — Чого налякалась? Кашляй до нього теж: «А-хи!» А як спитає, коли до тебе приходити, то кажи — увечері.
Так вони і умовились. Пішла жінка коло попової хати, а піп до неї: «А-хи!»
А вона до нього: «А-хи!»
А піп до неї:
— Коли до тебе прийти?
А вона:
— Увечері, як поїде чоловік до млина.
А чоловік її цілий день порався коло клуні, а потім і поїхав до млина.
От лише смеркло, а піп до неї вже йде, кладе на стіл півгока (Півгока (півока) — біля півлітра), а жінка виймає вареники… Тільки вони посідали, як надворі:
— Тпру… гов!..
А жінка, наче налякалась, кричить:
— Чоловік приїхав, батюшка! Де я вас подіну?
Піп туди, сюди, — нема де заховатися. Тоді жінка кричить:
— Скакайте в цю бочку!
А в тій бочці було трохи малясу (меляси). Піп туди скочив, загруз у маляс і сидить, не ворухнеться, а жінка ту бочку зверху накрила.
Чоловік нібито нічого не знає, заходить до хати, сідає до столу. Випили вони з жінкою півгока, поїли вареників і полягали спати.
На ранок роздер чоловік подушку, висипав пір’я в бочку з малясом і кличе сусідів, щоб допомогли йому цю бочку вивезти.
Каже:
— Лишилось трохи малясу, треба його брату завезти.
Взяли вони ту бочку, а вона важка, винесли її на воза, а він привіз її в гай, поставив посередині, а сам бігає навколо і наче ловить щось. В той час їде пан і бачить, що чоловік щось ловить і нічого не видно. І каже своєму фірману:
— Іди, спитай, що це він ловить?
Прийшов фірман до нього і каже:
— Питає пан, що ти ловиш?
Той чоловік все біга і каже:
— Я вже одного чорта піймав, а тепер чортиху ловлю, на розмноження, значить!
Пішов фірман до пана і каже:
— Той чоловік каже, що чорта має, а ще чортиху ловить на розвод!
А пан каже:
— Скажи йому, хай він мені чорта покаже!
Приходить фірман до чоловіка і каже, щоб він панові чорта показав.
А той чоловік аж відмахується:
— Та ні, не покажу, він втече, і тоді знову його ловити. — Не покажу! — А сам бігає, ловить і ловить.
Пан дивиться, дивиться, і знову посилає свого фірмана: хай покаже йому чорта.
Той чоловік йому каже:
— Хай дасть мені пан 600 карбованців, то вже сім’ю потеряю, а чорта покажу!
А що панові 600 карбованців! Він хоче чорта побачити, і дав чоловікові 600 карбованців.
Відкрив чоловік бочку, потягнув попа, а той ногу виставив в малясі, в пір’ї, виставив другу і — прудцем до ставка та у воду…
А пан дивиться та й сміється:
— От чорт, який то патлатий! Як то в воду жбурнув! От ладний чорт!

Підкова

ПідковаОдного разу циган знайшов підкову. Зрадівши  добрій знахідці, він сказав:
— Тепер залишилось ще знайти три підкови й одного коня, та більше вже й не буду ходити пішки.

Пан не свиня

Пан не свиняПрийшов раз селянин до пана з якимсь проханням, а з ним і мале хлоп’я припленталося — його дитина.
Пан сидів за столом під розкішною липою і теребив варене, яйце — снідав на свіжому повітрі.
Малий побачив — засопів, запхинькав, почав смикати батька за штани, показуючи пальцем на панський стіл:
— Тату, я хочу…
— Цить, — гримає на нього батько, — не скигли. Пан не свиня, щоб ціле яйце з’їсти, вділить і тобі половину.

Чоловічі бажання

Чоловічі бажанняКаже жінка своєму вченому чоловікові:
— Ти на мене не звертаєш ніякої уваги, все книжки та книжки. Я теж хотіла б книгою бути.
— То будь.
— Але якою?
— Календарем, аби-м щорічно мав новий.