Казка-небилиця

Казка-небилицяБуло три брати, вони вибрали си в далеку дорогу. Ідут, ідут лісом тай захопила їх ніч. Вони схотіли ночувати під смереков у лісі. Два брати були розумні, а третього мали за дурного. Ніч була студена, вони захотіли ватру під смереков класти, але сірника не було ні в одного. Тоти два брати розумні кажут: Ходім, братчіки, дістати де сірника, або ватри! — Тай пішов найстарший, найшов колибу, а в тій колибі старий дідо кладе ватру; сидит собі при ватрі, тай файку курит. А тот найстарший братчік приходит у колибу, тай просит ватри у того діда: Бо, аді, заночували під смереков, та ватерки даст Біг! — А дід подивив си на парубка, тай кажет: Я дам ватри, але ти присядь коло мене, та скажи казки-небилиці, а як не скажеш, то викрою тобі пас через плечі! — А тот зачав казки-небилиці говорити, тай не вмів, а дід узяв вітяг ніж, тай викроїв пас через плечі, не дав ватри. Приходит тот ид братвом, ни признаєт си, що му дід зробив, але кажет: Є ватра, а дід не хочет дати! — ідет середущий брат, также розумний; приходит до того самого діда и просит ватри. Дїд кажет: Я дам ватри, як присядеш коло мене, тай скажеш менї казки-небилиці, а як не скажеш, то ті викрою пас через плечі, а як скажеш, то ти мені вкроїш. — А тот не вмів сказати, дїд узяв, тай викроїв пас через плечі. Приходит межи тоти два брати, не кажет, що му си стало, але кажет: Не дав ватри! — На кінці пішов третій брат, наймолодший, що го мали за дурного. Ті два старші брати, розумні, спирали його, не пускали, казали: Як ми не дістали, то ти і тим більше не дістанеш! — Але він не схотів їх слухати, тай пішов. Ідет і находит ту колибу і того діда в тій колибі, де тоті два розумні брати були і просит ватри. А тот дідо кажет так, як тим казав. А тот дурний кажет: Я ті скажу казки-небилиці, але як ти даш, аби сми тобі викроїв пас через плечі и ватри, аби сми взяв. — Дідо на це пристав и тот зачав казати казки-небилиці. Кажет: Моя мама була мнов тяжка, тай загадала шпаків їсти, я вздрів, шо шпаки летіли и взяв сокиру, тай верг за шпаками, сокира впала в ватру, згоріла, а топорище си лишило. Я ввидів, що шпаки залетіли в вербу. Прийшов сми до верби, та пхаю ногу, не может си влізти, пхаю голову, не может си влізти, пхаю руку, не может си влізти, а відтак я взяв, тай склав си в деситеро тай вліз. Тай набрав шпаків и пхаю голов, руки, ноги, а відти не мож вилізти. А я штрик за сокиров, тай узяв сокиру, тай вирубав си з дупла. Приніс шпаки мамі, а мама забагла яєц. А мені Бог винен зв’язку яєц, а я ввидів вербу, тай тов вербов виліз до Бога до неба. Прошу Бога, аби Бог віддав яйці, бо мама не может мнви вчинити и забагла яєц, а Бог кажет: Ще кури си не нанесли, забирай си відси, бо тви стручу. Я си верг Бога, а тут нема вже тої верби, що я нев віліз до Бога. Я шо тут робити? Дивлю си, а мама з дідьом віет гречку. Я випросив у дідьї і у мами миску гречки, та я ту гречку у млині змолов на крупи і з тих крупів сплів курмей и тим курмеем спускаю си від Бога з неба. Тай дивлю си, а курмей за короткий и ще далеко до землі не стає. Я взяв, тай мав коло себе ніж, тай утяв д’горі, надточив у низу, тай зліз. Приходжу і кажу мамі, що ще кури си не нанесли, аби їла біду. Мама, як це учула, тай мене вчинила. Як мине вчинила, зараз післала до тебе, діду, за ватров. — Коли це сказав, витяг ніж и викроїв дідови пас через плечі, набрав ватри и приніс братам під смереку.

Comments are closed.