Ще й бариш буде

Був дуже скупий пан. Посилає пан кухаря на базар та й наказує, щоб не тринькав дурно грошей:
— Іди ж, — каже, — та купи так, щоб і дешево й багато було, а то ти мене зовсім зведеш!
Пішов кухар та й купив нечищених фляків. Приніс так з усім, а пан і напустився:
— Ти знов у снагу мене загнав! Чого ти там накупив? Кажи!
Не втерпів уже кухар, кинув фляки та й каже:
— Та зсередини з’їси, а фляки продаси, то ще й бариш буде!

Пан та художник

Приходить пан до художника:
— Намалюй мені на моїй люльці мене з собакою в будці, але так, щоб собака ховався, як я на нього дивлюся. Він так завжди робить — мене боїться.
— Добре, пане! Тільки дасте дві тисячі за це!
— Як намалюєш, то дам!
Приходить пан через три дні. Дивиться на люльку… Є він, є будка, а собаки нема…
— Де ж собака?
— Що ж, пане, ви дивитеся, от він і сховався, а коли одвертаєтесь, — вилазить з будки!
Довелося панові дві тисячі заплатити.

Брехун і підбрехач

Жили собі брехун та підбрехач. Брехун ішов завжди наперед, а підбрехач за ним пізніше, в ту саму сторону, і цей останній підтверджував, що перший сказав, а заробивши гроші, приходили додому і ділилися.
Раз увійшли вони обидва до одного села. Своїм звичаєм брехун ішов наперед, а підбрехач залишився позаду. Найбільше любили вони заходити до панів, бо там найліпше вдавалося їм їх ошукати і великі гроші видурити. Прийшов брехун до двора та й іде просто до кухні. То було надвечір.
— Добрий вечір! — каже він.
— Дай боже здоров’я! – сказала кухарка.
— Чи приймете мене на ніч? — каже брехун.
— Приймемо, — сказала кухарка. — Просимо, сідайте на лаві та й постеліться, бо, може, ви з далекої дороги.
І дала брехуну миску варениць. Брехун так їв, що аж хавки тріщали, а очі наверх виходили, а попоївши, сів собі та й приглядається, як кухарка голубці робить. Кухарка мала в мисці листки з капусти і завивала крупи. А брехун встає з лавки і бере по листочку капусти і кидає на землю.
— А ти що робиш, чоловіче?
— Кидаю траву!
— Що за траву? Та я роблю голубці не з трави, а з капусти.
— Та то капуста? Бодай же вас! То капуста не може бути. У нас така капуста, що з головки, як усічуть, то є 12 бочок.
Кухарка як то почула, побігла до пана й розповіла, що якийсь чоловік каже, що у них така капуста, що з однієї головки 12 бочок. Пан наказав його покликати до себе і спитав його, чи то правда. Брехун сказав, що може сам пан спитати якогось чоловіка з тих сторін і сам переконається.
— Як ти правду казав, чоловіче, то дістанеш 25 ринських (Ринський — австрійська монета), а як брехню, — то 25 буків, — сказав пан.
Пан зараз послав слугу, щоб шукав чоловіка якого з тих сторін. Іде слуга та й здибав підбрехача.
— А ви звідки?
— З того і того села, — каже підбрехач.
— А є у вас така велика капуста? — питає слуга.
— Такої капусти я не видів, — відповів підбрехач,— але бачив качан з капусти, який 12 волів тягло до млина на вал.
— То ходіть до пана!
Прийшов підбрехач і сказав пану те саме, що й слузі.
– Добре, — каже пан брехуну, — бери своїх 25 ринських.
Взяв брехун гроші і вийшов з двора, а підбрехач за ним.
— Будем ділитися, – каже підбрехач.
— О ні! Аж дома, — каже брехун.
І знов брехун пішов на друге село, а підбрехач за ним. Приходить він до другого пана, а кухар перебирає горох.
— А ви що робите? — питає брехун.
— Горох перебираю! — каже кухар.
— А то горох! У нас такий горох, що з одної чверті зерна можна зварити суп для двадцяти людей.
Кухар почувши те, сказав панові, а пан каже:
— Як то правда, дістанеш тридцять римських, а як брехня, — тридцять буків.
— Я пристаю, — каже брехун.
Пан послав лакея, щоб довідався від людей з того села, чи то правда. Лакей пішов і здибав підбрехача.
— А ви звідки?
— 3 такого-то села!
— А що там чувати?
— Що чувати, то і видати.
— А є у вас такий горох, що з одної чверті можна наварити для двадцяти людей супу?
— Такого гороху я не бачив, але бачив лупину, що під нею дванадцять фір сховалось від дощу.
«Це ще ліпше», подумав лакей.
— Ходіть до двора, там ви потрібні.
Підбрехач прийшов, а пан його питає, чи є у них такий горох. Підбрехач сказав панові те саме, що й лакеєві.
— Твоя правда, – каже пан до брехуна. І дав йому обіцяних тридцять ринських.
