Яких цуценят не любить відьма

Яких цуценят не любить відьмаЄ такі собаки, що відьом рвуть і вовків не бояться. У них виростають вовчі зуби. Один диякон дізнався про це діло і задумав придбати собі таку собаку. Розжився він цуценятком, сучечкою. Виросла вона, побігала, наплодила цуценят. Диякон залишив собі найкраще, теж сучечку. Коли вона виросла і побігала, то принесла цуценят двох чи трьох з вовчими зубами. Диякон одібрав цих цуценят і поклав їх собі під ліжко у хаті, щоб не подушила відьма. Стали вони підростати. Диякон і очей з них не спускав. Коли сам з дому одлучався, то припоручав жінці або робітникові, щоб доглядали за ними. Одного разу увечері диякон був дома. Він сидів і писав церковні книги. Коли чує, як заскавчали цуценята під ліжком! Диякон за мить схопив свій костур суковатий та туди. Коли дивиться, а там собака здорова, чорна, душить тих цуценят. Тоді він як почав її лупцювати тим костуром! Бив, бив, аж поки всі ноги перебив, ні однієї кісточки не залишилось цілісінької, потім перев’язав одну ногу червоною ниточкою і викинув її за двір. На другий день ранком диякон пішов до попа і заявив, що до церкви скоро привезуть відьму сповідати, так щоб піп відмовився це робити, бо не годиться відьом сповідати — гріх.
Незабаром після того дивляться вони, везе якийсь хлопець свою матір сповідати. Диякон відразу догадався, що то відьма, яка хотіла його цуценят придушити, і попові моргнув. Піп тоді став розпитувати, чим вона захворіла. Син сказав, що не знає, а вона скрізь зуби процідила, що впала з горища і розбилася.
Диякон і каже попові:
“Ану давайте ми зараз подивимось їй на ногу, коли одна нога перев’язана червоною ниткою, то вона відьма!”
Подивились вони на її ногу, а там — червона нитка.
Піп тоді почав її корити:
“Ех ти, боговідступниця, ти чортові душу віддала. Забирайся геть! Йди до чорта гріхи свої спокутувати”.
Взяли та прогнали відьму. Хлопець завернув коня і поїхав з матір’ю додому. Привіз і вона довго не жила, через день чи через два здохла.
Відьму, кажуть, просто не вб’єш. А диякон її доконав через те, що в нього була така палка, що всяку нечисть могла подолати, бо на ній знаходилось стільки сучків, скільки в “Отче наш” слів. І сучки, щоб були родимі, а не прироблені штучно.

Як син убив матір відьму

Як син убив матір відьмуРозповідають люди, що в Ганнівці не дуже давно трапився випадок: у однієї відьми народився перший син с хвостом. Це буцімто вона нагуляла його с чортом. Бо всі відьми по п’ятницях і середах літають вночі на мітлах з чортами гуляти. Ото бач, котрась з них і приживе від чорта дитину. Народиться така дитина на вигляд людини, але з хвостом. А бувають, що з’являються на світ зовсім не схожі на людину: всі в шерсті, точно чорти. Таким вже не жити, їх скоріше вбивають та закопують у землю, бо все рівно піп хрестить не стане. Син виріс і став таким правдивим, що і чужого не брав і не любив кривдити людей. Він знав, що його мати відьмує, де буває і куди літає. Він часто її просив, щоб вона все це кинула. Але ж відьма цього робити не хотіла і дуже свого сина незлюбила, слів його і слухати не хотіла. Часто йому вона докоряла, нізащо на нього сердилась; досадувала, що син знає про її справи. Син був хоч із хвостиком і все знав краще всякої відьми, але сам страшно відьом не любив і ніколи нікому не робив зла, одним словом, поганими ділами він не займався. Раз якось мати на нього розсердилась і качалкою торохнула його разів зо три. Син цей раз перетерпів, не став її колошматити у образі матері, а залишив це діло до ночі. Настала ніч. Мати його накинула свитину і подалась з хати. Але ж він добре знав, де в їх бувають зборища. Взяв гарну палицю осикову і пішов до того двора, де відьми збиралися. Сів під тином і чекає, поки вони вийдуть на роздобичу. Відьми порадились між собою, куда йти корів доїти, перекинулись на собак і подались. Дивиться хлопець — ціла ватага собак біжить. Одна стрибнула через тин, друга, третя. І так їх штук шість перескочило через тин. А далі біжить сама остання, біла, ряба собака. Він догадався, що це його мати. Тільки вона приготувалась стрибати через паркан, а він як ошелешив її палицею по голові, вона так і гепнулась на землю. Він тоді як почав її молотити тією палицею по чім попало. Бив, бив, аж уморився! Потім кинув її в ярок і пішов додому. Ліг спати не в хаті, а під повіткою. І вірно зробив, бо якщо б у хаті ліг — його могли нечисті сили вночі вбити. Ранком увіходить в хату, чує, мати на печі стогне, вже майже зовсім помирає.
Він і питає її:
“Мамо, чого це Ви такі сині? Захворіли чи що?”
“Еге, бісів син, це ж твоїх рук діло! Щоб вони тобі повсихали! — відповідає йому мати, — ти ж мене вночі
палицею бив і вбив!”
“Це не я, не гріши на мене! Хіба ж я став би свою матір бити? — каже відьмін син. — Собаку я вночі одну лупцював, так собаці, кажуть, собача й честь, а тебе я не торкався”.
Так відьма день промучилась, а вночі й здохла.

