Дванадцять годин ночі, — додому я спішу

Дванадцять годин ночі,— додому я спішу
Бо хочу попрощати матусеньку свою.
Прийшла я вже додому та й стукаю в вікно:
— Не стукай, моя доню — не сплю вже я давно.
Ой де ж ти, доню, була, ой де ж ти гуляла,
Що коса розпущена, в очках заплакана?
— Тепер я тобі, мамцю, всю правду розкажу:
Прощалася з миленьким в вишневому саду.
Я його полюбила, він мене не любив,
Я йому повірила, він мене обдурив.
Гуляла Марусина з вечора до утра,
А вранці люди встали,— Марусі вже нема…
Шукають всі Марусю по горах, по лісах,
А Степків батько каже: «Шукайте в керницях».
Була одна керниця, в ній висохла вода,—
Лежала там Маруся біленька, нежива.
Почали Марусеньку з керниці витягать,
А молодого Степка у кайдани кувать.
Ось молоду Марусю на цвинтар вже несуть,
А молодого Степка на розстріл вже ведуть.
— Стріляйте мя, стріляйте, я в тім не виноват:
Сама Маруся знала, кого мала кохать.

Comments are closed.