Вийшли вони обидва з двору та сміються, що пана обдурили. Брехун пішов до другого села, а підбрехач лишився ззаду.
Дивиться брехун, а коло двора голубник і а нього вилітають голуби. Брехун бере патик і б’є голубів. Уже вбив кільканадцять голубів, аж тут вибіг панський посіпака та й каже:
— А ти що, чоловіче, робиш?
— Мухи б’ю! — каже брехун.
— А, то хіба мухи, та то голуби!
— А, голуби! У нас такий голуб, що як сяде на паркан та розложить крила, то закриє ціле обійстя.
Посіпака йде до пана й каже, що якийсь чоловік повбивав панських голубів і казав, що він не знав, що то голуби, а думав, що то мухи. Пан наказав закликати його до себе. Брехун сказав панові те саме, що й посіпаці.
— Як то правда, — каже пан, — то за те, що мені таку звістку дав, дістанеш сорок ринських, а як брехня, — то сорок буків.
— Згода, — каже брехун. — Але нехай пан переконаються і спитають якогось чоловіка з моїх сторін.
Пішов посіпака і здибав підбрехача.
— А ви звідки?
— З того і того села.
— А у вас є такі голуби, що як сяде на пліт, то крилами подвір’я закриває?
— Я таких голубів не бачив, — каже підбрехач, — але бачив, що котили одне яйце дванадцять людей на котел до гуральні.
«На що ліпше», подумав посіпака, і обидва пішли до двора. Пан, почувши правду, сказав:
— Маєш сорок ринських, виграв.
Вийшли вони обидва на двір, а підбрехач каже:
— Пам’ятай, скільки вже маємо грошей, аби добре поділити.
Йдуть вони далі — брехун наперед пішов, а підбрехач ззаду лишився. Брехун дивиться, а на полі косить косар гречку. Брехун став на другім боці ниви, та й б є патиком по гречці.
— Гей, чоловіче, а що ти робиш? — питає косар.
— Б’ю якусь пусту траву! — каже брехун.
— Та хіба то трава, та то гречка.
— Що ти кажеш? У нас гречка така, що хлопці лізуть по бадилині наверх, а з одного маленького стебла є три міхи гречки.
— Ходіть до пана, — каже косар, — бо я в дворі служу. Ви скажете панові, а він вам за те щось дасть.
— Добре.
Прийшли до двора, а косар все розповів панові. Пан наказав брехуна до себе закликати, ще раз розпитав його та й каже:
— Я хотів би мати таку гречку, скажи лиш мені, де вона росте, а я тобі дам за те п’ятдесят ринських, а як брешеш, то п’ятдесят буків.
— Добре, — каже брехун, — лише запитайте такого чоловіка, що з тих сторін, а він панові скаже.
Послав пан слугу питати, чи нема де такого чоловіка з того і того села, й здибав підбрехача.
— А ви звідки? — питає слуга.
— Я з того і того села.
— Добре! А чи ви знаєте, що у вас росте така гречка, як дерева?
— Я скажу вам правду, — каже підбрехач, — я такої гречки великої не бачив, але бачив стебло, що з нього нарубали сажень дерева на опал.
— Коли так, то ходіть зі мною до двора, там вас треба.
Прийшли до двора, а пан питає:
— Чи то правда, що у вас є така гречка?
Підбрехач сказав панові те саме, що й слузі, і пан дав брехунові виграних п’ятдесят ринських. Вийшли вони обидва, а підбрехач каже:
— Пам’ятай, скільки уже маємо грошей, що маємо ділитися, подивися, чи не загубив?
— Ні, ні, — каже брехун.
І знов пішов наперед, а підбрехач лишився ззаду. Приходить брехун до села, допитався до двора та й просто суне до кухні:
— Слава Ісусу Христу! — каже.
— Слава навіки! — каже челядь, що була у кухні. — А що нам скажете, чоловіче?
— Чи не приймете ви мене на ніч?
— Добре, сідайте та й кажіть нам, що нового у ваших сторонах.
— У нас нема нічого такого нового, хіба те, що будують у нас церкву.
— А велику? — питає челядь.
— Велику таку, що на престолі можна обертати возом і дванадцять пар коней, а високу таку, що, приложивши драбину сажневу на дах, вилізете до неба.
Челядь розказала те панові. Пан наказав його до себе покликати.
— То ти, чоловіче, казав, що у вас така церква велика та й висока?
— Я, — каже брехун.
— А ти звідки?
— З того і того села!
— Як то правда, — каже пан, — то дістанеш сто римських, а як брешеш, то сто буків.
— Згода, — каже брехун. — Але прошу пана переконатися в тому.
Пан послав лакея, щоб попитав, чи нема де такого чоловіка з такого і з такого села, йде лакей, здибав чоловіка — підбрехача.
— А ви звідки? — питає лакей.
— З того і того села.
— А що у вас чути?
— Що чувати, те й видати.
— А чи у вас є така і така висока і велика церква?
