Як циганин вчився молитися

Пішов циганин до попа. Піп думав щось дати циганиськові, та коли побачив, що циганин не молиться, почав його сварити. Циганин виправдовувався, що молитися не вміє.
Тоді піп пообіцяв циганинові всякої всячини, щоб тільки він навчився молитися.
Пішов циганин додому й за один вечір вивчив молитву.
Другого дня збирається до попа та й почав міркувати, що піп обіцяв багато всякої всячини. Тому вирішив взяти з собою і сина з мішком, щоб той допоміг йому нести добро.
Заходить циганин до попа й починає молитву:
— Во ім’я отця і святого духа…
А піп йому відразу:
— А син де?
Циганин тоді:
— Син, паночку, надворі з міхом чекає…

Всякий дурень може

Всякий дурень можеПрийшли до шевця гості, і він шле свого малого помічника за пивом.
— Але ви, пане майстер, не дали мені грошей на пиво,— говорить хлопець.
— Е, та то всякий дурень може принести пиво за гроші. От ти принеси без грошей.
Помічник пішов. Незадовго вертає, кладе спокійно перед шевцем на стіл порожній збанок і каже:
— Прошу, пийте, пане майстер!
— Та що буду пити, як збанок порожній?
— Е та то всякий дурень може пити з повного, а ви напийтеся з порожнього.

Як перевернеш, то побачиш

Як перевернеш, то побачишЇхали чумаки до Криму по сіль і побачили на дорозі величезний камінь завбільшки із скелю, а на камені напис: «Як перевернеш, то побачиш…» Почали вони його підіймати. Цілий день провозились. Кінець кінцем зачорніли таємничі слова, які і прочитав вголос один із них: «А що, чи важко було?»

Як Шевченко царя обвів навкруг пальця

Як Шевченко царя обвів навкруг пальцяЦар Микола (це ще той, за якого панщина була) дуже не любив Тараса Шевченка. А не любив його за те, що Шевченко колись написав про царя та царицю-небогу, як опеньок засушену, дуже смішні й уїдливі вірші. Написав і людям пороздавав. Микола-цар не міг витримати такого посміху і вирішив вислати Шевченка з рідної землі.
Задумав цар розплату і на другий день послав жандармів з Петербурга на Вкраїну. Зловили жандарми Шевченка і привезли зв’язаного до столиці. Витріщився на нього цар російський і закричав:
— Як ти смієш насміхатися над царською країною! Забирайся з моєї землі! Щоб ти ніколи не ставав своїми ногами на мою землю!
І схопили жандарми Шевченка, і завезли його в далеку пустиню. Живи, мовляв, на чужій землі.
І жив там Шевченко дуже довго, і мучився, і скучав за рідною Україною, де хазяйнував цар Микола.
І от одного разу дізнався Шевченко, що цар погнався десь там до Австрії чи Франції. Тоді взяв він, Шевченко, гроші і наняв фуру та й поїхав у село, і купив собі фуру чужої землі. Сів на ту землю зверху і їде собі в рідний край, до Дніпра. їхав він довгенько-таки, бо ж пустиня — це пустиня: безводна і безлюдна. І поки приїхав на Вкраїну, вже й цар летить у кареті назустріч. Побачив Шевченка і як заверещить:
— Ти чого приїхав на мою землю? Я ж казав тобі, щоб ти ніколи не ходив на моїй землі і навіть ноги на неї не клав.
— Не кричи на мене, царю, бо я їду і стою не на твоїй землі, а на чужій. Ось, коли не віриш, можеш подивитися довідку. Там написано, де я купив цю землю і скільки заплатив.
Цар Микола побачив, що Шевченко обвів його навкруг пальця, і як дременув, як дременув, то аж закуріло. Тільки його й бачили. От за що не любив цар нашого Шевченка, а з Шевченком і нас.

Пан Слопай і латина

Пан Слопай і латинаПан Слопай прийшов до лікаря, попросив, щоб той оглянув його, після чого розгублено каже:
— А тепер, пане лікарю, забудьте свою латину і скажіть мені по-людськи, що, власне, зі мною!
— Гаразд,— відповів лікар.— Просто кажучи, ви алкоголік.
— Дякую красно, пане лікарю! А чи не могли б ви, прошу, назвати цю хворобу по-латині, щоб я міг пояснити жінці.

Не все одно

Не все одноПоїхали два куми на ярмарок та  вивели по парі волів. От у одного ж  украли воли, як тільки уїхав у
ярмарок, а в другого — тільки уранці.
Вернувсь перший додому й  хвалиться жінці, що тільки уїхав у ярмарок, так воли й украдено. А жінка того
другого кума усе це й чула. От вертається і другий кум, жінка зараз до його: «А що, може, і в тебе так, як у
кума, воли украдено?» — «Е, ні,— каже, — не так, аж на другий день уранці».

Шевченко-портретист

Шевченко-портретистЩе коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини.
Він був відомий художник.
От до нього зайшов один знаменитий господин, великий пан, і просить, щоб він його змалював. Балакаючи з ним, Тарас Григорович моментально накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питать Тараса Григоровича:
— Скільки це буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив у нього 150 карбованців.
А пан йому каже:
— Що це ви так дорого хочете?
— Дорого? — каже Тарас Григорович.— Тоді це буде стоїть усього 300 карбованців.
Пан розсердився і пішов від нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до його ослині вуха, поніс у магазин і сказав продавцю: «Постав цей портрет на вітрині, а хто купить -то хай заплатить 500 карбованців».
От іде раз пан вулицею, дивиться — на вітрині стоїть його портрет, точ-у-точ, тільки з ослиними вухами.
Він до продавця, а там один стоїть і питає:
— Скільки стоїть осел, що на вітрині?
Продавець каже:
— 500 карбованців.
Пан підійшов і каже:
— Цей портрет я заберу!
Вийняв 500 карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
— Хороший осел, та не мені попався!