Полтавські паничі

— Здорові, — каже, — діти!
— Ми, — кажуть, — не діти, а полтавські паничі.
— Чого ж ви на печі.
— Та нема матері дома.
— Де ж вона?
— Пішла по селу попідвіконню хліба добувати.

Почім дурні продаються

Раз поїхав один мужик із своїми кіньми на фурманку аж в Київ. Але приїхав він, а пан його і питає:
— А де ти був, Іване?
— Та де ж, пане, — в Києві.
— А що ж ти бачив там, Іване?
— Та все бачив, пане.
— А по чому ж там дурні продаються, Іване? — каже пан, щоб насміятись над мужиком.
А Іван йому:
— Та то як до дурнів, пане. Дурня мужика спускають так собі — за півціни: звісно, мужик. Але вже за дурня-пана — го-го, за того вже добру ціну правлять. Бо ж то дурень та ще й пан!
А пан аж присів від злості.

В гостях і дома

Був один пан у гостях і добре там гостював, їв усякі страви і пив усякі вина і так нагостювався, що не чув. Як його й додому привезли. Прокинувся він та й кричить:
— Лакей, вина!
— Нема, пане.
— Ну, то пива!
— Нема й пива.
— А де хіба я?
— Дома, пане.
— Ну, так давай води!

Подорожня

Наварила баба в пісний день скоромного. Дома їсти якось не їлося, вона винесла горнець на вулицю, сіла собі на дорозі та й їсть, аж за вухами тріщить.
Надійшли люди та скричали на бабу:
— Чи ти бога не боїшся, що ти дієш, та ж сьогодні піст святий, де нині християнин їсть скоромне?!
— Нічого! — обізвалася баба.— Най пан біг проштить, бо я шобі подорожня.