— Я добре не придивився, — каже підбрехач, — але лише бачив, що як майстер оббивав баню бляхою та у нього упав молоток, то поки він долетів до землі, ручка зігнила, а як на баню вилетів півень, то дзьобав зірки з самісінького неба!
— Коли так, то ходіть до двора, бо вас там треба.
— Я йду, — каже підбрехач.
І прийшли вони в двір.
— А чи то правда, — питає пан, — що у вас є така церква, що півень з бані зірки дзьобає?
— А є, — каже підбрехач.
— Коли так, — каже пан, — то твої, чоловіче, сто ринських. – І дав їх брехунові.
Вийшли вони обидва з покою, а підбрехач каже:
— Тепер маємо триста ринських, ходім та й зразу поділимося.
Прийшли вони додому та й поділилися, але нестало підбрехачеві три крейцери (Крейцер — австрійська монета вартістю близько одної копійки).
— Пам’ятайте, куме, щоб ви не забули! — каже підбрехач.
— Прийдете за тиждень, то я вам віддам.
Приходить підбрехач за тиждень та й побачив, що брехун втік з хати і сховався в яму від бараболі. Підбрехач входить до хати та й питає його жінку:
— А де ваш чоловік?
— Нема дома! — каже жінка.
— А де ж?
— Не знаю, де пішов.
Підбрехач вийшов з хати, став перед дверцями ями, в котрій сидів брехун, та й зачинає рикати, як віл, і руками дряпати по дверцях, ніби б’є рогами.
Брехун думав, що то віл, та й обзивається з ями:
— Гей ти, маленький!
— А то ви, куме? — каже підбрехач.
— Я, — каже брехун.
— Виходіть та віддайте три крейцери.
— Не маю, прийдете за тиждень.
Минув тиждень. Приходить знов підбрехач. Брехун, побачивши його, ліг на лаву, ніби він умер, а жінка накрила його полотном і ніби лементує, що її чоловік умер. Підбрехач бачив, як він лягав на лаву, але нічого не каже, лише просто суне до хати, схиляється перед ним і молиться. Потім взяв свічку, приліпив брехунові до рук і запалив. Коли жінка вийшла на двір, він приліпив свічку до носа. Як свічка добре припекла, брехун схопився і сів.
— А то ви вже встали? — каже підбрехач. — Дай вам, боже, вік довгий, але віддайте три крейцери.
— Ой, не маю, куме, прийдете через тиждень.
Приходить підбрехач через тиждень. Брехун, побачивши його перед вікнами, втік другими дверима на дорогу, а дорогою в ліс.
— А де чоловік? — питає підбрехач.
— Не знаю, десь пішов.
Підбрехач, побачивши, що брехун городами зникає, вийшов з хати і пустився слідом за ним. Брехун біжить, а підбрехач теж біжить; брехун іде поволі, то і підбрехач поволі. Нарешті зайшли в ліс. В тім лісі мали розбійники палату. Брехун втік до покою і сховався під нари. Розбійників тоді не було дома. Підбрехач побіг за брехуном і заліз теж під нари.
— Віддайте, — каже, — три крейцери, що винні.
— Віддам, але чекайте, може нам удасться що тут в замку виграти.
Незадовго надійшли розбійники, посідали і зачали міряти і ділитися грішми, що награбували. Розбійників було дванадцять, і кожний дістав по гелетці грошей. Брехунам було дуже заздрісно, ось чому й закричали обидва в один голос:
— Ловіть!
Розбійники думали, що то солдати десь сховалися, якнайскоріше втекли, а гроші лишили.
Вийшли наші брехуни і зачинають тими грішми ділитися, а за міру служить їм шапка. Коли уже переміряли, каже підбрехач до брехуна:
— Куме, а три крейцери дайте.
— А тобі не досить цих грошей?
— Ні!
— То бери собі шапку за три крейцери!
— Я не хочу!
А брехун підбрехача луп у висок; той його також, і зачали битися так, що страх.
Один розбійник, що залишився під дверима, щоб придивитися, хто буде іх гроші забирати, побіг скорше до товаришів та й каже:
— Браття! Втікайте. Ми ділилися по гелетці, то нам було досить, а їх є так багато, що кожному навіть по три крейцери нестає. І ще б’ються і один другому дає за три крейцери шапку.
Учувши те, розбійники повтікали далі в ліс, а наші брехуни забрали гроші, принесли додому й розбагатіли на все село.
А підбрехач доти ходив до брехуна за три крейцери, аж поки брехун не вмер. Як брехун умер, то підбрехач жалував ще, що пропали три крейцери.

Кабан їдять, а свиня не хотять

Раз приїхав до барині в гості один поміщик, а в барині була служанка. От тільки посідали за стіл, а бариня сусіда вгощає, а сама не їсть. А служанка давала їсти свиням та входить і каже:
— Бариня, кабан їдять, а свиня не хотять!