Андрій і відьма

Андрій і відьмаПоїхав у місто один чоловік. Звали його Андрій. Було йому літ сорок. А коли повернувся, вже темно було, бо пізно, виїхав. їде він потихеньку, про своє думає. Раптом бачить — стоїть попереду якась дівка та така гарна!
— Доброго вам здоров’ячка, — каже, — підвезіть до села, будь ласка.
Та як засміється.
— Сідай, — відповів Андрій, — веселіше буде.
Залізла дівка на воза, сіла позаду і почала тоненько так, тихим голосом співати:
— А,а,а,а,а,а.
— О,о,о,о,о,о.
— Еге,еге,еге,еге,еге,еге.
— Гей,гей,гей,гей.
— О,о,о,о.
Дивується Андрій, що за пісня така? Озирнувся, щоб запитати… А дівки нема. Сидить тільки на тому місці
здоровенна жаба та очима водить. Андрій дивиться на неї і зрозуміти нічого не може, що то воно таке трапилось? Коні ж тим часом потягли кудись вбік та й перевернули воза. Ледве Андрій встиг зіскочити з нього. А жаба також зникла хто-зна куди. Приїхав він додому лише вранці.
Увечері прибіг до нього хлопець кума і кличе в гості.
Андрій і пішов, та засидівся там до темряви, розповідаючи про свою пригоду з жабою. До своєї хати Андрій повертався через цвинтар, щоб скоріше було. Іде собі, поспішає, коли дивиться — стоїть на дорозі та сама дівка, що вчора підвозив.
Стоїть, посміхається, а в руках якийсь клумак тримає.
— От тобі і на, — подумав перелякано Андрій. — Що ж воно буде?
А дівка ніжно так на нього дивиться і мовить:
— Доброго здоров’я тобі, Андрій. Допоможи клумка донести. Взяв Андрій його на плечі, а дівка позаду іде і сміється. Дійшли до Аядрієвої хати, зайшов чоловік до кімнати, дивиться, а в руках у нього кінська нога, і така, що згнила зовсім. А на дворі в цей час хтось як зарегоче, аж двері відчинились.
— Щось не те, — подумав Андрій, — і чого до мене нечиста сила прив’язалася. Треба до церкви сходити, свічку поставити.
Десь з тиждень жив собі Андрій спокійно. Але якось їхав він вночі зі степу. Сам їхав. Іде собі і замислився, коли це коні знов вбік кинулись. Він озирнувся, баче — жінка вся в білому біжить за ним. Придивився, начебто та сама дівка, тільки років їй побільше. Андрій батогом по конях — вони дужче побігли. А дівка не відстає! Бігла, бігла, догнала й сіла на краю воза і сидить мовчки. Андрій з переляку зробився як кам’яний — не ворухнеться і чуб дибом стоїть.
Доїхав він до церкви, а вона зскочила і зчезла.
Перехрестився Андрій на церкву і поїхав додому. А вдома розповідає дружині:
— Зі мною знову стався негаразд, — відьма їхала на возі.
— Та то Явдоха Нетхайло, вона відьма… Добре, що ти мовчав, а не дай Господи, зачепив би, то з життям міг би розпрощатися, — мовила дружина.
Через деякий час повертався Андрій знову вночі додому. І йшов він мимо Явдохиної хати. Дивиться, а в неї вікно світиться. Цікаво стало йому, а що робить відьма? Дивиться, а в неї в хаті повно жінок і всі голі. Намастилися якимось зіллям, приставили стола до печі, розганяються, перекидаються зі стола та прямо в піч. Вилітають через комін уверх і ось перед вікнами уже всі на конях. Андрій і думає:
— Як би ото і собі з ними поїхати?
Вони його побачили і кажуть:
— Намастись зіллям, розженись й перекинься через стіл. Тільки гляди, як будеш летіти з нами, то не кажи “Тпру!” — горе буде.
Взяв Андрій і все зробив, що йому відьми казали. Десь взявся кінь під ногами, вдаргіЬ копитом і полетів за відьмами.
Летить та раптом бачить — болото попереду, очерет! Як його їхати туди?
— Тпру!
Коня не стало під ним, а став мечик, той, що жінки коноплі б’ють. Почав Андрій вибиратись з болота, але не може. Хтось тримає його ноги, лізе у чоботи, рве волосся, закриває очі. Придивився, а то гади болотні так і лізуть до нього. Як почали його їсти та кусати! Андрій як заволає, як застогне. Ледве з болота виліз. Допоміг один добрий чоловік — литвин. Каже він Андрію:
— Сподобався ти відьмі Явдосі, от вона і пустує з тобою. Але я тобі допоможу: доки додому доберешся, вона вже постаріє. Ну йди, Андрій, бувай здоров.
Три роки Андрій додому їхав, в пеклі у чортів побував, голдовництву у татар навчився, грошей заробив. От, нарешті, до рідного села під’їздить. Дивиться, а попереду йде якась стара баба. Коли він обігнав її, вона стрибнула йому на кінець воза і давай тоненько так, тихим голосом співати:
— А,а,а,а,а,а.
— О,о,о,о,о,о.
— Еге,еге,еге,еге,еге.
— У,у,у,у,у,у.
— Андрій…
Озирнувся він, а на возі суха, мертва жаба лежить. Скинув її Андрій на землю, а тут по ній щось як вдарить, нібито блискавка, і рознесло її на тисячу шматочків, тільки дим пішов.
Приїхав Андрій у село, бачить, хата його згоріла і нема ані жінки, ані дітей. Сів він на землю, заплакав і не помітив, як заснув. Приснилося йому, що жінка живе у відьми Явдохи в хаті і діти також там. Відкрив він очі, дивиться, а хата ціла і жінка стоїть перед ним з коцюбою в руках, да як трісне його по лобі тією коцюбою…
— Будеш знати, як з відьмами водитись!

