Аршин останеться

Аршин останетьсяНабрав пан три аршини сукна та й пита кравців, чи вийде з нього чумарка, штани та жилетка.
Кравці кажуть:
— Не вийде.
Аж ось іде один з аршином, пан і цього пита.
— Вийде,—каже той,— ще й аршин вам зостанеться.
От договорив він того кравця.
— Тепер,—каже,— йди спочинь, а завтра і за роботу.
Той закусив, спочив, сукно те гарненько зложив, узяв під полу й пішов собі, а аршин панові покинув.
Кинувся пан — ні кравця, ні сукна, лежить тільки один аршин.
— А бодай тебе,— каже,— він же і казав, що сукно вийде, а аршин останеться.

Місток

МістокЇде пан степом та:
— А стой, кучер, вот тут я зайца убіл та натопіл с нєго тридцать фунтов жира.
А кучер і собі:
— А тут, пане, скоро буде місток.
— Какой?
Та такий, що брехунів бере.
— А што, далеко етот мосток?
— Та там, пане, за горою.
— Знаєш што, тридцать не тридцать, а двадцать будет.
З’їхали вже на гору.
— А што, далеко мосток?
— Та он видно.
— Знаєш што, двадцать не двадцать, а фунтов десять будет.
От вже і в долину спустились.
— А што, де мосток?
— Та зараз з’їдем.
— Знаєш што, не било в том зайце ні каплі жиру; просто как дохлий. А мосток де?
— Та розійшовсь, пане, як заячий жир.

Пан та художник

Пан та художникПриходить пан до художника:
— Намалюй мені на моїй люльці мене з собакою в будці, але так, щоб собака ховався, як я на нього дивлюся. Він так завжди робить — мене боїться.
— Добре, пане. Тільки дасте дві тисячі за це.
— Як намалюєш, то дам.
Приходить пан через три дні, дивиться на люльку.
Є він, є будка собача, а собаки нема.
— Де ж собака?
— А ви ж, пане, дивитесь, от він і сховався, а коли одвертаєтесь — вилазить з будки.
Довелося панові дві тисячі заплатити.

Та не розібрав, пане!

Та не розібрав, панеПідносе пан чоловікові чарку горілки та й пита:
— А що, добра?
— Та не розібрав, пане!
Пан йому другу.
— А що,—пита,— яка?
— Та така, пане, як і перша.
Пан йому й третю.
— А що, яка? Розібрав тепер?
— Та хто його зна, пане, мовби така, як і друга.
— А бодай тебе, ти в мене всю горілку вип’єш!

Циган і журавлі

Циган і журавліПослав пан цигана однести пару журавлів до другого пана та дає йому ще й листа. От циган вийшов у степ, аж угорі десь крюкають журавлі, а ті, що у його в руках, і собі до їх озиваються.
— А що, хіба у тебе там батько є?
А журавлі дужче.
— Ну, так лети, погуляй, та не барись.
І пустив одного. Вже він ждав-ждав того журавля, нема його. Пішов він з одним. Приходе й оддає панові того листа і журавля. Пан прочитав:
— А де ж,— пита,— другий журавель?
— А у листі, пане.
— Як, то?
— Та це ж вам от один, а другий у листі записаний, от вам і двоє.

