Дівчата та вояки (4); коломийки

Ой плакала дівчинонька, он плакала, мліла,
Що віддали, записали, її кавалїра.

Жебим знала, парубочку, що ти мій суджений,
То я бим ті розчесала, хоть ти острижений.

А ти казав, що мі возьмиш, я тобі ни віру,
Бо по теби карта прийди, молодий жовніру.
А по теби карта прийди, я ті ни заступю,
Тілько гроший я ни маю та ті ни викупю.

Який явір зелененький від сонця розпав ся,
Який хлопец молоденький на жовніра здав ся.

Який ячмінь молоденький та по стерни зійшов,
Який хлопец молоденький на жовнїра війшов.

Подивлю сї на Станіслав, а Станіслав довгий,
Подивлю сї на милого, а з милого жовнір.

Ой добрий я розум маю тай добру натуру,
Взяли любка за жовняра, а я си не журу.

Стоїт явір над водою, тай розколисав ся,
Пішов милий до Самбора, на жовніра здав ся.
На жовніра, на жовніра, та на жовнірейка,
Не так за ним мати тужит, як я молодейка.

Ой всі хлопці в браку були, жадного не взяли,
Ой но мому миленькому кучарики втяли.
Кучарики втяли, втяли, в мундурец го вбрали,
Посадили на коника, як намалювали.
Посадили на коника, вивели на ґанок:
Подивися, дівчинонько, який з мене панок.

Ой косили бузьки сіно, в копиці складали,
Ой гонили миленького, покине віддали.

Ни жури си, парубочку, ци майиш сорочку,
Ой у Стрию на затилю висит на кілочку.

У середу не робити, бо в середу свято,
Бо в середу миленького на жовняра взято.

Comments are closed.