Яких цуценят не любить відьма

Яких цуценят не любить відьмаЄ такі собаки, що відьом рвуть і вовків не бояться. У них виростають вовчі зуби. Один диякон дізнався про це діло і задумав придбати собі таку собаку. Розжився він цуценятком, сучечкою. Виросла вона, побігала, наплодила цуценят. Диякон залишив собі найкраще, теж сучечку. Коли вона виросла і побігала, то принесла цуценят двох чи трьох з вовчими зубами. Диякон одібрав цих цуценят і поклав їх собі під ліжко у хаті, щоб не подушила відьма. Стали вони підростати. Диякон і очей з них не спускав. Коли сам з дому одлучався, то припоручав жінці або робітникові, щоб доглядали за ними. Одного разу увечері диякон був дома. Він сидів і писав церковні книги. Коли чує, як заскавчали цуценята під ліжком! Диякон за мить схопив свій костур суковатий та туди. Коли дивиться, а там собака здорова, чорна, душить тих цуценят. Тоді він як почав її лупцювати тим костуром! Бив, бив, аж поки всі ноги перебив, ні однієї кісточки не залишилось цілісінької, потім перев’язав одну ногу червоною ниточкою і викинув її за двір. На другий день ранком диякон пішов до попа і заявив, що до церкви скоро привезуть відьму сповідати, так щоб піп відмовився це робити, бо не годиться відьом сповідати — гріх.
Незабаром після того дивляться вони, везе якийсь хлопець свою матір сповідати. Диякон відразу догадався, що то відьма, яка хотіла його цуценят придушити, і попові моргнув. Піп тоді став розпитувати, чим вона захворіла. Син сказав, що не знає, а вона скрізь зуби процідила, що впала з горища і розбилася.
Диякон і каже попові:
“Ану давайте ми зараз подивимось їй на ногу, коли одна нога перев’язана червоною ниткою, то вона відьма!”
Подивились вони на її ногу, а там — червона нитка.
Піп тоді почав її корити:
“Ех ти, боговідступниця, ти чортові душу віддала. Забирайся геть! Йди до чорта гріхи свої спокутувати”.
Взяли та прогнали відьму. Хлопець завернув коня і поїхав з матір’ю додому. Привіз і вона довго не жила, через день чи через два здохла.
Відьму, кажуть, просто не вб’єш. А диякон її доконав через те, що в нього була така палка, що всяку нечисть могла подолати, бо на ній знаходилось стільки сучків, скільки в “Отче наш” слів. І сучки, щоб були родимі, а не прироблені штучно.

