Іван Музика

Іван МузикаБули собі два брати. Один бідний, а другий багатий. Бідний все служив у багатого. Одного разу пішов бідний на поле, а там чорт сидить. Вириває чорт на полі бідного брата пшеницю і насаджує багатому.
— Ти що робиш?! — крикнув бідний брат.
— Я саджу пшеницю твоєму брату, бо я його щастя.
Вхопив бідняк чорта і почав його лупцювати. Чорт кричить, проситься.
— Ти скажи мені, де моє щастя, — каже бідний брат, — тоді пущу тебе.
— Добре, скажу.
І повів його чорт у ліс. Привів до великого дупла, а в тім дуплі сидить музика і грає на скрипці.
— Оце твоє щастя, — каже чорт.
Ухопив бідняк своє щастя і ну давати йому лупня!
— То як же так! Ти моє щастя, а я так бідую?!
Музика почав проситися.
— На тобі, — каже, — цю скрипку. І це буде твоє щастя.
Узяв бідняк скрипку, прийшов додому, забрав жінку й дітей та й пішов у світ. Оглядається назад, а за ним біжать його злидні. А він і каже злидням:
— Як же ви так ідете? Отакі обдерті — мені соромно за вас. Треба вас у щось заховати, щоб люди не бачили.
— Добре, — кажуть злидні.
Вийняв бідняк великий скляний дзбан та й каже:
— Залазьте мерщій у цей дзбан.
Злидні залізли всередину, а бідняк закрив їх там та закопав у землю під мостом. І пішов собі з сім’єю далі.
Прийшов він до одного пана. Пан і питає:
— Хто ти?
— Іван Музика.
— То добре. У мене якраз музикантів нема, то будеш за музику.
Як почав Іван Музика грати — всі танцюють і не можуть зупинитися.
— Заплатіть, то перестану, — каже Іван Музика.
Платять Іванові, й він перестає грати. І тим добре заробляє. А пан подивився на це діло, позаздрив і вирішив Івана збутися. Каже йому пан:
— Я даю тобі хату. Іди туди й живи.
— Добре.
Прийшов Іван Музика до тієї хати, а там старий чорт живе. Старий та ще й до того кривий. Каже Іванові чорт:
— Можеш зі мною жити. Але знай, що тут є одне місце, на яке ти не маєш ступати.
І показав йому чорт кутик коло печі, де було те місце.
— Добре, — погодився Іван Музика.
А через якийсь час каже йому чорт:
— Почалася війна. Хоч я старий і кривий, але на війну мені треба. Іду на війну. Як не повернуся за три роки, то розкопай місце коло печі, де я сидів, і те, що там знайдеш, буде твоє.
Чекав Музика чорта рік, чекав два. Минуло й три роки. А чорта нема. Розкопав Іван місце коло печі й знайшов там повний чавун золота. За те золото купив Іван панський дім і все майно того пана, який йому заздрив.
Тепер у Івана були великі поля. Хто не їде, питає:
— Чиє це поле?
— Івана Музики.
І багатий брат Івана не раз чув про Музику, але ніколи не думав, що то його брат. Одного разу жінка багатого брата каже:
— Давай поїдемо до того бідолахи, брата твого. Він у нас стільки робив, стільки мучився. Кажуть люди, що бачили його в такому-то селі.
— Чого ми туди поїдемо? — каже багач. — Він же голий і босий. Він не має чим нас приймати.
— То візьмемо якогось борошна трохи й ще чогось, та завеземо йому. У нього така велика сім’я.
— Ну, добре, — сказав чоловік.
І поїхали вони до Івана. Приїхали в те село та й питають:
— Де тут Іван живе?
— Який Іван?
— Іван-бідняк.
— Нема в нас такого. У нас лиш один Іван — Іван Музика.
А жінка й каже:
— Як лиш один Іван у селі, то це і є твій брат. Їдьмо до нього.
Приїжджають вони на подвір’я Івана Музики. Багач як глянув на те подвір’я, то й злякався.
— Жінко, ти здуріла, чи що? Та це ж панський дім! Де ж бідолаха може в такому домі жити!
— А може, він тут за слугу? — каже жінка.
Прочинилася брама, і вони в’їхали на подвір’я. Вибігли слуги, випрягли коней і забрали їх кудись. Забрали й воза. А багач каже жінці:
— От бачиш, уже й коней наших нема, уже й воза нема. А що з нами самими буде? Тут же пан живе. Він нам дасть!
Завели їх у той дім. Виходить до них господар. Глянули — так і є, брат! Здивувалися вони, але нічого не кажуть.
Посадив їх Іван за стіл, а на столі — їсти й пити, чого лише душа бажає. Сидить багач, пригощається та все думає: «І де бідняк такого багатства набрав?» І таки не витримав та й питає:
— Іване, звідки ти такого багатства набрав?
— Потім скажу.
— Ні, ти зараз скажи.
— Я свої злидні у дзбані під мостом закопав. Там вони й зараз сидять.
Як почув це багач, то вже не міг усидіти на місці. «Не має він бути таким паном. Я все був багатий, а він бідний. То хай так і далі буде», — подумав брат-багач та й каже:
— Їдьмо, жінко, додому.
Жінка хотіла ще трохи погостювати, але чоловік напосів: їдьмо та й їдьмо. І поїхали вони. Приїжджають до того мосту, де злидні закопані.
Розкопав багач те місце, витяг посудину й випустив усі злидні. А злидні зразу почіплялися до нього. Багач і каже:
— Що ви, дурні, чи що? Ідіть до мого брата. Він же вас закопав, а я вас випустив. Він багатий, у нього є що взяти.
А злидні йому:
— Він коли бідний був, та й то зміг закопати нас. А тепер він багатий, то як до нього приступиш?
Та й подалися злидні за багачем і прийшли аж до його хазяйства. Скоро те хазяйство геть-чисто пропало: то кінь загине, то корова, то злодії щось украдуть. Так і зробився багач бідняком — за те, що хотів братові зло заподіяти.

Comments are closed.