Богатирі-близнята

Богатирі-близнятаПоблизу од нашого села, мабуть, так, що в Ірживці (Лубенського
 повіту) у одного чоловіка було два сина — близнята. От як зібрався
 один сусід на млин, то привіз два камені і звалив біля того місця,
 де почав будуватися. Коли бачить і раз, і вдруге, що тії камені перекочені на друге місце. «Постій же,— каже собі той чоловік,— підглежу ж я, хто мої камені займає». От він узяв і засів уночі. Аж ось
 опівночі бачить, що тії два хлопчики, один ближче, а другий геть
 сажень за шістдесят, сидять собі один проти другого і камені через
 дірку на рученята понадівали. А далі один як шпурне свій камінь,
 другий же тільки ніженькою налучає та й собі знов кидає. Не втерпів
 чоловік та, піднявшись, і каже:
— Чого це ви тут пустуєте?
— Так ти нас оце бачив? — питають ті хлопчики.
— Авжеж, бачив!
— Ну, так прощай же! — та й зникли.

Про відьму, служницю і молоко

Про відьму, служницю і молокоЯкось не було відьми вдома і служниця, скориставшись цим, вирішила поцікавитись, де та ховає молоко. Відкривши комору, вона була здивована відсутністю навіть його слідів. Але коли очі допитливої жінки звикли до темряви, вона несподівано побачила у темному куточку комори завішений павутиною стовп, в який був вбитий маленький чоп. Торкнувшись його, служниця побачила молоко, що просочилося у щілину. Не довго думаючи, жінка висмикнула чоп із дірочки, звідки цівкою полилося молоко. Дуже перелякалась служниця, вибігла з комори й кинулась шукати господарку. Коли вони разом повернулись, то побачили, що із щілини вже бігла кров. Дірку заткнули, але після цього випадку зникло молоко в усіх корів та кіз у селі. А через деякий час у служниці повилазили очі, повідсихали руки та язик.

Чума

ЧумаПід час чуми цілі села пусткою стояли. Півні похрипли і співати не могли, собаки не гавкали; але собаки відчувають чуму і коли вона десь поряд йде – гарчать і кидаються на неї, бо вона їм здалеку пахне. А чума їх дражнити любить.
Тоді один парубок спав на скирті сіна, а до неї була драбина приставлена. Ніч була ясна, місячна; і раптом він побачив вдалині якусь хмару куряви, а в ній гармидер якийсь; то сковичить щось, то гарчить, то регоче…
Придивився – і бачить, що біжить дівчина якась, висока, бліда, вся в білому, волосся розчохране; а за нею собаки. Вона перескочила через пліт, вбачила драбину при скирті, та й влізла на неї; сидить, ногу до собак протягує, сміється: – “А-га-га, нога! А-га-га, нога!” – а ті аж казяться, сковичать, підскакують…
Парубок й впізнав, що то чума; підкрався та й пхнув драбину з усіх сил. Дівчина з драбиною межи собак впала, ті було на неї кинулись – а вона як в повітрі розвіялась; тільки зойкнула: “Помщуся!”
Парубок, однак, не вмер; лише волочив ногу і слова не міг вимовити – тільки “А-га-га, нога!” від нього і чули.

Прокляте болото

Прокляте болотоНедалеко від річки Єзуч є в Конотопі болото, яке старожили ще й досі звуть «проклятим». Раніше вела до нього вузенька вуличка, яка з’єднувала околицю міста — Загребелля з її центральною частиною. Щоб попасти в місто із Загребелля і навпаки, треба було обійти болото, про яке ходили недобрі чутки. Боялись загребельці ввечері ходити цією дорогою. Навіть парубка з міста не часто можна було побачити біля дому загребельської дівчини. Але парубки ходили.
І якось одного разу йшов парубок з побачення. Тілько-но завернув у вуличку, бачить — посеред дороги щось лежить. Підійшов ближче. Хотів обійти з лівого боку — воно піднімає голову, з правого хотів обійти — задирає ногу. І надумав він перескочити це чудовище. Тільки-но заніс одну ногу, як раптом те, що лежало посеред дороги, схопилось на ноги і понеслось вуличкою прямо до болота. Тут вже й парубок злякався. Сидить на спині, міцно вхопившись у волохату шию і боїться ворушитись. А тут і вуличка кінчається. Напружився тоді хлопець, випростав руки і ледве встиг вхопитись за останній тин, як раптом з-під нього вискочила відьма, несамовито гикнула, крутонула хвостом і зникла у болоті. З того часу й нарекли болото відьмацьким, або «проклятим».