Як син убив матір відьму

Як син убив матір відьмуРозповідають люди, що в Ганнівці не дуже давно трапився випадок: у однієї відьми народився перший син с хвостом. Це буцімто вона нагуляла його с чортом. Бо всі відьми по п’ятницях і середах літають вночі на мітлах з чортами гуляти. Ото бач, котрась з них і приживе від чорта дитину. Народиться така дитина на вигляд людини, але з хвостом. А бувають, що з’являються на світ зовсім не схожі на людину: всі в шерсті, точно чорти. Таким вже не жити, їх скоріше вбивають та закопують у землю, бо все рівно піп хрестить не стане. Син виріс і став таким правдивим, що і чужого не брав і не любив кривдити людей. Він знав, що його мати відьмує, де буває і куди літає. Він часто її просив, щоб вона все це кинула. Але ж відьма цього робити не хотіла і дуже свого сина незлюбила, слів його і слухати не хотіла. Часто йому вона докоряла, нізащо на нього сердилась; досадувала, що син знає про її справи. Син був хоч із хвостиком і все знав краще всякої відьми, але сам страшно відьом не любив і ніколи нікому не робив зла, одним словом, поганими ділами він не займався. Раз якось мати на нього розсердилась і качалкою торохнула його разів зо три. Син цей раз перетерпів, не став її колошматити у образі матері, а залишив це діло до ночі. Настала ніч. Мати його накинула свитину і подалась з хати. Але ж він добре знав, де в їх бувають зборища. Взяв гарну палицю осикову і пішов до того двора, де відьми збиралися. Сів під тином і чекає, поки вони вийдуть на роздобичу. Відьми порадились між собою, куда йти корів доїти, перекинулись на собак і подались. Дивиться хлопець — ціла ватага собак біжить. Одна стрибнула через тин, друга, третя. І так їх штук шість перескочило через тин. А далі біжить сама остання, біла, ряба собака. Він догадався, що це його мати. Тільки вона приготувалась стрибати через паркан, а він як ошелешив її палицею по голові, вона так і гепнулась на землю. Він тоді як почав її молотити тією палицею по чім попало. Бив, бив, аж уморився! Потім кинув її в ярок і пішов додому. Ліг спати не в хаті, а під повіткою. І вірно зробив, бо якщо б у хаті ліг — його могли нечисті сили вночі вбити. Ранком увіходить в хату, чує, мати на печі стогне, вже майже зовсім помирає.
Він і питає її:
“Мамо, чого це Ви такі сині? Захворіли чи що?”
“Еге, бісів син, це ж твоїх рук діло! Щоб вони тобі повсихали! — відповідає йому мати, — ти ж мене вночі
палицею бив і вбив!”
“Це не я, не гріши на мене! Хіба ж я став би свою матір бити? — каже відьмін син. — Собаку я вночі одну лупцював, так собаці, кажуть, собача й честь, а тебе я не торкався”.
Так відьма день промучилась, а вночі й здохла.

В науці у знахарки

В науці у знахаркиДавно колись ще за панщини жила баба-шептуха —  Рихвенка. Багацько дечого чаклунського знала вона, тим і славилась навкруги. Люди до неї так і йшли, так і тягнулись за всякими порадами. Була великою знахаркою! Усім допомогала, а кого і навчила дечому. Одного разу прийшла до Рихвенки дівка Хвеся та й прохає:
— Навчіть мене, бабусю, хоч дечому знахарувати!
— Добре, моя дитино, навчу. Я стара, день мені віку, та й воно вже не потрібно мені. Хочеш я відьмувати навчу тебе?
— Хочу, — погодилась Хвеся, — а за це я вам допоможу по господарству.
От баба Рихвенка і каже:
— Піди ти спочатку на базар та купи нового горщика, хусточку і з-півмоташки заполоччі. Тільки дивись, не
торгуйся аж ні трошки, що б не запросили, те й давай. Як все це здобудеш, приходь до мене, та тільки на ніч.
Хвеся так все це і зробила, як веліла Рихвенка, і одного вечора поспішила з покупками до неї. Ворожка поралася біля вечері і звеліла Хвесі зачекати.
Після вечері, коли дід — старий такий чоловік, заснув, Рихвенка штовхнула Хвесю та й каже:
— Ходи, моя дитино, за мною! Саме гарна пора настала, тепер нікого немає на шляху. Безпечно буде йти. Ходімо на цвинтар!
Вийшли на двір, а там хоч в око вліпи, так темно. Ідуть вони під тином, а Рихвенка і мовить:
— Дивись, щоб за одним духом набрала піску в горщик на цвинтарі, бо як забаришся, то діло не вигорить. На цвинтарі Хвесю так страхом обгорнуло, що як набирала пісок і ніг під собою не чула, так її трусило. Навіть збожила кілька разів. Як нагребла Хвеся піску, Рихвенка веліла їй обгорнути той горщик хусткою і обв’язати під вінцем заполоччю.
Дівчина все так і зробила. З цвинтаря попрямували вони прямо до річки. Біля води Рихвенка й каже:
— Хвесю, я хочу все своє знахарство здати тобі, бо я вже зовсім знедужала, а ти ще молода і кремезна.
— Навіщо мені все! — аж крикнула Хвеся.— Мені тільки хотілося знати, як заговорювати панів, та деякі шепти від пошестів!.. Всього мені не треба знати, цур йому, пек!
А Рихвенка продовжує:
— Ні, тепер вже нічого не поможеться, мусиш те робити, що скажу. Розв’язуй горщик та знімай хусточку і заполочч та став горщик на пісок.
Як упало все те диво на землю коло річки, то вода так і зашуміла, і заклекотіла, мов у лотках, або десь ще. Хвеся стояла розгублена і трусилась з переляку, як од пропасниці.
— Ну про мене, як не хочеш, то так і буде, — якось сердито промовила Рихвенка.
— Візьми піску з горщика та сипни разів два у воду!
Хвеся з переляку не знала, що й робити. Вона поривалась бігти то в той, то в інший бік, та врешті нахилилась до горщика і прось-прось піском у воду. Як глянула вона на берег, а там кишма-кишить увесь берег гадом… А в ямці стерво, а черви так клубами і завиваються, і розвиваються. Рихвенка, як кине їм шматок сиру, то вони його вмить розхапали.
— Отак, — каже стара, — розтягнули б тіло твоє і душу, якщо ти погодилась б знати всі знахарства.
А дівка стоїть, немов укопана. Навколо неї той бридкий гад так і юртується, так і лізе одне на одного й до Хвесі наближається,.. Хвеся вкрик та вголос і мерщій додому…
Відтоді цілий місяць вона не вставала з ліжка, аж занедужала з переляку. А до Рихвенки більше не ходила.

