Келеменова гора

Біля Боржави, між селами Бенею і Квасовим є невелика гора, що зветься Келеменова. Люди повідають, ніби ще в ті часи, коли на наш край напали татари, тут було викопано яму, де поховали пани свої скарби і переховувалися самі. Але грошей пани взяли багато, а наїдку мало, жаліли місця. Так і повмирали з голоду та спраги.
Спливло багато часу, люди знали і говорили про скарби, але йти за ними не наважувалися Боялися чортів, які забрали душі тих панів і стережуть гроші в ямі.
Жив у селі Бені вівчар і мав чотирнадцятирічного сина на ім’я Келемен. Хлопець багато чув про ту гору. Часто пас під нею овець і одного разу надумав пошукати скарбів. Заліз у темну яму і наткнувся на залізні двері. Застукав палкою – двері відкрилися.
З’явився малий карлик з білою бородою і сказав:
— Не бійся, хлопче, в мене добре тобі буде!
Келемен зайшов та й залишився там – старий карлик більше не відпускав його. Люди знайшли овець, а Келемена відшукати не вдалося. Побивався батько, дуже побивався і все роздумував, де міг його хлопець подітися. Пришли йому на гадку скарби в горі. Рушив за своїм сином, але проникнути за двері не міг. Все ж таки не відходив і дочекався: на дев’ятий день залізні двері відкрилися, і вийшов до батька Келемен.
— Не плач, батьку, – каже син, – не побивайся. Хоч я додому вже ніколи не вернуся, але мені тут добре. І тепер двері відкрилися тільки тому, що я дуже просив свого карлика, бо чув твій плач і хотів тебе потішити. В цій горі справді багато золота, але є тут одна криниця, біля котрої хата старого карлика. У криниці заперті ключі від моря, і якщо хтось розіб’є гору, то море заллє всю землю. Тому скажи людям, аби й не думали про гроші, гору не розбивали.
По тих словах двері залишилися, а Келемен як появився – так і зник. І досі ніхто не розбиває гору. Заросла вона деревами, травою. А що сина вівчариного звали Келеменом, гора й досі називається Келеменовою.

Comments are closed.