Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

За шию, за шию накидай!

За шию, за шию накидайПереправляли якось селяни пана через річку. Течія була дуже швидкою, а човен малий, хиткий. Коли вони вибралися на середину, човен почало перехиляти, і пан упав у воду. Кинулись на порятунок. Почали кидати мотузка. А один селянин і кричить другому:
— За шию, за шию накидай, а то втопиться!

Ворожбита

ВорожбитаУкрали раз у пана кучер та двірник гроші. Ото вони і радяться:
— Треба,— кажуть,— нам там-то ті гроші забрать, що ми у пана вкрали.
А якась баба підслухала та до пана:
— Я,— каже, — пане, знаю, де ваші гроші.
— Як же ти знаєш?
— Та я, — каже, — ворожбита.
— А коли ти ворожбита, так і угадай.
Та баба помимрила, помимрила собі під ніс та й каже:
— От там-то, пане, ваші гроші.
Пішли туди — аж так і є, найшлись гроші.
— Що ж ти,— каже пан, — така добра ворожбита, а таїш себе, тобі треба людям помагать.
А та баба вже і носа дере:
— Я,—каже,—усе можу взнать.
Пан і дума: «Дай таки я довідаюсь, чи таки ж вона усе те і може, що каже». Та взяв і вкинув у колодязь
камінь та косу, тоді покликав її та й пита:
— А угадай, що у цьому колодязі є?
Та баба мрикала-мрикала, нічого їй казати, вона наче собі і говоре:
— Оце наскочила коса на камінь!
А пан думав, що вона на ту косу та камінь натяка, що він укинув, та:
— Так,— каже,— бабо, угадала.
Дає він тоді їй повозку й коня, наклав їй у ту повозку усякого добра, та дякує їй, а далі дума: «Дай я ще її спробую». Та й поставив, де їй саме сідати, кошик з яйцями. «Це, — дума, — як угада вже, то і прямо вона ворожбита». Ось і пита її, як та сіла вже:
— А на чому ти, бабо, сидиш?
— Та на чому б там, пане, не сіла, аі вже розсілась — як квочка на яйцях.
«Так,—дума пан,—угадала і на цей раз».

Суддя і бандит

Суддя і бандитВ старий час був суддя, і попався до нього великий бандит.
Суддя знав, що у бандитів водяться гроші. Настав суд. Злодій і каже до судді:
— Суди, суди і сюди гляди!— А сам лапнувсь рукою за груди, ніби серце в нього болить, а там
тримав великий камінь на всякий випадок.
Суддя побачив та й думає: «Оце ц нього грошенят, тут можна підживитись». Та й звільнив його. А потім доганяє його на вулиці та питає:
— Щось ти там на суді показував, чому тепер не даєш?
А бандит каже:
— Та то я каменюку тримав. Якби ти мене не освободив, то я б тебе добре нею лупнув.