Про відьму, служницю і молоко

Про відьму, служницю і молокоЯкось не було відьми вдома і служниця, скориставшись цим, вирішила поцікавитись, де та ховає молоко. Відкривши комору, вона була здивована відсутністю навіть його слідів. Але коли очі допитливої жінки звикли до темряви, вона несподівано побачила у темному куточку комори завішений павутиною стовп, в який був вбитий маленький чоп. Торкнувшись його, служниця побачила молоко, що просочилося у щілину. Не довго думаючи, жінка висмикнула чоп із дірочки, звідки цівкою полилося молоко. Дуже перелякалась служниця, вибігла з комори й кинулась шукати господарку. Коли вони разом повернулись, то побачили, що із щілини вже бігла кров. Дірку заткнули, але після цього випадку зникло молоко в усіх корів та кіз у селі. А через деякий час у служниці повилазили очі, повідсихали руки та язик.

Ворожка

ВорожкаВорожка се така челядина, що ворожит із звіздів, чи чоловік буде жити, чи умре. Як вона хоче ворожити, мусит перебути на дворі через цілу ніч і дивити си ув одно на звізди; аж рано вона може сказати, чи хорий вибуде слабість, чи він умре. Вона пізнає із звіздів, чи від Бога прийде смерть, чи слабого хто другий хоче стратити. Вона знає, хто хоче стратити та й каже.
Як мольфар наважит си на кого, а тот піде до ворожки, вона спізнаст із звіздій, хто набив ківків, вона так само на того відбиває ківки, але нараз так, шо єго моцно ухопит. Тогди він посилає до тамтого та просит: Попусти ти, то і я попущу. — Попускают та подужуют.
Як котра челядина або чоловік хоче стати ворожков чи ворожбитом, то мусит дев’ять день не вмивати си і не молити си і через тоті дев’ять день носити яйце під лівов руков, під пахов; але при тім мусит віречи си (відректися) Йсуса Христа й віри й неговорити ні до кого дев’ять день. По дев’яти днях віведе си з того яйця чортик, котрий буде усе казати тому, що єго носив під пахов.
Є й такі ворожки, шо ворожать зі сну або з руки; найліпші до того циганки; є й межи дівками такі, шо ворожать, але то пусте, вони виливают воску на воду, або розтопленого олова, та з того ніби щось вичитуют, але то пусте.
Ворожити уміє лиш тота челядина, яку мама чи хто другий цього навчит; вони не родят си ворожками а стают, як прахтичуют; відьми то родят си; є родимі відьми.
Як би яка ворожка виявила за свого життя тото, що вона знає, уже не може ворожити, а лиш тота друга.
Як ворожка умирає, мусит усе переповісти другій челядині, інакше буде дуже несупокійну мати смерть, буде си дуже мучити.

