Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

Циганове тягло

Циганове тяглоВ одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган… Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!

Солдат на службі у попа

Солдат на службі у попаВ одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від’їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
– Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас усіх!
– А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.

Пани свині…

Пани свині...Прийшов один дядько до пана та й каже:
— Я чув од людей, що пани свині…
Тут пан як схопиться, як розлютуєтьсяv а селянин почекавши хвилинку, додав:
— …продають… Хочу взнати ціну.

Вредний піп

Вредний піпБуло це давно, їхав якось раз бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана — ледве, ледве тягне. А тут по дорозі і піп сільський іде. А вредний піп був, завжди на вози мужицькі пхався. Сів піп на віз і їде. А бідний селянин усе думає, як би його позбутися, щоб і кобильчині легше було.
А тут піп питає:
— Куди це ти їдеш, Іване?
— До міста, — каже.
— А чого?
— Та мене, — каже Іван, — собака скажений покусав, так я їду до лікаря.
— А з тобою ще нічого не було, Іване? — питає піп.
— Та не було, — каже Іван, а сам дивиться, як би його зігнати патлатого.
Аж ось у вибалку побачив калюжу. Тільки доїхали до середини її, Іван як кинеться на попа, як гавкне. А піп як полетить у калюжу та звідтіль і говорить:
— Ой, Іване, чого це ти тут сказився? Хоч би був спереду або ззаду!..
А селянин поїхав собі далі вже без попа.

І вас знає, і мене знає

І вас знає, і мене знаєБув собі пан, заможний поміщик. Сидить він якось на рундуці і бачить, що хтось Іде через його обійстя.
Погукав пан на хлопця, що за ним ходив:
— Біжи мерщій та спитайсь, що воно за птиця така їде?
Кинувсь хлопець миттю доганяти ту каруцу; біжить та гука на проїжджачого, щоб підождав. Стало. Підбіга хлопчик, аж то якийсь пан їхав.
— Чого тобі треба? — пита проїжджачий.
— Та послали пан спитати, що ви за птиця така тут їдете?
— Скажи ж своєму панові,— озвавсь проїжджачий,— що і ти дурень, і пан твій дурень.
Вернувсь хлопець, а пан:
— А що?
— Та то якийсь знайомий.
— Як?
— Та так: і вас знає, і мене знає.
— Як же він знає?
— Та казав, що і ви дурень, і я дурень.

Не в тебе питаю

Не в тебе питаюВеде пан осла, а назустріч іде селянин та й питає:
— Куди це ти з свинею йдеш?
— Ти що, хаме, не бачиш, що це осел? — розгнівався пан.
— А я не в тебе питаю,— відповів селянин.

Аршин останеться

Аршин останетьсяНабрав пан три аршини сукна та й пита кравців, чи вийде з нього чумарка, штани та жилетка.
Кравці кажуть:
— Не вийде.
Аж ось іде один з аршином, пан і цього пита.
— Вийде,—каже той,— ще й аршин вам зостанеться.
От договорив він того кравця.
— Тепер,—каже,— йди спочинь, а завтра і за роботу.
Той закусив, спочив, сукно те гарненько зложив, узяв під полу й пішов собі, а аршин панові покинув.
Кинувся пан — ні кравця, ні сукна, лежить тільки один аршин.
— А бодай тебе,— каже,— він же і казав, що сукно вийде, а аршин останеться.

Місток

МістокЇде пан степом та:
— А стой, кучер, вот тут я зайца убіл та натопіл с нєго тридцать фунтов жира.
А кучер і собі:
— А тут, пане, скоро буде місток.
— Какой?
Та такий, що брехунів бере.
— А што, далеко етот мосток?
— Та там, пане, за горою.
— Знаєш што, тридцать не тридцать, а двадцать будет.
З’їхали вже на гору.
— А што, далеко мосток?
— Та он видно.
— Знаєш што, двадцать не двадцать, а фунтов десять будет.
От вже і в долину спустились.
— А што, де мосток?
— Та зараз з’їдем.
— Знаєш што, не било в том зайце ні каплі жиру; просто как дохлий. А мосток де?
— Та розійшовсь, пане, як заячий жир.

Пан та художник

Пан та художникПриходить пан до художника:
— Намалюй мені на моїй люльці мене з собакою в будці, але так, щоб собака ховався, як я на нього дивлюся. Він так завжди робить — мене боїться.
— Добре, пане. Тільки дасте дві тисячі за це.
— Як намалюєш, то дам.
Приходить пан через три дні, дивиться на люльку.
Є він, є будка собача, а собаки нема.
— Де ж собака?
— А ви ж, пане, дивитесь, от він і сховався, а коли одвертаєтесь — вилазить з будки.
Довелося панові дві тисячі заплатити.