Дівчата та вояки (6); коломийки

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.

Comments are closed.