Відьма і наймит-первак

Відьма і наймит-первакЖила вчена відьма. У її чоловіка служив наймит-первак. І він все знав про відьму і бачив, що в хаті робиться. От якось зібралися у хазяйки її подруги — теж відьми. Вирішили напитися крові людської. А чоловік господарки в цей час спав, лежачи на спині.
— От добре! — сказала одна з відьом.
— Добрий козак, здоровий, мабуть у нього багато того, що нам треба.
Забрали відьми у нього кров, тільки трошечки залишили, щоб не помер зовсім. Потім чаклунки вирішили спекти з крові коржиків. Поставили їх на стіл, накрили покришкою і пішли ще за кров’ю, бо коржиків небагато вийшло. Наймит, як первак, все бачив і швидко сховав коржики в таємне місце. Скоро і відьми повернулися, шукали, шукали свою страву та й розійшлись ні з чим. Хазяїн, прокинувшися вранці, відчув себе слабим і дуже хворим.
— Що з вами, дядьку? — спитав наймит.
— Нездоровий.
Хлопець збігав за коржиками, приніс і каже:
— Нате, їжте оце, будете здорові знову.
Господар з’їв їх і знов зробився здоровим. Наступної ночі хазяйка, відлітаючи на шабаш, залишила вдома своє тіло. Наймит взяв його і сховав. Коли заспівали півні, відьма повернулася додому, бачить, а тіла немає. І почала вона відчувати страшенні муки. Ледве світанку діждалась. Почекавши трохи, наймит покликав чоловіка і при ньому віддав відьмі тіло. І та, спіймана на гарячому, втратила здібності займатись своїм ремеслом.

Легенда про святого Спиридона

Легенда про святого СпиридонаБув колись такий чоловік, що не боявся відьом, на ім’я Спиридон. Парубком зачаровував красою дівок, які так і бігали за ним. Найближче горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він – ніяк!… Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: “Ось я тебе цієї ночі задушу!”
Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, як вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її — за хвіст та об землю — бух! Убив, голову відрізав і в рів закинув. Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, вирішили розірвати Спиридона на шматки. Знову настала ніч — ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала із домовини.
Відьми зібралися, пішли до хати св.Спиридона, а його дома нема — на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити: ходять-ходять кругом могили — не бачать нічого!
Коли це убита відьма промовила: “Сидить на моєму хресті, і я не можу встати! ” Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св.Спиридона. От одна і каже: “Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!” Полетіли… А назад повернулися з київською відьмою. А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: “Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо св.Спиридона”.
Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: “Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені — смерть!”
Тільки він це сказав, а півні: “Ку-ку-ріку!” Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди встиг, а святий Спиридон остався живий.
Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося: влітку ночі короткі.

Дідько в Сиготі

Дідько в СиготіЄ там стовп зелізний, затятий сталевим топірцем; Довбуш єго затяв. Против стовпа є великий мур (дім). Там би прийти до пана в першій станції и просити, аби продав чортика.
— До чого?
— До права, до богацтва, до маржини, до чого хто потребує.
— Подай п’ятку!
Покласти би на стів, а пан згорне в шуфлядку и кличе у трету станцію. Там є на одній стіні три полиці. На нижній є у склянних бутлях по парі чортиків, він і вона, та в-одно підтанцьовуют. На середній полиці є май трохи більші чорти, а на верхній полици ще більші у бутлях завбільшки як коновки. Тот пан питає, котрих хоче, чи більших чи менших, а потім бере сірник и світит свічку.
Під противнов стінов є столик, а на тім Розп’яття и дві свічці. Світит свічки и каже присягати: “Присягаю, що тот буде мені служити ціле життя, а по смерти я єму”
Потім каже з мізильного пальця кров бризнути три рази, на Розп’яття і плюнути три рази. Як не хоче того зробити, то бере дротинник-гарапник и прогоняє за двері а п’ятка пропала і віверже аж за зелізний стовп и не зараз віверже капелюх. Там тисячі п’яток пропадає.

