Пан Слопай і латина

Пан Слопай і латинаПан Слопай прийшов до лікаря, попросив, щоб той оглянув його, після чого розгублено каже:
— А тепер, пане лікарю, забудьте свою латину і скажіть мені по-людськи, що, власне, зі мною!
— Гаразд,— відповів лікар.— Просто кажучи, ви алкоголік.
— Дякую красно, пане лікарю! А чи не могли б ви, прошу, назвати цю хворобу по-латині, щоб я міг пояснити жінці.

Шевченко-портретист

Шевченко-портретистЩе коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини.
Він був відомий художник.
От до нього зайшов один знаменитий господин, великий пан, і просить, щоб він його змалював. Балакаючи з ним, Тарас Григорович моментально накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питать Тараса Григоровича:
— Скільки це буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив у нього 150 карбованців.
А пан йому каже:
— Що це ви так дорого хочете?
— Дорого? — каже Тарас Григорович.— Тоді це буде стоїть усього 300 карбованців.
Пан розсердився і пішов від нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до його ослині вуха, поніс у магазин і сказав продавцю: «Постав цей портрет на вітрині, а хто купить -то хай заплатить 500 карбованців».
От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, точ-у-точ, тільки з ослиними вухами.
Він до продавця, а там один стоїть і питає:
— Скільки стоїть осел, що на вітрині?
Продавець каже:
— 500 карбованців.
Пан підійшов і каже:
— Цей портрет я заберу!
Вийняв 500 карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
— Хороший осел, та не мені попався!

Чи вийде глузд

Чи вийде глуздВ одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.

Шевченко у театрі

Шевченко у театріВідпалив колись і Шевченко добру штуку. У Петербурзі з якимсь Костомаренком був він у театрі. От
 сидять вони та й гомонять про всяку-всячину, і 
балакали вони по-нашому, по-мужичому; поруч з
ним сидів якийсь пан, а може, й купець, та товстючий-претовстючий, а жіночка біля його якраз навиворіт -
тоненька та маленька. Так от товстому тому панові не подобалось слухати мужичу мову: він усе бурчав, “ворчав” та відвертався, а тим і байдуже, балакають собі та й балакають.
Нарешті товстий пан не витерпів, повернувся до Шевченка та й питає:
– А скажитє мнє, – каже, – чи дорого у вас, у хахлов, свіньі продаются?
Шевченко зиркнув на нього, оглянув з ніг до голови та й відповів:
– Щодо свиней, добродію, коли такий кабан, як ти, пан, так і дорого, а коли, – каже, – така свиня, як коло тебе паненя, то ні чорта не стоїть!
Аж позеленів пан, ковтаючи таку відповідь, і, може, аж он як хотів би сказати що-небудь навпаки, та куди вже йому тягатись з Шевченком?!
Так він собі і замовк.
Заспокоївшись трохи, повернувся той пан до свого знайомого та й питає, показуючи на Шевченка:
– Хто це такий?
А той і каже йому:
– Ото Шевченко, а ото Костомаренко.
Як почув пан, що то був Шевченко, зараз же за своє паненя 
та з театру! Воно, мабуть, і Костомаренко неабиякий був пан!

Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

Циганове тягло

Циганове тяглоВ одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган… Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!

Солдат на службі у попа

Солдат на службі у попаВ одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від’їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
– Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас усіх!
– А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.

Пани свині…

Пани свині...Прийшов один дядько до пана та й каже:
— Я чув од людей, що пани свині…
Тут пан як схопиться, як розлютуєтьсяv а селянин почекавши хвилинку, додав:
— …продають… Хочу взнати ціну.

Вредний піп

Вредний піпБуло це давно, їхав якось раз бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана — ледве, ледве тягне. А тут по дорозі і піп сільський іде. А вредний піп був, завжди на вози мужицькі пхався. Сів піп на віз і їде. А бідний селянин усе думає, як би його позбутися, щоб і кобильчині легше було.
А тут піп питає:
— Куди це ти їдеш, Іване?
— До міста, — каже.
— А чого?
— Та мене, — каже Іван, — собака скажений покусав, так я їду до лікаря.
— А з тобою ще нічого не було, Іване? — питає піп.
— Та не було, — каже Іван, а сам дивиться, як би його зігнати патлатого.
Аж ось у вибалку побачив калюжу. Тільки доїхали до середини її, Іван як кинеться на попа, як гавкне. А піп як полетить у калюжу та звідтіль і говорить:
— Ой, Іване, чого це ти тут сказився? Хоч би був спереду або ззаду!..
А селянин поїхав собі далі вже без попа.

І вас знає, і мене знає

І вас знає, і мене знаєБув собі пан, заможний поміщик. Сидить він якось на рундуці і бачить, що хтось Іде через його обійстя.
Погукав пан на хлопця, що за ним ходив:
— Біжи мерщій та спитайсь, що воно за птиця така їде?
Кинувсь хлопець миттю доганяти ту каруцу; біжить та гука на проїжджачого, щоб підождав. Стало. Підбіга хлопчик, аж то якийсь пан їхав.
— Чого тобі треба? — пита проїжджачий.
— Та послали пан спитати, що ви за птиця така тут їдете?
— Скажи ж своєму панові,— озвавсь проїжджачий,— що і ти дурень, і пан твій дурень.
Вернувсь хлопець, а пан:
— А що?
— Та то якийсь знайомий.
— Як?
— Та так: і вас знає, і мене знає.
— Як же він знає?
— Та казав, що і ви дурень, і я дурень.