Всякий дурень може

Всякий дурень можеПрийшли до шевця гості, і він шле свого малого помічника за пивом.
— Але ви, пане майстер, не дали мені грошей на пиво,— говорить хлопець.
— Е, та то всякий дурень може принести пиво за гроші. От ти принеси без грошей.
Помічник пішов. Незадовго вертає, кладе спокійно перед шевцем на стіл порожній збанок і каже:
— Прошу, пийте, пане майстер!
— Та що буду пити, як збанок порожній?
— Е та то всякий дурень може пити з повного, а ви напийтеся з порожнього.

Як перевернеш, то побачиш

Як перевернеш, то побачишЇхали чумаки до Криму по сіль і побачили на дорозі величезний камінь завбільшки із скелю, а на камені напис: «Як перевернеш, то побачиш…» Почали вони його підіймати. Цілий день провозились. Кінець кінцем зачорніли таємничі слова, які і прочитав вголос один із них: «А що, чи важко було?»

Як Шевченко царя обвів навкруг пальця

Як Шевченко царя обвів навкруг пальцяЦар Микола (це ще той, за якого панщина була) дуже не любив Тараса Шевченка. А не любив його за те, що Шевченко колись написав про царя та царицю-небогу, як опеньок засушену, дуже смішні й уїдливі вірші. Написав і людям пороздавав. Микола-цар не міг витримати такого посміху і вирішив вислати Шевченка з рідної землі.
Задумав цар розплату і на другий день послав жандармів з Петербурга на Вкраїну. Зловили жандарми Шевченка і привезли зв’язаного до столиці. Витріщився на нього цар російський і закричав:
— Як ти смієш насміхатися над царською країною! Забирайся з моєї землі! Щоб ти ніколи не ставав своїми ногами на мою землю!
І схопили жандарми Шевченка, і завезли його в далеку пустиню. Живи, мовляв, на чужій землі.
І жив там Шевченко дуже довго, і мучився, і скучав за рідною Україною, де хазяйнував цар Микола.
І от одного разу дізнався Шевченко, що цар погнався десь там до Австрії чи Франції. Тоді взяв він, Шевченко, гроші і наняв фуру та й поїхав у село, і купив собі фуру чужої землі. Сів на ту землю зверху і їде собі в рідний край, до Дніпра. їхав він довгенько-таки, бо ж пустиня — це пустиня: безводна і безлюдна. І поки приїхав на Вкраїну, вже й цар летить у кареті назустріч. Побачив Шевченка і як заверещить:
— Ти чого приїхав на мою землю? Я ж казав тобі, щоб ти ніколи не ходив на моїй землі і навіть ноги на неї не клав.
— Не кричи на мене, царю, бо я їду і стою не на твоїй землі, а на чужій. Ось, коли не віриш, можеш подивитися довідку. Там написано, де я купив цю землю і скільки заплатив.
Цар Микола побачив, що Шевченко обвів його навкруг пальця, і як дременув, як дременув, то аж закуріло. Тільки його й бачили. От за що не любив цар нашого Шевченка, а з Шевченком і нас.

Пан Слопай і латина

Пан Слопай і латинаПан Слопай прийшов до лікаря, попросив, щоб той оглянув його, після чого розгублено каже:
— А тепер, пане лікарю, забудьте свою латину і скажіть мені по-людськи, що, власне, зі мною!
— Гаразд,— відповів лікар.— Просто кажучи, ви алкоголік.
— Дякую красно, пане лікарю! А чи не могли б ви, прошу, назвати цю хворобу по-латині, щоб я міг пояснити жінці.

Шевченко-портретист

Шевченко-портретистЩе коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини.
Він був відомий художник.
От до нього зайшов один знаменитий господин, великий пан, і просить, щоб він його змалював. Балакаючи з ним, Тарас Григорович моментально накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питать Тараса Григоровича:
— Скільки це буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив у нього 150 карбованців.
А пан йому каже:
— Що це ви так дорого хочете?
— Дорого? — каже Тарас Григорович.— Тоді це буде стоїть усього 300 карбованців.
Пан розсердився і пішов від нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до його ослині вуха, поніс у магазин і сказав продавцю: «Постав цей портрет на вітрині, а хто купить -то хай заплатить 500 карбованців».
От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, точ-у-точ, тільки з ослиними вухами.
Він до продавця, а там один стоїть і питає:
— Скільки стоїть осел, що на вітрині?
Продавець каже:
— 500 карбованців.
Пан підійшов і каже:
— Цей портрет я заберу!
Вийняв 500 карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
— Хороший осел, та не мені попався!

Чи вийде глузд

Чи вийде глуздВ одного багатого дядька був придуркуватий син.
А багач дуже хотів, щоб його дурень став розумним паничем. Зустрів він одного разу сільського вчителя то й питає:
— Скажіть, пане вчителю, якщо довго вчити мого хлопця, то з нього ще вийде глузд?
— Учити його не треба,— відповів учитель,— бо з нього й так давно вже глузд вийшов — одне безглуздя зосталося.

Шевченко у театрі

Шевченко у театріВідпалив колись і Шевченко добру штуку. У Петербурзі з якимсь Костомаренком був він у театрі. От
 сидять вони та й гомонять про всяку-всячину, і 
балакали вони по-нашому, по-мужичому; поруч з
ним сидів якийсь пан, а може, й купець, та товстючий-претовстючий, а жіночка біля його якраз навиворіт -
тоненька та маленька. Так от товстому тому панові не подобалось слухати мужичу мову: він усе бурчав, “ворчав” та відвертався, а тим і байдуже, балакають собі та й балакають.
Нарешті товстий пан не витерпів, повернувся до Шевченка та й питає:
– А скажитє мнє, – каже, – чи дорого у вас, у хахлов, свіньі продаются?
Шевченко зиркнув на нього, оглянув з ніг до голови та й відповів:
– Щодо свиней, добродію, коли такий кабан, як ти, пан, так і дорого, а коли, – каже, – така свиня, як коло тебе паненя, то ні чорта не стоїть!
Аж позеленів пан, ковтаючи таку відповідь, і, може, аж он як хотів би сказати що-небудь навпаки, та куди вже йому тягатись з Шевченком?!
Так він собі і замовк.
Заспокоївшись трохи, повернувся той пан до свого знайомого та й питає, показуючи на Шевченка:
– Хто це такий?
А той і каже йому:
– Ото Шевченко, а ото Костомаренко.
Як почув пан, що то був Шевченко, зараз же за своє паненя 
та з театру! Воно, мабуть, і Костомаренко неабиякий був пан!