Про відьму, що корів доїла

Про відьму, що корів доїлаЛюди кажуть, що відьми ходять в обору корів доїти. Видоять і зникають, а у корів після цього надовго молоко щезає. А якось один чоловік пішов на сінник спати та почув раптом, що хтось у хліву шкребеться. Глянув, а то відьма. Злякався! Вона ж швиденько перекинулася на чорну кішку і зникла десь на горищі. Чоловік, отямившись, хутко пішов до хати і розповів про все своїй жінці:
— Ой, жінко, що я бачив у хліву! Щось доїло корову, я злякався, а воно побачило мене, перекинулось котиком і зникло…
— То відьма! Почекай, Максиме, я зловлю її.
Але чоловік задумав сам її спіймати. Звернувся він до сусіда:
— Допоможи, Пилипе! Я пішов на сінник спати, аж дивлюся, відьма корову доїть! Ходім, спіймаємо її.
Пилип погодився. Вирішили переночувати в хліву. Тільки-що лягли спати, як чують щось шкребеться, та так тоненько, тоненько скавучить. Раптом самі собою попадали
запори на дверях, вони відчинилися і в хлів увійшла велика собака. Пилип з Максимом, хоч і страхались, та швидко накинули на неї товсту мотузку, зв’язали й почали радитись, що ж їй зробити. Судили-рядили та й взяли сокиру і відрубали їй пальця на лапі. Відьма вмить на комаху перекинулася та зникла за вікном. Рано вранці пішли чоловіки на село шукати відьму. Прийшли до однієї жінки, до другої — не ті. Прямують вони на вигін, а люди питаються:
— Куди це ви йдете?
— Шукаємо відьму! Вчора її зловили, а вона як почала рватися, то ми їй пальця відрубали. Як знайдемо, тоді побачимо, хто буває біля наших корів. Ходили вони, ходили та й надибали одну. Відьмою була максимова кума.
— Я вам так пороблю, що нікому про мене не розкажете, — сказала вона.
І дійсно, повернулися чоловіки додому та й сіли їсти. І тільки з’їли по ложці молочної каші, відразу і померли.

Як ворожка цілий світ врятувала

Як ворожка цілий світ врятувалаТака була лиха жінка, що чоловік її помер, і перетворився на упиря, а може і на самого чорта. І почав він ходити вночі до тієї жінки. Стала вона груба, живіт такий ніби десять кавунів проковтнула. От і ходить так рік, другий, третій… Сім років ходить, але змін немає. Люди перелякались, схопили її, а що робити, — не знають. Недалеко від села жила тоді дівка-відьма, яка з того світу повернулася. Там їй сказали: “Не час ще тобі вмирати!”, та й завернули назад, на цей світ. Вона вже постаріла, згорбатіла, засохла, як скіпка, і лежить на лавиці.
Прийшли люди до неї, а вона і каже:
— Я знаю, чого ви прийшли до мене. Ви привезли ту жінку. Якщо ще пошкодуєте її так, то народиться дитина, що всьому християнському світові кінець зробить. Візьміть і нарубайте терену, запаліть його й здалеку киньте ту жінку у вогонь, а самі тікайте не озираючись, бо вона вас полум’ям попалить.
Так і зробили. Кинули у вогонь ту бабу. Блискавки, полум’я бухнуло вгору. Всі перелякались та кинулись геть. Біжать, а вогонь за ними. Міг і спалити, але не дістав. Потім щось луснуло, так і рознесло. Це лихий, мабуть, з жінки вилетів. Полум’я понесло його вгору високо, а головешки розкидало, ген-ген, на півмилі вдалину. Наступного дня прийшли люди на це місце подивитися, а тут ні вуглів, ні попелу, ні кісток не залишилося. Усе розвіялось! Рознеслося на всі боки.