Дванадцять апостолів

Дванадцять апостолівЖив собі на світі один різьбяр. Добрий був майстер. Гарний був і п’яниця…
Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.
Ну, заходився різьбяр біля роботи. Зробив він дев’ять апостолів, а останній матеріал пропив. Пропив липу на трьох апостолів. Похмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різьбяра добра жінка, красива й розумна.
— Не журися, — каже, — чоловіче. Якось воно та буде.
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець…Поздоровкалася привітно.
— Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп і питає:
— Чи не можна прийти сьогодні увечері?
— А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і призначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка і повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув… Слово за слово… Призначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мовляв, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір. Чоловік сховався у сінях. Дожидають гостей…
Не довго чекали. Ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хатку. Витягла вареників з печі, подала чарку.
Захмелів піп, почав залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук…
— Ой, лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко! — І, наказала:
— Роздягайтеся, батюшко, наголо, та й ставайте з апостолами поряд!
Нікуди подітися попові, скорився, став з апостолами в один ряд.
Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки-що хотів диякон обійняти, як чоловік у сінях — стук-стук…
— Роздягайтесь хутчій, та становіться повз апостолів! – наказала жінка дияконові.
Став і диякон. Аж ось і староста.
— А, здоровенька була, молодице, в хаті!
Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук!
Мусив і староста роздягатись наголо та й ставати поряд з апостолами.
Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.
Аж ось і комісія з монастиря — просто до різьбяра у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.
Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — всіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.
— Гарна робота! — хвалить ігумен, — як живий!
— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?
— Можна й без нього, — відзивається різьбяр, — для нас це пусте діло, вмить відріжемо!
І вже бере різьбяр у руки пилку… Ех, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…
А різьбяр як закричить:
– Держіть їх, халамидників! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!
Ну, звичайно, ігумен став просити різьбяра: покинь, мовляв, пилку, чоловіче, нехай уже буде так, як буде… Отак визволила жінка свого чоловіка з біди.

Щоб так, як з горілкою не було

Щоб так, як з горілкою не булоІшов один чоловік до сповіді та й по дорозі купив пляшку горілки, щоб після сповіді випити. Перед самою сповіддю сховав її за церковну браму.
Підходить до попа. Накрив його піп єпітрахіллю та й пита:
— Чим грішна твоя християнська душа?
— Та от, пане-отче, горілку п’ю. І навіть коли до Церкви йшов, не стерпів, купив півпляшки.
— А як же ти з нею до мене підійшов?
— Та ні, заховав за дверима біля хорів.
— Бог простить, — каже піп, — тільки бий сорок поклонів.
Б’є чоловік поклони, аж лоб тріщить, а піп пішов до вівтаря та посилає дяка за горілкою.
Встав дядько, перехрестився, вийшов із церкви, а горілки немає. Почухав потилицю від досади та й каже сам собі:
«Мабуть, бог простив і горілку забрав».
Другого року знову йде сповідатися.
Знову пита піп:
Чим грішна християнська душа?
— Та в однієї молодиці буваю. Така ж молодиця гарна, що не втерпиш!
А піп:
— Де ж вона живе?
— Е, ні, батюшко: щоб так, як з горілкою було? Не скажу!
А піп:
— Тяжкий у тебе гріх, не прощається!

Дуже приємно, а я Шевченко

Дуже приємно, а я ШевченкоОдного разу Тарас Григорович повертався з гостей.
Над чимось замислившись, він непомітно штовхнув губернатора, потім вибачився…
А губернатор:
— Свиня! — гаркнув.
— Дуже приємно, а я Шевченко,— сказав Тарас
Григорович і пішов собі далі.

Обухом — можна

Обухом — можнаКоли у 1847 році Шевченка заарештували, цар особисто почав вести слідство. Ознайомившись з поемами «Сон», «Кавказ», його величність розгнівався, гримає на Шевченка, а той все мовчить.
— Та невже ж вам не відомо, пане Шевченко,— мовить цар, бо став підлизуватись до українського
поета,— невже вам не відомо, що стіну лобом не розіб’єш? .
— Відомо, лобом — ні, а обухом — можна.

Газда і циганин

Газда і циганинПрийшов циганин до газди, а тот си жалуєт, що має шкоду на маржині (худобі). А циган кажет: “Куме, а що даш, то я тобі пораджу, що більше не меш мати шкоди?” Та вже шо вимантив то вимантив, та відтак каже до кума: “Не держи, куме, маржини, так як я, то не меш мати шкоди!” — Тай так порадив, як порадив газді, а собі гаразд порадив.