Немає тут тєлес — Христос воскрєс!

Немає тут тєлес — Христос воскрєс!Один піп заліз у церкву, накрав багато церковного золота і щоб ніхто його не забрав, поклав у плащаницю, а зверху написав:
«Здєсь храняться тєлєса божіє».
А псаломщик помітив всю цю процедуру, вночі все забрав собі і написав:
«Немає тут тєлес — Христос воскрєс!»

Угодник божий

Миколай, угодник божийЖила в однім селі вдова; залишились їй після чоловіка худобина і грошиків доволі От один дяк і давай до неї підбиратися. Украв з церкви ризи, нарядився Миколаєм угодником та й прийшов до неї. Голос змінив та й каже:
— От, дщер моя, ти сподобилась мене бачити!
Та, звісно, йому в ноги, а він і почав про суєту мирську їй вичитувати. Тільки не вдалось йому зразу грошики видурити.
– Прийду, — каже, — я ще до тебе у такий і такий час.
Тільки прийшов той час, вдова та вже й ладаном накурила, і в хаті, як у віночку: дожидає Миколая угодника.
А в тім селі та був паламар, видно, не плошак який-небудь. Провідав, яку це дяк ману хоче пустити.
«Почекай же ти, — думає, — я тебе провчу!»
Тільки-но той Миколай прийшов у хату до вдови, він зараз рядно на себе, бороду з льону причепив, та взяв ключ з піваршина, що комори замикають (себто Петром нарядився), та й пішов туди до Миколая, до угодника.
— Ти, — питає, — хто такий?
— Я Миколай, угодник божий.
— Як же ти сюди прийшов, коли я, ідучи, рай замкнув?
— Я, — каже, — через перелаз.
Він тоді угодника за патли:
— Так ви всі будете через перелаз лазити, а мені за вас перед богом відповідать? — та ключем його по шиї!
То той угодник ледве двері знайшов і більше не приходив!

Добре чужую жінку любити

Добре чужую жінку любитиДобре чужую жінку любити,
Що в любві секрет може хранити!
Серце свободно,
К любві угодно
Без переміни.
Мислі спокойні,
Кохать свободні
Без одміни!

Мужик п’ян, скурвий син, спить — не чує,
Да що жінка зо мною жартує!
Каже наливати,
Вповні випивати
В добрій приязні!
Оком моргає,
Плечем стискає
Без боязні!

Нащо ж красна, хороша родилась,
А к нашей прелісті нахилилась?
Нельзя любити,
Бо стануть бити,
Коли піймають!
Мужик побачить,
Києм позначить
І полаєть!

А коли прийде мужик до хати,
Треба уже утікати!
Дубина шумить,
За мною гримить,
Прийшло пропасти!
Коли б мужику
В руки на муки
Мені не впасти!

Ах, біда мені з чужою жоною,
Що мужик гонить за мною!
Ох, з дубиною
Сукуватою,
По плечах мірить!
Я присягаюсь,
В ноги кланяюсь,
Він не вірить!

А що ж мені, бідному, уже діяти,
Що чужой жінки нельзя кохати?
Ліпше одстати!
Свою зиськати
Думати стану.
На чужому гумні
Ніт пожитку мені —
Перестану!