Відьма і наймит-первак

Відьма і наймит-первакЖила вчена відьма. У її чоловіка служив наймит-первак. І він все знав про відьму і бачив, що в хаті робиться. От якось зібралися у хазяйки її подруги — теж відьми. Вирішили напитися крові людської. А чоловік господарки в цей час спав, лежачи на спині.
— От добре! — сказала одна з відьом.
— Добрий козак, здоровий, мабуть у нього багато того, що нам треба.
Забрали відьми у нього кров, тільки трошечки залишили, щоб не помер зовсім. Потім чаклунки вирішили спекти з крові коржиків. Поставили їх на стіл, накрили покришкою і пішли ще за кров’ю, бо коржиків небагато вийшло. Наймит, як первак, все бачив і швидко сховав коржики в таємне місце. Скоро і відьми повернулися, шукали, шукали свою страву та й розійшлись ні з чим. Хазяїн, прокинувшися вранці, відчув себе слабим і дуже хворим.
— Що з вами, дядьку? — спитав наймит.
— Нездоровий.
Хлопець збігав за коржиками, приніс і каже:
— Нате, їжте оце, будете здорові знову.
Господар з’їв їх і знов зробився здоровим. Наступної ночі хазяйка, відлітаючи на шабаш, залишила вдома своє тіло. Наймит взяв його і сховав. Коли заспівали півні, відьма повернулася додому, бачить, а тіла немає. І почала вона відчувати страшенні муки. Ледве світанку діждалась. Почекавши трохи, наймит покликав чоловіка і при ньому віддав відьмі тіло. І та, спіймана на гарячому, втратила здібності займатись своїм ремеслом.

Могила Маланки

Могила МаланкиТак називається ця могила від похованої в ній гарної дівчини цього імення, яку задушив упир у вечір св.Катерини. Тоді українки сходяться на вечорниці, варять кашу, виходять і кличуть своїх наречених. З якого боку озвуться собаки на такий заклик, з того боку має прибути наречений. На заклик Маланки не відповіли пси, тільки прибув сам наречений, що помер перед роком із жури, через те, що Маланка не була йому вірною і не дотримала даного слова, ніби вийде заміж за нього, – ухопив дівчину і задушив її.

Легенда про святого Спиридона

Легенда про святого СпиридонаБув колись такий чоловік, що не боявся відьом, на ім’я Спиридон. Парубком зачаровував красою дівок, які так і бігали за ним. Найближче горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він – ніяк!… Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: “Ось я тебе цієї ночі задушу!”
Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, як вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її — за хвіст та об землю — бух! Убив, голову відрізав і в рів закинув. Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, вирішили розірвати Спиридона на шматки. Знову настала ніч — ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу відьми, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала із домовини.
Відьми зібралися, пішли до хати св.Спиридона, а його дома нема — на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити: ходять-ходять кругом могили — не бачать нічого!
Коли це убита відьма промовила: “Сидить на моєму хресті, і я не можу встати! ” Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св.Спиридона. От одна і каже: “Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!” Полетіли… А назад повернулися з київською відьмою. А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: “Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо св.Спиридона”.
Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: “Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені — смерть!”
Тільки він це сказав, а півні: “Ку-ку-ріку!” Відьми й розлетілися на всі боки — хто куди встиг, а святий Спиридон остався живий.
Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося: влітку ночі короткі.

Дідько в Сиготі

Дідько в СиготіЄ там стовп зелізний, затятий сталевим топірцем; Довбуш єго затяв. Против стовпа є великий мур (дім). Там би прийти до пана в першій станції и просити, аби продав чортика.
— До чого?
— До права, до богацтва, до маржини, до чого хто потребує.
— Подай п’ятку!
Покласти би на стів, а пан згорне в шуфлядку и кличе у трету станцію. Там є на одній стіні три полиці. На нижній є у склянних бутлях по парі чортиків, він і вона, та в-одно підтанцьовуют. На середній полиці є май трохи більші чорти, а на верхній полици ще більші у бутлях завбільшки як коновки. Тот пан питає, котрих хоче, чи більших чи менших, а потім бере сірник и світит свічку.
Під противнов стінов є столик, а на тім Розп’яття и дві свічці. Світит свічки и каже присягати: “Присягаю, що тот буде мені служити ціле життя, а по смерти я єму”
Потім каже з мізильного пальця кров бризнути три рази, на Розп’яття і плюнути три рази. Як не хоче того зробити, то бере дротинник-гарапник и прогоняє за двері а п’ятка пропала і віверже аж за зелізний стовп и не зараз віверже капелюх. Там тисячі п’яток пропадає.