Звідки взялась зозуля

Звідки взялась зозуляБув то раз чоловік, називав си Кукіл; пішов він до цісаря по доньку у свати; коли звінчав си з нею, каже одного разу до неї:
— Коли си буду перекидати на нечистого, то ти аби мені нічо не казала і нікому не оповідала.
А тот Кукіл був злий дух. І жили, собі найліпше. Одного разу їде цісар на полювання і бере цісаревича и зятя Кукола и їдуть на полювання; Кукол перемінив си на лиса; цісар стрілив, гадав, що то зіправди лис і убив Кукола на місці. Коли прийшов цїсар з полювання донька в нього питає:
— Де, татку, мій Куколик ?
А цїсар каже:
— Перемінив си на лиса, я його убив.
Зачала донька голосити-заводити за чоловіком. Одного разу мила донька посудку, що була в хаті и голосила за кукулом, в той час сказав до неї цісар:
— Аби Бог дав, абись кукала, поки світа и сонця!
Тоді цісарска донька перемінила си в зозулю и полетїла вікном у світ і кукає до нинішного часу.

Вуж-наречений

Вуж-нареченийКупались якось у ставку дівчата. Виходять з води, і кожна стала брати своє плаття. Одна дівчина  до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись у клубок - ніяк не можна тій дівчині взяти плаття. Що тут робитимеш? Нема в що їй вдягатися!.. Тоді раптом вуж і каже дівчині: “Я вилізу, та тільки за умови, щоб ти була моєю, а то не віддам плаття”.
Як тут  за вужа заміж іти! Стоїть бідолашна дівчина біля води; стояла вона там доти, доки череда пішла в село. Нарешті, взяла вона своє плаття у вужа й каже до нього: “Піду за тебе, присилай сватів” . Старости не примусили себе довго чекати. Подала їм дівчина рушники. Ось відгуло й весілля. Чоловік не бере її до себе додому, а каже: “Поживемо поки що у твого батька” .
Чи довго, чи недовго так вони жили, тільки якось чоловік заявляє їй, що піде на те саме місце, де вона тоді купалася: “Піду,  каже він, а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! - я зразу ж і явлюся до тебе. А тепер іду: треба зі своїми рідними побачитися. Бачиш,  каже,  ти не схотіла в моїх рідних жити, а мені без них сумно”. Пішов. Нема його й нема. Пішла жінка на те місце, де вона колись купалася з подругами. Приходить і гукає: “Ку-ку! ку-ку! ку-ку!” Виплив її чоловік, і зажили вони знову разом, як і раніш… Через якийсь там час чоловік знову збираеться йти до своєї рідні, а жінці наказує викликати йоrо з води, якщо він часом надто вже засидиться у своїх. Тоді зібрався і втретє провідати їх. “І цьоrо разу мене так само викликатимеш; прийдеш до води й скажеш: “Ку-ку! ку-ку! ку-ку!” Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зі мною побачитися, сідай на нього, коли він випливе, приятель цей і відвезе тебе до моїх рідних. Не бійся сідати на нього: він мій щирий товариш… Отож приїзди, благаю тебе, до мене. А коли не приїдеш, то не будеш мені за жінку й не повернешся вже до своїх рідних, а перекинешся на птаха”.
Не схотіла вона їхати до вужаки, який був її чоловіком, й відразу ж перекинулася на птаха, полетіла, й тепер “кукає”…

Рак-неборак і його вірна жінка

Рак-неборак і його вірна жінка

Було це тоді, як раки вміли свистати. Жили дід та баба, а в них було три доньки — одна краща за іншу. Якось баба сказала найстаршій: — Ану, візьми коновку та принеси води. Дочка взяла коновку, зачерпнула з кринички води … Читати далі